Рішення № 51990779, 06.10.2015, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 1/39/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.10.2015 Справа № 916/4633/14-908/5473/14

За позовом: Державного підприємства Дослідне господарство Андріївське Інституту сільського господарства Причорноморя Національної академії аграрних наук України (67742, Одеська область, Білгород-Дністровський район, с. Андріївка, вул. Леніна, буд. 58)

до відповідача: Державного підприємства Дослідне господарство Ізвєстія Донецької державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України (72250, Запорізька область, Веселівський район, с. Широке, вул. Комсомольська, буд.1)

про стягнення 583 712 грн. 03 коп.

Головуючий суддя Немченко О.І.

Суддя Кагітіна Л.П.

Суддя Топчій О.А.

Представники сторін:

від позивача не зявився;

від відповідача ОСОБА_1, довіреність б/н від 21.09.2015 р.

СУТНІСТЬ СПОРУ:

Розпорядженням від 13.08.2015 р. справу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Немченко О.І., суддя Кагітіна Л.П., суддя Топчій О.А., якою прийнято справу до свого провадження ухвалою від 13.08.2015 р. та призначив розгляд цієї справи на 06.10.2015 р. на 14 год. 30 хв., про що сторони були повідомлені належним чином.

Господарським судом Запорізької області у складі вказаної колегії розглядається справа за позовом Державного підприємства Дослідне господарство Андріївське Інституту сільського господарства Причорноморя Національної академії аграрних наук України про стягнення з Державного підприємства Дослідне господарство Ізвєстія Донецької державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України 583 712 грн. 03 коп. заборгованості, з яких: 434 260 грн. 00 коп. основний борг, 71 772 грн. 97 коп. пеня, 14 128 грн. 22 коп. - 3% річних та 63 550 грн. 84 коп. інфляційні втрати.

Позов заявлено на підставі ст.ст. 526, 530, 610, 611, 625, 655, 656, 692 Цивільного кодексу України, ст. 175, ст. 193 Господарського кодексу України і обґрунтовано посиланням на неналежне виконання відповідачем своїх зобовязань за договором поставки насіння № ПНП- 129 10/09 від 10.09.2013 р. щодо оплати поставленого позивачем відповідачу товару.

У раніше поданому письмовому відзиві на позовну заяву відповідач зазначав про часткове погашення основного боргу та просив суд відмовити у позові в частині стягнення основного боргу в сумі 434 260 грн. 00 коп., в частині стягнення пені в сумі 71 722 грн. 97 коп., у звязку із спливом строків позовної давності, в частині стягнення 3% річних в сумі 14 128 грн. 22 коп. та інфляційних в сумі 63 550 грн. 84 коп. та в частині стягнення судових витрат. До відзиву відповідачем були додані копії платіжних доручень, виписок банку та рахунків.

У клопотанні вих. № 374 від 02.10.2015 р. відповідач просив суд залучити до матеріалів справи копії платіжних доручень, які підтверджують повну сплату спірної заборгованості станом на 29.09.2015 р.

В судовому засіданні 06.10.2015 р. представник відповідача підтримав наданий до суду 06.10.2015 р. відзив на позовну заяву, в якому просив суд позов задовольнити позов частково в частині стягнення пені за період з 11.09.2014 р. по 10.10.2014 р. в сумі 8 625 грн. 76 коп. та 3% річних в розмірі 1035 грн.01 коп. за той же період, припинити провадження у справі в частині стягнення 434 260 грн. 00 коп. основного боргу та відмовити у іншій частині позову, зокрема у стягненні інфляційних втрат.

Представник позивача в судове засідання 06.10.2015 р. не зявився, про причини неявки суд не повідомив. Позивач був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи.

Неявка представника позивача в судове засідання, належним чином повідомленого про розгляд справи, не перешкоджає вирішенню цього спору.

За заявою представника відповідача розгляд справи здійснювався без застосування технічних засобів фіксації судового процесу.

По закінченні судового засідання оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, суд у складі колегії суддів

ВСТАНОВИВ:

10.09.2013 р між ДП «Дослідне господарство «Андріївське» Національної академії аграрних наук України (постачальником) та ДП «Дослідне господарство «Ізвєстія» Донецької державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України (покупцем) укладено договір поставки насіння № ПНП 129 10/09 (надалі - договір).

Згідно з пунктом 1.1. договору, постачальник зобовязався передати у власність покупця насіння сільськогосподарських культур (товар), а покупець зобов'язався прийняти та оплатити товар в сумі, строки та на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до пунктів 2.1 та 2.2 договору, товар поставляється на умовах позики, з простроченням платежу на період до 27.12.2013 року, а оплата проводиться поетапно: 125 000 грн. передоплата, а різниця рівними частками протягом 3 (трьох) місяців з моменту отримання від постачальника рахунка-фактури.

Пунктом 7.2. договору встановлено, що покупець несе відповідальність за прострочення оплати вартості товару в вигляді сплати на користь постачальника пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діятиме на відповідний момент, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочки до повного виконання грошових зобовязань, прийнятих на себе цим договором.

