Рішення № 52051264, 01.10.2015, Бердянський міськрайонний суд Запорізької області

Справа № 310/5508/15-ц

2/310/3354/15

РІШЕННЯ

Іменем України

01 жовтня 2015 року м.Бердянськ

Бердянський міськрайонний суд Запорізької області у складі

головуючого: судді Прінь І.П.

при секретарі: Бевз О.А.

за участю:

позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

представника органу опіки та піклування ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4, третя особа орган опіки та піклування виконкому Бердянської міської ради про визнання шлюбу недійсним, встановлення порядку побачення з дитиною,

В С Т А Н О В И В:

У червні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання шлюбу недійсним, встановлення порядку побачень з дитиною, третя особа - орган опіки та піклування виконкому Бердянської міської ради. В обґрунтування позову зазначав, що 04.10.2014 року уклав з відповідачкою шлюб, який був зареєстрований відділом ДРАЦС по м. Бердянську реєстраційної служби Бердянського міськрайонного управління юстиції. До реєстрації шлюбу, ще влітку 2014 року він дізнався про те, що ОСОБА_4 вагітна. Сумнівів того, що він є батьком цієї дитини у нього не було. Проте ні він, ні відповідачка намірів утворювати сімю не мали. До укладення шлюбу відповідачка проживала в м. Запоріжжі і вони з нею не спілкувалися. Коли стало відомо про вагітність вони вирішили, що дитина має народитися у батьків, які перебувають між собою у шлюбі. Проте спільне сімейне життя з відповідачкою неможливе, тому після реєстрації шлюбу, вони спільно не проживали, не були повязані спільним побутом, не мали взаємних прав і обовязків. 11.04.2015 року народився син ОСОБА_5. Після реєстрації народження відповідачка зареєструвала сина за адресою проживання своїх батьків, де вони проживають і на даний час. Оскільки шлюб було зареєстровано без намірів створення сімї і набуття прав та обовязків подружжя, то відповідно такий шлюб є фіктивним. Майнових спорів між ними не має. Посилаючись на ч.2 ст.40 СК України, просить визнати недійсним шлюб, укладений 04.10.2014 року. Також зазначає, що він не проти того, щоб дитина проживала разом з матірю. Проте відповідачка, проживаючи у своїх батьків, ігнорує його дзвінки та своїми діями чинить йому перешкоди у спілкуванні з сином. Просить визначити йому наступний порядок побачення з дитиною: до виповнення сином одного року три рази на тиждень з вибуттям спільно з сином на територію його проживання ( без присутності відповідача та її родичів) в середу з 15-00год. до 18-00 год., у суботу і неділю з 13-00год. до 17-00 год.; після виповнення сином одного року три рази на тиждень з вибуттям спільно з сином на територію його проживання ( без присутності відповідача та її родичів) у пятницю з 15-00 год. до 18-00 год., у суботу і неділю з 9-00год. до 16-00 год. А також зобовязати відповідача узгоджувати з ним питання медичного забезпечення, освіти та місця проживання дитини.

Позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просить їх задовольнити. ОСОБА_6 додатково пояснив, що підтримував з відповідачкою більше восьми років дружні стосунки, зустрічалися. Намагалися жити спільно в м. Запоріжжі, але через брак коштів у них нічого не вийшло. Домовилися про те, що він повернеться до м. Бердянська і вони будуть спілкуватися як раніше. Згодом відповідачка повідомила його про вагітність. Вирішили, що дитина має народитися у шлюбі. Спільно подали заяву до відділу ДРАЦС про реєстрацію шлюбу. Шлюб зареєстрували 04.10.2014 року. Весілля влаштували батьки відповідачки. З його боку на весіллі були присутні тільки мати і двоє друзів. На весіллі їм подарували побутову техніку і гроші. На подаровані гроші вони придбали блендер і мясорубку. Після одруження вони кілька тижнів проживали у квартирі його матері. Потім відповідачка постійно проживала у своїх батьків. Він був присутній на пологах. Купував дитині необхідні речі, забирав сина з пологового будинку. З пологового будинку він забрав дружину з сином до себе, вони проживали разом у квартирі його матері на вул. Таганрогській в м. Бердянську. У травні 2015 року відповідачка з дитиною переїхала до своїх батьків. Після народження дитини він півтора місяці мав змогу приходити до сина, гратися з ним, купати його. Потім у них виник конфлікт щодо вибору хрещених батьків дитини. З того часу відповідачка не дає йому бачитися з дитиною, ігнорує його дзвінки.

