Рішення № 51998604, 22.09.2015, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.09.2015р. Справа№ 914/2337/15

Господарський суд Львівської області у складі

Суддя Фартушок Т.Б. при секретарі Полюхович Х.М.

розглянувши матеріали справи

за позовом Військового прокурора Львівського гарнізону в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції у спірних правовідносинах

Позивач: Міністерство оборони України, м. Київ

Відповідач-1: Державне підприємство "Львівський завод збірних конструкцій", м. Львів

Відповідач-2: суб'єкт підприємницької діяльності-фізична особа ОСОБА_1, м. Львів

про розірвання договору оренди та усунення перешкод в користуванні майном

Представники:

прокурор: Гальчинський С.О. (наказ №512к від 14.07.2015р.);

від позивача: Гудима В.О. - представник (довіреність №220/348/д від 18.05.2015р.);

від відповідача-1: не з'явився;

від відповідача-2: ОСОБА_3 - представник (довіреність б/н від 14.06.2014р.)

Суть спору:

Господарським судом Львівської області розглядається справа за позовом Військового прокурора Львівського гарнізону в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції у спірних правовідносинах позивач: Міністерство оборони України до відповідача-1: Державного підприємства "Львівський завод збірних конструкцій" до відповідача-2: суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1 про розірвання договору оренди та усунення перешкод в користуванні майном.

Підставами позовних вимог Прокурор зазначає те, що Відповідачем 2 на вказаній виробничій площадці (об'єкт оренди) без будь-яких дозволів чи погоджень Відповідача 1 здійснено самочинне будівництво, чим порушено умови Договору стосовно використання виробничої площадки за цільовим призначенням. Правовою підставою позовних вимог Прокурор зазначає ст.783 ЦК України.

Відповідач 2 проти позову заперечує з тих підстав, що позов заявлено у відсутність порушення прав та законних інтересів Позивача (Міністерства оборони України); Прокурором заявлено вимогу про розірвання Договору в інтересах Позивача, який не є стороною Договору; в силу вимог законодавства з позовом (вимогою) про розірвання договору може звернутись тільки сторона договору, якою Міністерство оборони України не являється; Відповідачем не допущено порушень умов Договору.

Щодо вимоги про усунення перешкод в користуванні суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_1 виробничою площадкою Відповідач 2 в доповненні до відзиву додатково зазначив, що на момент подання позовної заяви Відповідачеві 2 перешкод в користуванні виробничою площадкою не чинилося.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 17.07.2015р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 28.07.2015р. Розгляд справи відкладався з причин та підстав викладених в ухвалах від 28.07.2015р., 02.09.2015р. та 11.09.2015р. у відповідності до вимог ст.69 ГПК України строк розгляду справи продовжено терміном на 8 днів. В судовому засіданні 22.09.2015р. оголошувалась перерва в межах дня до 15год. 00хв. 22.09.2015р.

Представникам Учасників по явці оголошено права та обов'язки, визначені ст.ст.20, 22, 28, 29, 38, 59 ГПК України. Крім того, в ухвалах Господарського суду Львівської області по даній справі, які скеровані чи оголошені Учасникам (підтвердженням чого є дані реєстрів вихідної кореспонденції господарського суду Львівської області, наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштових відправлень та письмові повідомлення представників про оголошення ухвал), зазначалось, що права та обов'язки учасників визначені ст.ст.20,22,28,29,38,59 ГПК України.

Заяв про відвід судді (суддів) не надходило.

Клопотань про здійснення технічної фіксації судового процесу не заявлено.

Прокурор в судове засідання з'явився, позовні вимоги підтримав повністю, надав пояснення по суті спору. 28.07.2015р. від Прокурора надійшло повідомлення №31292/15 про те, що у провадженні господарських судів України або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішує спір, немає справи зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав та немає рішення цих органів з такого спору. 02.09.2015р. надійшло клопотання №36676/15 про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю забезпечити явку у судове засідання, в задоволенні якого відмовлено з тих підстав, що неможливість забезпечення явки саме зазначеним у клопотанні прокурором не виключає можливість забезпечення явки прокурором в судове засідання загалом. 11.09.2015р. надійшло клопотання №38380/15 про відкладення розгляду справи у зв'язку з необхідністю подати до суду документи, в тому числі на вимогу суду, опрацювання яких вимагає великого об'єму часу, та неможливістю забезпечити участь представника військової прокуратури в судовому засіданні, в задоволенні якого відмовлено з тих підстав, що, в силу вимог ст.ст.28, 29 ГПК України, неможливість забезпечення явки саме зазначеним у клопотанні прокурором не виключає можливість забезпечення явки прокурором в судове засідання загалом. Крім цього суд зазначив, що клопотання №38380/15 подано в канцелярію Господарського суду Львівської області 11.09.2015р. Прокурором нарочно. Судом оглянуто та долучено до матеріалів справи подані документи.

