Рішення № 51941651, 29.09.2015, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 235-95-51

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" вересня 2015 р. Справа № 911/3272/15

Господарський суд Київської області у складі судді Зайця Д.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фармако», Київська область, Києво-Святошинський район, м. Вишневе

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фоззі-Фарм», Київська область, Київська область, Києво-Святошинський район, м. Вишневе

про стягнення 114962,58 грн.

секретар судового засідання Шніт О.М.

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_1 (довіреність б/н від 2 лютого 2015 року);

від відповідача: ОСОБА_2 (довіреність №322/1 від 1 липня 2015 року).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фармако» (далі - позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фоззі-Фарм» (далі - відповідач) про стягнення 114962,58 грн.

Заявлені позовні вимоги, а саме, стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фоззі-Фарм» 89560,68 грн. пені, 20758,12 грн. інфляційних втрат та 4643,78 грн. 3% річних обґрунтовані невиконанням відповідачем умов договору поставки №ПК/290 від 2 грудня 2013 року.

Провадження у справі порушено відповідно до ухвали господарського суду Київської області від 31 липня 2015 року та призначено справу до розгляду на 25 серпня 2015 року.

Відповідно до ухвали суду від 25 серпня 2015 року розгляд справи на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України відкладено на 29 вересня 2015 року.

Представник відповідача проти задоволення позову, в частині стягнення інфляційних втрат, заперечував.

29 вересня 2015 року відповідно до ч. 2 ст. 85 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно зясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Частиною 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Судом встановлено, що рішенням господарського суду Київської області від 25 травня 2015 року у справі №911/883/15 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фармако» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фоззі-Фарм» задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фоззі-Фарм» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Фармако» 661042,69 грн. заборгованості за договором, 59713,51 грн. пені, 3235,47 грн. 3% річних, 81680,46 грн. інфляційних втрат, а також 20213,44 грн. судового збору.

Також, судом встановлено, що пеня, інфляційні втрати та 3% річних були нараховані позивачем станом на 15 квітня 2015 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 115 Господарського процесуального кодексу України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Судом встановлено, що відповідач остаточно розрахувався з позивачем лише 10 липня 2015 року.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно приписів статей 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що чинне законодавство України не повязує припинення зобовязання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобовязань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.

У пункті 9 оглядового листа від 29 квітня 2013 року за №01-06/767/2013 «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» Вищий господарський суд України зазначив наступне: «Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України.

Оскільки, має місце невчасне виконання відповідачем грошових зобов'язань, встановлене рішенням господарського суду, позивач звернувся з позовом до суду про стягнення з відповідача пені, інфляційних втрат та 3 % річних.

Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобовязань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань» №543/965-ВР від 22.11.1996 року, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, що передбачено ст. 3 зазначеного Закону.

Судом встановлено, що господарським судом Київської області у справі №911/883/15 задоволено позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені, нарахованої позивачем за період з 14 лютого 2015 року по 15 квітня 2015 року.

В даній справі позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 89560,68 грн., нараховану за період з 16 квітня 2015 року по 10 липня 2015 року.

З дослідженого розрахунку пені вбачається, що період нарахування пені становить з 16 квітня 2015 року по 10 липня 2015 року, в той час, судом встановлено, що позивач фактично нараховує пеню за період з 16 квітня 2015 року по 9 липня 2015 року.

Отже, судом встановлено, що при здійсненні нарахування пені у сумі 89560,68 грн. позивач дотримався положень ч. 6 ст. 231 та ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України. Пеня нарахована за період з 16 квітня 2015 року по 10 липня 2015 року (фактично по 9 липня 2015 року), а тому, вимога позивача, щодо стягнення з відповідача пені у розмірі 89560,68 грн. є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Частиною другою статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

За змістом статей 598 - 609 ЦК України, рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов'язання.

Таким чином, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України. Право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

У відповідності до п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Стягнення 3% річних та збитків від інфляції є самостійним способом захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобовязань, що може реалізуватись шляхом подання окремого позову, не повязаного з позовом про стягнення боргу.

Також, суд зазначає, що після прийняття судом рішення про стягнення коштів, грошове зобовязання боржника не припинилось, оскільки, кредитор грошові кошти реально не отримав. Відтак, передбачені ст. 625 ЦК України 3% річних підлягають нарахуванню до моменту фактичного виконання грошового зобовязання.

Враховуючи, що відповідач взяті на себе зобов'язання з оплати вартості поставленого газу своєчасно не виконав, суд дійшов висновку про наявність підстав для нарахування позивачем на суму основного боргу 3% річних у розмірі 3752,34 грн. та інфляційних втрат у розмірі 69791,53 грн.

Як вже зазначалось, розмір 3% річних, нарахованих позивачем за період з 16 квітня 2015 року по 10 липня 2015 року (фактично по 9 липня 2015 року), складає 4643,78 грн.

Зазначений розмір 3% річних є обґрунтованим та підлягає стягненню з відповідача.

Розмір інфляційних втрат, нарахованих позивачем за період з 16 квітня 2015 року по 10 липня 2015 року (фактично по 9 липня 2015 року), складає 20758,12 грн.

Зазначений розмір інфляційних втрат є обґрунтованим та підлягає стягненню з відповідача.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Судові витрати відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст. 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1.Позовні вимоги задовольнити повністю.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фоззі-Фарм» (код 31593780) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фармако» (код 20037376) 89560 (вісімдесят дев'ять тисяч пятсот шістдесят) грн. 68 коп. пені, 20758 (двадцять тисяч сімсот пятдесят вісім) грн. 12 коп. інфляційних втрат, 4643 (чотири тисячі шістсот сорок три) грн. 78 коп. 3% річних та 2299 (дві тисячі двісті девяносто дев'ять) грн. 25 коп. судового збору.

3.Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 2 жовтня 2015 року

Суддя Д.Г. Заєць