Рішення № 51942312, 29.09.2015, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2015 року Справа № 915/1314/15

За позовом: Обласного комунального підприємства Миколаівоблтеплоенерго

54031, м. Миколаїв, вул. Миколаївська, 5а

Відповідач:Публічне акціонерне товариство Миколаївська Теплоелектроцентраль

54002, м. Миколаїв, вул. Каботажний узвіз, 18

Про: стягнення заборгованості в сумі 1652347,83 грн.

Суддя Смородінова О.Г.

ПРЕДСТАВНИКИ:

Від позивача: ОСОБА_1, за довіреністю; ОСОБА_2, за довіреністю;

Від відповідача: ОСОБА_3, за довіреністю; ОСОБА_4, за довіреністю.

СУТЬ СПОРУ:

Позивач 20.07.2015 р. звернувся до господарського суду з позовом стягнути з відповідача борг в розмірі 1433265,72 грн.; 12146,77 грн. 3% річних та 206935,34 грн. збитків від інфляції.

Позовні вимоги ґрунтуються на підставі умов договору на транспортування теплової енергії в горячій воді від 15.10.2007 року, додатку № 1 до цього договору, додаткових угод № № 2, 3, 4, 5, 6; протоколу розбіжностей до додаткової угоди № 4 від 14.10.2007 р.; додатку № 1 до додаткової угоди № 5; додатку № 1 до додаткової угоди № 6; актів виконаних робіт з транспортування теплової енергії за період з лютого по квітень 2015 р. включно; рахунків на оплату за період з лютого по квітень 2015 р. включно; доказів часткових оплат боргу відповідачем; акту звіряння взаємних розрахунків; норм ст.ст. 11, 509, 526, 625, 610, 611, 612, 629 Цивільного кодексу України та мотивовані тим, що у відповідності до підписаних сторонами актів виконаних робіт позивачем за період з 01.02.15 р. по 30.04.15 р. було нараховано згідно договору від 15.10.07 р. відшкодування витрат проведених робіт з транспортування теплової енергії на суму 1599265,72 грн. з якої відповідачем було сплачено лише 166000,00 грн., таким чином заборгованість за транспортування теплової енергії у відповідача перед позивачем по договору від 15.10.07 р. становить в сумі 1433265,72 грн.

Відповідач у відзиві просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі мотивуючи тим, що оскільки відповідач не отримував від позивача відповідні рахунки на оплату послуг, то і термін їх оплати не настав, а отже і прострочення виконання грошового зобовязання не відбулося, що виключає можливість стягнення з відповідача на користь позивача суми основного боргу, а також інфляційних втрат та трьох відсотків річних.

29.09.2015 р. за результатами розгляду справи, суд на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, оголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Ознайомившись з матеріалами справи, вислухавши представників сторін, суд

В С Т А Н О В И В:

15.10.2007 року між ВАТ «Миколаївська теплоелектроцентраль» (правонаступником якого є ПАТ «Миколаївська теплоелектроцентраль») (далі відповідач, виробник) та ОКП «Миколаївоблтеплоенерго» (далі позивач, постачальник) був укладений договір «на транспортування теплової енергії в горячій воді» предметом якого є транспортування теплової енергії «виробника» по тепловим мережам та спорудам «постачальника» до споживачів, які вказані у додатку № 1 Перелік обєктів, отримуючих теплову енергію «постачальника» через теплові мережі та споруди «постачальника».

Розділом 2 договору сторони обумовили, що вартість протранспортованої за розрахунковий період календарний місяць теплової енергії визначається постачальником на підставі вартості 1 Гкал теплової енергії та фактично протранспортованої кількості теплової енергії (п.п. 3.2.5); вартість 1 Гкал протранспортованої теплової енергії «виробника» формується «постачальником» та зазначається у плановій калькуляції витрат по транспортуванню тепла, яка виробляється ВАТ «Миколаївська ТЕЦ» та реалізується споживачам через теплові мережі та споруди теплових мереж, які знаходяться на балансі ОКП «Миколаївоблтеплоенерго», яка узгоджена з «виробником» - додаток № 2 з урахуванням додатку № 3 Нормативна витрата теплової енергії «виробника» в теплових мережах та спорудах, що знаходяться на балансі «постачальника» на 2007-08 р.р.; рахунки «постачальника» по оплаті вартості протранспортованої теплової енергії підлягають оплаті «виробником» протягом 10-денного строку з моменту їх отримання; оплата за транспортування теплової енергії, згідно даного договору, здійснюється в грошовій та іншій незабороненої діючим законодавством формі.

Відповідно до п. 3.1.1 цього договору виробник зобовязався своєчасно та в повному обсязі сплачувати вартість транспортування теплової енергії власного виробництва.

Даний договір вступає в силу з 15.10.2007 р. та діє до 15.10.2008 р. зі щорічним продовженням при відсутності заяви про відмову від діючого договору (п. 6.2 договору).

