Ухвала суду № 51982068, 24.09.2015, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 742/5754/13-ц Провадження № 22-ц/795/301/2015 Головуючий у I інстанції Ільченко О. І. Доповідач - Губар В. С.Категорія цивільна

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 вересня 2015 року м. Чернігів

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого судді: Губар В.С.,

суддів: Мамонової О.Є., Позігуна М.І.

при секретарі: Козлачковій Ю.В., Поклада Д.В.

за участю: ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 27 листопада 2013 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

встановив:

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції і постановити нове, яким відмовити ПАТ КБ „Надра в задоволенні позовних вимог, посилаючись на неповне зясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи та порушення судом норм матеріального і процесуального права (т.1 а.с.127-132).

Оскаржуваним рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 27 листопада 2013 року позовні вимоги задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ „Надра 95204 грн. 22 коп. заборгованості за кредитним договором № № 52-14/МК/2007-840 від 26 жовтня 2007 року та судові витрати по справі. (т.1 а.с. 56-57).

Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що при вирішенні спору суд першої інстанції проявив свою упередженість та необ»єктивність; відповідач ОСОБА_1 та його представник були позбавлені наданих процесуальним законом прав щодо надання суду доказів; суд не вчинив дій для досудового врегулювання спору; не звернув увагу на порушення прав відповідача у сфері захисту прав споживачів при укладенні кредитного договору, який апелянт вважає незаконним, оскільки банком порушено цивільне законодавство щодо надання кредитних коштів у національній грошовій одниці та кредит видавався не на споживчі цілі, а під підприємницьку діяльність для придбання вантажного автомобіля. Апелянт стверджує, що автомобіль посадовими особами банку був неналежно застрахований у нав»язаній банком страховій компанії. Апелянт наголошує, що після ДТП за участю автомобіля, який перебував у заставі, банк безпідставно отримане страхове dідшкодування зарахував в рахунок погашення кредитної заборговангості, а апелянт був змушений ремонтувати пошкоджений автомобіль за власні кошти. Апелянт наголошує, що суд не дослідив ті обставини, що посадові особи банка своїми діями ставили за мету ввести споживача ОСОБА_1 в оману та отримати від нього надприбутки по незаконному кредитному договору.

В апеляційному суді ОСОБА_1 підтримав свою апеляційну скаргу та наполягав на її задоволенні, посилаючись на безпідставність вимог ПАТ КБ «Надра» та необгрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Представник позивача в апеляційному суді висловив незгоду з апеляційною скаргою ОСОБА_1, просив оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін та зазначив, що правомірність укладеного з боржником кредитного договору підтверджена в судовому порядку, зокрема і судом касаційної інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 та представника ПАТ КБ «Надра», дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до ст.ст.10, 11, 60 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які у справі мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог, і кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Перевіряючи оскаржуване судове рішення в межах доводів апеляційної скарги ОСОБА_1, апеляційним судом встановлено, що 26 жовтня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством комерційний банк „Надра, правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство комерційний банк „Надра, та ОСОБА_1 укладено договір кредитної лінії № 52-14/МК/2007-840 та додаткова угода від 26.10.2007 р. № 1 до цього договору, за умовами якого банк відкрив відповідачеві кредитну лінію в сумі 29000 доларів США на споживчі потреби зі сплатою 14,5 % річних за користування кредитом на 60 місяців із терміном повернення кредиту - 20 жовтня 2012 року. (а.с 4-15 ).

Видача кредиту по договору здійснювалась окремими траншами. 27 серпня 2010 року між сторонами була укладена додаткова угода до договору кредитної лінії №52-14/МК/2007-840 від 26 жовтня 2007 року, відповідно до умов якої договір кредитної лінії викладено в новій редакції та банком зменшено суму ліміту кредитної лінії та надано відстрочку по сплаті основного зобов»язання з вересня 2010 р. по грудень 2010 р. Позичальник ОСОБА_1 зобов»язувався погасити кредит відповідно до графіка. (а.с.10-15).

