Рішення № 51991072, 01.10.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.10.2015Справа №910/22657/15Господарський суд міста Києва у складі судді Чинчин О.В., при секретарі судового засідання Бігмі Я.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Публічного акціонерного товариства «ЧИНБАР»

до Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк»

про визнання договору частково недійсним

Представники:

від Позивача: Габрієль Я.В. (представник за довіреністю);

від Відповідача: Греськів З.Г. (представник за довіреністю);

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство «ЧИНБАР» (надалі також - «Позивач») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» (надалі також - «Відповідач») про визнання договору частково недійсним.

Позовні вимоги вмотивовано тим, що 24.09.2009 року між Закритим акціонерним товариством «ЧИНБАР» (Позичальник) та Публічним акціонерним товариством «Брокбізнесбанк» (Банк) було укладено Кредитний договір №23-09-980-KL, відповідно до умов якого Банк надає Позичальнику у тимчасове користування на умовах повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти, на умовах, визначених цим Договором. 12.02.2010 року між сторонами укладено Додаткову угоду №2 до Кредитного договору, якою погодили новий ліміт відкличної кредитної лінії у розмірі 211 800 000 грн. 00 коп. В той же день, в якості забезпечення виконання зобов»язань Позивач передав Відповідачу в заставу право вимоги на отримання грошових коштів в сумі 199 890 000 грн. 00 коп., які 15.02.2010 року були розміщені на рахунку. Як зазначає Позивач, під впливом тяжких економічних обставин, всупереч внутрішньому волевиявленню останнього, було укладено Додаткову угоду №2 до Кредитного договору №23-09-980-KL на отримання кредиту в розмірі, який значно перевищував суму, яка дійсно була надана у користування Позивача, а тому є недійсною. Крім того, зазначив, що на момент укладання вказаної угоди Позивач перебував у стані, який загрожував припиненням роботи підприємства, що є свідченням тяжких обставин, а також зауважив, що фактично не отримував у користування грошові кошти в розмірі 199 890 000 грн. 00 коп. За таких підстав, просить Суд визнати частково недійсною Додаткову угоду №2 від 12.02.2010 року до Кредитного договору №23-09-980-KL від 24.09.2009 року, укладеного між Закритим акціонерним товариством «ЧИНБАР» та Публічним акціонерним товариством «Брокбізнесбанк», в частині надання кредиту у розмірі 199 890 000 грн. 00 коп.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 02.09.2015 р. порушено провадження у справі № 910/22657/15, судове засідання призначено на 17.09.2015 р.

17.09.2015 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду про порушення провадження по справі від 02.09.2015 року.

17.09.2015 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить Суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

17.09.2015 року в судове засідання з'явились представники сторін.

Суд, ознайомившись з матеріалами справи, керуючись ст. 38 ГПКУ, з метою повного та всебічного розгляду спору, прийшов до висновку - зобов'язати Позивача надати письмові пояснення чи заперечення з посиланням на належні докази з урахуванням відзиву Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк".

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 17.09.2015 р. відкладено розгляд справи на 01.10.2015 р., у зв'язку з витребуванням додаткових доказів по справі.

22.09.2015 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи документів на виконання вимог ухвали суду про порушення провадження у справі.

01.10.2015 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшло клопотання про витребування у Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» належним чином звіреної копії кредитного договору №20/09/5 від 04.06.2009 року з усіма додатковими угодами та додатками, укладеного між Публічним акціонерним товариством «Брокбізнесбанк» та Національним банком України, а також зобов»язати Відповідача надати суду відомості чи були кредитні кошти на суму 211 800 000 грн. 00 коп. виділені Позивачу в межах програм кредитування національних товаровиробників, стимулювання кредитування економіки України чи інших програм.

В судовому засіданні 01 жовтня 2015 року представник Позивача підтримав вимоги та доводи позовної заяви, просив Суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Представник Відповідача в судовому засіданні надав усні пояснення по суті спору, якими просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Суд, розглянувши Клопотання Позивача про витребування у Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» належним чином звіреної копії кредитного договору №20/09/5 від 04.06.2009 року з усіма додатковими угодами та додатками, укладеного між Публічним акціонерним товариством «Брокбізнесбанк» та Національним банком України, а також зобов»язати Відповідача надати суду відомості чи були кредитні кошти на суму 211 800 000 грн. 00 коп. виділені Позивачу в межах програм кредитування національних товаровиробників, стимулювання кредитування економіки України чи інших програм, зазначає наступне.

Право сторони у справі на подачу клопотання про витребування доказів у разі неможливості їх надати самостійно регулюються приписами ст. 38 ГПК України.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 38 ГПК України визначено, що сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У клопотанні повинно бути зазначено: який доказ витребовується; обставини, що перешкоджають його наданню; підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація; обставини, які може підтвердити цей доказ. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

В пункті 2.1 постави Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вказано, що у разі неможливості самостійно подати необхідні для розгляду справи докази сторона, прокурор, третя особа вправі звернутися до господарського суду, в тому числі й апеляційної інстанції, з клопотанням про витребування доказів; при цьому обґрунтування такої неможливості покладається на особу, що заявляє відповідне клопотання.

Суд зазначає, що витребувані Позивачем відомості не стосуються предмету спору в даній справі, а тому не є належними доказами, оскільки не містять інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування в справі № 910/22657/15. Крім того, представник Відповідача не заперечував факт укладання кредитного договору з Національним банком України.

За таких підстав, Клопотання Позивача про витребування у Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» належним чином звіреної копії кредитного договору №20/09/5 від 04.06.2009 року з усіма додатковими угодами та додатками, укладеного між Публічним акціонерним товариством «Брокбізнесбанк» та Національним банком України, а також зобов»язати Відповідача надати суду відомості чи були кредитні кошти на суму 211 800 000 грн. 00 коп. виділені Позивачу в межах програм кредитування національних товаровиробників, стимулювання кредитування економіки України чи інших програм, задоволенню не підлягає.

Відповідно до статті 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 01 жовтня 2015 року, на підставі статті 85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини Рішення.

Відповідно до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України, в судовому засіданні складено протокол.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

24.09.2009 року між Закритим акціонерним товариством «ЧИНБАР» (Позичальник) та Публічним акціонерним товариством «Брокбізнесбанк» (Банк) було укладено Кредитний договір №23-09-980-KL, відповідно до умов якого Банк надає Позичальнику у тимчасове користування на умовах повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти, на умовах, визначених цим Договором. 12.02.2010 року між сторонами укладено Додаткову угоду №2 до Кредитного договору, якою погодили новий ліміт відкличної кредитної лінії у розмірі 211 800 000 грн. 00 коп. В той же день, в якості забезпечення виконання зобов»язань Позивач передав Відповідачу в заставу право вимоги на отримання грошових коштів в сумі 199 890 000 грн. 00 коп., які 15.02.2010 року були розміщені на рахунку.

Відповідно до п.1.1.1 Договору кредит надається у вигляді відкличної поновлювальної кредитної лінії з лімітом заборгованості у розмірі 1 500 000 грн. 00 коп.

Згідно з п.1.1.2 Договору термін користування кредитом до 23.09.2012 року включно.

Кредит надається Позичальнику на наступні цілі: для поповнення обігових коштів. (п.1.2 Договору)

У п.1.3 Договору визначено, що після надходження письмових заяв від Позичальника про надання коштів в межах відкритої кредитної лінії, Банк і Позичальник укладають додаткові угоди до цього Договору про надання коштів в розрізі кредитної лінії (окремо по кожній сумі, що має надаватися). Після підписання такої додаткової угоди, Банк протягом 3 банківських днів перераховує Позичальнику кошти за реквізитами вказаними в його письмовій заяві.

Відповідно до п.2.1 Договору видача кредиту на цілі, визначені п.1.2 цього Договору, здійснюється у безготівковій формі на підставі заяви Позичальника та платіжного доручення.