Згідно п. 1 додаткової угоди № 1 від 01.10.2013 р. до договору, яка є його невідємною частиною, сторони погодили викладення пунктів 2.1, 2.2 у наступній редакції: « 2.1 Товар поставляється на умовах позики, з простроченням платежу на період до 10 вересня 2014 р. шляхом перерахування безготівкових грошових коштів на поточний рахунок позичальника. Пункт 2.2 Оплата проводиться поетапно: 108 940 грн. 00 коп. передоплата, а різниця до 10.09.2014 року згідно рахунку-фактури, отриманого від постачальника.».

Договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками і діє до 10.09.2014 р., але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобовязань за договором.

Договір та додаткова угода підписані з боку обох сторін та скріплені печатками підприємств.

На виконання умов договору, згідно накладних та довіреностей, позивач передав відповідачу товар на загальну суму 583 200 грн. 00 коп.

Позивач виставив відповідачу рахунки-фактури: № 103 від 24.09.2013 на суму 544700 грн. 00 коп. та № 109 від 30.09.2013 р. на суму 38500 грн. 00 коп.

Враховуючи несвоєчасне та не у повному обсязі виконання відповідачем своїх договірних зобовязань щодо оплати отриманого товару, позивач звернувся до відповідача із вимогою № 180 від 15.09.2014 р. про сплату боргу в розмірі 454 260 грн. 00 коп.

Посилаючись на несплату відповідачем позивачу залишку заборгованості, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Стягнення з відповідача на користь позивача 434 260 грн. 00 коп. основного боргу, 71 772 грн. 97 коп. пені, 14 128 грн. 22 коп. - 3% річних та 63 550 грн. 84 коп. інфляційних втрат, було предметом судового позову у цій справі.

Суд у складі колегії суддів вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, на підставі наступного:

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. (Аналогічна норма міститься і у ст. 526 Цивільного кодексу України.). До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобовязань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно зі ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Приписами ст. 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обовязковим для виконання сторонами.

Порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання) (ст. 610 Цивільного кодексу України).

Як встановлено судом, правовідносини сторін було врегульовано договором поставки насіння № ПНП-129 10/09 від 10.09.2013р. та додатковою угодою № 1 до нього, якою сторони узгодили строк оплати різниці (окрім передоплати) та дії договору до 10.09.2014 р.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобовязується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не повязаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобовязується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобовязаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

На виконання умов договору поставки позивач поставив відповідачу обумовлений договором товар на загальну суму 583 200 грн. 00 коп., що підтверджується накладними: № 1446 від 25.09.2013 р. на суму 244 408 грн.00коп., № 1511 від 30.09.2013 р. на суму 38 500 грн. 00 коп., № 1474 від 30.09.2013 р. на суму 175 500 грн. 00 коп., № 1386 від 10.09.2013 р. на суму 124 792грн. 00 коп., які підписані з боку обох сторін, а також довіреностями на отримання товару, товарно-транспортними та податковими накладними копії яких містяться в матеріалах справи.

Як свідчать матеріали справи, позивач виставив відповідачу рахунки-фактури: № 103 від 24.09.2013 на суму 544700 грн. 00 коп. та № 109 від 30.09.2013 р. на суму 38500 грн. 00 коп.

Як встановлено судом, відповідачем у строк до 10.09.2014 р., як зазначено в додатковій угоді, повної оплати за отриманий товар здійснено не було.

Станом на 10.09.2014 р. відповідачем було сплачено лише суму передоплати в розмірі 108 940 грн. 00 коп. платіжним дорученням № 284 від 24.09.2013 року та 20 000 грн. 00 коп. платіжним дорученням № 680 від 05.09.2014 року. Отже, станом на 10.09.2014 р. (кінцевий строк оплати різниці за товар за умовами договору), відповідач сплатив відповідачу лише 128 940 грн. 00 коп. Залишок заборгованості в розмірі 454 260 грн. 00 коп. відповідачем у строк обумовлений додатковою угодою № 1 (до 10.09.2014 р.) сплачено не було.

Згідно платіжних доручень, наданих відповідачем, з посиланням на рахунок-фактуру № 103 від 24.09.2013 р., відповідачем був сплачений залишок заборгованості частинами, із простроченням платежу, наступним чином: платіжним дорученням № 726 від 16.09.2014 року на суму 20 000 грн. 00 коп.; платіжним дорученням № 137 від 31.10.2014 року на суму 10 000 грн. 00 коп., платіжним дорученням № 160 від 04.11.2014 року на суму 10 000 грн. 00 коп.; платіжним дорученням № 167 від 05.11.2014 року на суму 10 000 грн. 00 коп.; платіжним дорученням № 189 від 12.11.2014 року на суму 10 000 грн. 00коп.; платіжним дорученням № 255 від 26.11.2014 року на суму 10 000 грн. 00 коп.; платіжним дорученням № 53 від 23.12.2014 року на суму 5 000 грн. 00 коп. та платіжним дорученням № 1003 від 29.09.2015 року на суму 379 260 грн. 00 коп.

Таким чином, станом на 29.09.2015 р. відповідач повністю погасив основну заборгованість перед позивачем.

