Рішення № 51944172, 30.09.2015, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 127/22430/14-ц Провадження № 22-ц/772/2356/2015Головуючий в суді першої інстанції Вохмінова О. С.Категорія 27 Доповідач Панасюк О. С.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2015 року м. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області у складі: головуючого - судді Панасюка О.С., суддів Денишенко Т.О., Сопруна В.В., з участю секретаря Топольської В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності, припинення права власності, виселення, за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 травня 2015 року, -

встановила:

У жовтні 2014 року Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі ПАТ «Дельта Банк») звернулося до суду з цим позовом, вказуючи, що 22 січня 2008 року між Акціонерним комерційно-інвестиційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі ПАТ «УкрСиббанк») та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір, згідно з яким остання отримала кредит в сумі 242 600,00 дол. США зі сплатою 13,9% річних з кінцевим терміном повернення 20 січня 2026 року. З метою забезпечення виконання зобов'язань по кредитному договору 15 жовтня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого ОСОБА_2 передала в іпотеку банку власну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 248,4 кв. м., житловою площею 114,7 кв. м. 08 грудня 2011 року ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» уклали договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, за яким до ПАТ «Дельта Банк» перейшло право вимоги у тому числі і щодо цього кредиту. Станом на 22 листопада 2013 року заборгованість відповідача за кредитним договором склала 373 603, 56 дол. США, що за курсом НБУ становило 2 986 213 грн. 26 к.

Оскільки відповідачка порушила забезпечене іпотекою зобов'язання, у зв'язку з чим допустила зазначену заборгованість, просило у рахунок її погашення звернути стягнення на предмет іпотеки: квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 248,4 кв. м., житловою площею 114,7 кв. м., шляхом передачі ПАТ «Дельта Банк» права власності на це нерухоме майно; визнати за ПАТ «Дельта Банк» право власності на предмет іпотеки: квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 248,4 кв. м., житловою площею 114,7 кв. м.; припинити право власності іпотекодавця ОСОБА_2 на вказану квартиру; виселити з неї усіх інших мешканців, які проживають та зареєстровані за адресою квартири; витребувати у ОСОБА_2 та передати ПАТ «Дельта Банк» технічний паспорт, правовстановлюючі документи (або їх дублікати) на квартиру.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 19 травня 2015 року у позові відмовлено.

В апеляційній скарзі ПАТ «Дельта Банк», посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду встановленим обставинам справи, просило скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення позову.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Ч. ч. 1, 2 ст. 303 ЦПК України передбачає, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції; апеляційний суд досліджує лише ті докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Таким чином, судова колегія розглядає справу та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Цим вимогам рішення відповідає не повністю з огляду на таке.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про відмову в позові, виходив із того, що позивачем обрано неправильний спосіб захисту, оскільки задоволення вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на нього в рахунок погашення забезпечених іпотекою зобов'язань в порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку» можливе лише у позасудовому порядку шляхом укладення окремого договору, який є правовою підставою для реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем.

Проте з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна з таких міркувань.

Судом встановлено, що 15 жовтня 2007 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 було укладено договір споживчого кредиту № 11234762000 та 4 додаткових угоди до нього, згідно з умовами яких ОСОБА_2 отримала кредит у розмірі 242 600,00 дол. США з процентною ставкою 13,9% річних на строк до 20 січня 2026 року. Погашення кредиту повинно було здійснюватись щомісячними платежами за графіком, який є невід`ємною частиною договору (а. с. 12 - 38).

В рахунок забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 15 жовтня 2007 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 укладений договір іпотеки № 67135, а 15 жовтня 2009 року договір № 1 про внесення змін до нього (відповідно до додаткової угоди до кредитного договору № 3 від 30 січня 2009 року), за якими ОСОБА_2 передала в іпотеку банку власну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 248,4 кв. м., житловою площею 114, 7 кв. м., ринковою вартістю 2927687 грн. (а. с. 39 - 43).

08 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами (а. с. 76 - 70), у тому числі і щодо кредитного договору № 11234762000 від 15 жовтня 2007 року, укладеного з ОСОБА_2 (а. с. 66).

З інформаційної довідки з Державного реєстру іпотек видно, що до ПАТ «Дельта Банк» перейшло також і забезпечення за цим договором у виді іпотеки на квартиру АДРЕСА_1 (а. с. 154). Колегія суддів відхиляє доводи представника відповідачки ОСОБА_5 про невідповідність даних, зазначених у цій довідці щодо площі квартири та номеру і дати кредитного договору, договору іпотеки та кредитного договору, тому що він визнав, що інших договірних відносин з ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк», ніж ті, що виникли з договорів кредиту № 11234762000 та іпотеки № 67135 від 15 жовтня 2007 року (з додатковими угодами до них) відповідач не мала. Крім того, підставою реєстрації іпотеки за ПАТ «Дельта Банк» зазначено саме договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами від 08 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк».

