Рішення № 51999654, 29.09.2015, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" вересня 2015 р.Справа № 922/4467/15

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аріт К.В.

при секретарі судового засідання Горбачовій О.В.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю науково - виробнича Фірма "Хелп - Агро", м.Харків до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аматор-Агро", м.Харків про стягнення 39026,08 гривень за участю представників:

позивача - ОСОБА_1 (дов. №212 від 31.08.2015 року);

відповідача - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

03 серпня 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю науково - виробнича Фірма "Хелп - Агро" (позивач) звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аматор-Агро" (відповідача) 39026,08 гривень, з яких 22500,00 гривень боргу, 673,15 гривень 3% річних, 12915,00 гривень інфляційних, 2937,93 гривень пені. Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 1827,00 гривень судового збору.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 05 серпня 2015 року було прийнято вищевказану позовну заяву до розгляду. Провадження у справі було порушено та призначено до розгляду у судовому засіданні на 02 вересня 2015 року.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 02 вересня 2015 року було відкладено розгляд справи на 29 вересня 2015 року.

Позивач в судовому засіданні 29 вересня 2015 року позов підтримував, змін не мав.

Відповідач в судове засідання 29 вересня 2015 року не з'явився, відзив не надав, про причини неявки суд не повідомив. Про дату судового засідання був повідомлений належним чином.

Враховуючи те, що норми ст.65 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що в межах наданих йому повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами, без участі відповідача, в порядку ст.75 ГПК України.

Отже, суд, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представника позивача, встановив наступне.

01 липня 2014 року між ТОВ НВФ «ХЕЛП-АГРО» (Виконавець, Позивач) та ТОВ «АМАТОР-АГРО» (Замовник, Відповідач) був укладений договір про надання послуг № 0107/У.

Предметом даного договору було те, що Виконавець зобов'язується за завданням Замовника надати останньому послуги по збиранню врожаю зернових культур в порядку та на умовах, визначених договором.

Пунктом 2.2. було визначено, що послуги надаються у період з 15.07.2014 р. по 20.07.2014 р.

Загальна площа земельної ділянки, на якій надавались послуги відповідно до п. 2.3. договору складала 75 га.

Згідно умов договору (п.3.1.) вартість наданих послуг визначалась сторонами по факту їх надання та відображалась в актах виконаних робіт, із розрахунку 300 (триста) грн. 00 коп. за 1 га.

Відповідно до п. 3.3. договору Замовник зобовязався провести розрахунок за надані послуги протягом 7 (семі) днів з моменту підписання акту виконаних робіт.

Так, 18 липня 2014 року, відповідно до умов договору, між сторонами було підписано акт надання послуг № 473. Згідно вказаного акту виконавець надав, а замовник прийняв послуги по збиранню врожай сільськогосподарських культур на земельній ділянці загальною площею 75 га. та загальна вартість робіт склала 22500,00 грн.

Ніяких зауважень щодо якості виконаних робіт не надходило.

Замовник повинен був розрахуватись в строк до 25.07.2014 р.

30.03.2015 р. позивач направив на адресу відповідача претензію вих. №84.

Відповідач на теперішній час не розрахувався за надані послуги, у зв'язку з чим утворилась заборгованість у сумі 22500,00 грн.

Пунктом 5.5 договору передбачено стягнення пені із Замовника у разі несвоєчасної сплати за надані послуги в розмірі 5% від суми прострочення, але не більш подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

Відповідно до ч.1 ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд дійшов висновку про часткову відмову в задоволенні позову, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобовязання мають виконуватися належним чином відповідно до умов Договору та цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов - відповідно до звичаїв ділового обороту та вимог, що звичайно ставляться. Аналогічний припис містить ст. 193 ГК України. Згідно зі ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобовязання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 629 ЦК України Договір є обовязковим для Сторін, які його уклали.

Відповідно до ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 статті 903 ЦК України зазначено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

З вищевикладених фактів вбачається, що між Позивачем та Відповідачем виникли господарські зобов'язання згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, які згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковими для виконання сторонами.

Відповідно до ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу ч.1 ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

В силу ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з положеннями статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання неналежне виконання).

Згідно ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

При розрахунку 3% річних позивач визначає період прострочення платежу з 25.07.2014 по 24.07.2015 р.

Судом встановлено, що згідно умов спірного договору та наданого акту виконаних робіт, першим днем прострочення платежу є 26.07.2014р.

Згідно з рекомендацією п.2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. № 01-06//9282012 сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожен місяць (рік) прострочення. При цьому слід мати на увазі, що цей індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1-го по 15-й день відповідного місяця, індексується з урахуванням цього місяця, якщо сума боргу сплачується з 16-го по 31-й день місяця, розрахунок починається з наступного місяця.

Позивач нараховує інфляційні з липня 2014 р., суд вважає такий розрахунок помилковим, оскільки враховуючи приписи вищезазначеного листа інфляційні нарахування за липень припадають на період після 16 липня 2014, а отже за цей місяць не нараховуються.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 22500,00 грн. боргу, 673,15 грн. 3% річних, 12792,79 грн. інфляційних підтверджуються матеріалами справи та підлягають задоволенню, в іншій частині слід відмовити у зв'язку з невірним розрахунком.

Щодо заявленої вимоги позивача про стягнення з відповідача 2937,93 гривень пені, суд зазначає наступне.

Пунктом 5.5 договору сторони передбачили стягнення пені із Замовника у разі несвоєчасної сплати за надані послуги в розмірі 5% від суми прострочення, але не більш подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно із ст.548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (ст.546 ЦКУ).

Згідно зі ст.230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до вимог ч.4 ст.231 Господарського кодексу України, штрафні санкції можуть застосовуються у розмірі, визначеному умовами договору. При цьому їх розмір може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно зі ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

У відповідності до ст.3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" №543/96-ВР від 22 листопада 1996 року, розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно із ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п.1.9. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені. Якщо у договорі виконання грошового зобов'язання визначається до настання певного терміну (ч.2 ст.252 ЦК України), то останнім днем виконання такого зобов'язання вважається день, що передує цьому терміну.

Як вбачається із розрахунку ціни позову, позивач нарахував пеню за прострочення оплати орендної плати, за період з 13.11.2014р. та з 17.07.2014р. у сумі 2937,93 грн.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 2937,93 грн. пені підтверджуються матеріалами справи та підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, встановивши сторону, з вини якої справу було доведено до суду, суд керується ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких судовий збір покладається на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

На підставі вищевикладеного та ст.129 Конституції України, ст.ст. 525, 536, 530, 546, 549, 610, 611, 614, 625, 629, 631 Цивільного кодексу України, ст.ст. 193, 232 Господарського кодексу України, та керуючись ст.ст.1, 12, 32, 35, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В позові відмовити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аматор-Агро" (юридична адреса: 61145, АДРЕСА_1. Код ЄДРПОУ 331 19256) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю науково - виробнича Фірма "Хелп - Агро" (юридична адреса: 64801, Харківська область, Близнюківский район, смт.Близнюки, вїзд Механізаторів. 1/9, фактична адреса: 61128, м.Харків, пр.Московський, б.142/2; Код ЄДРПОУ 30511419) 22500,00 гривень боргу, 673,15 гривень 3% річних, 12792,79 гривень інфляційних, 2937,93 гривень пені, та 1821,28 гривень судового збору.

В частині стягнення 122,21 гривень інфляційних відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 05.10.2015 р.

Суддя ОСОБА_2