Ухвала суду № 51981666, 09.09.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 вересня 2015 року м. Київ К/800/57957/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Лосєва А.М.,

Бухтіярової І.О.,

Приходько І.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргуБахмацької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області на постановуЧернігівського окружного адміністративного суду від 30 липня 2013 рокута ухвалуКиївського апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2013 рокуу справі№825/2721/13-аза позовомДержавного підприємства «Дослідне господарство «Іванівка» доБахмацької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській областіпровизнання недійсним та скасування податкового повідомлення - рішення,

В С Т А Н О В И В:

Державне підприємство «Дослідне господарство «Іванівка» (далі по тексту - позивач, ДП «ДГ «Іванівка») звернулось до суду з адміністративним позовом до Бахмацької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області (далі по тексту - відповідач, Бахмацька ОДПІ ГУ Міндоходів у Чернігівській області) про визнання недійсними та скасування податкового повідомлення - рішення від 22 лютого 2013 року №0000092210.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 30 липня 2013 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2013 року, адміністративний позов задоволено.

Вважаючи рішення судів першої та апеляційної інстанції такими, що прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 30 липня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2013 року і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу не надав.

На підставі пункту 1 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вирішила розглядати справу у порядку письмового провадження.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ДП «ДГ «Іванівка» є суб'єктом спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість.

Відповідачем у період з 08 по 28 січня 2013 року проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2010 року по 30 вересня 2012 року.

За результатами перевірки 04 лютого 2013 року складено акт № 60/22/00729853, в якому, зокрема, зафіксовано порушення позивачем підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, пункту 4.1 статті 4, підпункту 7.2.1 пункту 7.2, підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7, пунктів 81.2, 81.6, 81.11 статті 81 Закону України «Про податок на додану вартість», пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 192.1 статті 192, пункту 198.6 статті 198, пунктів 209.1, 902.2, 209.6, 209.7, 209.10, 209.11, 209.17 статті 209 Податкового кодексу України, абзацу 3 підпункту 5.7.1 пункту 5.7, пункту 5.8 розділу 5, пункту 19 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року №165, Порядку акумулювання сільськогосподарськими підприємствами сум ПДВ на спеціальних рахунках, відкритих у банках, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 січня 2011 року №11, в результаті чого встановлено:

заниження сплати податку на додану вартість, всього в сумі 2 708 392,00 грн.;

заниження від'ємного значення податку на додану вартість та рядку 21 декларації за вересень 2012 року в сумі 59 566,00 грн.;

завищення податку на додану вартість по скорочених податкових деклараціях, якими сума податку на додану вартість поставлених підприємством сільськогосподарських товарів (послуг) не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається у розпорядженні такого підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, в періоді, що перевірявся на суму завищення всього 2 432 637,00 грн.

На підставі висновків акта перевірки 23 лютого 2013 року податковим органом прийнято податкове повідомлення - рішення № 0000092210, яким позивачу збільшено податкові зобов'язання з податку на додану вартість на суму 2623781,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 631141,25 грн.

Переглянувши рішення суду першої та апеляційної інстанції у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій підставою для визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість стали висновки податкового органу про здійснення позивачем нарахування податкових зобов'язань та виписки податкових накладних на суми отриманої в липні, серпні 2012 року попередньої оплати за товар.

На спростування таких висновків податкового органу в матеріалах справи містяться видаткові та податкові накладні, якими підтверджено факт поставки товару у період з вересня 2011 року по червень 2012 року, кошти за який отримані позивачем у липні та серпні 2012 року.

Відповідно до підпункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - ПК України) датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

З огляду на викладене суди дійшли правильного висновку про помилковість висновку податкового органу щодо заниження позивачем грошових зобов'язань з податку на додану вартість із сум, які надійшли на рахунок останнього у липні та серпні 2012 року.

Другою підставою для збільшення грошових зобов'язань з податку на додану вартість відповідачем визначено безпідставне відображення податку на додану вартість, нарахованого на вартість сільськогосподарських товарів власного виробництва, які він зобов'язувався поставити у майбутньому, у скорочених деклараціях в тих податкових періодах, на які припадала дата виникнення податкових зобов'язань, по даті зарахування коштів від покупців на рахунок товариства.

Однак, колегія судді вважає таку позицію суб'єкта владних повноважень протиправною.

