Рішення № 51958735, 29.09.2015, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 465/1982/14 Головуючий у 1 інстанції: Мигаль Г.П.

Провадження № 22-ц/783/5123/15 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1; Ю.Г.

Категорія: 48

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого: Штефаніци Ю.Г.

суддів: Берези В.І., Бойко С.М.

за участі судового секретаря: Юзефович Ю.І.

представника позивача ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3, третьої особи ОСОБА_4 та її представника - адвоката ОСОБА_5, розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою третьої особи ОСОБА_4 на рішення Франківського районного суду м.Львова від 05 травня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, третя особа ОСОБА_4, про визнання права власності на квартиру, -

встановила:

Позивачка ОСОБА_6 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_7, третя особа ОСОБА_4, про визнання квартири №84 на вул.ОСОБА_5. Лазаренка, 48а у м.Львові її особистою власністю.

Позивачка мотивує свою позовну заяву тим, що 24.09.2002 р. вона разом із сином ОСОБА_7, відповідачем у справі, уклала договір про пайову участь в будівництві №181-11-2409 з Корпорацією будівельних підприємств «Карпатбуд». Відповідно до умов даного договору Корпорація будівельних підприємств «Карпатбуд» приймає пайовиків, тобто позивачку та відповідача в пайову участь будівництва цегельного будинку за адресою м.Львів вул.Ак.Лазаренка, 48-а, квартира по проекту №84, а також зобов'язувалась закінчити будівництво та здати будинок в експлуатацію в четвертому кварталі 2002 року й передати вказану квартиру у їх власність. Відповідно до п.п.2.1 та 2.3 договору №181-11-2409 про пайову участь в будівництві вартість квартири еквівалентна 13 860 доларів США, а оплата за квартиру здійснюється в національній валюті України відповідно комерційному курсу доларів США ЗРФАК «Трансбанку» на день оплати. На виконання взятих на себе зобов'язань згідно даного договору про пайову участь в будівництві позивачкою та відповідачем було внесено 72 765 грн. в якості оплати вартості житла: квартири АДРЕСА_1, що відповідно комерційному курсу доларів США ЗРФАК «Трансбанку» на день оплати становило 13860 доларів США. Для здійснення цієї оплати були використані кошти, які були отримані ОСОБА_6 від продажу в серпні 2008 року належної їй та її чоловікові ОСОБА_8 квартири АДРЕСА_2 що в м.Льовові за 109 224 грн.

З огляду на наведене, позивачка вважає, що придбана спірна квартира №84 на вул.ОСОБА_5. Лазаренка, 48а у м.Львові не відноситься до спільного сумісного майна, оскільки була придбана за рахунок її власних коштів, які належали їй та її покійному чоловіку, отриманих за час шлюбу, а в подальшому, після смерті її чоловіка ОСОБА_8, були нею успадковані.

Стверджує, що на даний час її відносини із сином - відповідачем по справі, погіршились і в них виник спір щодо вказаної квартири, оскільки її син вважає, що 1/2 спірної квартири є його власністю через те, що згідно договору №181-11-2409 про пайову участь в будівництві він також був пайовиком будівництва. Крім цього, на частку у спірній квартирі претендує і третя особа ОСОБА_4, яка є колишньою дружиною відповідача. Тому просить визнати за нею право особистої приватної власності на квартиру №84 на вул.ОСОБА_5. Лазаренка, 48а у м.Львові.

Рішенням Франківського районного суду м.Львова від 05 травня 2015 року позов задоволено та постановлено визнати за ОСОБА_6 право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_3 та вирішено питання судових витрат.

Це рішення суду оскаржила третя особа ОСОБА_4, якавказує на необґрунтованість і незаконність оскаржуваного рішення, порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, зазначає, що таке ухвалено без повного і всебічного з'ясування обставин справи, без належної оцінки всіх доказів. (а.с.169-173).

Зокрема, просить апеляційний суд звернути увагу на те, що судом першої інстанції не зясовано в повному обсязі обставини справи та юридичні факти, які мають значення для встановлення існуючих між сторонами правовідносин та відповідних їм норм матеріального права. Крім того, вважає, що суд не визначив належним чином предмету доказування та не зясував належним чином прав та обовязків сторін. Вказує також на недоведеність, на її думку, обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими. При цьому наголошує, що такі обставини не перевірені судом жодними доказами, які, окрім іншого, позивач не надала. Вважає, що вказаний позов вирішено судом з порушенням норм процесуального права та невірно застосовані норми матеріального права та не розглянуто жодним чином її заяви про застосування строків позовної давності.

На підставі вказаного, просить скасувати оскаржене рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову (а.с.169-176).

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення третьої особи ОСОБА_4 та її представника адвоката ОСОБА_5 на обґрунтування апеляційної скарги, представників ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в заперечення апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, колегія суддів вважає, що рішення суд слід скасувати та ухвалити нове рішення виходячи з наступного.

Відповідно до ст.213 ЦПК Українирішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Рішення вважається обґрунтованим, якщо воно ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення цим вимогам не відповідає.

Статтями 10, 60 ЦПК України, встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на Згідно положень ст.ст.10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно з ст.212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ст.3, ч.1 ст.11 ЦПК Українисуд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав.

