Рішення № 51941772, 01.10.2015, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 235-95-51

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" жовтня 2015 р. Справа № 911/3202/15

Господарський суд Київської області у складі судді Лилака Т.Д., розглянувши справу

за позовом дочірнього підприємства «Інтегровані Логістичні Системи», Одеська обл.,до товариства з обмеженою відповідальністю «Птахофабрика Київська», Київська обл., с. Пухівкапро стягнення коштів,за участю представників:

позивача:не зявилися;відповідача:ОСОБА_1, довіреність б/н від 02.10.2014 року;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У липні 2015 року дочірнє підприємство «Інтегровані Логістичні Системи» (позивач) звернулося до господарського суду Київської області з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю «Птахофабрика Київська» (відповідач) про стягнення 263 298,00 грн. основного боргу, 1 777,27 грн. 3% річних та 13 639,49 грн. інфляційних втрат, у звязку з неналежним виконанням останнім зобовязань з оплати наданих послуг перевезення за договором №20150324/01 перевезення вантажу від 24.03.2015 року.

Ухвалою господарського суду Київської області від 27.07.2015 року порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 27.08.2015 року.

Ухвалою господарського суду Київської області від 27.08.2015 року розгляд справи було відкладено на 10.09.2015 року.

10.09.2015 року через відділ діловодства господарського суду Київської області відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому проти позову заперечив та просив суд частково відмовити у задоволенні позовних вимог.

10.09.2015 року через відділ діловодства господарського суду Київської області позивач подав заяву №01-09/15 від 09.09.2015 року про уточнення розміру основного боргу, який складає 210 298,00 грн.

У судовому засіданні 10.09.2015 року представниками сторін було подано клопотання про продовження строку вирішення спору.

Ухвалою господарського суду Київської області від 10.09.2015 року суд продовжив строк вирішення спору на 15 днів, згідно ст. 69 ГПК України.

У судовому засіданні 10.09.2015 року було оголошено перерву на 01.10.2015 року.

01.10.2015 року через відділ діловодства господарського суду Київської області позивач подав заяву №01-09/15 від 30.09.2015 року про уточнення розміру основного боргу, який складає 190 298,00 грн.

Представник позивача в судове засідання 01.10.2015 року не зявився, про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15 березня 2010 року №01-08/140 «Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальними правами у господарському судочинстві» особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.

Згідно з пп. 3.9.2 п. 3.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», у випадку незявлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи те, що незявлення представника позивача не перешкоджає розгляду справи по суті, а матеріали справи є достатніми для вирішення спору в даному судовому засіданні, суд вважає за можливе розглянути позов у відсутності представника позивача, за наявними у справі матеріалами згідно з вимогами статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно зясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

24.03.2015 року між дочірнім підприємством «Інтегровані Логістичні Системи» (перевізник) та товариством з обмеженою відповідальністю «Птахофабрика Київська» (замовник) було укладено договір №20150324/01 перевезення вантажу (договір), за умовами п. 1.1. якого, перевізник бере на себе зобовязання доставити автомобільним транспортом довірений йому вантажовідправником вантаж згідно заявки, з місця відправлення до пункту призначення і видати вантаж замовнику або іншому вантажоодержувачу, визначеному замовником, а замовник бере на себе зобовязання сплатити плату за перевезення вантажу, в розмірі та в строки, що встановлені цим договором.

Відповідно до п. 4.2. договору, плата за перевезення вантажу за конкретною заявкою замовника визначається перевізником у рахунках на оплату та фіксується сторонами в актах виконаних робіт (наданих послуг).

Згідно п. 4.3. договору, замовник зобовязаний перерахувати плату за перевезення на банківський рахунок перевізника на наступних умовах: на протязі семи банківських днів з дня отримання замовником підписаного уповноваженими представниками сторін акту виконаних робіт (наданих послуг) та оригіналу рахунку на оплату, оригіналів документів, зазначених у заявці.

Строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 7.1. цього договору та закінчується 31 грудня 2015 року.

Судом встановлено, що позивач на виконання вимог договору, надав відповідачу послуги з перевезення вантажів на суму 300 750,00 грн., що підтверджується актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), копії яких знаходяться в матеріалах справи.

Як вказує позивач, відповідач належним чином не виконав зобовязань за договором щодо повної оплати наданих послуг, оплативши товар частково, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість у сумі 190 298,00 грн.

Детально дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що в матеріалах справи відсутні належні докази сплати відповідачем заборгованості за договором з надання послуг щодо перевезення вантажів автомобільним транспортом і №20150324/01 від 24.03.2015 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Абзацом 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України визначено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правововідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утримуватися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Стаття 525 Цивільного кодексу України передбачає, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

За таких обставин суд приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення заборгованості за договором у вигляді боргу в розмірі 190 298,00 грн. є обгрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобовязання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи, що відповідач прострочив виконання зобовязання з оплати наданих послуг за договором, з нього на користь позивача на підставі ст. 625 ЦК України підлягає стягненню 13 639,49 грн. інфляційних втрат та 1 777,27 грн. 3% річних, які нараховані позивачем відповідно до вимог закону та умов договору.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 36 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що копії документів, які знаходяться в матеріалах справи та надавались позивачем суду в якості доказів, є належними та допустимими письмовими доказами, які стосуються предмета спору.

Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Судовий збір, сплачений позивачем у розмірі 4 114,30 грн. відповідно до положень статті 49 ГПК України підлягає стягненню з відповідача.

Згідно статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року , в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» станом на 1 січня 2015 року мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становить 1 218,00 грн.

Згідно п. п. 2 п. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат, а із позовних заяв немайнового характеру - 1 розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, розмір судового збору за розгляд позовних заяв поданих у 2015 році в господарському суді майнового характеру становить не менше 1 827,00 грн. та не більше 73 080,00 грн.

Оскільки позивачем предявлено позовну вимоги про стягнення 205 714,76 грн. з урахуванням уточненого розрахунку основного боргу то судовий збір мав бути сплачений в розмірі 4 114,30 грн.

Проте, позивачем подане платіжне доручення №1730 від 10.07.2015 року на суму 5 574,30 грн., з якого вбачається, що судовий збір сплачено в розмірі 5 574,30 грн., тобто у більшому розмірі ніж передбачено законом.

Пункт 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» встановлює, що сплачена сума судового збору повертається в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

За таких обставин зайво сплачений судовий збір в сумі 1 460,00 грн. підлягає поверненню позивачу з державного бюджету, шляхом винесення в порядку ст.7 Закону України «Про судовий збір» відповідної ухвали.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Птахофабрика Київська» (07413, Київська обл., с. Пухівка, вул. Радгоспна, код 05513187) на користь дочірнього підприємства «Інтегровані Логістичні Системи» (65031, Одеська обл., Біляївський район, 1665 КМ. АВТОШЛЯХУ САНКТ-ПЕТЕРБУРГ-КИЇВ-ОДЕСА, код 32012483) 190 298 (сто девяносто тисяч двісті девяносто вісім) грн. 00 коп. основного боргу, 1 777 (одну тисячу сімсот сімдесят сім) грн. 27 коп. 3% річних, 13 639 (тринадцять тисяч шістсот тридцять девять) грн. 49 коп. інфляційних втрат, 4 114 (чотири тисячі сто чотирнадцять) грн. 30 коп. судового збору.

Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення набирає законної сили відповідно до вимог ст. 85 ГПК України.

Повне рішення складено: 06.10.2015 р.

Суддя Т.Д. Лилак