Ухвала суду № 51989874, 05.10.2015, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 жовтня 2015 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого: Корчевного Г.В.,

суддів: Слободянюк С.В., Лапчевської О.Ф.,

при секретарі Абдуллаєвій Е.Б,

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника Міністерства юстиції України в особі Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України - Шевченка ДмитраВалерійовича на ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 07 серпня 2015 року в цивільній справі за скаргою Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» , заінтересовані особи: Головний державний виконавець відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Сивокозов О.М., ОСОБА_3, на дії державного виконавця щодо відмови у відкритті виконавчого провадження, -

УСТАНОВИЛА:

В липні 2015 року ПАТ «БАНК ФОРУМ» звернулось в Деснянський районний суд м. Києва зі скаргою про визнання неправомірними дій державного виконавця щодо винесення постанови від 15.06.2015р. про відмову у відкритті виконавчого провадження, оскільки державний виконавець не вжив всіх заходів, які передбачені діючим законодавством, щодо примусового виконання рішення суду та знехтував приписами ст.25 Закону України «Про виконавче провадження».

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 07 серпня 2015 року скаргу Публічного акціонерного товариства «БАНК ФОРУМ», заінтересована особа: Головний державний виконавець відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України СивокозовО.М., ОСОБА_3 на дії державного виконавця щодо відмови у відкритті виконавчого провадження - задоволено.

Визнано неправомірними дії Головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Сивокозова Олександра Миколайовича щодо винесення постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження від 15.06.2015р. за виконавчим листом № 2-992, виданого 21.04.2015р. Деснянським районним судом міста Києва.

Унікальний номер справи: 754/10531/15-ц№ апеляційного провадження: 22-ц/796/12784/2015Головуючий у суді першої інстанції: Бабко В.В.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Корчевний Г.В.Скасовано постанову Головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Сивокозова Олександра Миколайовича від 15.06.2015р. про відмову в відкритті виконавчого провадження за виконавчим листом №2-992, виданого 21.04.2015р. Деснянським районним судом міста Києва та зобов'язати прийняти постанову про відкриття виконавчого провадження.

Стягнуто з Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на користь держави судові витрати в розмірі 121,80грн.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, представник Міністерства юстиції України в особі Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України - Шевченко Дмитро Валерійович звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 07 серпня 2015 року скасувати та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні вимог скарги в повному обсязі та вирішити питання про розподіл судових витрат.

Свою апеляційну скаргу мотивує тим, що ухвала суду 1-ї інстанції прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Вважає, що при постановленні ухвали, судом не встановлено усі обставини, що мають значення для справи, зокрема те, щовиконавчим документом визначено спосіб його виконання шляхом звернення стягнення на нерухоме майно, яке знаходиться на території Автономної Республіки Крим у м. Сімферополь.

Апелянт вказує, що відповідно до частини 1 статті 20 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. У разі якщо боржник є юридичною особою, то виконання провадиться за місцезнаходженням його постійно діючого органу або майна. Право вибору місця виконання між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії з виконання рішення на території, на яку поширюються їх функції, належить стягувачу.

Зазначає, що пунктом 9 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення. Вказана заборона встановлена Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Установлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд повинен свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 4 ст. 60 ЦПК України).

Статтею 57 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів і висновків експертів.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 10.02.2015р. задоволені вимоги Публічного акціонерного товариства «БАНК ФОРУМ», в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних особі на ліквідацію ПАТ «БАНК ФОРУМ» Соловйової Наталії Анатоліївни до ОСОБА_3, третя особа: ПП Паливно-енергетичний комплекс «Современник» про звернення стягнення на предмет іпотеки.

17.07.2015р. ПАТ «БАНК ФОРУМ» (стягувач) звернувся до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України з заявою про відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого листа № 2-992, виданого Деснянським районним судом м.Києва 21.04.2015р.

Також встановлено, що 15.06.2015р. Головний державний виконавець відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Сивокозов О.М виніс постанова про відмову у відкритті виконавчого провадження, керуючись ст.ст. 21, 23, п.8 ч.1 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження»

В оскаржуваній постанові вказано, що майно боржника на яке необхідно звернути стягнення знаходиться на тимчасово окупованій території, отже виключна можливість проведення виконавчих дій щодо майна боржника до повернення тимчасової території під загальну юрисдикцію України.

Мотивуючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що Відповідно до ст. 383 ЦПК України, учасники виконавчого провадження та особи, які залучаються до провадження виконавчих дій, мають право звернутись до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Задовольняючи вимоги скарги, суд першої інстанції вірно виходив з того, що статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження», передбачено, що виконавче провадження здійснюється на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону а інших законів.

Статтею 7 цього ж Закону встановлено, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки згідно ст. 6 Закону України «Про виконавче провадження», зобов'язує державного виконавця виконувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Відповідно до п. 1, 2, 3 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Так, Законом передбачено, що державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

За правилами ст. 24 Закону України "Про виконавче провадження", державний виконавець відмовляє у прийнятті до провадження виконавчого документа, строк пред'явлення для примусового виконання якого закінчився, про що виносить відповідну постанову.

Крім того, частиною 1 ст. 25 ЗУ "Про виконавче провадження" передбачено, що державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документи і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогами, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Нормою ст. 25 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що державний виконавець у протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. Копії постанови про відкриття виконавчого провадження надсилаються не пізніше наступного робочого дня стягувану та боржникові.

Відповідно до п. 2 ч.2 ст. 25 цього Закону у постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

Згідно ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на фактичні обставини справи, вірним є висновок суду першої інстанції, що державний виконавець виніс постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження від 15.06.2015р. передчасно, без вжиття всіх необхідних заходів для виконання рішення суду та наданих для цього Законом повноважень.

Відносно доводів апеляційної скарги колегія суддів зазначає, що вони необґрунтовані та не доведені належними доказами, оскільки судом першої інстанції було повно та всебічно з'ясовано обставини справи.

Зокрема доводи апелянта про те, що державним виконавцем вжито всіх необхідних заходів, спростовуються матеріалами справи.

Не надано таких доказів, які б підтверджували повне виконання своїх дій у відповідності до Закону України «Про виконавче провадження», і під час апеляційного розгляду справи.

Інші доводи апеляційної скарги відносно того, що майно боржника на яке необхідно звернути стягнення, знаходиться на тимчасово окупованій території, отже виключна можливість проведення виконавчих дій щодо майна боржника до повернення тимчасової території під загальну юрисдикцію України, не відповідають вимогам Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014р., який визначає статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що Закони України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим тимчасово окупованій території України» та "Про виконавче провадження" жодним чином не встановлюють будь-яких обмежень щодо виконання рішень судів, оскільки відповідно до ст. 14 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для виконання всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Згідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Колегія суддів зазначає, що апелянтом не надано належних та допустимих доказів на обґрунтування апеляційної скарги, та вважає, що за таких обставин підстави для її задоволення відсутні.

Відповідно до вимог ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Згідно положень ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Враховуючи викладене та оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, колегія суддів вважає законними й обґрунтованими висновки районного суду про наявність правових підстав для задоволення вимог скаржника.

Справа судом розглянута повно та об'єктивно. Норми матеріального і процесуального права застосовано правильно.

Інші доводи апеляційної скарги недоведені та містяться лише на формальних міркуваннях.

Відповідно до ч.1 ст. 308 ЦПК України Апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 308, 312, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу представника Міністерства юстиції України в особі Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України - Шевченка Дмитра Валерійовича - відхилити.

Ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 07 серпня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала набирає чинності негайно, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20 днів з моменту проголошення шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: