Постанова № 52041738, 05.10.2015, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" жовтня 2015 р. Справа № 918/686/15

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючої судді Олексюк Г.Є.

суддів Грязнов В.В.

суддів Мельник О.В.

при секретарі судового засідання Юрчук Ю.М.

розглянувши апеляційну скаргу відповідача Todini Costruzioni Generali S.p.A. в особі Представництва "Тодіні Коструціоні ОСОБА_1П.А." на рішення господарського суду Рівненської області від 03.08.15 р.

у справі № 918/686/15 (суддя Андрійчук О.В. )

позивач ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "БЕЛОГВІ"

відповідач Todini Costruzioni Generali S.p.A. в особі Представництва "Тодіні Коструціоні ОСОБА_1П.А."

про стягнення заборгованості в сумі 878 495 грн. 61 коп.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився

відповідача - ОСОБА_3, представник, довіреність в справі

Судом розяснено представнику відповідача права та обовязки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Рівненської області від 03 серпня 2015 року у справі № 918/686/15 (з урахуванням ухвали про виправлення описки від 13 серпня 2015 року у даній справі) (суддя Андрійчук О.В.) позов ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "БЕЛОГВІ" до Todini Costruzioni Generali S.p.A. в особі Представництва "Тодіні Коструціоні ОСОБА_1П.А. в Україні про стягнення в сумі 878 495 грн. 61 коп. задоволено частково.

Стягнуто з Todini Costruzioni Generali S.p.A. в особі Представництва "Тодіні Конструкціоні ОСОБА_1П.А. в Україні на користь ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "БЕЛОГВІ" 637 997,50 грн. основного боргу, 4 660,20 грн. 3% річних, 139 541,52 грн. інфляційних та 15 646,00 грн. судового збору.

У задоволенні позовних вимог про стягнення 96 055,37 грн. пені, 183,75 грн. 3% річних та 57,27 грн. інфляційних відмовлено.

Частково задовольняючи позов з огляду на положення ст. ст. 525, ч. 1 ст. 530 , 536 , 610, ч. 1 ст. 612,ст. 837, ч.ч. 1-3 ст. 843 , ч. 1, 2 ст. 846, ч.ч. 1, 2 ст. 853, ч.ч. 1, 2 ст. 854 ЦК України , ст. 193 ГК України, місцевий господарський суд вказав, що всупереч умовам договору відповідач розрахунки за фактично виконані роботи не здійснив, а тому дійшов до висновку, що вимоги позивача в частині стягнення основного боргу в розмірі 637 997,50 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, з огляду на положення ст. 625 ЦК України, суд першої інстанції, здійснивши перерахунок, дійшов до висновку, що підлягають частковому задоволенню 3% річних у сумі 4 660,20 грн. та інфляційні у сумі 139 541,52 грн.

Разом з тим, місцевий господарський суд з огляду на положення ст. 231 ГК України, п. 6.1 договору, ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" дійшов до висновку, що підстави для стягнення пені відсутні.

Не погодившись із винесеним рішенням, Todini Costruzioni Generali S.p.A. в особі Представництва "Тодіні Коструціоні ОСОБА_1П.А. в Україні звернулось із апеляційною скаргою, якою вважає, що рішення господарського суду в частині стягнення 3% річних та інфляційних підлягає до зміни, з огляду на наступне.

Апелянт вважає, що судом було допущено помилку у визначенні суми 3% річних у зв'язку із незастосуванням норми ч.5 ст.254 ЦК України, яка встановлює, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Відповідно до п.3.3. Договору №0511-14 від 05.11.2014р. вказує, що оплата за Актом надання послуг №4 від 30.01.2015р. на суму 477207,50грн. мала здійснюватися через 30 днів з дати його затвердження, а оскільки тридцятий день припадає на 01.03.2015р., який є вихідним (неділя), то відповідно днем закінчення строку на оплату в такому випадку є перший за ним робочий день, а це 02.03.2015р. У зв'язку із чим нарахування господарських санкцій може здійснюватися в такому разі лише з 03.03.2015р.

Що ж до оплати за Актом надання послуг №8 від 01.04.2015р. на суму 160790,00грн., то в цьому випадку тридцятий день припадає на 01.05.2015р., який є святковим днем, а відповідно днем закінчення строку на оплату в такому випадку є перший за ним робочий день, а це 05.05.2015р. У зв'язку із чим нарахування господарських санкцій може здійснюватися в такому разі лише з 06.05.2015р.

