Рішення № 51958808, 01.10.2015, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 449/747/13 Головуючий у 1 інстанції: Борняк Р.О.

Провадження № 22-ц/783/5590/15 Доповідач в 2-й інстанції: Тропак О. В.

Категорія: 39

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого Тропак О.В.,

суддів: Приколоти Т.І., Федоришина А.В.,

за участю секретаря Іванової О.О.,

з участю: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Перемишлянського районного суду Львівської області від 02 жовтня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Бібрської міської ради про визнання права власності в порядку спадкування, -

в с т а н о в и л а :

У серпні 2013 року ОСОБА_4 звернулася в суд з позовом про визнання за нею права власності в порядку спадкування, покликаючись на те, що вона з 2002 року постійно проживала разом із свою матір'ю ОСОБА_6 та сім'єю у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1, (первісна адреса: АДРЕСА_1), який на праві особистої власності належав її батькові ОСОБА_7. Вказаний будинок був збудований в 1988 році спільними зусиллями її батьків під час шлюбу, а тому відповідно до ст.ст. 22, 28 Кодексу про шлюб та сім'ю ( 1969 року) спірний будинок являється спільною сумісною власністю подружжя і в разі поділу майна, їх частки визнаються рівними. Після смерті батька, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 , дружина ОСОБА_6 фактично прийняла частку останнього у праві спільної сумісної власності подружжя на житловий будинок, як спадкоємець за законом, оскільки заповіту останнім складено не було. Враховуючи те, що ОСОБА_2, яка являється сестрою позивачки, хоч і зареєстрована за адресою місцезнаходження спірного житлового будинку, однак приблизно з 2000 року та по даний час проживає за іншою адресою, а саме: Львівська область, Пустомитівський район, с. Гринів, після смерті батька у встановлений законом строк не подала заяви про прийняття спадщини, спадщину не прийняла, внаслідок чого втратила право на спадкування за законом частки у спадщині після смерті батька. У зв'язку із смертю ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2, право власності на житловий будинок належним чином нею оформлено так і не було. Виходячи з наведеного та враховуючи, що ОСОБА_6 заповіла своє майно позивачці, однак право власності на даний житловий будинок належним чином оформлено не було, відтак просила суд визнати за нею, ОСОБА_4 право власності на житловий будинок з відповідною частиною господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1, успадкований нею за заповітом після смерті матері, ОСОБА_6.

Рішенням Перемишлянського районного суду Львівської області від 02 жовтня 2013 року позов задоволено. Визнано за ОСОБА_4 , право власності на житловий будинок з відповідною частиною господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1, успадкований нею за заповітом після смерті матері, ОСОБА_6.

Рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку оскаржено особою, яка не брала участь у справі,- ОСОБА_2, яка, покликаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовити повністю. Свої вимоги мотивує тим, що вона є донькою ОСОБА_7 та ОСОБА_6, та відповідно сестрою позивача - ОСОБА_4. Стверджує, що є спадкоємцем частки майна ОСОБА_7, оскільки нею було подано заяву про прийняття спадщини, проте не до кінця було її оформлено, інші спадкоємці такої заяви не подавали, і крім, того вона разом із сином є зареєстровані за вказаною адресою. Разом з тим, зазначає, що Бібрська міська рада Перемишлянського району Львівської області є неналежним відповідачем по справі, оскільки вже одного разу даний орган місцевого самоврядування вирішував питання власності даного будинку в межах власних повноважень.

У запереченні на апеляційну скаргу представник позивача просить відхилити апеляційну скаргу , а оскаржуване рішення залишити без змін, посилаючись на те, що в ході судового розгляду було встановлено, що апелянт ОСОБА_2 з 2000 року та по час розгляду справи судом не проживає за адресою: АДРЕСА_1, хоч і зареєстрована за цією адресою. Протягом зазначеного проміжку ОСОБА_2 разом з своїм сином ОСОБА_9 проживає за адресою: Львівська обл., Пустомитівський р., с. Гринів. Посилання апелянта на те, що вона є спадкоємцем після смерті свого батька ОСОБА_7 , оскільки вона зареєстрована у спірному житловому будинку та нею було подано заяву про прийняття спадщини , є безпідставними та не заслуговують на увагу , з огляду на те, що як зазначалось вище та було встановлено в ході судового розгляду судом першої інстанції ОСОБА_2 не проживає у спірному будинку та не проживала там на час відкриття спадщини. Остання лише зареєстрована за вказаною адресою. Жодних належних доказів про те, що апелянт проживала на час відкриття спадщини у спірному будинку апелянтом не надано. Згідно витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі, долученому до апеляційної скарги спадкова справа після смерті ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, була зареєстрована Бібрською державною нотаріальною конторою 10.04.2013 року за № 54363247, тобто заяву подано з пропущенням строку, встановленого ч. 1 ст. 1270 ЦК України.

