Постанова № 52036812, 30.09.2015, Черкаський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2015 року справа № 823/1787/15

15 год. 25 хв. м. Черкаси Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Рідзеля О.А.,

при секретарі судового засідання - Педані О.В.,

за участю: позивача ОСОБА_1 - особисто, представників відповідача Аполонова О.В., Курілко Н.І., Трояна Ю.О. та Харьковської Т.А. - за довіреностями, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до головного управління Міндоходів у Черкаській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовною заявою до головного управління Міндоходів у Черкаській області (далі - відповідач), в якій просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ головного управління Міндоходів у Черкаській області від 22 червня 2015 року № 7-о про звільнення ОСОБА_1 з посади головного державного ревізора - інспектора відділу контролю за проведенням розрахункових операцій управління податкового та митного аудиту головного управління Міндоходів у Черкаській області;

- поновити ОСОБА_1 на посаді головного державного ревізора - інспектора відділу контролю за проведенням розрахункових операцій управління податкового та митного аудиту головного управління Міндоходів у Черкаській області;

- зобов'язати головне управління Міндоходів у Черкаській області запропонувати позивачу всі вакантні посади у головному управлінні ДФС у Черкаській області у зв'язку з проведенням реорганізації головного управління Міндоходів у Черкаській області;

- стягнути на корись позивача з головного управління Міндоходів у Черкаській області середній заробіток за час вимушеного прогулу;

- зобов'язати головне управління Міндоходів у Черкаській області виплатити позивачу допомогу по тимчасовій непрацездатності за час перебування на лікуванні за період з 05.05.2015 по 19.06.2015 (включно);

- постановити ухвалу про стягнення з головного управління Міндоходів у Черкаській області середнього заробітку за час затримки головного управління Міндоходів у Черкаській області виконання рішення суду про поновлення на роботі позивача, як такого, що незаконно звільнений та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу;

- стягнути на користь позивача з головного управління Міндоходів у Черкаській області моральну шкоду в сумі 21924 грн. 00 коп.;

- стягнути з головного управління Міндоходів у Черкаській області на користь позивача витрати на юридичні консультації та написання позовної заяви в сумі 2370 грн. 00 коп.

У судовому засіданні, в зв'язку з добровільним виконанням відповідачем, позивач зменшив позовні вимоги в частині зобов'язання виплатити позивачу допомогу по тимчасовій непрацездатності за час перебування на лікуванні за період з 05.05.2015 по 19.06.2015.

Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 30.09.2015 року закрито провадження по даній адміністративній справі в частині позовних вимог щодо постановлення ухвали про стягнення з головного управління Міндоходів у Черкаській області середнього заробітку за час затримки головного управління Міндоходів у Черкаській області виконання рішення суду про поновлення на роботі позивача, як такого, що незаконно звільнений та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що позивач працював головним державним ревізором - інспектором відділу контролю за проведенням розрахункових операцій управління податкового та митного аудиту головного управління Міндоходів у Черкаській області. Кабінет Міністрів України постановою від 06.08.2014 утворив територіальні органи Державної фіскальної служби та реорганізував територіальні органи Міністерства доходів і зборів шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної фіскальної служби.

В зв'язку з даною обставиною, наказом голови комісії з реорганізації ГУ Міндоходів у Черкаській області від 12.01.2015 року № l-о, позивача звільнено з займаної посади через реорганізацію та скорочення чисельності на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України. Про звільнення позивача повідомлено 12 січня 2015 року, в цей же день видано трудову книжку. Не погоджуючись з прийнятим наказом позивач оскаржив його в судовому порядку.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 23.02.2015 позов ОСОБА_1 задоволено частково. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.04.2015 рішення першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасовано та прийнято нову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, стягнуто з головного управління Міндоходів у Черкаській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 13.01.2015 по 23.02.2015 у сумі 5205 (п'ять тисяч двісті п'ять) гривень 75 копійок.; в іншій частині постанову від 23.02.2015 залишено без змін.

На виконання зазначених вище рішень наказом головного управління Міндоходів у Черкаській області від 27.04.2015 №5-0 поновлено ОСОБА_1 на посаді головного державного ревізора-інспектора відділу контролю за проведенням розрахункових операцій управління податкового та митного аудиту головного управління Міндоходів у Черкаській області з 13.01.2015. Разом з тим, позивачем отримано виконавчий лист про стягнення у примусовому порядку з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 5 205 грн. 75 коп., проте дані кошти не отримав. Також позивач зазначив, що заява про звільнення була написана під тиском керівництва і наміру звільнятися ОСОБА_1 не мав.