Здійснивши власний розрахунок, апелянт вважає правильним нарахування 3% річних по вказаних актах у сумі 4660,21грн.

У зв'язку із зазначеним, визначений судом першої інстанції розмір 3% річних за вищевказані періоди в розмірі 4752,29грн. є невірним, оскільки перевищує правильно визначену суму на 92,08грн.

Щодо інфляційних нарахувань зазначає, що у відповідності до п.3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань №14 від 17.12.2013р. розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.

Оскільки платіж по Акту надання послуг №4 від 30.01.2015р. мав бути здійснений 02.03.2015р., то відповідно, інфляційні нарахування обраховуються починаючи з наступного місяця - тобто з квітня 2015 року, а по Акту надання послуг №8 від 01.04.2015р. платіж мав бути здійснений 05.05.2015р., то в цьому випадку інфляційні нарахування обраховуються лише з червня 2015 року.

Стосовно ж інфляційних нарахувань на заборгованість по Акту надання послуг №8 від 01.04.2015р., то в цьому випадку інфляційні нарахування здійснюються лише починаючи з червня 2015 року, а станом на дату подання позивачем позову індекс інфляції за червень місяць ще не було встановлено, а протягом розгляду справи у суді першої інстанції Позивачем не заявлялося про збільшення ним розміру позовних вимог.

У зв'язку із вказаним, на думку апелянта, визначений судом першої інстанції розмір інфляційних за вищевказані періоди в розмірі 139541,52грн. є невірним, оскільки перевищує правильно визначену суму на 60764,11грн. З огляду на наведене , рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача інфляційних в розмірі 60764,11грн. є неправомірним, оскільки така сума являтиметься зайво стягнутою.

Просить рішення господарського суду Рівненської області від 03.08.2015р. у справі №918/686/15 скасувати в частині задоволення позовних вимог про стягнення інфляційних в розмірі 60764,11грн. та 3% річних в розмірі 92,08грн. та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог в зазначеній частині відмовити.

Відзиву на апеляційну скаргу від ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "БЕЛОГВІ" не надійшло, що відповідно до ч. 2 ст. 96 ГПК України не перешкоджає перегляду рішення місцевого господарського суду.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, про час та місце апеляційного перегляду справи повідомлявся заздалегідь та належним чином, про що свідчить реєстр про відправку рекомендованої кореспонденції.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Оскільки сторони належним чином повідомлені про час та місце апеляційного перегляду справи, враховуючи обмеженість строків вирішення спору, явка сторін обов'язковою не визнавалась, судова колегія визнала за можливе розглянути справу у відсутність представника позивача.

В судовому засіданні представник відповідача апеляційну скаргу підтримала в повному обсязі з підстав, викладених у ній. Крім того вказала, що судом першої інстанції вже після подачі апеляційної скарги винесено ухвалу про виправлення арифметичної помилки в частині стягнення 3% річних, а саме в розмірі 4 660,20 грн. і зазначена сума збігається із розрахунком відповідача. Не погоджується із рішенням суду першої інстанції в частині нарахування інфляційних. Просила апеляційну скаргу задоволити.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. У процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Заслухавши пояснення представника відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права при винесенні оскарженого рішення, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Todini Costruzioni Generali S.p.A. в особі Представництва "Тодіні Коструціоні ОСОБА_1П.А. в Україні не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 05.11.2014 року між позивачем (виконавець) та відповідачем (замовник) укладено договір № 0511-14 (надалі-договір), за умовами якого виконавець зобовязався в порядку та на умовах, визначених цим договором, надати замовнику відповідні послуги технікою - фрезою дорожньою Віртген 2000, державний номер НОМЕР_1, а замовник зобов'язався вчасно прийняти та оплатити їх вартість на умовах договору (п. 1.1. договору).

Пунктами 4.1., 4.2. договору передбачено, що договір вступає в юридичну силу з моменту його підписання та скріплення печатками сторін і діє до 31.12.2014 року. Якщо замовник користується послугами техніки після закінчення строку дії цього договору, у разі відсутності заперечень зі сторони виконавця, договір вважається укладеним на невизначений строк, однак сторони мають право розірвати цей договір, письмово повідомивши про це іншу сторону не пізніше, ніж за 5 календарних днів до моменту такого розірвання.

Згідно з п.п. 1.2., 1.3. договору послуги, обумовлені цим договором, будуть надаватися замовнику для його виробничих цілей, пов'язаних із виконанням проекту "Капітальний ремонт а/д М03 Київ-Харків-Довжанський". Техніка надається разом з екіпажем.

