Ухвала суду № 520095, 25.01.2007, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ  АДМІНІСТРАТИВНИЙ  СУД  УКРАЇНИ

01010 м.Київ, вул.Московська,8

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

25.01.2007№К-4218/06

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

КарасяО.В. (головуючого),

ШтульманаІ.В.,   ФедороваМ.О.,   РибченкоА.О.,   ГолубєвоїГ.К.

при секретарі: Міненко О.М.

представники сторін в судове засідання не з’явився, про час і місце розгляду скарги повідомлені належним чином

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуДрогобицької об’єднаної державної податкової інспекції на рішення Господарського суду Львівської області від24.02.2004 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від09.08.2005 посправі №5/24-19/6

за позовом     Малого комунального підприємства «Край»

до                    Дрогобицької об’єднаної державної податкової інспекції

про                  визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Заявлено позовні вимоги (зі змінами) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від26.04.2004 №000626/23-2.

Рішенням Господарського суду Львівської області від24.02.2004 по справі№5/24-19/6, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від09.08.2005, позов задоволено.

Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, Відповідач (далі-ДПІ) подав касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України. Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди невірно застосували норми матеріального права, зокрема пп.5.1.21 ст.5 та пп.7.3.1 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки ст.1.6 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства» - векселі, як цінні папери, що використовуються у будь-яких операціях, крім операцій з їх випуску (емісії) та їх погашення, вважаються товаром і тому повинні бути включені в податкове зобов'язання в грудні2003року.

І враховуючи все зазначене в касаційній скарзі, ДПІ просить рішення Господарського суду Львівської області від24.02.2004 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від09.08.2005 посправі №5/24-19/6 скасувати і ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач (МКП«Край») заперечення на касаційну скаргу не надав.

Розгляд справи в попередньому провадженні відкладено у відкрите судове засідання.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

В силу пп.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України від03.04.1997 №168 «Про податок на додану вартість» датою виникнення податкових зобов'язань з продажу товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, а у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

А відповідно до пп.3.2.5 ст.3цього Закону - надання послуг з інкасації, розрахунково-касового обслуговування, залучення, розміщення та повернення грошових коштів за договорами позики, депозиту, вкладу, страхування або доручення; надання, управління і переуступки фінансових кредитів, кредитних гарантій і банківських поручительств особою, що надала такі кредити, гарантії або поручительства – не є об’єктом оподаткування.

Як встановлено судами – ДПІ було прийнято податкове повідомлення-рішення від26.04.2004 №000626/23-2, яким Позивачу визначено суму податкового зобов'язання з ПДВ на загальну суму 109744грн., вт.ч.основний платіж – 73163грн., штрафні (фінансові) санкції – 36581грн.

Підставою донарахування податкового зобов'язання та направлення податкового повідомлення-рішення є висновки Акту №211/23-2/20811841 від19.02.2004 «Про результати комплексної планової документальної перевірки фінансово-господарської діяльності МКП«Край з питань дотримання податкового та валютного законодавства», згідно з яким було встановлено порушення норм податкового законодавства (пп.5.1.2 ст.5 та п.7.3.1 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість») –

-щодо не включення до податкових зобов’язань за липень2002року суми ПДВ у розмірі33333грн. із перерахованих коштів за нафтопродукти у розмірі200000грн.;

-щодо не включення суми ПДВ у розмірі19200грн. за вересень2003року по попередній оплаті за товар на суму96000грн.;

-щодо невключення сум ПДВ по операції з передачі векселів.

При цьому суди встановили наступні фактичні обставини справи:

-15.07.2002 між МКП«Край» та ППСвятецькимР.К. було укладено договір №5 про отримання (надання) безвідсоткової фінансової допомоги на суму200000грн., на виконання якого платіжним дорученням від16.07.2002 №16/07 останній перерахував Позивачу кошти у сумі 200000грн. А листом від17.07.2002 ППСвятецькийР.К повідомив, що кошти у розмірі200000грн. вважати платежем згідно Договору від15.07.2002 №5.