Беручи до уваги дати та суми часткової оплати, а також дату подання позивачем до суду цього позову - 14.11.2014 р. (згідно поштового штемпелю на конверті), станом на день подання позову, тобто на 14.11.2014 р., сума простроченого боргу відповідача перед позивачем складала 394 260 грн. 00 коп. і саме в цій сумі позивачем, станом на день подання позову, був правомірно заявлений до стягнення основний борг. Заявляючи до стягнення основний борг в сумі 434 260 грн. 00 коп., позивач безпідставно не взяв до уваги здійснені відповідачем до подання цього позову проплати: 31.10.2014 р., 04.11.2014 р., 05.11.2014 р. та 12.11.2014 р. по 10 000 грн. 00 коп., всього в сумі 40 000 грн. 00 коп.

Отже, станом на день подання позову позивачем безпідставно було заявлено до стягнення 40 000 грн. 00 коп. основного боргу, оскільки основний борг станом на 14.11.2014 р. складав 394 260 грн. 00 коп., а не 434 260 грн. 00 коп., як було заявлено позивачем.

Однак, враховуючи, що відповідачем вже після подання позовної заяви до суду було сплачено 394 260 грн. 00 коп. основного боргу, суд вважає за необхідне припинити провадження у справі в частині стягнення 394 260 грн. 00 коп. основного боргу, у звязку із відсутністю предмету спору в цій частині, на підставі п. 1-1 ч.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України. Щодо стягнення 40 000 грн. 00 коп. основного боргу, суд у позові відмовляє, оскільки станом на день подання позову, ця частина основного боргу була сплачена.

Вимоги позивача щодо стягнення з відповідача суми пені та 3% річних підлягають задоволенню частково, на підставі наступного:

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ст. ст. 1, 3 Закону України від 22.11.1996 р. N 543/96-ВР Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 7.2. договору встановлено, що покупець несе відповідальність за прострочення оплати вартості товару в вигляді сплати на користь постачальника пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діятиме на відповідний момент, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочки до повного виконання грошових зобовязань, прийнятих на себе цим договором.

Перевіривши розрахунок суми пені за допомогою ІПС «Законодавство», враховуючи дату виникнення прострочення грошового зобовязання з 11.09.2014 р. та вказаний позивачем період нарахування суми пені по 10.10.2014 р., за вказаний період з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня в сумі 8 991 грн. 64 коп. В іншій частині позовні вимоги щодо стягнення суми пені заявлені безпідставно.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити сум боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок заявленої позивачем до стягнення з відповідача суми 3% річних, за допомогою ІПС «Законодавство», враховуючи дату виникнення прострочення грошового зобовязання з 11.09.2014 р. та вказаний позивачем період нарахування суми 3% по 10.10.2014 р., за вказаний період з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3% річних в сумі 1079 грн. 00 коп. В іншій частині позовні вимоги щодо стягнення суми 3% заявлені безпідставно.

Щодо стягнення суми інфляційних втрат, то в цій частині суд відмовляє у задоволенні позовних вимог повністю, оскільки позивачем заявлені до стягнення інфляційні втрати за період жовтень 2013 р. серпень 2014 р., тоді як прострочення сплати грошового зобовязання за додатковою угодою, виникло з 11.09.2014., а суми інфляційних втрат за вересень-жовтень 2014 р. позивачем у позові не були визначені, а отже і не були заявлені до стягнення.

На підставі викладеного, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 8 991 грн. 64 коп. пені та 1079 грн. 00 коп. 3% річних. Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 394 260 грн. 00 коп. основного боргу, провадження у справі підлягає припиненню. В іншій частині позовних вимог суд відмовляє, як у безпідставно заявлених.

На підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи часткове задоволення позову, а також беручи до уваги правомірно заявлену до стягнення позивачем суму заборгованості станом саме на день подання позовної заяви, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 8 086 грн. 61 коп.

Керуючись ст. ст. 22,33, 49, п. 1-1 ч.1 ст.80, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд у складі колегії суддів

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Припинити провадження у справі в частині стягнення 394 260 грн. 00 коп. основного боргу.

3.Стягнути з Державного підприємства Дослідне господарство Ізвєстія Донецької державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України (72250, Запорізька область, Веселівський район, с. Широке, вул. Комсомольська, буд.1, код ЄДРПОУ 00853317, з рахунків, встановлених державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Державного підприємства Дослідне господарство Андріївське Інституту сільського господарства Причорноморя Національної академії аграрних наук України (67742, Одеська область, Білгород-Дністровський район, с. Андріївка, вул. Леніна, буд. 58, код ЄДРПОУ 00855308, на рахунки встановлені державним виконавцем під час виконання судового рішення) 8 991 (вісім тисяч девятсот девяносто одна) грн. 64 коп. пені, 1 079 (одна тисяча сімдесят девять) грн. 00 коп. 3% річних та 8 086 (вісім тисяч вісімдесят шість) грн. 61 коп. судового збору. Видати наказ.

4.В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення оформлено і підписано « 06» жовтня 2015 р.

Головуючий суддя Немченко О.І.

Суддя Кагітіна Л.П.

Суддя Топчій О.А.