За п. 2.2. договору за результатами наданих послуг сторони підписують акт виконаних робіт (наданих послуг) .

За результатами надання послуг з 25 числа до кінця кожного поточного місця, в якому надавалися послуги за цим договором, виконавець складає та надає замовникові два екземпляри акту виконаних робіт (надання послуг), який останній має погодити та підписати, і один екземпляр акту виконаних робіт повернути виконавцеві не пізніше 15 числа місяця, наступного за місяцем, в якому фактично надавалися послуги за цим договором. У випадку наявності у замовника заперечень з приводу якості, обсягу послуг, наданих виконавцем, замовник зобов'язаний у той самий строк у письмовій формі надати виконавцеві свої обґрунтовані заперечення (п. 2.3. договору).

Виконавець роботи, обумовлені договором, виконав у листопаді та грудні 2014 року, що підтверджується актами надання послуг № 4 від 30.01.2015 року на суму 477 207,50 грн. та № 8 від 01.04.2015 року на суму 160 790,00 грн.(а.с. 13,14 )

Вказані акти підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені їх печатками.

Загальна вартість виконаних робіт склала 637 997,50 грн.

Доказів того, що роботи виконані неякісно чи не у повному обсязі, суду не надано. В актах наданих послуг зазначено, що замовник претензій по об'єму, якості та строкам виконаних робіт не має.

У зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за договором позивач звернувся до суду про стягнення на його користь з відповідача,окрім основної суми заборгованості у розмірі 637 997,50 грн., 96 055,37 грн. пені, 3% річних в розмірі 4 843,95 грн. та 139 598,79 грн. інфляційних.

Враховуючи обставини справи, Рівненський апеляційний господарський суд вважає за необхідне застосувати наступні положення чинного законодавства.

Статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

В силу вимог ч. 1 ст. 629 ЦК України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Колегія суддів погоджується із місцевим господарським судом, що за своєю правовою природою між сторонами укладено договір підряду.

За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу (ст. 837 ЦК України).

Частинами 1, 2 ст. 846 ЦК України передбачено, що строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов'язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов'язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.

Замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі. Замовник, який прийняв роботу без перевірки, позбавляється права посилатися на недоліки роботи, які могли бути встановлені при звичайному способі її прийняття (явні недоліки) (ч.ч. 1, 2 ст. 853 ЦК України).

Згідно з п.п. 3.1., 3.2. договору загальна вартість послуг за цим договором складається із вартості послуг, наданих в межах строку дії цього договору, відповідно до актів виконаних робіт (надання послуг) та /або інших документів, доданих до договору. Вартість надання послуг за цим договором складає 17,50 грн., у тому числі ПДВ за 1 м. кв. при умові фрезерування глибиною до 15 сантиметрів.

Відповідно до п. 3.3. договору замовник здійснює оплату наданих послуг з відстрочкою платежу у 30 календарних днів з моменту затвердження сторонами актів виконаних робіт (надання послуг).

Підпунктом 3.2.1. п. 3.2. договору визначено право позивача на своєчасну та в повному обсязі оплату за надані послуги, яке кореспондується з відповідним обов'язком відповідача, визначеним підп. 3.3.2. п. 3.3. договору.

У силу вимог ч.ч. 1-3 ст. 843 ЦК України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Якщо у договорі підряду не встановлено ціну роботи або способи її визначення, ціна встановлюється за рішенням суду на основі цін, що звичайно застосовуються за аналогічні роботи з урахуванням необхідних витрат, визначених сторонами. Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу.

Якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково. Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором (ч.ч. 1, 2 ст. 854 ЦК України).

Судом першої інстанції вірно встановлено, що всупереч умовам договору відповідач розрахунки за фактично виконані роботи не здійснив, відтак розмір заборгованості становить 637 997,50 грн.

Згідно ст. 509 ЦК України, - зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Враховуючи вищевикладене, Рівненський апеляційний господарський суд вважає правильним висновок господарського суду першої інстанції про задоволення позову в частині стягнення основного боргу в сумі 637 997,50 грн.

Крім того, за неналежне виконання грошових зобов'язань позивачем нараховано 96 055,37 грн. пені, 3% річних в розмірі 4 843,95 грн. та 139 598,79 грн. інфляційних.

Відповідно до ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання (Постанова Верховного суду України від 12.12.11 в справі №07/238-10).

