Рішення № 51991508, 30.09.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.09.2015Справа №910/24100/15

За позовом Публічного акціонерного товариства «Київенерго»

до Госпіталю (з поліклінікою) Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві

про стягнення 32 638, 15 грн.

Суддя Пригунова А.Б.

Представники:

від позивача: Кучкова Ю.В.

від відповідача: Дудіна Н.Ю.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство «Київенерго» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Госпіталю (з поліклінікою) Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві про стягнення 16 069, 65 грн. - боргу за спожиту активну електричну енергію, 5 431, 87 грн. 5 431, 87 грн. - пені, 807, 71 грн. - 3 % річних та 10.328, 92 грн. - інфляційних втрат. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем грошових зобов'язань щодо оплати спожитої активної електричної енергії за договором № 72643010 від 16.01.2013 р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.09.2015 р. порушено провадження у справі № 910/24100/15 та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 30.09.2015 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

У процесі провадження у справі відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому проти позову заперечив мотивуючи свої заперечення тим, що заборгованість за 2014 рік за договором № 72643010 сплачена Госпіталем (з поліклінікою) Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві у лютому-березні 2015 року та наразі відсутня, у зв'язку з чим відповідач вважає безпідставним нарахування пені, 3 % річних та інфляційних втрат.

Також відповідач подав письмові пояснення по справі, у яких зазначає, що фінансування відповідача здійснюється за рахунок державного бюджету та просить відмовити у стягненні пені, 3 % річних та інфляційних втрат.

У даному судовому засіданні представник позивача подав заяву про зменшення позовних вимог, у якій зазначає, що після порушення провадження у справі, Госпіталь (з поліклінікою) Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві звернувся до позивача з листом № 37/603 від 18.09.2015 р. про зарахування частини грошових коштів у розмірі 16 069, 65 грн., сплачених платіжним дорученням № 175 від 27.02.2015 р. в рахунок погашення заборгованості за договором № 72643 від 16.01.2014 р. та просить стягнути з відповідача 5 431, 87 грн. - пені, 807, 71 грн. - 3 % річних та 10.328, 92 грн. - інфляційних втрат.

При цьому, з наданої Публічним акціонерним товариством «Київенерго» довідки вбачається, що станом на 01.01.2014 р. заборгованість Госпіталю (з поліклінікою) Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві за договором № 72643010 дорівнює нулю.

Представник відповідача проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Згідно з п. 3.10. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення.

Зі змісту заяви Публічного акціонерного товариства «Київенерго» про зменшення розміру позовних вимог вбачається, що останнім не заявляється вимогам про стягнення суми основного боргу, у зв'язку з його фактичним погашенням, в той же час, позивач в порядку ст. 22 Господарського процесуального кодексу України від позову в цій частині не відмовився, а відтак - суд приймає до розгляду заяву Публічного акціонерного товариства «Київенерго» про зменшення розміру позовних вимог в частині, що не суперечить приписам ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, однак розглядає вимоги, заявлені у позовній заяві.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами, оригінали яких оглянуто у судовому засіданні.

У судовому засіданні 30.09.2015 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

22.07.2010 р. між Публічним акціонерним товариством «Київенерго» та Госпіталем (з поліклінікою) Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві укладено договір № 72643010 на постачання електричної енергії, за умовами якого позивач зобов'язався постачати електричну енергію, а відповідач - своєчасно оплачувати вартість використаної електричної енергії та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору.

16.01.2014 р. між Публічним акціонерним товариством "Київенерго" та Госпіталем (з поліклінікою) Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві укладено договір про закупівлю товару за державні кошти № 72643010, предметом якого є постачання позивачем у 2014 року електричної енергії відповідачу.

Відповідно до п.п. 3.1., 3.5. договору ціна товару визначається згідно діючими тарифами, встановленими органом державного регулювання в електроенергетиці. Ціна договору визначається з урахуванням норм Податкового кодексу України та законодавства у сфері електропостачання за тарифами на електричну енергію, які на час укладення договору становлять 1, 24 коп/кВт год.

Відповідно до п. 2.1. додатку 2 до договору «Порядок розрахунків» відповідач зобов'язується здійснювати поточну оплату вартості обсягу спожитої електричної енергії за розрахунковий період за фактичними показаннями засобів обліку електричної енергії згідно з виписаним рахунком.

Згідно з п. 2.2. додатку 2 до договору «Порядок розрахунків» оплата рахунків за спожиту активну електроенергію, за перевищення договірних величин споживання електричної енергії та потужності оплата здійснюється на підставі самостійно отриманих у позивача рахунків протягом 5-ти операційних днів з моменту їх отримання.

