Постанова № 52037140, 29.09.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва, 8, корпус 1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

29 вересня 2015 року 13 год. 00 хв. № 826/15268/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Данилишина В.М. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до державного реєстратора прав на нерухоме майно - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Бориса Михайловича, треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор плюс", управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві та служба у справах дітей Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, про визнання протиправним та скасування рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва (також далі - суд) надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1) до державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Бориса Михайловича (далі - відповідач), треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор плюс" (далі - ТОВ "ФК "Вектор плюс"), реєстраційна служба Головного управління юстиції у місті Києві та служба у справах дітей Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер НОМЕР_4 від 24 червня 2015 року 17:35:20, прийнятого відповідачем, про державну реєстрацію права власності за ТОВ "ФК "Вектор плюс" на об'єкт нерухомого майна: реєстраційний номер НОМЕР_3, квартиру НОМЕР_2, об'єкт житлової нерухомості, загальною площею 69,5 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (далі - оскаржуване рішення).

В обґрунтування позову зазначено, що заявлені вимоги підлягають задоволенню, оскільки оскаржуване рішення відповідачем прийнято із порушенням норм чинного законодавства.

Відповідною ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі №826/15268/15 (далі - справа), яку призначено до розгляду у судовому засіданні, а також, згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 53 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача допущено ТОВ "ФК "Вектор плюс" (далі - третя особа-1) та управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві (далі - третя особа-2), а на стороні позивача - службу у справах дітей Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації (далі - третя особа-3).

Відповідною ухвалою суду частково задоволено письмове клопотання позивача та вжито заходів забезпечення позову.

У ході судового розгляду справи позивач та його представник підтримали позов та просили задовольнити його повністю з підстав, зазначених у ньому, на обґрунтування якого надано письмові докази, а представник відповідача не визнав позов та разом із представником третьої особи-1 просили відмовити у його задоволенні повністю з підстав, зазначених у письмових запереченнях проти позову, наданих разом із доказами на їх обґрунтування.

У судове засідання 31 серпня 2015 року представники третіх осіб 2, 3 не прибули, хоча про дату, час та місце судового розгляду справи треті особи 2, 3 повідомлені належним чином. При цьому, 10 та 31 серпня 2015 року до суду через канцелярію надійшли письмові клопотання про розгляд справи за відсутності представників третіх осіб 2, 3.

Враховуючи викладене та зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, у судовому засіданні 31 серпня 2015 року судом, згідно з ч. 6 ст. 128 КАС України, прийнято рішення про подальший розгляд та вирішення справи у порядку письмового провадження.

До суду 03 вересня 2015 року через канцелярію від представника позивача надійшли додаткові письмові пояснення по суті позову, які судом долучено до матеріалів справи для врахування при прийнятті у справі судового рішення по суті.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд -

ВСТАНОВИВ:

Між ВАТ "Сведбанк", як банком, та позивачем, як позичальником, 15 серпня 2008 року укладено кредитний договір №2612/0808/71-007, за умовами якого банк має право надати позичальнику грошові кошти у вигляді кредиту у розмірі 145000,00 доларів США на строк до 14 серпня 2038 року включно, а позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати свої зобов'язання у повному обсязі у терміни, передбачені договором (далі - кредитний договір).

З метою належного виконання кредитного договору, 15 серпня 2008 року між банком, як іпотекодержателем, та позичальником, як іпотекодавцем, укладено іпотечний договір, за умовами якого на забезпечення виконання основного зобов'язання іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю квартиру НОМЕР_2, яка знаходиться у АДРЕСА_1 (далі - квартира), та належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу квартири від 15 серпня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чорній Світланою Богданівною за №2766 (далі - договір іпотеки).

Заочним рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 25 квітня 2014 року у справі №754/2738/13-ц стягнено на користь ТОВ "ФК "Вектор плюс" із ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 1624480,43 грн. (далі - заочне рішення).

