Ухвала суду № 51958788, 29.09.2015, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 454/3315/14 Головуючий у 1 інстанції: Пахут С.О.

Провадження № 22-ц/783/4168/15 Доповідач в 2-й інстанції: Штефаніца Ю. Г.

Категорія: 43

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого: Штефаніци Ю.Г.

суддів: Берези В.І., Бойко С.М.,

за участі судового секретаря: Юзефович Ю.І.,

позивачів ОСОБА_2, ОСОБА_3, адвоката Бордюка М.Й., відповідача ОСОБА_5, адвоката Бурка О.Й., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 01 квітня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про усунення перешкод в користуванні житловим будинком і надвірними будівлями,-

встановила:

Рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 01 квітня 2015 року задоволено позов ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про усунення перешкод в користуванні житловим будинком і надвірними будівлями.

Постановлено усунути ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перешкоди в користуванні будиковолодінням АДРЕСА_1, що належить їм на праві власності та виселити ОСОБА_5 з цього будинковолодіння без надання йому іншого житла.

Крім того, судом зобов'язано ОСОБА_5 не чинити перешкод ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у користуванні будиковолодінням АДРЕСА_1.

Рішення суду оскаржив відповідач ОСОБА_5 В апеляційні скарзі, посилається на незаконність, необґрунтованість оскаржуваного рішення, на порушення судом норм матеріального права, вирішення спору без повного і всебічного з'ясування обставин справи, без належної оцінки всіх доказів. Апелянт зазначає, що з червня 1987 року проживає за вказаною адресою, перебував у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_8, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1. Стверджує, що позивачі жодних претензій до нього не мали щодо користування даним житлом, крім того зазначає, що ніс та несе всі видатки по утриманню будинку, тобто на нього поширюються всі права передбачені ст.405 ЦК України та ст.156 ЖК України, а тому підстав для його виселення немає. Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову (а.с. 192-194).

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача ОСОБА_5 та адвоката Бурка О.Й. на обґрунтування апеляційної скарги, заперечення на скаргу позивачів ОСОБА_2, ОСОБА_3 та адвоката Бордюка М.Й., перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та пред'явлених позовних вимог, колегія суддів не знаходить достатніх підстав для задоволення цієї скарги.

Відповідно до вимог ч.1 ст.303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції лише в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд першої інстанції, в супереч доводам апелянта, з достатньою повнотою та всебічністю дослідив надані сторонами докази, вірно встановив фактичні обставини справи, спірні правовідносини та правильно застосував матеріальне і процесуальне право при вирішенні даного позову.

Відповідно до ст.212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Статтями 10, 60 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін і, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст.308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Частиною 1 ст.317 ЦК України визначено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч.1 ст.383 ЦК України та ст.150 ЖК України власник має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів сім'ї та інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Згідно ст.391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Статтею 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.1997 року відповідно до Закону № 475/97-ВП від 17.07.1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року» та Протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

В той же час, статтею 9 ЖК України встановлено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до ст.109 ЖК України, виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_5 з 1987 року проживає без реєстрації в спірній садибі АДРЕСА_1, куди вселився за згодою колишнього власника цього будинку ОСОБА_9, на прохання її племінниці ОСОБА_8, яка проживала в спірному будинку з ОСОБА_5 без реєстрації шлюбу. ОСОБА_9 померла ІНФОРМАЦІЯ_2, а ОСОБА_8 - ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.16,17,49).

Безспірно встановлено також і те, що після смерті спадкодавця ОСОБА_9 за її заповітом житловий будинок АДРЕСА_1 успадкували в рівних частках ОСОБА_3 та ОСОБА_2, про що видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 04 квітня 2001 року(а.с.12)

Згідно витягів про державну реєстрацію прав від 06.12.2012р. та реєстраційних посвідчень про право власності на житловий будинок від 02.08.2001 р. (а.с.14,15,19,20) вбачається, що позивачам ОСОБА_3 та ОСОБА_2 належить на праві приватної власності по 1/2 житлового будинку АДРЕСА_1, в якому зареєстрована ОСОБА_3, що стверджується довідкою 1277 від 19.11.2014р. (а.с.21).

Таким чином, після смерті ОСОБА_9 власниками спірного будинку стали ОСОБА_3 та ОСОБА_2. А матір останньої - ОСОБА_8, а також ОСОБА_5, продовжували спільно проживати у спірному будинку без укладення будь-яких угод з власниками щодо порядку користування цим будинком. Не укладалось жодних угод з ОСОБА_5 на проживання в цьому будинку і після смерті ОСОБА_8 в 2008 році.

Не дивлячись на те, що апелянт в обґрунтування своєї апеляційної скарги посилається на положення ст.405 ЦК України та ст.156 ЖК України, які регулюють право членів сім`ї власника будинку на користування житлом, в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що ОСОБА_5 як при вселені в будинок при попередньому власнику так і в період проживання у спірному будинку після переходу права власності до ОСОБА_3 та ОСОБА_2, вів з ними з ними спільне господарство, як член сім`ї власників будинку.

Останній не укладав жодних угод з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 щодо найму спірного житла, на нього не покладався обов'язок сплачувати комунальні послуги та нести витрати по утриманню будинку і про такі витрати ОСОБА_5 не надав жодних доказів. Не обумовлювались між цими особами будь-якого певного порядку користування будинком, а тому слід дійти висновку, що за своїм правовим статусом відповідач фактично являється тимчасовим мешканцем, в розумінні положень ст.818 ЦК України та 98 ЖК України.

В ході апеляційного розгляду даної справи апелянт та його представник погодились з тим, що ОСОБА_5 проживає у спірному будинку як тимчасовий мешканець, що відповідно до вимог ст.61 ЦПК України не потребує доказування.

З матеріалів справи також вбачається, що відповідачу ОСОБА_5 на праві приватної власності належить приватизована ним 05.01.2000р. квартира АДРЕСА_2, де він фактично і зареєстрований (а.с.124, 127, 139).

Та обставина, що ОСОБА_5 продовж періоду проживання в будинку здійснював в ньому ремонт не змінює його правового статусу як тимчасового мешканця та не дає правових підстави для визнання за ним права власності чи користування спірним будинком.

Відповідно до вимог ч.1 ст.99 ЖК України піднаймачі і тимчасові жильці самостійного права на займане жиле приміщення не набувають незалежно від тривалості проживання.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, та пояснень відповідача ОСОБА_5 і його представника в суді апеляційної інстанції, власники ОСОБА_3 та ОСОБА_2 наприкінці 2013 року на початку 2014 року стали вимагати від нього виселитись з будинку. Такі вимоги вважає несправедливими, такими, що порушують його права на користування цим житлом.

У відповідності до ч.3 ст.98 ЖК України тимчасові жильці на вимогу наймача або членів сім'ї, які проживають разом з ним, зобов'язані негайно звільнити приміщення, а в разі відмовлення - підлягають виселенню в судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.

В аналогічному порядку здійснюється виселення і тимчасових жильців з помешкань, що знаходяться в приватній власності.

З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що Сокальським районним судом м.Львова правильно встановлено фактичні обставини справи, зібраним доказам дана належна оцінка, правильно застосовано матеріальний закон та дотримана процедура розгляду справи, передбачена чинним Цивільним процесуальним кодексом України, рішення відповідає вимогам закону, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому не вбачає підстави для його скасування чи зміни цього рішення.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п.1 ч.1 ст.307, ч.1 ст.308, ст.313, п.1 ч.1 ст.314, ст.ст. 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 01 квітня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий: Штефаніца Ю.Г.

Судді: Береза В.І.

Бойко С.М.