Ухвала суду № 52053657, 28.09.2015, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 463/1639/15 Головуючий у 1 інстанції: Головатий Р.Я.

Провадження № 22-ц/783/5120/15 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.

Категорія: 19

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2015 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у складі:

головуючої судді - Копняк С.М.,

суддів - Кабаля І.І., Монастирецького Д.І.,

секретаря - Юзефович Ю.І.,

з участю - представника апелянта ОСОБА_2,

представника відповідача - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 на ухвалу Личаківського районного суду м. Львова від 03 червня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_4 до ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання недійсним договору застави майнових прав, -

В С Т А Н О В И Л А:

Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 03 червня 2015 року цивільну справу за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_4 до ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання недійсним договору застави майнових прав передано на розгляд Жовківському районному суду Львівської області.

Не погоджуючись з даною ухвалою, представник позивача ОСОБА_5 оскаржила таку в апеляційному порядку.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що оскаржувана ухвала є незаконною та необґрунтованою, постановлена з порушенням правил підсудності.

Зазначає, що пред»являючи позов, позивачі керувалися приписами ст. ст.109 та 113 ЦПК України, тобто позов подано в Личаківський районний суд м. Львова за місцем реєстрації одного з відповідачів ОСОБА_7, що узгоджується з положеннями ст. ст. 109, 113 ЦПК України. Щодо мотивів суду про те, що даний спір підвідомчий Жовківському районному суду Львівської області, апелянт звертає увагу на приписи ч. 1 ст. 114 ЦПК України, п. 42 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 року № 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ», п. 27 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», ст.181 ЦК України. Вважає, що за місцем знаходженням нерухомого майна пред»являються зокрема позови про визнання недійсним правочину щодо нерухомого майна - земельної ділянки чи об»єкта, розташованого на земельній ділянці, переміщення якого є неможливим без його знецінення та зміни його призначення. Предметом спору у даній справі є визнання недійсним договору застави майнових прав від 16.05.2011 року, відповідно до якого предметом договору є майнові паї у пайовому фонді майна КСП «Гряда», номінальною вартістю 766 528 грн., які належать ОСОБА_8 на праві власності. Спірний договір застави майнових паїв від 16 травня 2011року не є договором щодо нерухомого майна. На думку апелянта, якщо б предметом застави було нерухоме майно, то при його укладенні сторони мали б керуватися не ЗУ «Про заставу», а ЗУ «Про іпотеку» і такий договір підлягав би нотаріальному посвідченню. Крім цього, звертає увагу на те, що ОСОБА_8 в квітні 2015 року зверталася до Жовківського районного суду Львівської області з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_6, КСП «Гряда» про визнання недійсними договорів дарування. При цьому, позивач просила врахувати правила виключної підсудності, відповідно до ч. 1 ст. 114 ЦПК України. Однак, як вбачається з ухвали Жовківського районного суду Львівської області від 23 квітня 2015 року, суд прийшов до висновку, що при розгляді даного спору не слід застосовувати правила виключної підсудності, передбачені ч. 1 ст. 114 ЦПК України. Тобто, спори щодо майнових прав не є такими, що виникають з приводу нерухомого майна. Таким чином, в суду першої інстанції не було підстав для скерування справи до Жовківського районного суду Львівської області.

Просить ухвалу Личаківського районного суду м. Львова від 03 червня 2015 року скасувати та скерувати справу до суду першої інстанції для подальшого розгляду.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення такої, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов"язків має право на справедливий судовий розгляд.

Згідно з ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із п. 6 ст. 293 ЦПК України, окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо передачі справи на розгляд іншому суду.

Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 116 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо після відкриття провадження у справі і до початку судового розгляду виявилося, що заяву було прийнято з порушенням правил підсудності.

Вирішуючи питання про передачу справи на розгляд Жовківському районному суду Львівської області, суд першої інстанції виходив з того, що звертаючись до суду із вказаним позовом позивачі посилалися на норму ч.1 ст.113 ЦПК України, відповідно до якої позови до кількох відповідачів, які проживають або знаходяться в різних місцях, пред'являються за місцем проживання або місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача. Разом з тим, позивач наділений правом вибору підсудності, лише у разі, якщо відповідно до ст.114 ЦПК не встановлено виключну підсудність.

Відповідно до ч.1 ст.114 ЦПК України позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.

Такі висновки суду першої інстанції є вірними та такими, що відповідають нормам як матеріального та процесуального права.

Однак, як вбачається з позовної заяви, позивачі звернулися до суду із позовом про визнання недійсним договору застави майнових прав у пайовому фонді майна Колективного сільськогосподарського підприємства «Гряда», номінальною вартістю 766528 грн., які належать заставодавцю на праві власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства, виданими Грядівською сільською радою Жовківського району Львівської області.

Відповідно ч. 2 ст. 190 ЦК України майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.

З роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, наданих у п. 27 Постанови від 06 листопада 2009 року N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» вбачається, що позови про визнання недійсними правочинів щодо нерухомого майна та застосування наслідків недійсності пред'являються відповідно до частини першої статті 114 ЦПК за місцезнаходженням майна або основної його частини. Кваліфікація об'єктів як нерухомого майна здійснюється відповідно до статей 181, 190 та 191 ЦК України.

