Рішення № 51953078, 05.10.2015, Енергодарський міський суд Запорізької області

Справа № 316/2231/15-ц

Провадження № 2/316/964/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" жовтня 2015 р. м. Енергодар

Енергодарський міський суд Запорізької області у складі головуючого судді Вільямовської Н.О., при секретарі Журавльовій Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Енергодар цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Підприємство комунальної власності» Енергодарської міської ради про поновлення на роботі, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовною заявоюдо відповідача, в якій після збільшення розміру позовних вимог просить: скасувати наказ Комунального підприємства «Підприємство комунальної власності» Енергодарської міської ради № 354-к від 10.03.2015 про звільнення ОСОБА_1, поновити позивача на посаді директора зі збуту Комунального підприємства «Підприємство комунальної власності» Енергодарської міської ради, допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення позивача на посаді директора зі збуту, стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що відповідно до наказу КП «ПКВ» ЕМР №354-к від 10.03.2015 позивача було звільнено з посади директора зі збуту за угодою сторін за п.1 ст.36 КЗпП України. Підставою для звільнення відповідно до наказу була заява ОСОБА_1 від 23.02.2015 про звільнення за угодою сторін з 10.03.2015. Також, 10.03.2015 позивачем подано до КП «ПКВ» ЕМР листа, яким він повідомив роботодавця про перебування на лікарняному та про його рішення щодо відкликання заяви від 23.02.2015 про звільнення за угодою сторін. Також, повідомив, що після закінчення періоду непрацездатності він має намір повернуся до виконання своїх посадових обовязків. Тому, вважає, що факт написання ним заяви від 23.02.2015 про звільнення за згодою сторін є лише пропозицією про звільнення за вказаною підставою, а не досягнення згоди з роботодавцем про таке звільнення.

У судове засідання 05.10.2015 року позивач не з'явився, надавши заяву про розгляд справи за його відсутності на підставі наявних доказів, на позові наполягає.

Відповідач та його представник в судове засідання не зявилися, однак надали заяву про визнання позову у повному обсязі оскільки факт написання заяви ОСОБА_1 від 23.02.2015 про звільнення за згодою сторін є пропозицією про звільнення за вказаною підставою, а не досягнення згоди з роботодавцем про таке звільнення. Враховуючи, що КП «ПКВ» ЕМР після написання ОСОБА_1 заяви від 23.02.2015 не висловив своє бажання щодо досягнення угоди щодо звільнення останнього. Через, що винесення наказу №354-к від 10.03.2015 про звільнення за згодою сторін не підтверджує такої угоди, оскільки до його винесення ОСОБА_1 було подано заяву від 10.03.2015 про відкликання його заяви на звільнення. Тому між ОСОБА_1 та КП «ПКВ» ЕМР не було досягнуто угоди про звільнення з посади директора зі збуту.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення, доводи, обґрунтування та заперечення сторін, перевіривши докази у справі, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Право на працю є одним з основних конституційних прав громадян України. Воно проголошене ст.43 Конституції України, визнається за кожною людиною і становить собою можливість заробляти на життя працею, яку людина вільно обирає або на яку погоджується.

За приписами ст.2 КЗпП України право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Відповідно до ст.5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, окрім іншого, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Частиною 1 ст.21 КЗпП України визначено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Судом встановлено, щопозивач по справі працював у Комунальному підприємстві «Підприємство комунальної власності» Енергодарської міської ради на посаді директора зі збуту.

Наказом по підприємству №354-к від 10.03.2015 року про припинення трудового договору, ОСОБА_1 звільненоза угодою сторін, згідно з п.1 ст. 40 КЗпП України ( а.с. 11). З даним наказом позивач по справі не згоден.

Пленум Верховного Суду України у п.1 своїй постанові № 9 від 06.11.1992 р. «Про практику розгляду судами трудових спорів» звернув увагу судів на необхідність неухильного додержання при розгляді трудових спорів Конституції України, КЗпП і інших актів законодавства України.

Відповідно до преамбули КЗпП України встановлено, що вказаний нормативно правовий акт «визначає правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці», що за своєю суттю є особистим немайновим правом.

Заборона застосування до трудового законодавства норм цивільного законодавства ч. 2 ст. 1 ЦК України та КЗпП України не передбачена.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 3 ст. 203 ЦК України встановлено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Судом встановлено, що у звязку із відсутністю наказу про звільнення позивача з підстав, визначених п.1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України станом на ранок 10.03.2015, позивачем 10.03.2015 було подано до КП «ПКВ» ЕМР листа, яким він повідомив роботодавця про перебування на лікарняному та про його рішення щодо відкликання заяви від 23.02.2015 про звільнення за угодою сторін. Також, позивач повідомив, що після закінчення періоду його непрацездатності він має намір повернуся до виконання своїх посадових обовязків, що свідчить про відсутність відповідних домовленостей про звільнення на підставі п.1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України.

Відповідно до ч. 1 ст. 214 ЦК України встановлено, що особа, яка вчинила односторонній правочин, має право відмовитися від нього, якщо інше не встановлено законом. Якщо такою відмовою від правочину порушено права іншої особи, ці права підлягають захисту.