В забезпечення виконання кредитних зобовязань були укладені два договори поруки: 26.10.2007 р. між ПАТ КБ»Надра» та ОСОБА_3 та 27.08.2010 р. - між ПАТ КБ»Надра» та ОСОБА_4 (а.с. 9,16)

В забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов»язань за кредитним договором, ОСОБА_1 надав банку в заставу пилораму стрічкову ПЛГР-700-3600 заставною вартістю 15400,00 грн. та сідловий тягач RENAULT PREMIUM HR 400 SA, 2000 р.в., р.н. НОМЕР_1, заставною вартістю 168339,00 грн. (а.с.103-104).

Відповідно до ст.1054 ЦК України позичальник зобовязаний повернути кредит та сплатити проценти за користування коштами у строк та у порядку, що встановлені договором.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1, отримавши кредит, не виконав передбачених кредитним договором зобовязань по своєчасній оплаті кредиту та нарахованих відсотків за користування кредитом, у зв»язку з чим згідно п.п. 4.1, 4.3 договору позичальник сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочення; у випадку прострочення виконання зобов»язань згідно п. 2.6 договору на строк більше 30 календарних днів сплачується штраф у розмірі 10% від суми несплаченого платежу за кожен випадок.

Тому станом на 28 жовтня 2013 року утворилась заборгованість у сумі 11910,95 доларів США, що в гривневому еквіваленті становить 95204 грн. 22 коп., яка виникла у період з січня 2013 року по 27 жовтня 2013 р., та яка складається з:

8774.24 доларів США (70132 грн. 50 коп.) - заборгованість по тілу кредиту;

420,59 доларів США (3361 грн. 78 коп.) - заборгованості по процентам за користування кредитом;

1507,92 доларів США (12052 грн. 81 коп.) пеня за прострочення сплати кредиту;

298,26 доларів США (2383 грн. 99 коп.) пеня за прострочення сплати відсотків за користування кредитом;

909.94 доларів США (7273 грн. 15 коп.) - штраф за порушення умов кредитного договору (а.с.27-28).

Зазначена сума заборгованості по кредиту, несплачених по ньому відсотках, пені та штрафних санкцій підтверджується наданими суду розрахунками та графіком погашення кредиту, який є невідємною частиною кредитного договору.

07 листопада 2013 р. ПАТ КБ «Надра» звернувся в суд з позовом та просив стягнути з ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 заборгованість за договором кредитної лінії № № 52-14/МК/2007-840 від 26.10.2007 р. станом на 28.10.2013 р. у розмірі 95204,22 грн. та судові витрати по справі.

Оскаржуваним рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 27 листопада 2013 року позовні вимоги задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 в солідарному порядку на користь ПАТ КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором № 52-14/МК/2007-840 від 26.102007 р. у розмірі 95204,22 грн. та по 317,35 в рахунок відшкодування сплати судового збору (а.с.56-57).

Рішенням апеляційного суду Чернігівської області від 26 лютого 2014 року за апеляційною скаргою ОСОБА_3 рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 27 листопада 2013 року в частині стягнення з ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором та судового збору скасовано і позивачеві у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_3 відмовлено (а.с.89-91).

Рішенням апеляційного суду Чернігівської області від 29 травня 2014 року за апеляційною скаргою ОСОБА_4 рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 27 листопада 2013 року в частині стягнення з ОСОБА_4 заборгованості за кредитним договором та судового збору скасовано, позивачеві у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_4 відмовлено (а.с.114-116).

Зазначені обставини ОСОБА_1 в апеляційному суді не спростовував і не заперечував.

Як вбачається з п. 3.3.20 кредитного договору (а.с.13) та з постанови Вищого господарського суду України від 08 січня 2013 року, за умовами договору страхування предмету застави - транспортного засобу RENAULT PREMIUM HR 400 SA, 2000 р.в., р.н. НОМЕР_1, заставною вартістю 168339,00 грн., вигодонабувачем за вказаним договором є ПАТ КБ «Надра» (а.с.148-152). Відповідно до ст. 61 ЦПК України зазначене судове рішення є преюдиціальним при вирішенні цього спору, а відтак доводи скарги ОСОБА_1 про безпідставне отримання ПАТ КБ «Надра» страхового відшкодування апеляційний суд відхиляє як необгрунтовані.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 05 лютого 2015 року № 83 „Про віднесення Публічного акціонерного товариства „Комерційний банк „Надра до категорії неплатоспроможних, виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 05 лютого 2015 року № 26 „Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві „Комерційний банк „Надра, згідно з яким з 06 лютого 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ КБ „Надра.