Відповідачка ОСОБА_4 у судове засідання не зявилася, надіслала до суду свої письмові заперечення проти позову.

Представник відповідача ОСОБА_2 проти задоволення позову заперечує. В обґрунтування заперечень пояснила, що ОСОБА_4 і ОСОБА_1 почали зустрічатися десь у 2008 році. Після закінчення інституту відповідачка проживала в м. Запоріжжі, позивач часто приїжджав до неї. Згодом вони вирішили оселитися в м. Бердянську. У жовтні 2013 року позивач запропонував ОСОБА_4 одружитися. У листопаді того ж року відбулися заручини в присутності матері позивача. Влітку відповідачка дізналася про вагітність і вони вирішили зареєструвати шлюб. Ніякого зговору щодо укладання фіктивного шлюбу у них не було. Вони обоє мали намір утворити сімю, оскільки кохали один одного. Шлюб зареєстрували 04.10.2014 року. Після реєстрації шлюбу і до кінця грудня 2014р. вони спільно проживали в квартирі матері позивача на вул. Мелітопольське шосе в м. Бердянську, вели спільне господарство, опікувалися один одним. Потім через сварку із свекрухою, відповідачка вимушена були переїхати жити до своїх батьків. У цей час позивач робив ремонт у квартирі на вул. Таганрогській в м. Бердянську, куди він забрав жити дружину 14 лютого 2015 року. Після народження сина вони спільно жили у цій квартирі, вели спільне господарство до кінця травня 2015 року. Позивач забезпечував сімю матеріально, відповідач здійснювала догляд за сином, займалася домогосподарством. 29 травня 2015 року між ними виникла сварки і 30 травня 2015 року відповідачка, забравши свої речі, виїхала жити до своїх батьків. Вважає, що твердження позивача про фіктивність шлюбу є надуманими. Вважає, що у такий спосіб позивач намагається припинити шлюб, оскільки позов про розірвання шлюбу не може бути поданий протягом одного року після народження дитини. Просить відмовити у задоволенні позову про визнання шлюбу недійсним. Щодо позовних вимог про визначення часу побачення з дитиною зазначила таке: на час розгляду справи дитині ОСОБА_5 виповнилося пять місяців, він потребує постійної турботи з боку матері. Позивачка годує дитину груддю кожні 1,5 2 години і буде годувати її доки у неї буде молоко. Той режим побачень з дитиною, який просить встановити позивач, без її присутності на протязі 3-4 годин буде шкодити дитині, оскільки вона не зможе отримувати нормального годування. Просить встановити позивачу час для спілкування з сином два рази на тиждень по 1 годині, в її присутності та присутності когось з її родичів, оскільки позивачка боїться свого чоловіка.

Представник органу опіки та піклування ОСОБА_3, посилаючись на висновок органу опіки та піклування від 02.09.2015р., зазначила, що питання щодо участі ОСОБА_1 у вихованні дитини було розглянуто на засіданні комісії з прав дитини. Зважаючи на малий вік дитини, перебування дитини на грудному годуванні, поважаючи право дитини мати обох батьків та безперешкодно підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з батьками, орган опіки та піклування вважає доцільним встановити ОСОБА_1 час для особистого спілкування з дитиною таким чином: в суботу та неділю з 10-00 год. до 12-00 год. в присутності матері ОСОБА_4

Допитаний у судовому засіданні свідок позивача ОСОБА_6 суду показав, що позивач є його другом і колегою по роботі. Він був присутній на реєстрації шлюбу, весілля було скромне. Позивача і відповідача бачив разом дуже рідко. Зі слів позивача знає, що стосунки між ними до квітня-місяця були нормальні, а потім позивач сказав йому, що він розводиться з дружиною. ОСОБА_4 в квартирі позивача він ніколи не бачив.

