Рішення № 51969001, 24.09.2015, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/3256/15

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Заїкін А. П.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.09.2015 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

- головуючого судді Заїкіна А.П.,

- суддів: - ОСОБА_2, ОСОБА_3,

за участю секретаря Томашевської К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Французький бульвар Еліт», ОСОБА_4, ОСОБА_5 до публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про визнання недійсним третейської угоди за кредитним договором, іпотечним договором та договорами поруки, позовом ОСОБА_6 до публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про визнання договору поруки таким, що не підлягає виконанню, за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Французький бульвар Еліт», ОСОБА_4, ОСОБА_5 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08 грудня 2014 року,

встановила:

У жовтні 2012 р. товариство з обмеженою відповідальністю «Французький бульвар Еліт» (далі ТОВ), ОСОБА_4, ОСОБА_5 звернулися до суду з вищезазначеним уточненим у грудні 2012 р. позовом, в якому остаточно просили визнати недійсними: 1) п. 6.2 ст. 6 «Врегулювання спорів» Договору № 660/007-516 про надання не відновлювальної кредитної лінії від 17.05.2007 р., укладеного між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «УКРСОЦБАНК» та ТОВ «Французький бульвар Еліт»; 2) п. 5.2 ст. 5 «Врегулювання спорів» Іпотечного договору від 23.05.2007 р., укладеного між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «УКРСОЦБАНК» та ТОВ «Французький бульвар Еліт»; 3) п. 5.2 ст. 5 «Порядок врегулювання спорів» Договору № 07-15/598 поруки від 21.05.2007 р., укладеного між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «УКРСОЦБАНК» та ОСОБА_5; 4) п. 5.2 ст. 5 «Порядок врегулювання спорів» Договору № 07-15/599 поруки від 21.05.2007 р., укладеного між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «УКРСОЦБАНК» та ОСОБА_4

ТОВ, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 позовні вимоги обґрунтовували тим, що 17.05.2007 р. між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «УКРСОЦБАНК» (далі Банк) та ТОВ було укладено Договір про надання не відновлювальної кредитної лінії № 660/007-516 (далі Кредитний договір). В забезпечення виконання товариством зобовязань за кредитним договором були укладені: 1) Іпотечний договір між Банком та ТОВ від 23.05.2007 р. (далі Іпотечний договір); 2) договір поруки № 07-15/598 від 21.05.2007 р. між Банком, ТОВ і ОСОБА_5 та договір поруки № 07-15/599 від 21.05.2007 р. між Банком, ТОВ і ОСОБА_4 (далі разом Договори поруки). Кредитний договір, іпотечний договір та договори поруки містять однакове третейське застереження про те, що у випадку неможливості вирішення спору шляхом переговорів, сторони передають його на розгляд Постійно діючому Третейському суду при Асоціації українських банків. Третейський суд при розгляді спорів не може обєктивним та неупередженим, оскільки створений при Асоціації Українських банків. Положення третейських застережень про те, що усі спори, які витікають з договорів, повинні вирішуватися у постійно діючому третейському суді при Асоціації українських банків, порушують їх конституційні права, оскільки обмежують їх можливості мати не заборонені законом цивільні права та обовязки, ставлять їх в нерівні умови з Банком. При укладенні третейських застережень їм не були розяснені їхні права та обовязки під час розгляду спору третейським судом.

У грудні 2013 р. до суду надійшов вищезазначений позов ОСОБА_6, в якому остання просила визнати таким, що не підлягає виконанню Договір поруки № 07-15/598 від 21.05.2007 р., укладений між Банком та ОСОБА_5

Позовні вимоги ОСОБА_6 мотивовані тим, що договір поруки порушує її права, оскільки його було укладено без її, як іншого подружжя, згоди. Цей договір не укладався в інтересах сімї. У випадку виконання договору поруки буде порушено її право на спільне сумісне майно подружжя.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 20.01.2014 р. позовна заява ТОВ, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та позовна заява ОСОБА_6 були обєднанні в одне провадження.