Представник Позивача в судове засідання з'явився, позовні вимоги підтримав повністю. 02.09.2015р. від представника Позивача надійшло клопотання №3902/15 про продовження строку розгляду справи у відповідності до ст.69 ГПК України, розгляд якого судом відкладено до наступного судового засідання. В судовому засіданні, яке відбулось 11.09.2015р. ухвалою суду частково задоволено клопотання №3902/15 про продовження строку розгляду справи терміном на 8 днів. Судом оглянуто та долучено до матеріалів справи подане клопотання.

Представник Відповідача-1 в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання. 11.09.2015р. від представника Відповідача-1 надійшло клопотання №38378/15 про відкладення розгляду справи, яке жодним чином не обґрунтовано, в задоволенні якого відмовлено за безпідставністю (оскільки, в силу вимог ст.28 ГПК України) Сторона не обмежена однією особою при здійсненні представництва) та за необґрунтованістю.

Представник Відповідача-2 в судове засідання з'явився, проти позову заперечив з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву та в доповненні до відзиву на позовну заяву. 27.07.2015р. від представника Відповідача-2 надійшов відзив №30773/15 на позовну заяву про розірвання договору та усунення перешкод у користуванні майном, в якому представник Відповідача-2 просить в задоволенні позову військового прокурора Львівського гарнізону про розірвання договору від 04 вересня 2007року №173-п та усунення перешкод у користуванні виробничою площадкою відмовити повністю. 11.09.2015р. надійшло доповнення №38393/15 до відзиву на позовну заяву. Судом оглянуто та долучено до матеріалів справи подані документи.

Також, суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

На виконання зазначених вимог Кодексу, в ухвалі господарського суду Львівської області про порушення провадження у справі (на необхідність виконання вимог якої зазначалось в ухвалах про відкладення розгляду справи), окрім подання відзиву на позовну заяву, сторін зобов'язувалось надати всі докази в обґрунтування правової позиції по суті спору.

Крім того, відповідно до ч.ч.1, 2 ст.43 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.38 (витребування доказів) Господарського процесуального кодексу України (якою, в тому числі, передбачені права сторін, про що зазначалось в кожній з ухвал господарського суду по даній справі), сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів; у разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази. Зі змісту наведеної статті вбачається, що протягом розгляду справи суд позбавлений можливості самостійно збирати докази, і вправі витребовувати такі виключно за клопотання сторони або прокурора.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам процесу щодо обґрунтування їх правової позиції по суті спору та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

В судовому засіданні суд оглянув оригінали документів, долучених до матеріалів справи.

Відповідно до ст.34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.43 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

При цьому суд зазначає, що, з врахуванням вимог ч.ч.1, 3 ст.69 ГПК України, беручи до уваги нормативи та нормативні строки перебігу поштової кореспонденції, в суду відсутні правові підстави до подальшого відкладення розгляду справи.

За таких обставин, в тому числі неподання Відповідачем 1 відзиву на позовну заяву, суд приходить до висновку про можливість розгляду справи за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, заслухавши пояснення Учасників процесу, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

Відповідно до ст.121 Конституції України, на органи прокуратури покладено представництво інтересів держави в суді, у випадках передбачених законом. Право на звернення до місцевого суду в інтересах держави, підприємств, та інших юридичних осіб визначено п. 6 ст. 20 Закону України "Про прокуратуру" (в редакції, чинній на момент подання позову). Безпосередньо до господарського суду право звернення прокурора передбачено п.3 ч.1 ст.2 ГПК України.

Відповідно до ст.2 ГПК України (в реакції, чинній на момент подання позову), господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави.

Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Приписами абз.1 ст.29 ГПК України (в реакції, чинній на момент подання позову) встановлено, що прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави.

Рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999р. передбачено, що інтереси держави є оціночним поняттям, і прокурор визначає в чому саме відбулось або могло відбутись порушення матеріальних або інших інтересів держави.

Відповідно до положень ст.36-1 Закону України "Про прокуратуру" (в реакції, чинній на момент подання позову), представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, визначених законом.

03.09.2007р. між Державним підприємством "Львівський завод збірних конструкцій" (Виконавець, Відповідач-1) та суб'єктом підприємницької діяльності-фізичною особою ОСОБА_1 (Замовник, Відповідач-2) укладено Договір №173-п (далі - Договір), відповідно до п.1 якого Виконавець передає, а Замовник приймає в тимчасове користування виробничу площадку площею 193,35м2, яка знаходиться у володінні Державного підприємства "Львівський завод збірних конструкцій", АДРЕСА_1, виробнича площадка надається для виробничих потреб Замовника.