Свідок позивача ОСОБА_7 суду показав, що зі слів позивача знає, що позивач і відповідач вирішили зареєструвати шлюб через вагітність позивачки і для того щоб дитина народилася у шлюбі, разом вони ніколи не проживали. ОСОБА_4 жила у своїх батьків. У квартирі позивача він не бачив ніяких жіночих і дитячих речей.

Свідки відповідача ОСОБА_8 ( тітка відповідачки), ОСОБА_9 (баба відповідачки) суду показали, що ОСОБА_6 зустрічалася з Сашком зі школи. У жовтні 2014 року вони одружилися. Після весілля проживали разом в ІНФОРМАЦІЯ_1. 10.11.2014р. ОСОБА_8 була запрошена на день народження ОСОБА_6 в цю квартиру. Відносини між позивачем і відповідачем були дуже добрі. Саша опікувався дружиною, бо вона була вагітною. Коли народилася дитина вони всі разом жили на вул. Таганрозька.

Свідок ОСОБА_10 суду показала, що позивач і відповідач тривалий час зустрічалися ще до весілля. На весіллі обоє виглядали щасливими. Після одруження проживали спільно в одній квартирі. Саша приймав участь у партнерських пологах, забрав дружину з сином з пологового будинку у свою квартиру.

Свідок ОСОБА_11, мати відповідача, суду показала, що дочка зустрічалася з ОСОБА_1 ще зі школи. Восени 2013 року позивач запропонував дочці одружитися, у листопаді 2013 року вони заручилися, позивач подарував дочці каблучку. На заручинах була присутня матір позивача. Весілля вирішили зіграти через рік. Влітку 2014 року ОСОБА_10 завагітніла. У жовтні 2014 року відсвяткували весілля, на якому були друзі позивача і його мати. Після весілля діти проживали разом, вели спільне господарство, опікувалися один одним. Олександр був присутній на пологах дочки, оплачував палату в пологовому будинку, забрав дружину з сином з пологового будинку. Наприкінці травня 2015 року, після сварки, донька, забравши свої речі переїхали з сином жити до них.

Свідок ОСОБА_12 суду показала, що позивач тривалий час зустрічався з ОСОБА_4 У жовтні 2014 року вони одружилися. Після весілля подружжя проживало спільно в квартирі на вул. Таганрогській в м. Бердянську. Вона була у них в гостях 10.11.2014р., на день народження ОСОБА_12. Відносини у них були добрі, позивач опікувався дружиною. Після народження дитини також жили разом, поки не почалися сварки.

Вислухавши пояснення учасників процесу, показання свідків, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

За статтею 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється зокрема на підставі шлюбу.

Згідно зі ст.ст. 21,27 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Державна реєстрація шлюбу встановлена для забезпечення стабільності відносин між жінкою та чоловіком, охорони прав та інтересів подружжя, їхніх дітей, а також в інтересах держави та суспільства.

Відповідно до ч.2 ст. 40 СК України шлюб визнається недійсним за рішенням суду у разі його фіктивності. Шлюб є фіктивним, якщо його укладено жінкою та чоловіком або одним із них без наміру створення сім'ї та набуття прав та обов'язків подружжя.

Як роз'яснив Пленум Верховного ОСОБА_6 України у п. 13 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", при розгляді судом справ про визнання шлюбу недійсним слід мати на увазі, що за наявності одних підстав суд зобов'язаний, а за наявності інших суд може визнати шлюб недійсним. За рішенням суду шлюб обов'язково визнається недійсним, якщо він був зареєстрований без вільної згоди жінки або чоловіка, а також у разі його фіктивності (ст. 40 СК України). Шлюб не може бути визнано недійсним, якщо на момент розгляду справи відпали обставини, які засвідчують відсутність згоди особи на шлюб або її небажання створити сім'ю.

Судом встановлено, що 04.10.2014 року відділом ДРАЦС по місту Бердянську Бердянського міськрайонного управління юстиції у Запорізькій області був зареєстрований шлюб між позивачем та відповідачем, про що зроблено відповідний актовий запис №747.