В судовому засіданні представники позивачів підтримали позовні вимоги. Представник банку заперечував проти задоволення позовів.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 08.12.2014 р. у задоволенні позовів ТОВ, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 відмовлено.

ТОВ, ОСОБА_4, ОСОБА_5 в апеляційній скарзі оскаржують рішення в частині відмови у задоволенні їх позову. Посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просять рішення суду скасувати. Ухвалити нове рішення про задоволення їх позову.

ОСОБА_6 в апеляційній скарзі оскаржує рішення в частині відмови у задоволенні її позовних вимог. Посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати. Ухвалити нове рішення про задоволення її позову.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 23.02.2015 р. апеляційну скаргу ОСОБА_6 було залишено без руху у звязку з невідповідністю її змісту вимогам, передбаченим ст. 295 ЦПК України.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 15.04.2015 р., у звязку з не усуненням недоліків, у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_6 було відмовлено. Апеляційна скарга повернута ОСОБА_6 У звязку з цим, відповідно до ст. 303 ЦПК України, рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимог ОСОБА_6 в апеляційному порядку не переглядається.

ОСОБА_7, представник ТОВ, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в судовому засіданні підтримав доводи та вимоги, які викладені в апеляційній скарзі.

Банк в письмових запереченнях на апеляційну скаргу вважав необхідним скаргу відхилити, рішення суду залишити без змін. Посилався на те, що правочином є погоджена дія двох або більше сторін, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору. Укладаючи спірні договори, сторони були обізнані з умовами даних правочинів, про що свідчить підпис на договорах. Звернення до третейського суду за вирішенням спору є одним із не заборонених законом способів захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Посилання апелянтів на упередженість третейського суду є безпідставною, оскільки Постійно діючий третейських суд при Асоціації українських банків створений за рішенням Ради Асоціації Українських банків, зареєстрований у Київському міському управлінні юстиції, діє на основі принципу законності.

ОСОБА_8 та ОСОБА_9, представники Банку в судовому засіданні, підтримали доводи та вимоги, які викладені в письмових запереченнях на апеляційну скаргу.

Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення осіб, які прийняли участь у судовому засіданні, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. ст. 11, 60 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Статтями 213, 214 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 3) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам не відповідає.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову ТОВ, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, суд першої інстанції виходив з недоведеності позовних вимог (Т. 1, а. с. 238 242).

Колегія суддів вважає, що повністю погодитися з такими висновками суду першої інстанції не можна, цих висновків суд дійшов при невідповідності висновків суду обставинам справи, з порушення норм матеріального (ст. ст. 11, 202, 203, 215, 216, 217 ЦК України, ст. ст. 5, 7, 12, 16, 27 Закону України «Про третейські суди») та процесуального (ст. 10, 11, 60, 179 ЦПК України) права.

Вірним є висновок суду першої інстанції про те, що сама по собі передача спору на вирішення третейського суду не є порушенням права на незалежний і справедливий судовий захист у загальному суді. Цього висновку суд дійшов без порушень норм діючого законодавства, він відповідає висновкам, викладеним в рішенні Конституційного суду України від 10.01.2008 р. у справі № 1-3/2008 (справа про завдання третейського суду) та в постанові Верховного Суду України від 06.06.2012 р. у справі № 6-50цс12, про те, що передання спору на розгляд третейського суду не є відмовою від права на звернення до суду, а є одним із способів реалізації права на захист своїх прав.

Однак колегія суддів вважає, що не можна погодитися з висновками суду першої інстанції про те, що визначення такого способу захисту законних прав та охоронюваних інтересів обох сторін як передача спору на розгляд третейського суду під час укладення спірних третейських угод відповідала вимогам, передбаченим ст. 203 ЦК України, зокрема, щодо вільного волевиявлення учасника правочину, її відповідності його внутрішній волі.

Встановлено наступні факти та відповідні їм правовідносини.

17.05.2007 р. (Т. 1, а. с. 9 12) між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «УКРСОЦБАНК», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «УКРСОЦБАНК» (Т. 1, а. с. 37 40, Т. 2, а. с. 93 112) (далі Банк) та товариством з обмеженою відповідальністю «Французький бульвар Еліт» (далі ТОВ) було укладено Договір про надання не відновлювальної кредитної лінії № 660/007-516 (далі Кредитний договір).