Зі змісту наявної у матеріалах справи копії заочного рішення вбачається, що 28 листопада 2012 року банк, на підставі договору факторингу №15, відступив ТОВ "ФК "Вектор плюс" право вимоги за кредитним договором.

Тобто, ТОВ "ФК "Вектор плюс" стало новим кредитором відносно ОСОБА_1 та отримало відповідні права вимоги за кредитом.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, 28 листопада 2012 року між банком та ТОВ "ФК "Вектор плюс" укладено договір про відступлення прав за іпотечними договорами, за умовами якого разом з відступленням прав вимоги заборгованостей за кредитними договорами від боржників, що здійснюється на підставі договору факторингу від 28 листопада 2012 року №15, одночасно відступаються права вимоги за іпотечними договорами, визначеними цим договором.

Як з'ясовано судом під час розгляду справи та підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, 24 червня 2015 року відповідачем прийнято оскаржуване рішення про державну реєстрацію права приватної власності на квартиру за третьою особою-1.

Суд погоджується із доводами позивача та його представника щодо наявності підстав для задоволення позову, виходячи з оцінки наявних у матеріалах справи доказів, а також аналізу наступних норм та обставин.

Так, відповідно до ст. 1, ч.ч. 1, 3 ст. 33, ч. 1 ст. 37 Закону України "Про іпотеку", нерухоме майно (нерухомість) - земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці і невід'ємно пов'язані з нею, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Застава повітряних та морських суден, суден внутрішнього плавання, космічних об'єктів, майнових прав на нерухомість, будівництво якої не завершено, регулюється за правилами, визначеними цим Законом.

Іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених ст. 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Враховуючи вище викладені норми та з'ясовані обставини, суд зазначає, що відповідно до п. 12 договору іпотеки, за вибором іпотекодержателя застосовується один із наведених нижче способів звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог іпотекодержателя:

- за рішенням суду;

- у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса;

- згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя, укладеним шляхом здійснення застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, яке викладене у п. 12.3.1 та п. 12.3.2 пп. 12.3 п. 12 договору іпотеки.

Зокрема, згідно з п. 12.3.1, п. 12.3.2 пп. 12.3 п. 12 договору іпотеки, задоволення вимог здійснюється шляхом:

- передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому ст. 37 Закону України "Про іпотеку". У випадку задоволення вимог іпотекодержателя шляхом використання процедури, передбаченої у пп. 12.3 п. 12 договору іпотеки, договір про задоволення вимог іпотекодержателя, укладений шляхом здійснення цього застереження, є підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки;

- продажу іпотекодержателем від свого імені предмету іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому ст. 38 Закону України "Про іпотеку", за ціною, встановленою відповідно до висновку незалежного експерта.

Поряд з цим, у контексті вище викладеного суд зазначає наступне.

Відповідно до пп. 1 п. 1, п. 4 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", протягом дії цього Закону: не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із ст. 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із ст. 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника / майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Визначення поняття "споживчий кредит" міститься в Законі України "Про захист прав споживачів", а саме у п. 23 ст. 1: споживчий кредит - кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.

З аналізу вище викладених норм вбачається, що третя особа-1 не мала права відчужувати квартиру, оскільки вона є предметом іпотеки за договором іпотеки, укладеним з метою виконання позивачем умов кредитного договору, тобто споживчого кредиту.

У ході розгляду справи судом також з'ясовано, що квартира використовується сім'єю позивача як місце постійного проживання, будь-якого іншого нерухомого житлового майна у власності позивача не знаходиться.

Крім того, у квартирі зареєстровані та проживають діти позивача, ІНФОРМАЦІЯ_2 та ІНФОРМАЦІЯ_1.

Згідно з ч. 4 ст. 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей", для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям.

При цьому, будь-яких доказів, як б свідчили про дотримання порядку, встановленого нормами Закону України "Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей", представниками відповідача та третьої особи-1 суду не надано.

Позивач та його представник, у свою чергу, стверджували, що третя особа-1 не отримувала дозволу органів опіки та піклування на вчинення будь-яких правочинів щодо квартири.