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. (Постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Судова колегія, перевіривши розрахунок інфляційних, який зроблений судом першої інстанції, вважає його правильним та арифметично вірним, а тому погоджується із стягненням інфляційних в сумі 139 541 грн. 52 коп..

Також, перевіривши розрахунок 3% річних, який зроблений судом першої інстанції, згідно якого розмір 3% річних становить 4 660 грн. 20 коп., апеляційний господарський суд вважає його правильним.

Проте, як вбачається із апеляційної скарги, відповідач не погоджується із нарахуванням 3% річних та інфляційних, вважає їх обрахованими невірно без застосування ст. 254 ЦК України та п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".

У даному випадку, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

Як вбачається із розрахунку 3% річних, здійсненого судом першої інстанції, період прострочення розраховувався із 03.03.15р., відповідно до акту № 4 від 30.01.15р. та з 06.05.15р. з урахуванням акту № 8 від 01.04.15р. , як зазначає апелянт у скарзі, тобто судом першої інстанції було взято до уваги ст. 254 ЦК України.

Розрахунок інфляційних було здійснено судом першої інстанції відповідно до листа Верховного суду України № 62-97р від 03.04.97 р. "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" .

Судова колегія зазначає, що розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення виплати заборгованості.

Сукупний індекс інфляції за період розраховується за формулою: ІІ ср. = ІІ1 х ІІ2 ...х ІІХ/100^n, де ІІ1 індекс інфляції за перший місяць заборгованості; ІІ2 індекс інфляції за другий місяць заборгованості; ІІХ індекс інфляції за останній місяць заборгованості; n - кількість місяців заборгованості.

Оскільки відповідачем жодних проплат по актам №4 від 30.01.15р. та №8 від 01.04.15р. здійснено не було, колегія суддів вважає правомірним нарахування інфляційних за період з 01.03.15р. по 01.06.15р.

За таких обставин колегія суддів не погоджується із позицією апелянта, так як вона спростовується матеріалами справи та нормами чинного законодавства.

Щодо пені, суд апеляційної інстанції зазначає, що виходячи з вимог ст. 231 ГК України, штрафні санкції застосовуються у випадках, передбачених законом або договором.

Як вбачається із позовної заяви , на підставу нарахування пені позивач посилається на п. 6.1 договору, відповідно до якого за невиконання або неналежне виконання зобов'язань, передбачених цим договором, сторони несуть відповідальність передбачену чинним законодавством України, а також на ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", за якою розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення, за який сплачується пеня ( а.с. 5).

З зазначеного п. 6.1. договору вбачається, що він не містить розміру та порядку нарахування пені (а.с. 12).

Як вірно зазначає місцевий господарський суд, якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Рівненський апеляційний господарський суд також погоджується із судом першої інстанції, що закону, який би визначав розмір пені за несвоєчасне виконання замовником грошових зобов'язань перед виконавцем, немає.

Щодо посилання позивача на ст. 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошового зобовязання, за якою розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, то подвійна облікова ставка НБУ, застосована позивачем на підставі вказаної норми, не може вважатися обґрунтованою, оскільки вказаний Закон не визначає розмір пені, який слід застосовувати у випадку порушення зобовязання за договором, а встановлює граничний розмір, понад який нарахування пені за порушення грошового зобов'язання не допускається.

Таким чином, колегія суддів вважає правильним висновок місцевого господарського суду про те, що підстави для стягнення пені відсутні.

А тому, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про часткове задоволення позову.

В силу ст.ст. 33, 38,43,47 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, коли кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а суд, оцінивши подані по справі докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, повинен прийняти рішення за результатами обговорення усіх цих обставин.

Апеляційний господарський суд вважає, що судом першої інстанції в порядку статті 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно досліджено матеріали справи та вірно застосовані норми процесуального і матеріального права, у зв'язку з чим відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування чи зміни рішення господарського суду Рівненської області від 03 серпня 2015 року у справі № 918/686/15.

Судовий збір за подачу апеляційної скарги відповідно до ст. 49 ГПК України в зв'язку з відмовою в її задоволенні покладається на апелянта.

Керуючись ст.ст. 49,99,101,103,105 ГПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Рівненської області від 03 серпня 2015 року у справі №918/686/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу Todini Costruzioni Generali S.p.A. в особі Представництва "Тодіні Коструціоні ОСОБА_1П.А. в Україні залишити без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуюча суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Грязнов В.В.

Суддя Мельник О.В.