-01.09.2003 між МКП«Край», КПВФ«Тиса» та ППІваникомО.В. було укладено договір поруки, згідно якого – Поручитель (ППІваникО.В.) зобов’язується солідарно відповідати перед МКП«Край» по заборгованості боржника КПВФ«Тиса» в сумі96000грн., що виникла за Договором поставки від01.10.1999 №2-01/10/1999. Зазначена сума була перерахована ППІваникомО.В на рахунок МКП«Край» платіжними дорученнями від02.09.2003 №5 на суму45000грн. та від03.09.2003 №8 на суму51000грн. ППІваникО.В. також листом повідомив МКП«Край», що перераховану суму необхідно вважати платежем по Договору поставки від01.10.1999 №2-01/10/1999.

Також на виконання Договору поставки від01.10.1999 №2-01/10/1999 МКП«Край» відпущено товарно-матеріальні цінності КПВФ«Тиса» за накладними від28.02.2001 №28/2, від30.03.2001 №30/03-1, від28.04.2001 №2/04.

-на погашення заборгованості, яка виникла на підставі Договору про надання поворотної фінансової допомоги – головним бухгалтером Позивача БаранецькоюС.Л. було емітовано прості векселі та було передано згідно Акту прийому-передачі від 31.12.2003 ППЄндикуМ.М. вексель №7332536510498 на суму70000грн. та ППБерегулякуЯ.Й. вексель №7332535510497 на суму33150,03грн. Векселі передані ППБерегулякуЯ.Й. та ППЄндикуМ.М. в рахунок погашення заборгованості за договором поруки від18.12.2003 та договором безповоротної фінансової допомоги перед ТОВ«Славія» від29.12.2003 відповідно.

Тобто суд першої інстанції встановив, що перша дія (перерахунок 200000грн.) як безвідсоткова фінансова допомога - не є об’єктом оподаткування в силу ст.3 Закону України «Про податок на додану вартість».

По другій дії – відповідно до пп.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» - виникнення податкових зобов’язань у Позивача, після перерахування коштів за Договором поруки, настало тільки після відпущення товарно-матеріальних цінностей КПВФ«Тиса» в лютому-квітні2001року.

По третій дії відбулась передача простого векселя в рахунок погашення заборгованості за договором поруки і в силу ст.3 Закону України «Про податок на додану вартість» не є об’єктом оподаткування.

Тобто суд першої інстанції встановив, що ДПІ нарахувало податкові зобов’язання з ПДВ всупереч нормам Закону України «Про податок на додану вартість» та Декрету Кабінету Міністрів України від19.02.1993 «Про систему валютного регулювання і контролю», із чим погодився суд апеляційної інстанції.

Аналізуючи наведені в судових рішеннях норми права, які спростовують доводи касаційної скарги стосовно неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, суд касаційної інстанції звертає увагу на помилковість міркувань Скаржника щодо нарахування податку на додану вартість, оскільки донарахування Відповідачем суми ПДВ є помилковим, оскільки в силу пп.3.2.5 ст.3 та пп.7.3.1 п.7.3 ст.7  Закону України «Про податок на додану вартість», встановлені судами розрахунки не є операціями, що оподатковуються податком на додану вартість.

З огляду на вищезазначене, встановлено, що суди першої та другої інстанцій правильно дослідили обставини справи та винесли рішення та ухвалу з дотриманням норм матеріального і процесуального права які не підлягають скасуванню, відповідно касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 160, 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Дрогобицької об’єднаної державної податкової інспекції залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Львівської області від24.02.2004 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від09.08.2005 по справі №5/24-19/6 залишити без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий                                                               О.В.Карась

Судді                                                                           І.В.Штульман

                                                                                    М.О.Федоров

                                                                                    А.О.Рибченко

                                                                                    Г.К.Голубєва