У відповідності до ст.ст.15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст.392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, відповідно до договору про пайову участь в будівництві №181-11-2409 від 24.09.2002р. ОСОБА_7 та ОСОБА_6 (Пайовики) уклали даний договір із Корпорацією будівельних підприємств «Карпатбуд» (Товариство) про пайову участь Пайовиків в будівництві цегляного будинку за адресою: Львів вул.Ак.Лазаренка, 48-а, квартира по проекту №84, загальною площею 57,75 кв.м. На виконання взятих на себе зобов'язань згідно даного договору про пайову участь в будівництві позивачкою та відповідачем було внесено 72 765 грн. в якості оплати вартості житла по вул.Ак.Лазаренка, 48-а, що підтверджується копією квитанції до прибуткового касового ордеру №317 від 24.09.2002р. (а.с.6)

Згідно свідоцтва про право власності на квартиру серії САА №334190 від 17.07.2003р., виданого на підставі розпорядження Франківської районної адміністрації Львівської міської ради №906 від 17.07.2003 р., квартира АДРЕСА_4, загальною площею 58,2 кв.м. належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_7 та ОСОБА_6, що зокрема підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 29.07.2003р. №1112915 (а.с.8,10).

Львівським обласним державним комунальним бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки було прийнято рішення про реєстрацію права власності на нерухоме майно за №1112915.

Звернувшись до суду з даним позовом, позивач ОСОБА_6 виходила із того, що вона є одноособовим власником квартири АДРЕСА_4, оскільки придбала її за власний кошт. Однак, відповідач ОСОБА_7 не визнає це її право.

Задовольняючи цей позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки спірна квартира придбана ОСОБА_6 за кошти, отримані від продажу в серпні 2008 року належної їй та її чоловікові ОСОБА_8 квартири АДРЕСА_2 що в м.Льовові, то позивач є одноособовим власником цієї квартири.

Однак, колегія суддів вважає такі висновки суду безпідставними, такими, що зроблені без врахування фактичних обставин справи, належного з'ясування всіх обставин справи та з порушенням норм матеріального права.

У відповідності до вимог ч.1 ст.319 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За змістом ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Як вбачається з матеріалів справи та безспірно встановлено судом, квартира АДРЕСА_5 була передана у власність ОСОБА_7 та ОСОБА_6, як пайовикам, відповідно до умов п.4.1. договору про пайову участь в будівництві №181-11-2409 від 24.09.2002р. з оформленням, на підставі розпорядження Франківської районної адміністрації Львівської міської ради №906 від 17.07.2003 р., спільної сумісної власності ОСОБА_7 та ОСОБА_6 та з видачею співвласникам відповідного свідоцтва про право власності на квартиру серії САА №334190 від 17.07.2003р..

За даних обставин відсутні правові підстави, визначені в ст.392 ЦК України для визнання за ОСОБА_6 права власності на всю квартиру, оскільки правомірність набуття вказаної квартири у спільну сумісну власність не оспорена, право власності ОСОБА_7 підтверджується зазначеними вище умовами договору, розпорядженням Франківської районної адміністрації та свідоцтвом про право власності на квартиру і позову про позбавлення ОСОБА_7 права власності на спірну квартиру та визнання недійсним відповідного свідоцтва позивачем не ставилось.

Окрім того, з матеріалів справи вбачається, що в період набуття відповідачем ОСОБА_7 у власність спірної квартири, він перебував у зареєстрованому шлюбі з третьою особою у даній справі ОСОБА_4, яка, у відповідності до ст.22 КпШС України, що діяла на час набуття у власність ОСОБА_7 вказаної квартири, є співвласником майна, набутого подружжям за час шлюбу.

Колегією суддів встановлено, що за рішенням Святошинського районного суду м.Києва від 20 червня 2013 року за ОСОБА_4 визнано право власності на 1/4 частину квартири №84 загальною площею 58,2 кв.м., площа підвалу 23,3 кв.м. по вул.Лазаренка, 48-а в м. Львові.

Згідно з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за ОСОБА_4 27.12.2013 р. зареєстровано право власності на 1/4 частину квартири №84 загальною площею 58,2 кв.м., площа підвалу 23,3 кв.м. по вул.Лазаренка, 48-а в м. Львові (а.с.186).

В той же час, розглядаючи позов ОСОБА_6, та вирішуючи спір, шляхом визнання за позивачем права власності на всю спірну квартиру, суд не врахував законних прав та інтересів третьої особи ОСОБА_4, фактично позбавивши у такий спосіб права власності останньої на 1/4 частку спірного житла.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.307 ЦПК України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог та змінити рішення.

Згідно ч.1 ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення чи його зміни є: неповне зясування судом обставин справи, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Таким чином, оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6

Керуючись ст.ст. 303, 304, п.2 ч.1 ст.307, ст.309, ч.2 ст.314, ст.ст.316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Франківського районного суду м.Львова від 05 травня 2015 рокускасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_7, третя особа ОСОБА_4, про визнання права власності на квартиру відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене вкасаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: Штефаніца Ю.Г.

Судді: Береза В.І.

ОСОБА_9