Цей Договір набуває чинності з дати його підписання та скріплення печатками Сторін ті діє до повного виконання Позичальником своїх зобов»язань за цим Договором. (п.8.1 Договору)

Додатковою угодою №2 від 12.02.2010 року до Кредитного договору №23-09-980-KL від 24.09.2009 року п.1.1.1 викладено в наступній редакції: «Кредит надається у вигляді відкличної поновлювальної кредитної лінії з лімітом заборгованості у розмірі 211 800 000 грн. 00 коп.»

В якості забезпечення виконання зобов»язань 12.02.2010 року між Національним банком України (Заставодержатель), Закритим акціонерним товариством «ЧИНБАР» (Боржник) та Акціонерним товариством «Брокбізнесбанк» (Заставодержатель) було укладено Договір застави №23-09-980-KZ, відповідно до умов якого Заставодавець надав в заставу майнове право вимоги на отримання грошових коштів в сумі 199 890 000 грн. 00 коп., які знаходяться на рахунку №2615473503100 в АТ «Брокбізнесбанк» на підставі Договору №02-02-2010 від 12.02.2010 р.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач зазначає, що під впливом тяжких економічних обставин, всупереч внутрішньому волевиявленню останнього, було укладено Додаткову угоду №2 до Кредитного договору №23-09-980-KL на отримання кредиту в розмірі, який значно перевищував суму, яка дійсно була надана у користування Позивача, а тому є недійсною. Крім того, зазначив, що на момент укладання вказаної угоди Позивач перебував у стані, який загрожував припиненням роботи підприємства, що є свідченням тяжких обставин, а також зауважив, що фактично не отримував у користування грошові кошти в розмірі 199 890 000 грн. 00 коп. За таких підстав, просить Суд визнати частково недійсною Додаткову угоду №2 від 12.02.2010 року до Кредитного договору №23-09-980-KL від 24.09.2009 року, укладеного між Закритим акціонерним товариством «ЧИНБАР» та Публічним акціонерним товариством «Брокбізнесбанк», в частині надання кредиту у розмірі 199 890 000 грн. 00 коп.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «ЧИНБАР» не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів (стаття 20 Господарського кодексу України).

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містить статті 20 Господарського кодексу України.

За приписом статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Пунктом 2.1. Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

За змістом п.2.9 Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Одночасно, за змістом п.2.5.2 вказаної Постанови Пленуму Вищого господарського суду України необхідно з урахуванням приписівст.215 Цивільного кодексу України та ст.207 Господарського кодексу України розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом (наприклад, ч.1 ст.220, ч.2 ст.228 Цивільного кодексу України, ч.2 ст.207 Господарського кодексу України), і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора.

Такої саме позиції дотримується Вищий господарський суд України і у п.18 Інформаційного листа №01-8/211 від 07.04.2008р. «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України», за змістом вимога про визнання недійсним правочину та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Цивільний кодекс України не дає визначення поняття «заінтересована особа». Тому коло заінтересованих осіб має з'ясовуватись в кожному конкретному випадку в залежності від обставин справи та правових норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків.

Згідно із статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

За приписами статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.

Крім того, виходячи зі змісту статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Частиною 7 ст. 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 626 Цивільного кодексу України).

Як встановлено Судом, 24.09.2009 року між Закритим акціонерним товариством «ЧИНБАР» (Позичальник) та Публічним акціонерним товариством «Брокбізнесбанк» (Банк) було укладено Кредитний договір №23-09-980-KL, відповідно до умов якого Банк надає Позичальнику у тимчасове користування на умовах повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти, на умовах, визначених цим Договором. 12.02.2010 року між сторонами укладено Додаткову угоду №2 до Кредитного договору, якою погодили новий ліміт відкличної кредитної лінії у розмірі 211 800 000 грн. 00 коп. В той же день, в якості забезпечення виконання зобов»язань Позивач передав Відповідачу в заставу право вимоги на отримання грошових коштів в сумі 199 890 000 грн. 00 коп., які 15.02.2010 року були розміщені на рахунку.