Відповідно до ст.14 ЦК України цивільні обов"язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Ст.ст. 15, 16, 20 ЦК України передбачено право особи на судовий захист свого цивільного права у разі його порушення.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний недійсним.

Як встановлено апеляційним судом, рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 28 травня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 3 липня 2015 року, ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позову до ПАТ КБ «Надра» про визнання недійсними кредитного договору, додаткових угод до договору та стягнення моральної шкоди.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 липня 2015 року ОСОБА_1 у відкритті касаційного провадження відмовлено. Зазначені обставини ОСОБА_1 в судовому засіданні не спростовував. Відтак, апеляційний суд відхиляє як бездоказові твердження ОСОБА_1 про порушення його прав позивачем при укладенні кредитного договору та додаткових угод до договору та при видачі відповідачеві кредитних коштів.

Відтак, законність укладеного між сторонами кредитного договору, додаткових угод до договору підтверджується зазначеними судовими рішеннями, які згідно до ст. 61 ЦПК України є і преюдиціальними при вирішенні цього спору. Отже, кредитний договір у встановленому порядку неправомірним не визнаний і є чинним та підлягає виконанню.

Відповідно до ч.1 ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обгрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обгрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (ч.ч. 1, 2 ст. 58 ЦПК України).

Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін, які беруть участь у справі, виникає спір.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов»язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов»язується своєчасно повернути кредит та сплатити проценти.

З наведеного вбачається, що обов»язок доказування розподіляється згідно з наведеними нормами таким чином: позивач доказує наявність розміру заборгованості, а відповідач її відсутність.

Ухвалою апеляційного суду від 25 березня 2015 р. за клопотанням ОСОБА_1 була призначена судово-економічна експертиза, на вирішення якої були поставлені визначені експертом питання, зокрема щодо відповідності документального оформлення банківських операцій щодо надання кредиту, відповідності розрахунку заборгованості умовам кредитного договору та розрахунковим документам (т. 1 а.с.202, т. 2 а.с.66).

Згідно з ч. 6 ст. 147 ЦПК України висновок експерта для суду не є обов'язковим і оцінюється судом за правилами, встановленими ст. 212 ЦПК України

Відповідно до ст. 212 ЦПК України жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Досліджений апеляційним судом висновок судової економічної експертизи від 27 липня 2015 р. № 957/15-24, проведеної Чернігівським відділеням КНДІСЕ, зводиться до того, що в межах наданих на дослідження документів не можливо підтвердити або спростувати наявний у матеріалах справи розрахунок простроченої заборгованості позичальника ОСОБА_1 за договором кредитної лінії № 52-14/МК/2007-840 від 26 жовтня 2007 року (тіло, відсотки, пеня, штрафні санкції) перед ПАТ КБ «Надра» станом на 28 жовтня 2013 року в розмірі 11910,95 доларів США, що в гривневому еквіваленті складає 95204,22 грн. та неможливо визначити відповідність банківського розрахунку заборгованості умовам вищевказаного договору за відсутності інформації у тому обсязі, який був заявлений експертом. (т. 2 а.с.67-94). Відтак, зазначений висновок експертизи не може бути прийнятий судом як доказ погашення кредитної заборгованості та відсутності у позичальника боргових зобов»язань перед позивачем. Зроблені експертом правові висновки, зокрема щодо правової оцінки укладеного між сторонами кредитного договору, щодо правомірності надання кредиту в іноземній валюті тощо апеляційний суд не приймає в якості доказу на підтвердження відсутності заборгованості за кредитом, оскільки визначення правовідносин між сторонами належить до компетенції суду.