Представник відповідачів проти заявленого адміністративного позову заперечує, мотивуючи це тим, що наказом від 27.04.2015 № 5-0 позивача поновлено на посаді головного державного ревізора-інспектора відділу контролю за проведенням розрахункових операцій управління податкового та митного аудиту головного управління Міндоходів у Черкаській області з 13.01.2015. Разом з тим, на момент набрання рішенням суду апеляційної інстанції законної сили та поновлення ОСОБА_1 на роботі у зв'язку з реорганізацією головного управління Міндоходів у Черкаській області 22.01.2015 рахунки останнього були закриті, у зв'язку з цим виникла необхідність заміни сторони виконавчого провадження. Крім того, оскаржуваний наказ про звільнення позивача прийнятий на підставі його особистої заяви про звільнення за угодою сторін. Тому, відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Заслухавши пояснення позивача, а також представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

З письмових доказів у справі суд встановив, що наказом головного управління Міндоходів у Черкаській області від 01.06.2013 № 4-о ОСОБА_1 з 01 червня 2013 року призначено на посаду головного державного ревізора-інспектора відділу контролю за проведенням розрахункових операцій управління податкового та митного аудиту головного управління Міндоходів у Черкаській області в порядку переведення з державної податкової служби у Черкаській області.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.2014р. №160 «Про утворення Державної фіскальної служби» утворено Державну фіскальну службу як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України, реорганізувавши Міністерство доходів і зборів шляхом перетворення.

Суд зазначає, що Кабінет Міністрів України своєю постановою «Про утворення територіальних органів Державної фіскальної служби та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Кабінету Міністрів України» від 6 серпня 2014 р. № 311 вирішив: утворити як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної фіскальної служби за переліком згідно з додатком 1; реорганізувати територіальні органи Міністерства доходів і зборів шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної фіскальної служби за переліком згідно з додатком 2.

В додатку 2 до вказаної постанови наведено перелік територіальних органів Міністерства доходів і зборів, які реорганізовуються шляхом приєднання до відповідних територіальних органів Державної фіскальної служби, зокрема, головне управління Міндоходів у Черкаській області повинно приєднатись до новоутвореного головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області.

Наказом голови комісії з реорганізації головного управління Міндоходів у Черкаській області від 12.01.2015 року № l-о, позивача звільнено з займаної посади у зв'язку з реорганізацією та скороченням чисельності головного управління Міндоходів у Черкаській області на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 23.02.2015 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково; визнано протиправним та скасовано наказ головного управління Міндоходів у Черкаській області від 12 січня 2015 року №1-о «Про звільнення ОСОБА_1.».; поновлено ОСОБА_1 на посаді головного державного ревізора-інспектора відділу контролю за проведенням розрахункових операцій управління податкового та митного аудиту головного управління Державної фіскальної служби в Черкаській області; стягнуто з головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 13.01.2015 по 23.02.2015 у сумі 22387 (двадцять дві тисячі триста вісімдесят сім) гривень 20 копійок; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалою суду від 02.03.2015 виправлено описку, допущену в постанові Черкаського окружного адміністративного суду від 23.02.2015 у справі № 823/218/15, а саме в абзаці 3 резолютивної частини постанови замість слів «Головне управління Державної фіскальної служби в Черкаській області» читати «Головне управління Міндоходів у Черкаській області».

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.04.2015 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 23.02.2015 залишено без задоволення. Апеляційну скаргу головного управління Міндоходів у Черкаській області, головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 23.02.2015 задоволено частково. Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 23.02.2015 в частині стягнення з головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 13.01.205 по 23.02.2015 у сумі 22 387 (двадцять дві тисячі триста вісімдесят сім) гривень 20 копійок скасовано. В цій частині прийнято нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Головного управління Міндоходів у Черкаській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 13.01.2015 по 23.02.2015 у сумі 5205 (п'ять тисяч двісті п'ять) гривень 75 копійок. В іншій частині постанову від 23.02.2015 залишено без змін.

На виконання зазначених вище рішень судів наказом головного управління Міндоходів у Черкаській області від 27.04.2015 № 5-о поновлено з 13 січня 2015 року ОСОБА_1 на посаді головного державного ревізора-інспектора відділу контролю за проведенням розрахункових операцій управління податкового та митного аудиту головного управління Міндоходів у Черкаській області.

