Ухвала суду № 51981640, 09.09.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 вересня 2015 року м. Київ К/800/52683/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Лосєва А.М.,

Бухтіярової І.О.,

Приходько І.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргуДержавної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у місті Києвіна постановуКиївського апеляційного адміністративного суду від 03 жовтня 2013 рокуу справі№826/6514/13-аза позовомПриватного підприємства «Хімтон»доДержавної податкової інспекції в Оболонському районі міста Києва Державної податкової служби провизнання акту протиправним, визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,

В С Т А Н О В И В:

Приватне підприємство «Хімтон» (далі по тексту - позивач, ПП «Хімтон») звернулось до суду з позовом про визнання протиправним та скасування акту про результати документальної позапланової невиїзної перевірки Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва від 11 квітня 2013 року №401/22-3/30223111, визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень від 24 квітня 2013 року №0002872230 та №0002882230.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 липня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 03 жовтня 2013 року рішення суду першої інстанції скасовано та позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення - рішення від 24 квітня 2013 року №0002872230 та №0002882230.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, Державна податкова інспекція в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві, які є правонаступником Державної податкової інспекції в Оболонському районі міста Києва Державної податкової служби (далі по тексту - відповідач, ДПІ в Оболонському районі м. Києва) звернулась до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03 жовтня 2013 року та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 липня 2013 року.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу, в яких у її задоволенні просив відмовити.

На підставі пункту 1 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вирішила розглядати справу у порядку письмового провадження.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у період з 29 березня 2013 року по 04 квітня 2013 року ДПІ у Оболонському районі м. Києва проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПП «Хімтон» щодо документального підтвердження господарських відносин з ТОВ «Стард-Д», їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01 лютого 2012 року по 31 серпня 2012 року.

Результати перевірки оформлено актом № 401/22-3/30223111 від 11 квітня 2013 року, в якому зазначено про порушення позивачем статей 138, 139, 198, 200 Податкового кодексу України внаслідок віднесення до складу валових витрат та податкового кредиту витрат з оплати товарів за договором, укладеним з ТОВ «Стард-Д».

У зв'язку із виявленням зазначених порушень, відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 24 квітня 2013 року:

№0002882230, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в загальному розмірі на 1189723,50 грн., з яких 793149,00 грн. - за основним платежем, 396574,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями;

№0002872230, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі на 1133070,00 грн., з них 755380,00 грн. - за основним платежем, 377690,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку необґрунтованів сформування позивачем витрат та не підтвердження ним права на податковий кредит по відносинам із ТОВ «Стард-Д» з огляду на ненадання документів, що підтверджують транспортування, передачу та використання товару у господарській діяльності.

Приймаючи рішення про задоволення позову суд апеляційної інстанцій дійшов висновку щодо реальності здійснених позивачем з його контрагентом господарських операцій з поставки.

Не погоджуючись із рішенням суду попередньої інстанції, відповідач посилається на його прийняття без повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.

Переглянувши рішення суду апеляційної інстанції у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення, з огляду на наступне.

В розумінні підпункту 14.1.27 пункту 14.1. статті 14 ПК України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Одночасно, згідно підпункту 14.1.36 названої статті господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пункту 138.1. статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

- інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

- крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (підпункт 138.1.1. пункту 138.1. статті 138 ПК України).

Згідно абзацу 1 пункту 138.2. статті 138 названого Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

У той же час, підпунктом 139.1.9. пункту 139.1. статті 139 ПК України закріплено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Підпунктом 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 ПК України закріплено, що податковим кредитом визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» пункту 198.1. статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу пункту 198.2. названої статті датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3. статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1. статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21 січня 2011 року у справі № 21-37а10. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 01 лютого 2012 року між ПП «Хімтон» та ТОВ «Старт-Д» укладено договір поставки №01025Х.

За умовами цього договору ТОВ «Старт-Д» зобов'язалось поставити позивачеві хімічну продукцію, а останній прийняти та оплатити товар.

На підтвердження виконання сторонами зазначеного договору, позивачем надано копії: договору поставки № 01025Х від 01 лютого 2012 року, видаткових накладних, актів звірки взаєморозрахунків, банківських виписок, податкових накладних, товарно-транспортних накладних.

Крім того, на підтвердження реальності господарських операцій та мети використання придбаних послуг у господарській діяльності позивачем надано копії видаткових накладних та довіреностей, які свідчать про подальшу поставку отриманих товарів (етилацетат, метоксіпропанол, розчинник) контрагентам ПП «Хімтон» - ПП «Авентин», ФОП ОСОБА_4, ДП «Дослідне виробництво ІХВС НАН України», ТОВ «Хаск», ТОВ «Епол», ТОВ «Апекс-Принт», ЗАТ «Укркомунсервіс», ПАТ «Укрпластик» та ін.

Додатково колегія суддів звертає увагу, що в обґрунтування правомірності податкових повідомлень - рішень відповідач посилається на акт ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Державної податкової служби «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки фінансово-господарської діяльності з питань дотримання вимог податкового законодавства України ТОВ «Старт Д» від 21 грудня 2012 року №7203/224/32694059, яким встановлено, що ТОВ «Старт Д» здійснювало діяльність спрямовану на здійснення операцій пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам. У ТОВ «Старт Д» відсутні об'єкти оподаткування податком на додану вартість по операціях з продажу товарів (послуг) підприємствам-покупцям.

Однак, як вбачається зі змісту зазначеного акту, який міститься у матеріалах справи, відповідна перевірка проводилась за період до листопада 2011 року, у той час як господарські взаємовідносини між позивачем та ТОВ «Старт-Д мали місце у 2012 році.

Наведене виключає акт ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Державної податкової служби «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки фінансово-господарської діяльності з питань дотримання вимог податкового законодавства України ТОВ «Старт Д» від 21 грудня 2012 року №7203/224/32694059 зі складу належних доказів.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судового рішення чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 210, 214, 215, 220, 222, 223, 226, 230, 231 частиною 5 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03 жовтня 2013 року у справі №826/6514/13-а залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: А.М. Лосєв

Судді: І.О. Бухтіярова

І.В. Приходько