З огляду на викладене, враховуючи, що апелянт на час відкриття спадщини після смерті батька не проживала разом з ним у спірному житловому будинку та пропустила шестимісячний строк для прийняття спадщини після його смерті, відтак вона втратила право на спадкування після смерті батька.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення , перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити з наступних мотивів.

Згідно ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ч. 1 ст. 214 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:

1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;

3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;

4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;

5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;

6) як розподілити між сторонами судові витрати;

7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;

8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення не відповідає вищезазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства.

Так, у відповідності до роз»яснень, наведених у другому та третьому абзацах пункту 23 Постанови № 7 Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 р. «Про судову практику у справах про спадкування», свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку , установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Згідно доказів у справі, а саме, копій матеріалів спадкової справи № 109/2012 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6, яка була почата 27 листопада 2012 року ( а.с. 25-35) за заявою ОСОБА_4 про прийняття спадщини за заповітом ОСОБА_6, заявником - ОСОБА_4 було заявлено, що спадковим майном є житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 стара адреса: АДРЕСА_1 , належав ОСОБА_7 чоловікові, який помер 18 жовтня 2008 року, спадкоємцем якого була його дружина гр. ОСОБА_6 , яка прийняла спадщину, але не оформила своїх спадкових прав (а.с. 26). Згідно довідки Бібрської міської ради від 26.03.2013 року , яка є в матеріалах спадкової справи ОСОБА_6 ( а.с. 27), останній належав на праві власності вищезазначений житловий будинок на підставі свідоцтва про право власності від 15.09.1988 року, і в цьому будинку на день смерті спадкодавця разом з нею були зареєстровані донька - ОСОБА_2 , 1980 року народження, онук - ОСОБА_9, 2003 року народження і вели спільно господарство.

Факт наявності правовстановлюючого документу про право власності ОСОБА_7 на спадковий будинок підтверджується, долученим позивачем до позовної заяви свідоцтвом про право особистої власності ОСОБА_7 на цей будинок, яке зареєстровано у Львівському МБТІ 15 вересня 1988 року та записано в реєстрову книгу № 687 (а.с. 9).

Таким чином, твердження позивача про те, що після смерті ОСОБА_7, ОСОБА_6 стала одноособовим власником житлового будинку, однак через відсутність правовстановлюючих документів на житловий будинок, належним чином оформити право на спадщину виявилось неможливим, не відповідали дійсності, оскільки правовстановлюючий документ на нерухоме майно, яке належало спадкодавцеві ОСОБА_7, та яке, за твердженнями позивача ОСОБА_4 успадкувала лише дружина ОСОБА_7 - ОСОБА_6, був у наявності, і перешкод для оформлення спадкових прав ОСОБА_10 за заповітом ОСОБА_6 не було, про що свідчить відсутність у справі відмови нотаріуса у видачі ОСОБА_4 свідоцтва про право на спадкове майно ОСОБА_6.

Зважаючи на твердження позивача у позовній заяві від 16 серпня 2013 року про те, що її сестра ОСОБА_2, яка хоч і зареєстрована у спадковому будинку, але , приблизно з 2000 року по даний час не проживає у ньому і після смерті батька спадщину не прийняла , суд першої інстанції повинен був перевірити наявність або відсутність спадкової справи щодо спадкодавця ОСОБА_7, померлогоІНФОРМАЦІЯ_1, чого судом першої інстанції здійснено не було , чим порушено принцип повноти з»ясування обставини у справі.