Пунктом 2.1 Договору передбачено, що передача виробничої площадки в користування не спричиняє передачу Замовнику права власності на цю площадку. Власником виробничої площадки залишається Виконавець, а Замовник користується нею протягом дії Договору. Замовник вступає у строкове користування виробничою площадкою з дати підписання Договору та Акту приймання-передачі, який є невід'ємною частиною Договору (п.2.2).

03.09.2007р. згідно акту приймання-передачі в користування виробничої площадки, що знаходиться за адресою: м.Львів, вул.Городоцька, 222, Виконавцем передано у користування Замовнику зазначений вище об'єкт, про що свідчать підписи скріплені відтисками печаток Сторін.

Пунктом 10.1 Договору встановлено, що договір діє з 03.09.2007р. по 25.08.2008р.

Умовою п.4.3 Договору передбачено обов'язок Замовника у разі припинення дії Договору повернути Виконавцеві виробничу площадку у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі її в користування, з урахуванням фізичного зносу.

У відповідності до п.10.10 Договору (в редакції зміненій Додатковою угодою від 17.07.2008р.), у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору після закінчення строку його дії протягом одного місяця, Договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені Договором.

Проте, як зазначено Прокурором у позовній заяві (арк.2, абз.7) та підтверджено під час надання пояснень у судовому засіданні як Відповідачем-1, так і Відповідачем-2 (у відзиві на позовну заяву (а.с.30, абз.3), Договір №173-п від 03.09.2007р. на даний час діє та Сторони перебувають у договірних відносинах, а тому, такий договір слід вважати продовженим на такий самий строк і на таких самих умовах, які були передбачені раніше (Договором).

Відповідно до п.5.2 Договору, замовник має право самостійно з письмового дозволу Виконавця (Державне підприємство "Львівський завод збірних конструкцій") здійснювати забудову, технічне переоснащення поліпшення виробничої площадки. Виконавець не відшкодовує ці витрати.

Належних та допустимих доказів на підтвердження факту будівництва саме нерухомості на спірній виробничій площадці ні Прокурором, ні Позивачем не подано. Аналогічні обставини встановлені рішенням Господарського суду Львівської області від 15.11.2011р. у справі №5015/5379/11 за позовом військового прокурора Західного регіону України в особі позивача Державного підприємства Міністерства оборони України до СПД ФО ОСОБА_1 про визнання договору недійсним, знесення самовільно збудованого приміщення та витребування майна з чужого незаконного володіння.

Згідно положень ч.2 ст.35 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

20.04.2015р. ДП "Львівський завод збірних конструкцій" (Відповідач-1) зверталось до СПД-ФО ОСОБА_1 (Відповідач-2) з пропозицією №319 розірвати Договір №173-п від 03.09.2007р., оскільки Відповідачем 2 здійснено самочинне будівництво споруди та добудови без дозволу та погодження Відповідача 1, у відповідь на яку отримало відмову від 14.05.2015р. з обґрунтуванням причин такої; в абзаці 5 зазначеної відповіді викладене прохання надати письмову згоду на укладення між СПД-ФО ОСОБА_1 та РВ ФДМУ по Львівській області Договору оренди виробничої бетонної площадки площею 247,03м2 за адресою: АДРЕСА_1, з план-схемою об'єкта оренди, а також інші документи, які стосуються цього об'єкту. Подальших дій спрямованих на розірвання Договору №173-п від 03.09.2007р. (які б відповідали вимогам ч.4 ст.188 ГК України - у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду) та вчинення перешкод у користуванні майном, ДП "Львівський завод збірних конструкцій" - не вчиняло, про що зазначено представниками Відповідача-1 та Відповідача-2 в судовому засіданні. Більше того, листом №459 від 29.05.2015р. ДП "Львівський завод збірних конструкцій" не заперечило проти укладення між СПД-ФО ОСОБА_1 та РВ ФДМУ по Львівській області Договору оренди виробничої площадки площею 247,03м2 за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до ст.1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Приписами ч.2 ст.20 ГК України встановлено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

У відповідності до вимог ст.174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч.1 ст.173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч.1 ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії , а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У відповідності до вимог ч.1 ст.510 ЦК України, сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Приписами ст.193 ГК України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно із ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ч.1 ст.2, ч.3 ст.18, ч.ч.1, 3 ст.19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності; орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі; орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності; строки внесення орендної плати визначаються договором.

Пунктом 2 частини 1 статті 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", об'єктами оренди є нерухоме майно (будівлі, споруди, нежитлові приміщення) та інше окреме індивідуально визначене майно підприємств.

Відповідно до ч.1 ст.759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень

Згідно з п.10.5 Договору, договір користування виробничою площадкою може бути розірвано достроково за погодженням Сторін.

Суд зазначає, що Учасниками процесу не надано доказів погодження між Сторонами Договору дострокового розірвання Договору.