В забезпечення виконання товариством зобовязань за кредитним договором були укладені: 1) 21.05.2007 р. (Т. 1, а. с. 17 20) - договір поруки № 07-15/598 між Банком, ТОВ і ОСОБА_5 та договір поруки № 07-15/599 між Банком, ТОВ і ОСОБА_4 (далі разом Договори поруки); 2) 23.05.2007 р. (Т. 1, а. с. 13 16) - Іпотечний договір між Банком та ТОВ (далі Іпотечний договір).

Пункт 6.2 статті 6 «Врегулювання спорів» Кредитного договору (а. с. 12), пункт 5.2 статті 5 «Врегулювання спорів» іпотечного договору (Т. 1, а. с. 15 зворотна сторона) та пункти 5.2 статті 5 «Порядок врегулювання спорів» договорів поруки (Т. 1, а. с. 17 зворотна сторона 18, 20) містять однакове третейське застереження слідуючого змісту: «У випадку неможливості вирішення спору шляхом переговорів, сторони, керуючись ст. 5 Закону України «Про третейські суди», домовляються про те, що спір розглядається одноособово третейським суддею Білоконем Юрієм Михайловичем Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків, що знаходиться за адресою 02002, м. Київ, вул. Раскової, 15. У випадку неможливості розгляду спору вказаним третейським суддею спір розглядається третейським суддею Ярошовцем Василем Миколайовичем або ОСОБА_10 у порядку черговості, вказаному у даному пункті. У разі, якщо спір не може бути розглянутий визначеними у даному пункті суддями, суддя призначається Головою Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків у відповідності до чинного Регламенту Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків».

Між сторонами склалися правовідносини щодо укладення правочину, визнання недійсним деяких його положень.

За змістом ст. 11 ЦК України цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є договори.

Відповідно до ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

За своєю правовою природою третейська угода є правочином, на підставі якого виникають цивільні права та обовязки. Відповідно до ст. 5 Закону України «Про третейські суди» (далі Закон) передбачено, що юридичні та/або фізичні особи можуть передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди.

Згідно ст. 12 Закону України «Про третейські суди» третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди. Третейська угода укладається в письмовій формі. Третейська угода вважається укладеною, якщо вона підписана сторонами чи укладена шляхом обміну листами, повідомленнями, по телетайпу, телеграфу або з використанням засобів електронного чи іншого звязку, що забезпечує фіксацію такої угоди.

Третейська угода, як правочин, повинна відповідати вимогам діючого законодавства.

Згідно із ст. ст. 203, 215, 216, 217 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю. Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Відповідно до розяснень, які містяться в п. п. 8, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦКУ Країни підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст. 203 ЦК України. Згідно ст. 217 ЦК правочин не може бути визнаний недійсним у цілому, якщо закону не відповідають лише його окремі частини й обставини справи свідчать про те, що він був би вчинений і без включення недійсної частини. У цьому разі відповідно до ст. 217 ЦК суд може визнати недійсним частину правочину, зясувавши думку сторін правочину.

Стосовно змісту третейських угод сторони вільні в його формулюванні, однак окремі умови все ж таки повинні бути дотримані. Зокрема слід погодити: а) вид третейського суду який вирішуватиме спір (постійно діючий третейський суд чи третейський суд, утворений сторонами для вирішення конкретного спору (третейський суд «ad hoc») (ст. 7 Закону); б) у випадку вибору постійно діючого третейського суду вибір конкретного третейського суду з вказівкою повної його назви; в) компетенцію третейського суду категорії спорів, які передаються на його розгляд (ст. 27 Закону); г) кількість арбітрів (ст. 16 Закону).

Під час укладення третейської угоди важливо не тільки дотримання сторонами формальної сторони укладення угоди в письмовій формі та її підписання, але головне встановлення дійсних намірів сторін щодо передачі справи на розгляд третейського суду.

