Постанова № 52037548, 06.10.2015, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

06.10.2015 справа №908/3945/15

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: суддівОСОБА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_3при секретарі судового засідання:ОСОБА_4за участю представників сторін:від позивача від відповідача ОСОБА_5; не зявивсярозглянувши апеляційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Славутич», с. Білоріцьке Веселівського р-ну Запорізької областіна рішення господарського суду Запорізької області від25.08.2015 р.у справі№ 908/3945/15 (суддя Науменко А.О.)за позовомПриватного підприємства «Драг», м. Запоріжжядо:Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Славутич», с. Білоріцьке Веселівського р-ну Запорізької областіпро стягнення суми

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «ДРАГ», м. Запоріжжя звернулося до господарського суду Запорізької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Славутич», с. Білоріцьке Веселівського району Запорізької області про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Славутич», с. Білоріцьке Веселівського району Запорізької області на користь Приватного підприємства «ДРАГ», м. Запоріжжя суми основного боргу у розмірі 72960,00 грн., 3 % річних у розмірі 3807,91 грн. та інфляційних втрат у сумі 45745,92 грн.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 03.07.2015 р. позов було прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 908/3945/15.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 25.08.2015 р. у справі №908/3945/15 позовні вимоги Приватного підприємства «ДРАГ», м. Запоріжжя до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Славутич», с. Білоріцьке Веселівського району Запорізької області про стягнення суми основного боргу у розмірі 72960,00 грн., 3 % річних у розмірі 3807,91 грн. та інфляційних втрат у сумі 45745,92 грн. було задоволено в повному обсязі.

Не погодившись з прийнятим рішенням місцевого господарського суду відповідач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Славутич», с. Білоріцьке Веселівського р-ну Запорізької області, звернувся до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 25.08.2015 р. у цій справі в частині стягнення 3 % річних в сумі 3807,91 грн. та інфляційних нарахувань в сумі 45745,92 грн. та прийняти в цій частині нове рішення. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що суд першої інстанції не зясував обставини справи, які мають значення для правильного вирішення господарського спору в оспорюваній частині, неправильно та неповно дослідив докази, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи, а також на порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права.

Ухвалою від 16.09.2015 р. Донецьким апеляційним господарським судом було порушено апеляційне провадження у справі № 908/3945/15, розгляд апеляційної скарги призначено на 06.10.2015р. о 10 год. 00 хв.

30.09.2015 р. через канцелярію суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначив, що рішення господарського суду Запорізької області у цій справі вважає законним та обґрунтованим, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Славутич», с. Білоріцьке Веселівського району Запорізької області такою, що не підлягає задоволенню; просив рішення господарського суду Запорізької області від 25.08.2015 р. у справі № 908/3945/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

В судове засідання 06.10.2015 р. зявився представник позивача, який заперечив проти апеляційної скарги, вважає рішення суду в цій справі законним, а скаргу необґрунтованою.

Скаржник в судове засідання не зявився, надіслав електронне повідомлення про неможливість явки його представника в судове засідання та просив відкласти розгляд апеляційної скарги.

Колегія суддів вважає можливим розгляд скарги за відсутності представника скаржника, оскільки явка сторін не була визнана обовязковою.

Згідно зі ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст.101 ГПК України, апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішень місцевого господарського суду в повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду встановила наступне.

24.04.2013 р. між Приватним підприємством «Драг», м. Запоріжжя (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Славутич», с.Білоріцьке Веселівського р-ну Запорізької області (покупець) було укладено контракт № 19 (надалі контракт).

Згідно з п. 1.1. контракту постачальник зобов'язується поставити засоби хімізації рослин, іменовані в подальшому товар, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар у кількості та за ціною згідно з відвантажувальними накладними.

Відповідно до п. 2.1. контракту найменування, ціна та асортимент товару, поставленого за цим договором, вказуються в відвантажувальних накладних.

Загальна сума контракту становить 72960,00 грн. (п. 2.3. контракту).

Пунктом 3.1 контракту передбачено, що покупець зобовязується провести оплату не пізніше 01 жовтня 2013 р.

Пунктом 3.2. контракту передбачено, що датою поставки вважається дата відмітки покупця про отримання товару в накладній.

Даний контракт набуває чинності з моменту його підписання і діє до виконання всіх зобов'язань обома сторонами (п. 10.1. контракту).

Згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобовязання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобовязана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку. Майнові зобовязання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що за своєю правовою природою контракт у цій справі є договором поставки.

Згідно із ч. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 ст. 712 ЦК України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 691 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Згідно зі ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до п. 3.1 контракту № 19 покупець зобовязується провести оплату за товар не пізніше 01.10.2013 р.

Як вбачається з видаткової накладної № 19 від 24.04.2013 р. (а.с. 12), Приватне підприємство «Драг», м. Запоріжжя поставило на адресу відповідача продукцію Харнес у кількості 760 літрів, за ціною 80 грн. за 1 літр без ПДВ, на загальну суму 72960,00 грн. з ПДВ.

В порушення своїх зобов'язань відповідачем не було здійснено оплату за поставлений товар у визначений строк, у звязку з чим основна заборгованість за контрактом № 19 становить 72960,00 грн.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 193 ГК України, субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Як встановлено судом, у матеріалах справи відсутні докази погашення боргу, більш того, відповідач визнав зазначену суму основної заборгованості. У звязку з цим суд апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції щодо обґрунтованості вимог про стягнення 72960,00 грн. основної заборгованості за контрактом № 19 від 24.04.2013 р.

Також, позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення 45745,92 грн. збитків від інфляційних процесів за період: листопад 2013 р. - квітень 2015р. та 3 % річних за період: з 02.10.2013 р. по 28.06.2015 р. у розмірі 3807,91 грн.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Місцевим господарським судом та колегією суддів перевірено заявлений позивачем розмір інфляційних втрат та 3 % річних та встановлено, що 3% річних розраховано вірно. Розмір інфляції за розрахунком суду першої та апеляційної інстанції становить 52847,60 грн., тобто більше, ніж заявлено в позові. Місцевий господарський суд задовольнив вимоги позивача щодо стягнення 3 % річних у сумі 3807,91 грн., а інфляційні втрати стягнув в межах заявлених сум, тобто у сумі 45745,92 грн.

Доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованості стягнення інфляційних втрат і 3 % річних колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду відхиляє з наступних причин.

За умовами п. 9.3 контракту сторона, для якої виникли обставини форс-мажору, повідомляє в письмовій формі за факсом партнера в десятиденний строк з моменту настання таких обставин. Факт настання форс-мажору повинен підтверджуватися довідкою Торгово-промислової палати країни.

Пунктом 9.1 контракту передбачено, що жодна із сторін не несе відповідальності за обставини у зв'язку з даним контрактом при виникненні для однієї із сторін обставин форс-мажору, на весь період дії таких обставин.

Як вірно зазначив суд першої інстанції, в даному позові позивачем не пред'являються до стягнення штрафні санкції, які є заходами відповідальності за порушення зобов'язання, а лише 3% річних та інфляційні втрати, які за своїм змістом є компенсацією втрат кредитора від знецінення грошових коштів за період прострочення оплати боргу.

На це також звертає увагу Вищий господарський суд України у пункті 4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань», в якому зазначено, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до ч. 4 ст. 219 ГК України сторони зобов'язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов'язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин.

Контрактом не передбачено відтермінування виконання основного зобовязання на період дії обставин непереборної сили, яке б зумовило відстрочення дати порушення зобовязання.

Таким чином, надані скаржником висновки Торгово-промислової палати про форс-мажорні обставини не є підставою для звільнення відповідача від сплати 3% річних та інфляційних втрат.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 3 % річних в розмірі 3807,91 грн. та збитків внаслідок інфляційних процесів у сумі 45745,92 грн. є обґрунтованими і місцевий господарський суд їх правомірно задовольнив. З огляду на зазначене апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду у цій справі підлягає залишенню без змін.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на скаржника Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Славутич», с. Білоріцьке Веселівського р-ну Запорізької області.

Керуючись ст. ст. 91, 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Славутич», с. Білоріцьке Веселівського р-ну Запорізької області на рішення господарського суду Запорізької області від 25.08.2015 р. у справі № 908/3945/15 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Запорізької області від 25.08.2015 р. у справі №908/3945/15 залишити без змін.

3. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через Донецький апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

ГоловуючийЛ.В. Ушенко

СуддіТ.Д. Геза

ОСОБА_3

Надруковано: 4 прим.

1.позивачу

1.відповідачу

1.у справу

1.ДАГС

.