Пунктом 7.2 Договору передбачено, що саме Виконавець має право виступати з ініціативою щодо розірвання Договору в разі погіршення стану виробничої площадки, внаслідок неналежного використання або невиконання умов Договору.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.783 ЦК України, наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо наймач користується річчю всупереч договору або призначенню речі.

Згідно ст.26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.

З врахуванням вищенаведеного суд зазначає, що чинним законодавством, як і положеннями Договору, передбачено можливість дострокового розірвання договору виключно на вимогу сторони Договору.

Зазначений ж Прокурором у позовній заяві Позивач - Міністерство оборони України - не є стороною укладеного Договору.

З врахуванням вимог ст.ст.11, 15 ЦК України, ст.20 ГК України суд зазначає, що необхідною умовою застосування судом певного способу захисту прав чи інтересів особи є доведена наявність суб'єктивного права (інтересу) позивача.

Суд зазначає, що Позивач - Міністерство оборони України - не є учасником господарських відносин, що склались у зв'язку з укладенням між Відповідачами (1,2) Договору.

Прокурором заявлено вимогу про розірвання Договору в інтересах Позивача, який не є стороною Договору.

З врахуванням вищенаведеного суд також зазначає, що Прокурором та Позивачем не обґрунтовано жодними доводами та не підтверджено жодними доказами порушення прав чи охоронюваних законом інтересів Позивача (Міністерства оборони України), за захистом яких Прокурор звернувся з позовом.

Суд також зазначає, що, як вбачається з матеріалів справи, прокурором неправильно зазначено про те, що 20.04.2015р. Позивач (у вступній частині позовної заяви позивачем зазначено - Міністерство оборони України) звертався до відповідача (не зазначено до якого саме Відповідача, у вступній частині позовної заяви зазначено два відповідача: Відповідач-1 - ДП "Львівський завод збірних конструкцій" та Відповідач-2 - СПД-ФО ОСОБА_1) з пропозицією №319 розірвати Договір №173-п від 03.09.2007р.

Враховуючи наведене, та те, що в матеріалах справи відсутні доводи та не подані докази порушення Відповідачем зобов'язань за Договором; враховуючи відсутність порушення прав чи інтересів Позивача (Міністерства оборони України); враховуючи також те, що чинним законодавством, як і положеннями Договору, передбачено можливість дострокового розірвання договору виключно на вимогу сторони Договору беручи до уваги те, що матеріали справи повністю спростовують доводи та позовні вимоги Прокурора та Позивача, суд дійшов висновку про відсутність підстав до задоволення позову в частині розірвання Договору.

Щодо позовної вимоги про зобов'язання Державне підприємство "Львівський завод збірних конструкцій" (Відповідач-1) усунути перешкоди у користуванні СПД-ФО ОСОБА_1 (Відповідач-2) виробничою площадкою площею 193,35м2, яка знаходиться у по АДРЕСА_1 шляхом підписання акту приймання-передачі (повернення) виробничої площадки та приведення її у попередній стан, не гірший, ніж на час передачі у користування, суд зазначає, що дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників Відповідача-1 та Відповідача-2, не вбачає будь-яких дій, спрямованих на спричинення перешкод для користування Відповідачем-2 виробничою площадкою площею 193,35м2, яка знаходиться у по АДРЕСА_1, а тому, у задоволенні заявленої позовної вимоги слід відмовити.

Крім цього суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 785 ЦК України, у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено у договорі.

Приписами ч.1 ст.27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" встановлено, що у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Частиною 1 статті 785 ЦК України передбачено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

У відповідності до ч.2 ст.795 ЦК України, повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору; з цього моменту договір найму припиняється.

З врахуванням вищенаведеного, а також висновків суду щодо позовної вимоги про розірвання Договору; беручи до уваги відмову в позові в частині розірвання Договору, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовної заяви і в цій частині позовних вимог.

Відповідно до вимог ст. 4.-7 Господарського процесуального кодексу України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

Принцип об'єктивної істини, тобто відповідності висновків, викладених у судовому акті, дійсним обставинам справи реалізується також положеннями ст.43 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

22.09.2015 року у відповідності до вимог ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення, про що зазначено в протоколі судового засідання. Повний текст рішення виготовлений та підписаний 25.09.2015р.

На підставі ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі слід покласти на Позивача.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст.ст.41, 124, п.4 ч.3 ст.129 Конституції України, ст.ст.4-7, 34, 43, 49, 83-87 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Стягнути з Міністерства оборони України (03168, Повітрянофлотський проспект, 6, м. Київ; ідентифікаційний код 00034022) на користь спеціального фонду Державного бюджету України 2436,00грн. судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному та касаційному порядку.

Суддя Фартушок Т. Б.