Так, відповідно до пункту 81.1 статті 81 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР з наступними змінами та доповненнями у редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Закон України №168/97-ВР) резидент, який провадить підприємницьку діяльність у сфері сільського і лісового господарства та рибальства та відповідає критеріям, встановленим у пункті 81.6 цієї статті (далі - сільськогосподарське підприємство), може обрати спеціальний режим оподаткування.

Пунктом 81.1 названої статті закріплено, що згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів (послуг), не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається у розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.

Аналогічна норм закріплена й в пункті 209.2 статті 209 ПК України, в якому зазначено, що згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг, не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається в розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.

Згідно з підпунктом 5.3.1 пунктом 5.3 розділу 5 Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року № 166 (у редакції наказу від 15 червня 2005 року № 213), зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30 червня 2005 року за № 702/10982, який діяв у період виникнення спірних правовідносин до 25 січня 2011 року, у рядках 1 - 5 декларації вказуються загальні обсяги поставки, за якими у платника в даному звітному періоді виникло податкове зобов'язання (оподатковувані за ставкою 20 відсотків, нульовою ставкою, звільнені від оподаткування відповідно до статті 5 Закону України «Про податок на додану вартість» та тимчасово звільнені від оподаткування відповідно до статті 11 Закону України «Про податок на додану вартість» чи інших нормативно-правових актів), та обсяги поставки, що не є об'єктом оподаткування (пункт 3.2 статті 3 Закону України «Про податок на додану вартість»).

При визначенні обсягу поставки за звітний (податковий) період платник зобов'язаний враховувати значення терміна «поставка товарів (послуг)» відповідно до вимог пункту 1.4 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість».

Названим пунктом Закону України «Про податок на додану вартість» закріплено, що поставка товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт) та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу.

У пунктах 2 розділу VІ «Особливості заповнення декларації (скороченої)» Порядків заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість», затверджених наказом Державної податкової адміністрації України 25 січня 2011 року № 41 ,зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 16 лютого 2011 року за № 197/18935, який діяв з 25 січня 2011 року по 25 листопада 2011 року та наказом Міністерства фінансів України від 25 листопада 2011 року № 1492, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20 грудня 2011 року за № 1490/20228, який діяв з 25 листопада 2011 року до 13 листопада 2013 року, закріплено, що у рядку 1 податкової декларації (скороченої) зазначаються виключно операції з постачання сільськогосподарським підприємством вироблених (наданих) сільськогосподарських товарів/послуг на власних або орендованих виробничих потужностях, а також на давальницьких умовах.

Суди першої та апеляційної інстанцій, надаючи оцінку обставинам справи та аналізуючи наведені нормативні положення правомірно вказали, що пункт 81.1 Закону України «Про податок на додану вартість», так само як і пункт 209.2 статті 209 ПК України не містять будь-яких, відмінних від загальних, положень щодо визначення дати виникнення податкових зобов'язань з постачання сільськогосподарських товарів власного виробництва, у тому числі не пов'язує право віднесення до скороченої декларації з ПДВ сум податку, нарахованих на вартість товарів, які будуть відвантажені у майбутньому, із фактичним здійсненням їх відвантаження.

Так, посилання в названих пунктах на визначення «поставлених товарів/послуг» не можна ототожнювати із їх відвантаженням.

Додатково слід зазначити, що відповідно до підпункту 14.1.202 пункту 14.1 статті 14 ПК України продаж (реалізація) товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Таким чином, визначальною умовою операції з постачання є перехід права власності на товари/послуги, що у даному випадку не оскаржується.

Отже, доводи відповідача, які обґрунтовані тим, що продукція за передоплатою не була поставлена у звітний податковий період, відтак не можна вважати, що вона відноситься до сільськогосподарської, правомірно визнані судами безпідставними та спростовуються матеріали справи, до яких долучені, зокрема, договори, укладені між позивачем та його контрагентами, предметами яких є саме сільськогосподарська продукція.

За таких обставин, судова колегія погоджується із висновком судів першої та апеляційної інстанцій щодо необґрунтованості висновків перевірки, відповідно до яких позивач повинен був визначати податкові зобов'язання з податку на додану вартість у деклараціях на загальних підставах і сплатити податок до бюджету в загальному порядку по отриманих попередніх оплатах.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду першої та апеляційної інстанції, які зумовили задоволення позову, а також не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 210, 214, 215, 220, 222, 223, 224, 230, 231 частиною 5 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Бахмацької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області залишити без задоволення.

2. Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 30 липня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2013 року у справі №825/2721/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: А.М. Лосєв

Судді: І.О. Бухтіярова

І.В. Приходько