Тому сторони третейської угоди, визначаючи постійно діючий третейський суд, який розглядатиме справу, повинні уважно ознайомитись із його регламентом та всіма додатками до нього, якщо такі існують, списком третейський суддів тощо. Адже в цих документах міститься така важлива інформація, як відомості щодо суддів їх кількість, освіта, спеціальність, стаж роботи (загальний та за фахом), строки розгляду справи, порядок надання доказів, розмір та порядок сплати судового збору тощо.

Відповідно до наданих представником Банку Положення про постійно діючий Третейський суд при Асоціації українських банків (Т. 2, а. с. 71 75), Регламенту постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків (Т. 2, а. с. 76 86) (далі Третейський суд), списку третейський суддів (Т. 2, а. с. 70 70 зворотна сторона) вбачається, що кількість суддів третейського суду становить 50 осіб. До вказаного списку входять, зокрема, третейські судді Білоконь Ю.М., Мороз О.А. та Ярошовець В.М., які мають вищу освіту, спеціальність правознавство, однак - різний стаж роботи.

Відповідно до ст. 17 Регламенту третейського суду (Т.2 , а. с. 78) справа розглядається одним суддею, якщо інше не передбачено третейською угодою. Якщо спір підлягає вирішенню одноособово і після звернення однієї сторони до іншої з пропозицією про призначення чи обрання третейського судді сторони не призначать чи не оберуть третейського суддю та не повідомлять про це Третейський суд протягом 10 днів з моменту отримання в порядку ст. 47 Регламенту списку третейський суддів, то суддя призначається Головою третейського суду із списку суддів за алфавітним порядком.

Частиною 3 ст. 47 Регламенту Третейського суду (Т. 2, а. с. 82) передбачено надсилання стороні списку затверджених третейських суддів з пропозицією призначення (обрання) складу суду, тобто обрання конкретного судді якщо справа розглядається одним третейським суддею.

Разом з тим, усі третейські застереження у Кредитному договорі, Іпотечному договорі, Договорах поруки містять відомості про одних і тих самих третейських суддів - Білоконь Ю.М., Мороз О.А. та Ярошовець В.М. Однак, чи може бути обєктивним, безстороннім та неупередженим третейський суддя під час розгляду справи щодо поручителів, якщо він, наприклад, вже вирішив спір про стягнення кредитної заборгованості тощо.

Відповідно до Додатку до Регламенту Третейського суду «Положення про витрати, повязані з вирішенням спору в постійно діючому Третейському суді при Асоціації українських банків» (Т. 2, а. с. 87 87 зворотна сторона) розміри третейського збору є значно більшими ніж розмір судового збору, передбачений Законом України «Про судовий збір».

Відомостей про ознайомлення ТОВ, ОСОБА_4, ОСОБА_5 під час укладення третейських застережень з Положенням, Регламентом третейського суду, списком третейських судів, розміром та порядком сплати витрат, повязаних з розглядом справи у Третейському суді матеріали справи не містять. Не містять матеріали справи і доказів звернення однієї сторони до іншої з пропозицією про призначення чи обрання третейського судді, надсилання стороні списку затверджених третейських суддів з пропозицією призначення (обрання) складу суду, (тобто обрання конкретного судді якщо справа розглядається одним третейським суддею), призначення чи обрання вказаних у третейських застереженнях третейських суддів, повідомлення про це сторонами голові Третейському суду.

З чого виходили сторони, визначаючи саме цих третейських суддів під час укладення спірних третейських застережень, за відсутності відомостей про їх ознайомлення із списком третейський судів, Положенням та Регламентом третейського суду встановити неможливо. Таким чином, колегія суддів вважає, що зміст спірних третейських угод є зараннє підготовленим односторонньо Банком і не містить відомостей щодо його обговорення з позивачами по даній справі.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, зокрема, послався на рішення Європейського суду з прав людини від 27.02.1980 р. у справі «Девір проти Бельгії» щодо можливого обмеження «права на правосуддя», якщо особа стала стороною угоди, яка має погоджувальний характер.

