Ухвала суду № 51948573, 30.09.2015, Вінницький апеляційний адміністративний суд

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 802/1123/15-а

Головуючий у 1-й інстанції: Дончик В.В.

Суддя-доповідач: ОСОБА_1

30 вересня 2015 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Сушка О.О.

суддів: Смілянця Е. С. Залімського І. Г. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 09 червня 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Міністерства оборони України в особі Вінницького обласного військового комісаріату про визнання дій протиправними та стягнення коштів,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправними дії Міністерства оборони України в особі Вінницького обласного військового комісаріату, які полягають у не розгляді та не вирішенні рапорту про надання матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2015 рік; зобов`язати Міністерство оборони України в особі Вінницького обласного військового комісаріату нарахувати та виплатити грошове забезпечення за весь період незаконного звільнення починаючи з 11.03.2015 року; стягнути з Міністерства оборони України в особі Вінницького обласного військового комісаріату на користь ОСОБА_2 компенсації за неотримані норми харчування; стягнути з Міністерства оборони України в особі Вінницького обласного військового комісаріату компенсації за моральну шкоду в сумі 2000 грн.

Відповідно до постанови Вінницького окружного адміністративного суду від 09 червня 2015 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погодившись із постановою суду першої інстанції, позивач оскаржив її в апеляційному порядку. У апеляційній скарзі просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Від позивача на адресу суду надійшла заява про розгляд справи без його участі.

Відповідач в судове засідання свого уповноваженого представника не направив, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення обставин справи, правильність їх юридичної оцінки, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції, позивач був призваний на військову службу відповідно до Указу Президента України від 17.03.2014 року "Про часткову мобілізацію" (затвердженого Законом №1126-VII від 17.03.2014 р.) та з 18.03.2014 р. наказом військового комісара Вінницького обласного військового комісаріату №40 (далі - Вінницький ОВК №40) призначений на посаду офіцера командування Вінницького ОВК, зарахований до списків особового складу та на всі види забезпечення.

16.05.2014 року позивач приступив до виконання обов'язків за посадою офіцер відділу по роботі з особовим складом та громадськістю.

19 вересня 2014 року позивача відряджено до військової частини пп 2248 терміном на 39 днів для організації заходів морально-психологічного забезпечення застосування підрозділів на підставі наказу від 18.09.2014 р. №153.

Згідно наказу від 11.11.2014 р. №192 позивача з 11.11.2014 р. по 01.12.2014 р. відряджено до Військового інституту Київського національного університету ім. Тараса Шевченка для підвищення кваліфікації.

Відповідно до наказу від 11.03.2015 року №45 позивача, офіцера відділу по роботі з особовим складом та громадськістю Вінницького ОВК, звільненого наказом Командира Сухопутних військ Збройних Сил України від 07.03.2015 року №169 з військової служби у запас, відповідно до пункту 4 Указу Президента України від 14.01.2015 №15/2015 "Про часткову мобілізацію", затвердженого Законом України від 15.01.2015 №113-VIII, з 11 березня 2015 року виключено із списків особового складу та всіх видів забезпечення Вінницького ОВК і направлено для зарахування на військовий облік до Вінницького ОМВК Вінницької області.

13.03.2015 року позивач звернувся до військового комісара Вінницького ОВК з письмовим зверненням у якому виклав усі свої доводи щодо порушень з боку відповідача та просив: надати довідку про отримане та неотримане ним речове майно за період проходження військової служби із зазначенням його вартості; виплатити грошову компенсацію за неотримане ним речове майно відповідно до Норм забезпечення речовим майном військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час, затверджених постановою КМУ №1444 від 28.10.2004; виплатити грошову компенсацію за неотримані ним норми харчування у розмірі вартості цих норм за весь період служби у Вінницькому ОВК з 18.03.2014 р. по 11.03.2015 р.; надати довідку-розрахунок вартості неотриманих ним норм харчування; повідомити про причини невиплати належних йому при звільненні сум, в тому числі: грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення за 2015 р.; матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2015 р.; виплатити належні йому суми коштів.