З огляду на те, що ОСОБА_2 долучено до апеляційної скарги копію витягу про реєстрацію 10.04.2013 року, тобто до дати звернення позивача з даним позовом /16.08.2015 року/, у спадковому реєстрі за № 54363247 спадкової справи щодо спадкодавця ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.59), що свідчило про те, що по-перше , нотаріус не вбачив підстав для висновку про те, що ОСОБА_2 пропустила строк для прийняття спадщини після смерті батька, а по-друге, наведена обставина свідчила про існування між спадкоємцями ОСОБА_7 та ОСОБА_6 спору про право, і за таких обставин, у відповідності до вимог ст. 10 ЦПК України, за наявності спору про право, суд першої інстанції повинен був роз»яснити позивачеві право пред»явити позов до іншого спадкоємця, яким була ОСОБА_2, і яка була зареєстрована у спадковому будинку, та щодо якої судовим рішенням не було встановлено , що вона не проживала у спадковому будинку на час відкриття спадщини , яка відкрилася: ІНФОРМАЦІЯ_1 /дата смерті ОСОБА_7/ та ІНФОРМАЦІЯ_2 /дата смерті ОСОБА_6/.

Відтак, колегія суддів не приймає до уваги посилань відповідача у запереченні на апеляційну скаргу, про те, що в ході судового розгляду судом першої інстанції було встановлено, що ОСОБА_2 не проживає у спірному будинку та не проживала там на час відкриття спадщини, оскільки обставини, які б свідчили про те, що на час відкриття спадщини ОСОБА_2 не проживала у спадковому будинку в ході судового розгляду судом першої інстанції щодо ОСОБА_2, яка не брала участі в розгляді цієї справи ,не були встановлені, у оскаржуваному рішенні не зазначені, і оскаржуване рішення не набрало законної сили, що не давало підстав, у відповідності до положень ч. 3 ст. ст. 61 ЦПК України для звільнення позивача від доказування факту не проживання ОСОБА_2 у спадковому будинку на час відкриття спадщини , яка відкривалася після смерті спадкодавців: ОСОБА_7 та ОСОБА_6.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскільки:

позивачем не було надано доказів відмови їй нотаріусом в оформленні права на спадщину за заповітом, яка відкрилася після смерті ОСОБА_6;

правовстановлюючий документ на спадковий будинок (свідоцтво про право власності від 15 вересня 1988 року) не був втрачений;

спадщину після смерті ОСОБА_7 прийняли спадкоємці : ОСОБА_6 (дружина) та ОСОБА_2 (дочка), які були зареєстровані в спадковому будинку станом на ІНФОРМАЦІЯ_1, заяви, яка б свідчила про відмову будь-кого із них від спадщини у цій справі немає, і судовим рішенням, яке б набрало законної сили, не було встановлено факту не проживання будь-якого із вищезазначених спадкоємців у спадковому будинку станом на ІНФОРМАЦІЯ_1, а також за твердженнями позивача спадщину після смерті батька прийняла і вона, так як з 2002 року постійно проживала з своєю матір»ю у спадковому будинку;

ОСОБА_2 10 квітня 2013 року подано нотаріусу заяву про прийняття спадщини батька, і за її заявою була заведена спадкова справа щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 ,-

відтак, із матеріалів справи вбачається існування між спадкоємцями: ОСОБА_4 та ОСОБА_2 спору щодо: кола спадкоємців, які прийняли спадщину, її складу , та наявності чи відсутності підстав, передбачених ч. 3 ст. 1268 ЦК України . Враховуючи вищенаведені обставини в їх об»єктивній сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що внаслідок неповного з»ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи; невідповідності висновків суду про наявність підстав для задоволення позову, пред»явленого до територіальної громади за місцем відкриття спадщини, обставинам справи; порушення судом норм матеріального ( ч. 3 ст. 1268 ЦК України), і процесуального права (ст. 10 ЦПК України пред»явлення позову до неналежного відповідача) було необґрунтовано визнано за позивачем право власності на весь спадковий будинок, право на спадкування якого, у відповідності до положень ч. 3 ст. 1268 ЦК України мала ОСОБА_2 , що підтверджується заведенням за її заявою про прийняття спадщини державним нотаріусом Бібрської державної нотаріальної контори 10.04.2013 року спадкової справи щодо майна спадкодавця ОСОБА_7, і тим самим було порушено майнові права ОСОБА_2 на спадкування майна батька, що у відповідності до положень п. п. 1,3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є підставами для скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ч. 3 ст. 303, п. 2 ч. 1 ст. 307, п. п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 309, ст. 313, ч. 2 ст. 314, ст. ст. 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.

Рішення Перемишлянського районного суду Львівської області від 02 жовтня 2013 року скасувати і ухвалити нове рішення .

У задоволенні позову ОСОБА_4 до Бібрської міської ради про визнання права власності в порядку спадкування - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням апеляційного суду.

Головуючий Тропак О.В.

Судді: Приколота Т.І.

Федоришин А.В.