Однак, колегія суддів вважає, що суд надав невірну оцінку положенням, які містяться в цьому рішенні Європейського суду з прав людини. Суд не звернув увагу на те, що позивачі по справі, особливо фізичні особи, є слабшою стороною спору, тому питання щодо захисту їх прав підлягає більшій увазі.

У вказаному рішенні Європейського суду з прав людини «Девір проти Бельгії» вказується, що з врахуванням поважності місця, яке займає у демократичному суспільстві право на справедливий судовий розгляд, суд повинен схилятися до вибору на користь «змістовного», а не «формального» поняття звинувачення у контексті ст. 6 п. 1 Конвенції. Суд призваний бачити, що ховається за зовнішньою стороною справи, і досліджувати реалії процедури, яка розглядається (п. 44). «Право на правосуддя», як одна із складових справедливого судового розгляду, не є абсолютним у цивільно-правовій сфері, воно може бути обмежено. Тем не менш, у демократичному суспільстві «право на правосуддя» є значущим, щоб воно могло вважатися втраченим тільки з тієї причини, що особа стала стороною угоди, яка носить погоджувальний характер. У сфері публічного порядку будь-яка міра або будь-яке рішення, яке можливо порушує ст. 6 Конвенції, потребує особливо прискіпливого розгляду (п. 49).

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апелянтів, позивачів по справі, щодо відсутності їх вільного волевиявлення, невідповідності їх волевиявлення внутрішній волі при укладенні спірних третейських застережень, не розяснення їм значення змісту третейських застережень, правових наслідків укладення таких угод знайшли своє підтвердження матеріалами справи. Право позивачів порушено, а тому підлягає захисту шляхом визнання недійсними спірних третейських застережень у кредитному договорі, іпотечному договорі та договорах поруки.

За вищевказаних обставин колегія суддів не приймає до уваги доводи Банку на підтвердження своїх заперечень щодо обізнаності позивачів з умовами та порядком розгляду спору третейським судом, відсутності підстав для визнання третейських застережень недійсними.

Ураховуючи, що невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права призвело до неправильного вирішення спору, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з ухвалення нового рішення про задоволення позову.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 307, п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог. Підставою для скасування рішення суду є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального та процесуального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313, 316, 317, 319 ЦПК України колегія суддів,

вирішила:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Французький бульвар Еліт», ОСОБА_4, ОСОБА_5 задовольнити.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08 грудня 2014 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Французький бульвар Еліт», ОСОБА_4, ОСОБА_5 до публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про визнання недійсним третейської угоди за кредитним договором, іпотечним договором та договорами поруки - скасувати. Ухвалити в цій частині нове рішення.

Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Французький бульвар Еліт», ОСОБА_4, ОСОБА_5 до публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про визнання недійсним третейської угоди за кредитним договором, іпотечним договором та договорами поруки задовольнити частково.

Визнати недійсними третейські застереження, передбачені:

1) п. 6.2 статті 6 «Врегулювання спорів» Договору про надання не відновлювальної кредитної лінії № 660/007-516 від 17 травня 2007 року, укладеного між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «УКРСОЦБАНК», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», та товариством з обмеженою відповідальністю «Французький бульвар Еліт»;

2) п. 5.2 статті 5 «Врегулювання спорів» Іпотечного договору від 23 травня 2007 року, укладеного між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «УКРСОЦБАНК», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», та товариством з обмеженою відповідальністю «Французький бульвар Еліт»;

3) п. 5.2 статті 5 «Порядок врегулювання спорів» Договору поруки № 07-15/598 від 21 травня 2007 року, укладеного між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «УКРСОЦБАНК», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», товариством з обмеженою відповідальністю «Французький бульвар Еліт» та ОСОБА_5;

4) п. 5.2 статті 5 «Порядок врегулювання спорів» Договору поруки № 07-15/599 від 21 травня 2007 року, укладеного між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «УКРСОЦБАНК», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», товариством з обмеженою відповідальністю «Французький бульвар Еліт» та ОСОБА_4.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене до касаційного суду протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий суддя: А. П. Заїкін

Судді: К. П. Мартинова

ОСОБА_11