Встановлено, що обставина написання позивачем заяви від 23.02.2015 про звільнення за згодою сторін є пропозицією про звільнення за вказаною підставою, а не досягнення згоди з роботодавцем про таке звільнення. Роботодавець зі своєї сторони після написання позивачем заяви від 23.02.2015 не висловив своє бажання щодо досягнення угоди (згоди) щодо звільнення ОСОБА_1 та 23.02.2015 не виніс відповідний наказ про звільнення. Винесення наказу №354-к від 10.03.2015 про звільнення за згодою сторін після надходження заяви позивача від 10.03.2015 року про відкликання його заяви про звільнення за згодою сторін від 23.02.2015 року свідчить про факт недосягнення між позивачем та відповідачем угоди про звільнення за згодою сторін. Саме тому між позивачем та КП «ПКВ» ЕМР не було досягнуто угоди про звільнення з посади директора зі збуту.

Також, встановлено, що на момент звільнення позивач з 10.03.2015 по 27.03.2015 включно перебував на лікарняному, що підтверджується листком непрацездатності серії АГН №928078 від 27.03.2015 (а.с. 10).

Пунктом 17 Постанови Пленуму ВСУ від 06.11.1992р. № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» встановлено правила про недопустимість звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності, а також у період перебування у відпустці (ч.3 ст.40 КЗпП стосуються як передбачених статтями 40, 41(1) КЗпП, так й інших випадків, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. При цьому маються на увазі щорічні, а також інші відпустки, що надаються працівникам як із збереженням, так і без збереження заробітку. Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не може бути визнано обґрунтованим, якщо в день звільнення працівнику видано лікарняний листок (довідку в установлених законом випадках) про його тимчасову непрацездатність.

У звязку із зазначеними вище порушеннями вимог чинного законодавства з боку відповідача звільнення ОСОБА_1 є незаконним та останній підлягає поновленню на роботі.

Відповідно до ч.1 ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Згідно з ч.2 ст.235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Згідно з п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 № 100, обчислення середньої заробітної плати у вказаному випадку здійснюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяціроботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою повязана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього порядку.

Згідно з останнім абзацом п.4 Порядку в інших випадках, коли нарахування проводяться виходячи із середньої заробітної плати, працівник не мав заробітку, не з вини працівника, розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

На підставі п.5 Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з п.8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, на число календарних днів за цей період.

Позивач за останні 4 місяці не працював і не мав заробітку, у звязку із тимчасовою непрацездатністю, повязаною із хворобою, тому розрахунки провадяться виходячи з установленого йому посадового окладу, який відповідно до довідки становить 5540,00 грн.

При вирішенні питання щодо обчислення середньоденної заробітної плати останніми календарними місяцям, які передували події звільненню позивача є січень та лютий 2015 року.

Відповідно до п. 5 Додатку до листа Міністерства праці та соціальної політики України від 04.09.2013 N 9884/0/14-13/13 у січні 2015 року міститься 14 робочих днів, лютий 2015 року 21 робочий день.

Середньоденна заробітна плата складає 316,57 грн., виходячи із наступного розрахунку: 5540,00 грн. * 2 / 35 = 316,57 грн., де: 5540,00 грн. посадовий оклад; 35 кількість робочих днів у січні-лютому 2015 року.

Період вимушеного прогулу з 11.03.2015 року по 05.10.2015 року містить 142 робочих дня, з яких: 15 робочих днів - у березні 2015 року; 21 робочий день у квітні 2015 року; 18 робочих днів у травні 2015 року; 20 робочих днів у червні 2015 року; 23 робочих днів - у липні 2015 року; 20 робочих днів у серпні 2015 року; 22 робочих днів у вересні 2015 року; 3 робочих днів у жовтні 2015 року.

Середній заробіток за час вимушеного прогулу складає 44952,94 грн., виходячи з наступного розрахунку: 316,57 грн. х 142 робочих днів = 44952,94 грн., де: 316,57 грн. - середньоденна заробітна плата; 142 робочих днів кількість робочих днів за період вимушеного прогулу з 11.03.2015 року по 05.10.2015 року включно.

Таким чином, дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення, доводи, обґрунтування та заперечення сторін, перевіривши докази у справі, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 2, 5-1, 21, 23, 24, 36, 40, 149, 232, 233,237-1 Кодексу Законів про працю України,ст.ст.202, 203, 214, ст.ст. 10, 57-60, 88,209, 212 - 215ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити у повному обсязі.

Скасувати наказ Комунального підприємства «Підприємство комунальної власності» Енергодарської міської ради № 354-к від 10.03.2015 про звільнення ОСОБА_1.

Поновити ОСОБА_1 на посаді директора зі збуту Комунального підприємства «Підприємство комунальної власності» Енергодарської міської ради (ЄДРПОУ 32166551).

Стягнути з Комунального підприємства «Підприємство комунальної власності» Енергодарської міської ради (ЄДРПОУ 32166551) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 11.03.2015 року по 05.10.2015 року включно у розмірі 44952,94 грн.

Стягнути з відповідача на користь держави судовий збір у розмірі 487 грн. 20 коп.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення в межах розміру заробітної плати за один місяць.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: Н. О. Вільямовська