Суд зазначає, що обов'язок нотаріуса перевірити факт відсутності прав малолітніх та неповнолітніх дітей на користування відчужуваним нерухомим майном, встановлений на законодавчому рівні.

Зокрема, відповідно до п.п. 1.9, 1.10 глави 2 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року №296/5, з метою перевірки відсутності прав малолітніх та неповнолітніх дітей, недієздатних чи обмежено дієздатних осіб на користування відчужуваними житловим будинком, квартирою, кімнатою або їх частиною нотаріус вимагає подачі йому довідки про склад сім'ї житлово-експлуатаційної організації, квартального комітету або іншого уповноваженого органу з питань реєстрації місця проживання.

У разі виявлення з поданих відчужувачем документів, що право власності або право користування відчужуваним житловим будинком, квартирою, кімнатою або їх частиною мають малолітні або неповнолітні діти або недієздатні чи обмежено дієздатні особи, нотаріус повинен витребувати у відчужувача дозвіл органу опіки та піклування на вчинення такого правочину у формі витягу з рішення відповідної районної, районної у містах Києві та Севастополі державної адміністрації, відповідного виконавчого органу міських, районних у містах, сільських, селищних рад.

Згідно з ч. 1 ст. 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо: 1) заявлене право, обтяження не підлягає державній реєстрації відповідно до цього Закону; 2) об'єкт нерухомого майна розміщений на території іншого органу державної реєстрації прав; 3) із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень звернулася неналежна особа; 4) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують; 5) заяву про державну реєстрацію прав, пов'язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна, крім випадків, встановлених ч. 9 ст. 15 цього Закону; 5-1) заяву про державну реєстрацію обтяжень речових прав на нерухоме майно щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем; 5-2) заяву про державну реєстрацію речових прав, похідних від права власності, подано за відсутності державної реєстрації права власності, крім випадків, установлених ст. 4-2 та ч. 9 ст. 15 цього Закону; 5-3) під час подання заяви про державну реєстрацію права власності на підприємство як єдиний майновий комплекс, житловий будинок, будівлю, споруду (їх окремі частини), що виникло на підставі документа, за яким правонабувач набуває також право власності на земельну ділянку, не подано заяву про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку; 5-4) після завершення п'ятиденного строку з дня отримання заявником письмового повідомлення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав не усунено обставин, що були підставою для прийняття такого рішення; 5-5) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва подано не до нотаріуса, який вчинив таку дію; 5-6) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка не є державним кадастровим реєстратором або державним виконавцем; 6) заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене право та обтяження такого права вже зареєстровано у Державному реєстрі прав.

Отже, підсумовуючи усі вище викладені норми та з'ясовані обставини, суд вважає, що оскаржуване рішення є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 69, ч.ч. 1, 2, 6 ст. 71 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Таким чином, із системного аналізу вище викладених норм та з'ясованих обставин суд прийшов до висновку, що позов ОСОБА_1 до державного реєстратора прав на нерухоме майно - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Бориса Михайловича, треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор плюс", управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві та служба у справах дітей Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, про визнання протиправним та скасування рішення є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню повністю.

Згідно з ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст.ст. 69-71, 86, 94, 128, 158-163, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень НОМЕР_5, прийняте 24 червня 2015 року державним реєстратором прав на нерухоме майно - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Суперфіном Борисом Михайловичем про державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна: квартиру НОМЕР_2, загальною площею 69,5 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_1, за товариством з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор плюс" (код ЄДРПОУ 38004195).

3. Присудити на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1) здійснений ним судовий збір у розмірі 73,08 грн. (Сімдесят три гривні вісім копійок) із Державного бюджету України.

Копії постанови направити (вручити) сторонам та третім особам (їх уповноваженим представникам) у порядку та строки, встановлені ст. 167 КАС України.

Відповідно до ст.ст. 185, 186 КАС України, постанова може бути оскаржена шляхом подання до Київського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги протягом десяти днів із дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.

Згідно зі ст. 254 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя В.М. Данилишин