Листом від 20.03.2015 р. № 3/922 за підписом військового комісара Вінницького ОВК, позивачу повідомлено, що при звільнені йому нараховано та виплачено грошове забезпечення по день виключення зі списків особового складу у розмірі 9423,06 грн., у тому числі: грошова допомога для оздоровлення за 2015 р. - 2791,5 грн., грошова компенсація за невикористану відпустку за 2015 р. - 465,25 грн., вихідна допомога - 1228,26 грн., індексація - 26,8 грн.

Щодо грошової компенсації за невидані речове майно та продовольчі пайки, в листі вказано, що у зв'язку з прийняттям Закону №1459-ІІІ "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів", який набрав чинності 11 березня 2000 року, було зупинено дію частини другої статті 9 Закону №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" щодо права осіб звільнених з військової служби на одержання грошової компенсації за неотримане речове майно.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог позивача суд першої інстанції виходив з того, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсним обставинам встановленим у справі та не підтверджуються належними, достовірними та допустимими доказами.

Такі висновки суду, на думку колегії суддів, відповідають нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам справи.

Так, що стосується вимоги позивача про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити грошове забезпечення за весь період незаконного звільнення починаючи з 11.03.2015 року, то суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що підстав для її задоволення не має, з огляду на таке.

Згідно з п. 1.2. Інструкції «Про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України», затвердженої наказом Міністра оборони України від 11.06.2008 року (далі - Інструкція), грошове забезпечення військовослужбовців визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Розміри посадових окладів, окладів за військовими званнями, додаткових видів грошового забезпечення військовослужбовців установлюються відповідно до чинного законодавства.

Відповіно до п.п.3 п. 242 Положення "Про проходження громадянами України служби у Збройних Силах України", затвердженого указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Твердження позивача стосовно того, що розрахунок по всім видам забезпечення з ним проведено не своєчасно - не в день виключення зі списків особового складу військової частини, оскільки Наказом військового комісара Вінницького обласного військового комісаріату № 45 від 11.03.2015 року позивача виключено із списків особового складу військового комісаріату, однак розрахунок з ним проведено 23.03.2015 року є обгрунтованим. Однак, несвоєчасність проведення розрахунку, не є підставою для визнання звільнення незаконним.

Разом з тим, від позивача заяв, клопотань чи заперечень щодо виключення його із списків особового складу Вінницького обласного військового комісаріату не надходило.

Що стосується вимоги позивача про визнання протиправними дій відповідача, які полягають у не розгляді та не вирішенні рапорту про надання матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2015 рік, то суд зазначає наступне.

Вимогами наказу Міністра оборони України від 12.02.2015 р. №60 "Про бюджетну політику на 2015 рік" передбачено, що військовослужбовець отримує матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань на підставі рапорту з додаванням до нього виправдних документів причини виплати. Рапорт військовослужбовця направляється на розгляд відповідної комісії до оперативного командування "Північ". Після позитивного розгляду рапорту рішення про виплату затверджується протоколом відповідної комісії, витяг з якого направляється до Вінницького ОВК та є підставою для видання наказу про виплату матеріальної допомоги військовослужбовцю. Наказ видається за штатним місцем служби військовослужбовця.

Однак, як встановлено з матеріалів справи, докази подачі позивачем такого рапорту не надані.

В силу ч. 2 ст. 9 Закону України №2011-XII "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.

Статтею 2 Закону України "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів" від 17.02.2000 року № 1459-ІІІ дію ч. 2 ст. 9 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" зупинено в частині одержання військовослужбовцями за їх бажанням грошової компенсації за неодержане речове майно.

Законом України від 03.11.2006 року № 328-V "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб" статтю 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" викладено в новій редакції, а також доповнено новою статтею 9-1.

За змістом ч. 2 ст. 9-1 вказаного Закону, військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, мають право на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів.

Водночас, положення ч. 2 ст. 9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" регулюють порядок виплати компенсації замість речового майна військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, однак вони не поширюються на військовослужбовців, які були призвані за частковою мобілізацією.