Додатковою угодою №2 від 12.02.2010 року до Кредитного договору №23-09-980-KL від 24.09.2009 року п.1.1.1 викладено в наступній редакції: «Кредит надається у вигляді відкличної поновлювальної кредитної лінії з лімітом заборгованості у розмірі 211 800 000 грн. 00 коп.»

Частиною 1 статті 1054 Цивільного кодексу України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 ст. 345 Господарського кодексу України передбачено, що кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначає, що під впливом тяжких економічних обставин, всупереч внутрішньому волевиявленню останнього, було укладено Додаткову угоду №2 до Кредитного договору №23-09-980-KL на отримання кредиту в розмірі, який значно перевищував суму, яка дійсно була надана у користування Позивача, а тому є недійсною. Крім того, зазначив, що на момент укладання вказаної угоди Позивач перебував у стані, який загрожував припиненням роботи підприємства, що є свідченням тяжких обставин.

Статтею 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Судом встановлено, що при укладенні Кредитного договору №23-09-980-KL від 24.09.2009 року між Закритим акціонерним товариством «ЧИНБАР» та Публічним акціонерним товариством «Брокбізнесбанк», Сторонами було погоджено мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту відповідно до норм ч.2 статті 345 Господарського кодексу України.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Суд звертає увагу, що сторони при укладенні спірного договору були вільні у виборі контрагентів та визначенні умов договору, на свій розсуд приймали даний правочин на певних встановлених умовах, узгодили ці умови, підписавши Кредитний договір №23-09-980-KL від 24.09.2009 року та Додаткову угоду №2 від 12.02.2010 року до вказаного Договору, а тому всі умови спірного Договору з моменту його укладення стають однаково обов'язковими для виконання сторонами.

Судом розглянуті та відхилені доводи Позивача щодо неотримання у користування грошових коштів в розмірі 199 890 000 грн. 00 коп. з огляду на наступне.

У п.1.3 Договору визначено, що після надходження письмових заяв від Позичальника про надання коштів в межах відкритої кредитної лінії, Банк і Позичальник укладають додаткові угоди до цього Договору про надання коштів в розрізі кредитної лінії (окремо по кожній сумі, що має надаватися). Після підписання такої додаткової угоди, Банк протягом 3 банківських днів перераховує Позичальнику кошти за реквізитами вказаними в його письмовій заяві.

Як вбачається з матеріалів справи, 12.02.2010 року Закрите акціонерне товариство «ЧИНБАР» звернулось з заявою до Відповідача про надання в розрізі кредитної лінії згідно з Кредитним договором №23-09-980-KL від 24.09.2009 року траншу в сумі 210 000 000 грн. 00 коп., платіжним дорученням №198 від 12.02.2010 року вказана сума була перерахована на рахунок Позивача, а тому доводи Позивача в цій частині є необґрунтованими та такими, що суперечать фактичним обставинам справи.

Крім того, обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач зазначав, що вказаний правочин був вчинений під впливом тяжких економічних обставин і на вкрай невигідних умовах.

Відповідно до статті 233 Цивільного кодексу України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Ознаками правочину, що підпадає під дію статті 233 Цивільного кодексу України, є вчинення особою правочину на вкрай невигідних для себе умовах (зокрема, реалізації за низьку оплату майна, що має значну цінність), під впливом тяжкої для неї обставини (наприклад, під загрозою банкрутства) і добровільно, тобто за відсутності насильства, обману чи помилки, можливо, навіть з ініціативи самого позивача. Доведення того, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено або було б вчинено на інших умовах, покладається на позивача. Останній, крім повернення йому одержаного другою стороною, вправі вимагати відшкодування йому завданих збитків і моральної шкоди стороною, яка скористалася тяжкою обставиною. (п. 3.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» №11 від 29.05.2013 року)

При цьому в пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснено, що правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 Цивільного кодексу, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Тобто, для кваліфікації правочину за ст. 233 Цивільного кодексу України необхідна обов'язкова наявність зазначених двох умов у сукупності: вплив тяжкої обставини і вкрай невигідні умови. Крім того, має бути причинно-наслідковий зв'язок між тяжкими обставинами та укладеним правочином (його укладання саме з метою усунення обставин).