У відповідності до п. 4.3. додатку 2 до договору «Порядок розрахунків» обсяги електричної енергії, що підлягають сплаті відповідачем за звітний розрахунковий період та підтверджуються актом про використану електричну енергію, який відповідач надає позивачу протягом доби після закінчення розрахункового періоду.

За правилами п. 7.3.1. договору у випадку внесення платежів з порушенням термінів, відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі 0, 1 % від суми боргу за кожен день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати, але не більше розміру штрафних санкцій згідно Господарського кодексу України.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконує умови договору № 72643010 від 16.01.2014 р. щодо оплати за спожиту електричну енергію за період з 01.08.2014 р. до 01.01.2015 р., у зв'язку з чим позивачем заявлено вимоги про стягнення заборгованості у розмірі 16 069, 65 грн.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд відзначає наступне.

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору та встановлюються письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів, а також поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі.

Як встановлено судом, та підтверджується поясненнями представників сторін, у процесі провадження у даній справі Публічним акціонерним товариством «Київенерго» здійснено зарахування грошових коштів у сумі 16 069, 65 грн. в рахунок погашення заборгованості за договором № 72643010 від 16.01.2014 р.

Відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Припинення існування предмета спору, за змістом наведеної статті, свідчить про відсутність між сторонами неврегульованих питань.

Відповідно до п. 4.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 11 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

За таких обставин, враховуючи, що після порушення провадження у даній справі відповідачем було погашено заборгованість за договором № 72643010 від 16.01.2014 р. у розмірі 16 069, 65 грн., що є предметом спору у даній справі, суд вважає за необхідне припинити провадження у справі № 910/24100/15 за позовом Публічного акціонерного товариства «Київенерго» до Госпіталю (з поліклінікою) Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві в частині позовних вимог про стягнення 16 069, 65 грн. на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Тож, в силу положень Цивільного кодексу України договірні зобов'язання є обов'язковими для виконання сторонами у порядку та у строк, визначений відповідним договором, або законом.

За приписами ст.ст. 3, 629 Цивільного кодексу України цивільне законодавство ґрунтується на принципах справедливості, добросовісності та розумності та передбачає обов'язковість виконання договірних зобов'язань.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

У відповідності до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як визначено ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтями 230, 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 1.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» з урахуванням приписів ст. 549, ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України та ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу. З огляду на те, що згадану ст. 625 Цивільного кодексу України вміщено в розділі 1 книги 5 цього Кодексу - "Загальні положення про зобов'язання", ця стаття застосовується до всіх грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов'язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов'язань.

Згідно з п. 2.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» за приписом ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

Згідно розрахунку позивача за період з 01.09.2105 р. до 28.02.2105 р. розмір пені становить 5 431, 87 грн., а також 10 328, 92 грн. - інфляційні втрати та 807, 71 грн. - 3 % річних за період з 01.09.2014 р. до 31.08.2015 р.

Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Суд вважає за доцільне відзначити, що застосування вищенаведених норм не ставиться в залежність від наявності у кредитора збитків, завданих порушенням боржником договірних зобов'язань та, відповідно, достатньою підставою для нарахування пені, 3 % річних та інфляційних втрат є факт прострочення виконання боржником грошових зобов'язань.

Крім того, суд вважає за необхідне відзначити, що Госпіталь (з поліклінікою) Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві є юридичною особою, та самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Тож, приймаючи до уваги вищевикладене, оскільки відповідачем допущено порушення договірних зобов'язань щодо сплати спожитої електричної енергії, приймаючи до уваги, що відповідачем не надано суду доказів вжиття ним заходів щодо уникнення прострочення виконання зобов'язань, суд вважає обґрунтованим притягнення відповідача до відповідальності за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Перевіривши правильність нарахування позивачем заявленої до стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат, судом встановлено, що розрахунок виконано арифметично вірно та не перевищує суми, визначені судом.

Підсумовуючи вищевикладене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наведених обґрунтувань, суд дійшов висновку про задоволення позову.

Статтею 49 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що витрати по сплаті судового бору покладаються на відповідача.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, п. 1-1 ч. 1 ст. 80, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Припинити провадження у справі № 910/24100/15 за позовом Публічного акціонерного товариства «Київенерго» до Госпіталю (з поліклінікою) Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві в частині позовних вимог про стягнення 16 069, 65 грн.

2. Стягнути з Госпіталю (з поліклінікою) Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві (04050, м. Київ, вул. Платона Майбороди, 19, код ЄДРПОУ 37027405), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Публічного акціонерного товариства «Київенерго» (01001, м. Київ, пл. І. Франка, 5, код ЄДРПОУ 00131305) 5 431, 87 грн. - пені, 10 328, 92 грн. - інфляційних втрат, 807, 71 грн. - 3 % річних та 1 218, 00 грн. - судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено: 05.10.2015 р.

Суддя Пригунова А.Б.