Відповідно до ст. 190 ЦК України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» об'єктами права колективної власності підприємства є земля, інші основні та оборотні засоби виробництва, грошові та майнові внески його членів, вироблена ними продукція, одержані доходи, майно, придбане на законних підставах. Об'єктами права власності підприємства є також частки у майні та прибутках міжгосподарських підприємств та об'єднань, учасником яких є підприємство. Майно у підприємстві належить на праві спільної часткової власності його членам.

Колективне сільськогосподарське підприємство «Гряда» розташоване у с. Гряда Жовківського району Львівської області, що підтверджується копією договору дарування майнового паю (а.с.7).

Як вбачається з роз'яснень Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, наданих у п.2 Постанови від 07 лютого 2014 року N 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» спори, пов'язані із захистом права власності та інших речових прав, розглядаються судами відповідно до визначеної процесуальним законом юрисдикції.

Відповідно до частини першої статті 114 ЦПК України позови, що виникають з приводу захисту права власності та інших речових прав на нерухоме майно пред'являються за місцем знаходження майна або основної його частини (виключна підсудність).

До позовів, що виникають з приводу нерухомого майна, належать, зокрема, позови про визнання права на таке майно, про витребування майна із чужого незаконного володіння, про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, не пов'язаних із позбавленням володіння, про встановлення сервітуту, виключення майна з-під арешту, визнання правочину недійсним (незалежно від заявлення вимоги про застосування наслідків недійсності правочину) тощо.

Недотримання правил підсудності тягне за собою повернення заяви позивачеві, про що постановляється ухвала. Повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до належного суду (пункт 4 частини третьої, частина п'ята статті 121 ЦПК).

Якщо після відкриття провадження у справі і до початку судового розгляду (розгляду справи по суті - ст.173 ЦПК України) виявиться, що заяву було прийнято з порушенням правил виключної підсудності, суд передає справу на розгляд належному суду незалежно від волевиявлення сторін (п.2 ч.1 ст.116 ЦПК України).

Враховуючи вищенаведене, оскільки предметом позову є недійсність договору застави майнових прав у пайовому фонді майна Колективного сільськогосподарського підприємства «Гряда», розташованого у с.Гряда Жовківського району Львівської області, що належить до територіальної підсудності Жовківського районного суду Львівської області, судовий розгляд справи ще не почато, першої інстанції прийшов до висновку, що справу слід передати за територіальною підсудність до Жовківського районного суду Львівської області.

Колегія суддів вважає, що такий висновок суду першої інстанції був передчасним, оскільки з оспорюваних договорів застави майновий прав вбачається лише номінальна вартість та розмір відсотків пайового фонду підприємства, а докази про наявність у структурі майнового паю нерухомого майна, в матеріалах справи відсутні.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає необгрунтованим висновок суду про наявність підстав для передачі справи на розгляд Жовківському районному суду Львівської області.

Окрім того, згідно зі ст.74 ЦПК Українисудові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судова повістка разом із розпискою, а у випадках, встановлених ЦПК України, разом з копіями відповідних документів надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур'єрів за адресою зазначеною стороною чи іншою стороною, яка бере участь у справі.

За приписами ст. 76 ЦПК Українисудові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку, розписка про одержання судової повістки з відміткою про дату вручення в той самий день повертається до суду.

Частиною 4 ст. 74 ЦПК Українипередбачено, що судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за три дні до судового засідання.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 20 квітня 2015 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_4 до ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання недійсним договору застави майнових прав, розгляд справи призначено на 29 квітня 2015 року на 09 год.20 хв. (а.с.19). Копії ухвали про відкриття провадження від 29 квітня 2015 року та судові повістки скеровано учасникам судового процесу. Однак, в матеріалах справи наявні конверти скеровані на адресу ОСОБА_7, ОСОБА_8, які повернулися на адресу суду з відмітками «за закінченням терміну зберігання» (а.с.25- 27).

Крім того, відповідно до довідки від 29 квітня 2015 року, розгляд справи відкладено на 03 червня 2015 року у зв»язку з неявкою в судове засідання учасників судового процесу (а.с.29) та судові повістки скеровано на адресу ОСОБА_7, ОСОБА_8, які повернулися на адресу суду з відмітками «за закінченням терміну зберігання» (а.с.33-34). За таких обставин, не можна вважати що сторони були належно повідомлені про час та місце розгляду справи. Тому колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції було порушено порядок, встановлений для вирішення даного питання та 03 червня 2015 року не було і процесуальних підстав для вирішення питання про передачу справи на розгляд до іншого суду.

Згідно вимог ст. 311 ч. 1 п. 4, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

За приписами ч.1 п. 3 ст. 312 ЦПК України, якщо судом першої інстанції було порушено порядок, встановлений для вирішення питання, суд апеляційної інстанції, розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, скасовує ухвалу і передає питання на новий розгляд до суду першої інстанції.

За таких обставин, ухвала підлягає скасуванню, а питання передачі на новий розгляд до суду першої інстанції -.

Керуючись ст. ст. 209 ч. 3, 303, 304, 307 ч.2 п.1, 312 ч.1 п.1, 313, 314 ч.1 п.4, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 - задовольнити частково.

Ухвалу Личаківського районного суду м.Львова від 03 червня 2015 року скасувати та передати питання на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, і в силу вимог ст. 324 ЦПК України оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуюча Копняк С.М.

Судді: Кабаль І.І.

Монастирецький Д.І.