Таким чином, позивачу, як військовослужбовцю призваному за частковою мобілізацією, діючим законодавством не передбачено право на отримання грошової компенсації за неотримане речове майно, а тому вимога про стягнення з відповідача на його користь суми компенсації за неотримане речове майно задоволенню не підлягає.

Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача на його користь компенсації за неотримані норми харчування, то вона також задоволенню не підлягає, з огляду на таке.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 29.03.2002 року № 426 «Про норми харчування військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань та осіб рядового, начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту та Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації» затверджені норми харчування військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань та осіб рядового, начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту та Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації та встановлений вичерпний перелік військовослужбовців, які мають право на харчування за рахунок держави.

В свою чергу, пп. «л» п. 1 приміток до норми № 1 передбачено, що за рахунок держави харчуванням забезпечуються військовослужбовці офіцерського складу, військовослужбовці рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, особи рядового, начальницького складу і працівники авіації ДСНС, Національної гвардії та особи рядового, начальницького складу Держспецзв'язку під час несення бойового чергування, добового чергування, варти та у разі призначення до складу добового наряду, перебування в польових умовах (в таборах, на навчаннях, маневрах) під час відпрацювання завдань з бойової (навчально-бойової) підготовки, а військовослужбовці рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, крім того під час перебування в навчальних військових частинах (центрах).

Оскільки позивач входив до категорії осіб, які залучались для несення бойового чергування згідно затверджених графіків, продовольчим забезпеченням він забезпечувався відповідно до пп. «л» п. 1 приміток до норми №1, про що свідчать копії наказів та роздавальних відомостей продовольчого забезпечення в матеріалах справи.

Відповідно до пп. «н» п. 1 приміток постанови КМУ від 29.03.2002 року №426 громадяни, які призвані на військову службу у зв'язку з оголошенням мобілізації, - з дня прибуття їх до військового комісаріату. Право на харчування за цією нормою мають зазначені особи, за умови їх розміщення у казармах, наметах, гуртожитках у розташуванні військової частини (установи).

Військовослужбовці призвані по мобілізації, які проходять військову службу у Вінницькому ОВК, та не залучаються до несення бойового чергування, мешкають за місцем проживання та харчуються самостійно, та не мають право на харчування за рахунок держави.

Також, з метою упорядкування продовольчого забезпечення Збройних Сил України у разі оголошення мобілізації та призову громадян на військову службу на виконання розпорядження начальника тилу оперативного командування «Північ» від 20.03.2014 року №186/19/4/32, зараховуються на продовольче забезпечення (харчування) районні (міські) військові комісаріати за територіальним принципом до обласних військових комісаріатів. Обласні військові комісаріати, які не відображені у договорах на закупівлю послуг харчування і не мають особових рахунків в об'єднаних центрах забезпечення тилу Збройних Сил України, зараховуються на продовольче забезпечення до визначених військових части, дислокованих в обласних центрах: Вінницький ОВК - до військової частини А2656 (ПС ЗС України).

Крім того, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що вимога позивача про стягнення компенсації за моральну шкоду в сумі 2000 грн. задоволенню не підлягає, оскільки відповідно до наявних в матеріалах справи документів вказана вимога свого достатнього підтвердження не знайшла.

Так, згідно ст. 23 ЦК України законодавець чітко визначив, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Отже, під моральною шкодою розуміється втрата немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю.

Однак, позивачем не було доведено наявність заподіяної шкоди у вигляді душевних переживань та страждань, яких він зазнав у зв'язку з діями відповідача. Також не наведено переконливих мотивів в обґрунтування зазначеної суми. Тому суд першої інстанції, виходячи із засад справедливості, дійшов висновку, що такі дії (бездіяльність) відповідача не могли заподіяти позивачу моральних страждань.

За таких обставин оскаржена постанова є законною та обґрунтованою, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 09 червня 2015 року - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили в порядку встановленому ч.5 ст. 254 КАС України та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст. 212 КАС України.

Головуючий Сушко О.О.

Судді Залімський І. Г.

ОСОБА_3