В подальшому, між сторонами укладались додаткові угоди №№ 1,2,3 до договору по транспортуванню теплової енергії у гарячій воді від 15.10.2007 р.

Додатковою угодою № 4 від 24.02.14 р. сторони підтвердили пролонгацію дії основного договору на період з 01.01.2013 р. по 31.12.2014 р.

Додатковими угодами № 5 від 13.10.14 р. та № 6 від 26.12.14 р., сторони погодили перелік нових обєктів, які будуть отримувати теплову енергію.

Предметом даного позову виступає майнова вимога постачальника до виробника про стягнення з останнього суми основної заборгованості за транспортування теплової енергії в гарячій воді в розмірі 1433265,72 грн., 12146,77 грн. 3 % річних та збитків від інфляції в сумі 206935,34 грн.

Отже, спірні правовідносини, які виникли між сторонами регулюються положеннями Цивільного й Господарського законодавства України про поставку.

Так, відповідно до п. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Матеріали даної судової справи свідчать, що згідно вищевказаному договору позивач відпустив відповідачу, а останній отримав теплову енергію за період з 01.02.2015 року по 30.04.2015 рік на загальну суму 1599265,72 грн., що підтверджується наступними документами:

Актом виконаних робіт з транспортування теплової енергії, які не мають приладів обліку теплової енергії, у лютому 2015 року від 28.02.15 р. та рахунком № 2500.00 на суму 261228,47 грн.;

Актом виконаних робіт з транспортування теплової енергії, які мають прилади обліку теплової енергії, у лютому 2015 року від 28.02.15 р. та рахунком № 2500.02 на суму 479141,38 грн.;

Актом виконаних робіт з транспортування теплової енергії, які не мають приладів обліку теплової енергії, у березні 2015 року від 31.03.15 р. та рахунком № 2500.00 на суму 231419,66 грн.;

Актом виконаних робіт з транспортування теплової енергії, які мають прилади обліку теплової енергії, у березні 2015 року від 31.03.15 р. та рахунком № 2500.02 на суму 342485,41 грн.;

Актом виконаних робіт з транспортування теплової енергії, які не мають приладів обліку теплової енергії, у квітні 2015 року від 13.04.15 р. та рахунком № 2550.02 на суму 58066,54 грн.;

Актом виконаних робіт з транспортування теплової енергії, які мають прилади обліку теплової енергії, у квітні 2015 року від 13.04.15 р. та рахунком № 2500.00 на суму 226924,26 грн.

Наведені акти складені та підписані представниками обох сторін, підписи скріплені печатками підприємств. Зазначені рахунки містять підпис працівника відповідача про їх отримання, що не спростовано самим відповідачем.

Як стверджує позивач та як вбачається з матеріалів справи відповідач частково розрахувався за поставлену теплову енергію лише в сумі 166000,00 грн.

За змістом ст.ст. 525, 526, 629 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст.ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач всупереч наведеним нормам не довів суду, шляхом надання відповідних доказів, належність виконання взятих на себе договірних зобовязань за спірний період, не спростував доводів позивача та наведені останнім розрахунки.

Отже, станом на день подачі позову основний борг відповідача перед позивачем, за розрахунком останнього по договору від 15.10.2007 р., дійсно склав в розмірі 1433265,72 грн. (1599265,72-166000,00).

Про даний факт також свідчить акт звіряння взаємних розрахунків станом на 18.05.15 р., підписаний представниками обох сторін без зауважень.

За правилами ч.2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно з правилами ст. 610, п.1 ст. 624, ст. 625 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, з наведених норм, обставин та умов договору вбачається, що позивач на час звернення до суду крім основного боргу цілком правомірно нарахував відповідачу до стягнення 206935,34 грн. збитків від інфляції за період з 01.03.15 р. по 30.06.15 р. та 12146,77 грн. 3% річних за період з 17.03.15 р. по 19.07.15 р.

Таким чином, дослідивши матеріали даної справи у відповідності з вимогами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку про порушення відповідачем в спірних правовідносинах прав та законних інтересів позивача, в звязку з чим з винної сторони підлягає стягненню як основний борг так і інфляційні нарахування з процентами річних, тому позовні вимоги заявлені цілком обґрунтовано, та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства Миколаївська теплоелектроцентраль (54002, м. Миколаїв, вул. Каботажний узвіз, 18, код ЄДРПОУ 30083966) на користь Обласного комунального підприємства Миколаївоблтеплоенерго (54034, м. Миколаїв, вул. Миколаївська , 5а, код ЄДРПОУ 31319242) борг в розмірі 1433265,72 грн.; 12146,77 грн. 3% річних; 206935,34 грн. збитків від інфляції та 33046,96 грн. судового збору.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Повне рішення складено 05 жовтня 2015 року.

Суддя О.Г.Смородінова