Отже, банк надав суду розрахунок заборгованості за кредитним договором відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України, тоді як відповідач вказаний розрахунок ніякими доказами не спростував, та не надав доказів на підтвердження обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти позову.

Зокрема, ОСОБА_1 жодні документальні докази на підтвердження сплати ним отриманого кредиту не були надані у суді першої інстанції і не надавались апеляційному суду при призначенні зазначеної судово-економічної експертизи. Відтак, апеляційний суд позбавлений можливості порівняти наведені експертом у дослідженні орієнтовні графіки погашення кредиту із документами по сплаті кредиту, які мав би надати ОСОБА_1 на спростування визначеної банком суми заборгованості (том 2, таблиці № 1 та № 2 на а.с.79-80).

Отже, позивачем сума загальної заборгованості по кредиту, несплачених по ньому відсотках та пені і штрафних санкціях станом на 28 жовтня 2013 року визначена у розмірі 11910,95 доларів США, що в еквіваленті становить 95204 грн. 22 коп. та підтверджується наданими суду розрахунками та графіком погашення кредиту, який є невідємною частиною кредитного договору і зазначені докази цієї заборгованості апелянтом не спростовані (а.с.15, 27-28, 183-185).

Сукупність досліджених обставин та наявних у справі доказів приводить апеляційний суд до переконання, що сторони перебувають у цивільно-правових договірних правовідносинах, які врегульовані ст.ст.526, 530, 610, 611, 1054, 1055 ЦК України і на підставі зазначених норм матеріального права суд дійшов обґрунтованого висновку про задоволення вимог позивача про стягнення з ОСОБА_1 кредитної заборгованості у розмірі 95204,22 грн. і з таким рішенням погоджується апеляційний суд.

При вирішенні цього спору, апеляційний суд враховує, що укладення кредитного договору відбулось шляхом звернення ОСОБА_1І до кредитної установи для отримання кредиту. При укладенні кредитного договору відповідач, як споживач банківської послуги, валюту кредитування обирає самостійно. Підписавши запропонований банком договір, відповідач своїм підписом підтвердив ознайомлення з умовами надання кредиту в письмовій формі, та підтвердив свою згоду і волевиявлення на запропоновані банком умови отримання та погашення кредиту в іноземній валюті, що підтверджується наявними у справі доказами, які апелянтом не спростовані (а.с.4-16). Відповідачем не надано суду доказів про те, що він при укладенні договору діяв не на свій розсуд та не за власним бажанням.

При укладенні кредитного договору в іноземній валюті, відповідач мав діяти обачливо і розсудливо та усвідомлювати ризики і наслідки вочевидь можливих змін валютного курсу, зважаючи, що обмеження курсу іноземних валют чинне законодавство України не передбачало.

Апелянтом не надано суду перщої інстанції і не представлено апеляційному суду ніяких доказів, що під час підписання кредитного договору його було введено в оману внаслідок застосування щодо нього банком агресивної підприємницької діяльності та що договір йому було нав'язано. ОСОБА_1І не доведено також, що кредитний договір укладено в порушення вимог Закону України „Про захист прав споживачів.

Твердження апелянта про те, що кредит видавався не на споживчі цілі, а під підприємницьку діяльність на придбання вантажного автомобіля спростовуються підписаними ОСОБА_1 договором кредитної лінії (а.с. 4-6), додатковою угодою від 26.10.2007 р. (а.с. 8) та додатковою угодою від 27.08.2010 р. (а.с.10-14), де визначено ціль кредитування споживчі потреби. Наразі апелянтом не представлено суду належних і допустимих доказів на підтвердження факту придбання ним вантажного автомобіля за отримані кредитні кошті.

Апеляційний суд відхиляє заявлені в апеляційній скарзі вимоги ОСОБА_1 про визнання договору кредитної лінії недійсним як такі, що суперечать положенням ч. 1 ст. 303 ЦПК України.

Виходячи з наведеного, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін, оскільки воно ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не містять передбачених законом підстав для його скасування.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319, 324 ЦПК України, апеляційний суд, -

ухвалив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 27 листопада 2013 року в оскаржуваній частині залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:Судді: