Ухвала суду № 52051065, 07.10.2015, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2015 року м. Мукачево Справа №303/5506/15-ц

2/303/3010/15

Номер рядка с.з. - 30

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

в складі: головуючого судді Кость В.В.

при секретарі Прокоп Г.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Мукачево цивільну справу

за позовом приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна»»

до відповідача (1) ОСОБА_1

до відповідача (2) Страхового товариства з додатковою відповідальністю «Гарантія»

про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ПЗУ Україна»» звернулося до Мукачівського міскрайонного суду Закарпатської області із позовом до ОСОБА_1 та Страхового товариства з додатковою відповідальністю «Гарантія» про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, шляхом стягнення з відповідача (1) суми 1000 грн., а з відповідача (2) суми 35168,45 грн.

01.10.2015 року на адресу суду надійшла заява від представника відповідача (1) про закриття провадження в частині позовних вимог до відповідача (2) про відшкодування шкоди завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди на підставі ст. 206 ч. 1 ЦПК України, оскільки позивач а відповідачем (2) є юридичними особами, тому спір між ними не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а відноситься до компетенції господарських судів.

Сторони по справі у судове засідання не зявилися, хоча про день, час і місце розгляду справи повідомлялися належним чином, причину неявки суд не повідомили.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Приписами частини другої статті 118 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що позивач має право обєднати в одній позовній заяві кілька вимог, повязаних між собою.

В свою чергу, стаття 16 Цивільного процесуального кодексу України містить нормативне правило відносно того, що не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду в порядку різних видів судочинства.

Згідно з розясненнями Верховного Суду України, які містяться в п. 4 постанови № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2, вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд повинен виходити з того, що згідно зі статтею 124 Конституції України юрисдикція загальних судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, а за частинами першою і другою статті 15 ЦПК України у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ за Кодексом адміністративного судочинства України (стаття 17) або Господарським процесуальним кодексом України (статті 1, 12) віднесено до компетенції адміністративних чи господарських судів.

В абзаці 3 пункту 15 вищевказаної постанови зазначено, що вимоги позивача до кількох відповідачів можуть бути обєднані в одне провадження, якщо ці вимоги однорідні, зокрема такі, які нерозривно повязані між собою, або від вирішення однієї з них залежить вирішення інших. Таке обєднання не допускається, якщо відсутня спільність предмета позову. Не допускається обєднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці також виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його цивільних прав і обов'язків. Проте право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави».

По відношенню до цього також слід зазначити, що захист субєктивних громадських прав та охоронюваних інтересів здійснюється в передбаченому законом порядку, тобто шляхом застосування належної форми, засобів та способів захисту.

Конституцією України (ст. ст. 124, 125) передбачено, що судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції.

Наведені норми Основного Закону України свідчать про наявність такої концептуальної ознаки судової системи як спеціалізація.

Властива вітчизняній системі права спеціалізація судів передбачає її поділ за предметом і субєктом правовідносин, а також за галуззю права, яка їх регулює.

Так, згідно з частиною першою ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин та з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

В свою чергу, відповідно до положень частини першої ст. 1, ст. ст. 2, 12 Господарського процесуального кодексу України справи, у яких сторонами є юридичні особи та громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, розглядаються господарськими судами.

Приймаючи до уваги вищевказані фактичні обставини справи на предмет їх відповідності ст. 16 Цивільного процесуального кодексу України, слід констатувати, що позивачем в одне провадження об'єднані позовні вимоги, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства.

Так, позивачем, зокрема, заявлено вимогу про стягнення суми коштів із Страхового товариства з додатковою відповідальністю «Гарантія», однак така вимога за субєктним складом сторін та предметом позову відносяться до компетенції господарських судів України.

У спірній по справі ситуації також відсутні фактичні дані, які б свідчили про наявність обовязкової процесуальної співучасті відповідачів, оскільки вищевказаними законодавчими положеннями Господарського процесуального кодексу України регламентована процесуальна можливість захистити позивачу свої права, які він вважає порушеними з боку відповідача (2), шляхом звернення до відповідного господарського суду з урахуванням з урахуванням територіальної підсудності (господарський суд м. Києва), оскільки окремий розгляд вищевказаних позовних вимог окремо є можливим.

Вищевказаний висновок суду у повній мірі узгоджується з позицією Верховного Суду України, яка наведене у постанові від 01.07.2015 по справі №6-467цс15 (справа за позовом приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Теком» до ОСОБА_1, страхового товариства з додатковою відповідальністю «Гарантія» про стягнення виплаченого страхового відшкодування) та в силу правових приписів, передбачених ст. 3607 Цивільного процесуального кодексу України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

За таких обставин, провадження у справі у частині позовних вимог приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна»» до Страхового товариства з додатковою відповідальністю «Гарантія» про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди підлягає закриттю на підставі п. 1 частини першої ст. 205 Цивільного процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 1, 2, 8, 10, 11, 16, 205, 209-210 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

УХВАЛИВ:

1. Провадження по справі в частині позовних вимог приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна»» до Страхового товариства з додатковою відповідальністю «Гарантія» про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди - закрити.

2. Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом п'яти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.

Суддя В.В. Кость