Проте, Позивачем не доведено суду належними та допустимими засобами доказування відповідно до норм ст.ст. 33, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України існування тяжких обставин (їх крайньої форми), з якими положення статті 233 Цивільного кодексу України передбачають можливість визнання спірного Договору недійсним, оскільки не надано належних та допустимих доказів тяжкого фінансового стану Публічного акціонерного товариства «ЧИНБАР» на момент укладання оспорюваного правочину, оскільки звіти про фінансові результати не є такими доказами.

За таких підстав, Суд приходить до висновку, що Позивачем не доведено суду належними засобами доказування, що оспорювана ним Додаткова угода №2 від 12.02.2010 року до Кредитного договору №23-09-980-KL від 24.09.2009 року суперечить закону, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, або що особи, які вчинили ці правочини, не мали на це необхідного обсягу цивільної дієздатності, чи що волевиявлення учасників правочинів не було вільним та не відповідало їх внутрішній волі, або що правочин не було вчинено у формі, встановленій законом, чи що правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги положення ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, Позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним не доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.

Таким чином, Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог Публічного акціонерного товариства «ЧИНБАР» до Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» про визнання частково недійсною Додаткової угоди №2 від 12.02.2010 року до Кредитного договору №23-09-980-KL від 24.09.2009 року, укладеного між Закритим акціонерним товариством «ЧИНБАР» та Публічним акціонерним товариством «Брокбізнесбанк», в частині надання кредиту у розмірі 199 890 000 грн. 00 коп.

Що стосується Заяви Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк», викладеної у відзиві на позовну заяву, про застосування строків позовної давності до позовних вимог Публічного акціонерного товариства «ЧИНБАР», Суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно зі статтею 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (пункт 1), за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. (пункт 5).

Статтею 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (пункт 3), сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (пункт 4).

До вимог, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, застосовується загальна позовна давність.

За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Положеннями п. 2.2 постанови Пленуму Вищого Господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України від 01.12.2004 N 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено, що поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

З урахуванням наведеного, оскільки прав та охоронюваних законом інтересів Позивача, про захист яких він просить Суд у позові, Відповідачем не порушено, і суд відмовляє Позивачу у позові по суті в зв'язку з недоведеністю позовних вимог, питання порушення строку позовної давності (за даних обставин) не впливає на суть винесеного рішення і відповідно, строк позовної давності, як спосіб захисту саме порушеного права, при вирішенні даного спору застосуванню не підлягає.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору залишаються за Позивачем.

Крім того, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі, зокрема, зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Таким чином, враховуючи те, що при подачі вказаної позовної заяви Позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 73 080 грн. 00 коп., тобто як за вимоги майнового характеру, проте повинен був сплачений судовий збір у розмірі 1 218 грн. 00 коп., надмірно сплачена сума судового збору відповідно до платіжного доручення №51 від 28 серпня 2015 року в розмірі 71 862 грн. 00 коп. підлягає поверненню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 32, 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ

1. У задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «ЧИНБАР» до Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» визнання договору частково недійсним - відмовити повністю.

2. Повернути Публічному акціонерному товариству «ЧИНБАР» (04073, м.Київ, ВУЛИЦЯ КУРЕНІВСЬКА, будинок 21, Ідентифікаційний код юридичної особи 00307856) з Державного бюджету України судовий збір в розмірі 71 862 (сімдесят одна тисяча вісімсот шістдесят дві) грн. 00 коп., сплачений відповідно до платіжного доручення №51 від 28 серпня 2015 року.

3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 06 жовтня 2015 року.

Суддя О.В. Чинчин