У подальшому, наказом головного управління Міндоходів у Черкаській області від 22.06.2015 №7-О позивача звільнено з 22.06.2015 з посади головного державного ревізора-інспектора відділу контролю за проведенням розрахункових операцій управління податкового та митного аудиту головного управління Міндоходів у Черкаській області за угодою сторін на підставі п.1 ст.36 КЗпП України.

Надаючи оцінку викладеним обставинам, суд врахував таке.

Відповідно до абзацу 2 пункту 13 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 6 березня 2008 року № 2 «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень КАС України під час розгляду адміністративних справ», при розгляді спорів з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби застосовуються положення, встановлені спеціальними законами. У разі коли ці закони зазначені питання не врегульовують, то необхідно субсидіарно застосовувати законодавство про працю.

Частиною 1 ст. 36 КЗпП України передбачено, що підставами припинення трудового договору є, зокрема, угода сторін.

За угодою сторін, тобто за пунктом 1 статті 36 КЗпП, трудовий договір припиняється в будь-який час після досягнення угоди між роботодавцем та працівником, і ініціатива про припинення договору може виходити як від працівника, так і від роботодавця. Тобто, якщо одна зі сторін погоджується на пропозицію іншої, вважається, що сторони досягли угоди про припинення трудового договору і працівник звільняється з роботи.

При припиненні трудового договору (звільненні з займаної посади) за п.1 ст.36 КЗпП України обов'язковим є дотримання таких умов: між сторонами відсутні претензії, сторони не зобов'язані виконувати одна відносно іншої будь-які додаткові дії, досягнута домовленість про підстави припинення трудових відносин.

Суд встановив, що єдиною підставою для звільнення позивача із займаної посади згідно з оскаржуваним наказом є його особиста заява про звільнення за угодою сторін (а.с.55).

Відповідно до п.8 Постанови Пленуму Верхового Суду України від 06.11.1992 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам необхідно мати на увазі, що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п. 1 ст. 36 КЗпП (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

Сама по собі згода власника або уповноваженого ним органу задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинено за п. 1 ст. 36 КЗпП, якщо не було домовленості сторін про цю підставу припинення трудового договору. В останньому випадку звільнення вважається проведеним з ініціативи працівника (ст. 38 КЗпП).

Таким чином, вищевказана заява позивача, написана власноруч, підтверджує його намір звільнитися у строк, узгоджений з роботодавцем. Нормами трудового законодавства не передбачено інших умов для звільнення працівника за п. 1 ст. 36 КЗпП, ніж особиста заява.

Суд переконаний, що відповідач позбавлений можливості визнати вказані причини не поважними та відмовити у звільненні, зобов'язавши позивача продовжувати роботу проти його волі, оскільки це є порушенням частини 1 статті 43 Конституції України - права позивача на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

В контексті наведеного суд зазначає, що в силу положень частини 2 статті 19 Конституції України відповідач діяв у межах та у спосіб, що передбачені чинним законодавством.

Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 15 жовтня 2013 року по справі № 21-320а13.

Посилання позивача на ту обставину, що на нього здійснювався тиск з боку посадових осіб відповідача, які примушували його написати заяву про звільнення суд не взяв до уваги, з огляду на таке.

Частиною 1 ст.69 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Суд врахував, що жодних доказів на підтвердження вищевказаних доводів (рішення суду, звернення до правоохоронних органів, тощо) позивач не надав, а тому вони є необґрунтованими.

Крім того, відповідно до п. 5 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди» від 31.03.1995 року № 4, при вирішенні питання про відшкодування моральної шкоди з'ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою та протиправними діяннями, вини останнього в її заподіянні. Суд зокрема, повинен з'ясувати, чи підтверджується факт заподіяння позивачеві моральної шкоди чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення справи.

Водночас, позивач не обґрунтував належними доказами підставу відшкодування йому моральної шкоди, оскільки не надав жодного доказу, який би підтверджував її заподіяння.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням наведеного, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, зважаючи, що відповідач довів правомірність прийнятого ним наказу, суд не знаходить підстав для задоволення адміністративного позову.

Керуючись статтями 160, 162, 163, 167, 185-187, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд в порядку, передбаченому статтями 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.А. Рідзель

Повний текст постанови виготовлений 05.10.2015.