Унаслідок невиконання позичальником ОСОБА_2 взятих на себе кредитних зобов'язань станом на 22 листопада 2013 року утворилась заборгованість за кредитним договором, яка за розрахунком банку становить 373 603,56 дол. США, що еквівалентно 2 986 213 грн. 26 к., з яких 220342,54 дол. США борг по тілу кредиту, 153261,02 дол. США заборгованість по процентах за користування кредитом.

Ч. 2 ст. 16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно із ч. 3 ст. 36 Закону України "Про іпотеку" договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому ст. 37 Закону України "Про іпотеку".

П. п. 4.3. та 5.2.1. договору іпотеки від 15 жовтня 2007 року № 67135 визначено, що іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки в один із перерахованих у цьому пункті способів, у тому числі шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань у порядку, установленому Законом України "Про іпотеку".

Відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Виходячи з положень ч. 2 ст. 16 ЦК України, ч. 3 ст. 33, ст. 36, ч. 1 ст. 37 Закону України "Про іпотеку" не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань за рішенням суду, оскільки цими нормами передбачено задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється зі способом звернення стягнення, якщо такий спосіб передбачено іпотечним договором.

Саме до такого правового висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 11 грудня 2013 року № 6-124цс13, однак всупереч приписам ч. 2 ст. 360-7 ЦПК України суд першої інстанції цього висновку не врахував, мотивів відступлення від правової позиції Верховного Суду України у рішенні не навів.

Разом з тим, згідно із ч. 3 ст. 37 Закону "Про іпотеку" іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов'язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

Отже, визначення суб'єктом оціночної діяльності вартості предмета іпотеки є обов'язковою умовою набуття права власності на нього іпотекодержателем, а відтак і обставиною, яка підлягає встановленю судом для задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття іпотеко держателем права власності на нього.

Змагальність сторін та диспозитивність визначені ЦПК України, як основні принципи цивільного судочинства.

Так, ч. ч. 2, 3 ст. 10 ЦПК України передбачено, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (таке ж положення закріплено у ч. 1 ст. 60 цього Кодексу).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі; особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Таким чином, виходячи зі змісту цих процесуальних норм та встановленого ст. 5 ЦПК України принципу рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом, а також положень ч. 3 ст. ч. 3 ст. 37 Закону "Про іпотеку" у спорах про звернення стягнення на предмет іпотеки саме позивачу належить право на визначення вартості предмета іпотеки на підставі його оцінки суб'єктом оціночної діяльності і відповідний йому обов'язок доведення цієї обставини належними і допустимими доказами (шляхом надання суду висновку суб'єкта оціночної діяльності, подання клопотання про проведення у справі відповідної експертизи).

Однак, в порушення приписів ч. 4 ст. 10 ЦПК України, яка зобов'язує суд сприяти всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснювати особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджувати про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяти здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом, суд не роз'яснив представнику банку його право звернутись до суб'єкта оціночної діяльності для визначення вартості предмета іпотеки (подати клопотання про призначення у справі судової будівельно-технічної експертизи щодо визначення ринкової вартості об'єкта нерухомості), а відтак вирішив справу без повного з`ясування обставин, що мали значення для неї.

Усуваючи ці порушення суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду, як така, що в силу приписів вищевказаних процесуальних норм та визначених ч. ч. 1, 2 ст. 303 ЦПК України меж апеляційного розгляду позбавлена можливості встановлювати нові обставини справи поза межами доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, а також з власної ініціативи збирати докази на підтвердження таких обставин, тричі відкладала розгляд справи з повторенням виклику представника позивача, в тому числі із направленням уповноваженій особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ «Дельта Банк» листа щодо необхідності особистої участі представника банку у судовому засіданні (а. с. 238).

Проте, не дивлячись на належне у всіх випадках повідомлення про час і місце розгляду справи представник позивача до суду апеляційної інстанції не з`явився, не повідомляючи про причини неявки, що унеможливило встановлення вартості предмета іпотеки на підставі його оцінки суб'єктом оціночної діяльності, а тому є підставою для відмову у позові через недоведеність обставин, які мають значення для справи (недоведеність позовних вимог).

Оскільки решта позовних вимог є похідними від вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом його передачі у власність іпотекодержателя, то задоволенню вони також не підлягають.

Враховуючи, що суд першої інстанції при ухваленні рішення неправильно застосував норми матеріального права, порушив норми процесуального права, неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, у наслідок чого зробив помилковий висновок по суті позовних вимог (щодо підстав для відмови у позові), то відповідно до ч. 1 ст. 309 ЦПК України рішення підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення про відмову у позові з підстав, наведених у мотивувальній частині цього рішення.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313-314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

вирішила:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» задовольнити частково.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 травня 2015 року скасувати.

У позові Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності, припинення права власності, виселення відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: /підпис/ О.С. Панасюк

Судді: /підпис/ Т.О. Денишенко

/підпис/ В.В. Сопрун

Згідно з оригіналом: О.С. Панасюк