З пояснень позивача, які були надані ним у судовому засіданні, пояснень відповідача, які викладені у письмових запереченнях проти позову, вбачається, що заяву про реєстрацію шлюбу позивач та відповідач подавали спільно. Жодного тиску ні з чийого боку не було. На час подачі заяви відповідачка була вагітна. Після реєстрації шлюбу сторони проживали спільно в одній квартирі, були повязані спільним побутом, опікувалися один одним і своїм сином.

Встановлені обставини підтверджуються також показаннями свідків ОСОБА_8, ОСОБА_11, ОСОБА_13, ОСОБА_12, ОСОБА_10

Згідно зі ст. 16 ЦК України, ст.ст. 10 та 60 ЦПК України звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту права, яке вважає порушеним та зобов'язаний довести обставини, на які посилається, правову та фактичну підставу своїх вимог. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Оцінивши всі надані суду докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 не надано жодних переконливих доказів на підтвердження своїх вимог щодо недійсності шлюбу з підстав його фіктивності, а саме на підтвердження того, що у позивача чи у відповідач не було наміру створення сімї та набуття прав обовязків подружжя до реєстрації шлюбу та після його реєстрації. А тому у задоволенні позову в цій частині позивачу необхідно відмовити.

Що стосується позовних вимог про встановлення порядку побачень з дитиною, то суд приходить до наступного.

Відповідно ст. 12 Закону України "Про охорону дитинства", на батьків покладається відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки зобов'язані виховувати дітей, піклуватися про їх здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Відповідно до ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

Згідно з ч. ч. 2, 3 ст. 157 СК України той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

За приписами ст. 159 СК України, якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи. Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоров'я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.

Згідно з ч. 3 ст. 11, ст. 15 Закону України "Про охорону дитинства" предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.

Відповідно до ст. ст. 9, 12 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Судом встановлено, що з боку матері дитини чиняться перешкоди у спілкуванні батька з сином, вона не бажає щоб такі зустрічі відбувалися без її присутності та присутності її родичів. Відповідачка з дитиною проживає у будинку своїх батьків з 30.05.2015 року, до будинку відповідача не пускають. Дитина перебуває на грудному годуванні і потребує якнайбільшої уваги з боку матері.

Орган опіки надав суду письмовий висновок №01-4929/46 від 02.09.2015р. (а.с.34-35) у якому вважає доцільним встановити ОСОБА_1 час для особистого спілкування з дитиною таким чином: в суботу та неділю з 10-00 год. до 12-00 год. в присутності матері ОСОБА_4

Зважаючи на викладене, враховуючи малолітній вік дитини і перебування її на грудному годуванні, а також те, що суд не може передбачити наперед тривалість годування дитини груддю, з метою уникнення негативних наслідків для дитини, суд приходить до висновку про можливість встановлення ОСОБА_1 часу для особистого спілкування з сином щосуботи та щонеділі з 10-00 год. до 12-00 год. в присутності матері ОСОБА_4, а також необхідно зобовязати ОСОБА_4 узгоджувати з батьком дитини питання медичного забезпечення, освіти та місця проживання сина. Це не позбавляє позивача права в майбутньому ставити питання про зміну порядку або збільшення часу спілкування із сином.

Керуючись ст.ст. 3, 21, 27, 40, 141, 157, 159 СК України, ст.ст.10, 15, 57-61, 208, 212-215 ЦПК України, ЗУ «Про охорону дитинства», Конвенції про права дитини, суд,-

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання шлюбу недійсним відмовити.

Позовні вимоги ОСОБА_1 про встановлення порядку побачення з дитиною задовольнити частково.

Визначити ОСОБА_1 час для побачення з сином ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, щосуботи та щонеділі з 10-00 год. до 12-00 год. в присутності матері ОСОБА_4.

Зобовязати ОСОБА_4 узгоджувати з ОСОБА_1 питання медичного забезпечення, освіти та місця проживання дитини ОСОБА_5.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Запорізької області протягом 10 днів з дня його проголошення, а особами, які не були присутні при оголошенні рішення, - протягом 10 днів з дня його отримання.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя:ОСОБА_14