Ухвала суду № 51930711, 29.09.2015, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Крим. провадження № 639/7751/14-к Головуючий 1 інстанції: Кісь Д.П.

Провадження № 11-кп/790/1692/15 Доповідач: Очеретний С.С.

Категорія:: ч.2 ст.286, ч.3 ст.135 КК України

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Харківської області у складі:

головуючого-судді Очеретного С.С.,

суддів Савенка М.Є., Плетньова В.В.,

секретаря Корецькій М.І.,

за участю прокурора Мазепіній М.В.,

захисника ОСОБА_1.,

потерпілої ОСОБА_2,

представника потерпілої ОСОБА_3,

обвинуваченого ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в м. Харкові кримінальне провадження стосовно ОСОБА_4 за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_4 зі змінами та доповненнями, прокурора зі зміненими доводами, на вирок Жовтневого районного суду м. Харкова від 10 лютого 2015 року,-

ВСТАНОВИЛА:

Цим вироком,

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець м. Харкова, громадянин України, не одружений, офіційно не працюючий, з середньою освітою, який зареєстрований та фактично мешкає за адресою АДРЕСА_1, в силу ст.89 КК України не судимий,-

засуджений за ч.2 ст.286 КК України до покарання у вигляді позбавлення волі строком на 5 років із позбавленням права керувати транспортними засобами на 3 роки, за ч.3 ст.135 КК України до покарання у вигляді позбавлення волі строком на 4 роки. Згідно ст.70 ч.1 КК України за сукупністю злочинів, шляхом часткового складання призначених покарань, остаточно призначено покарання у вигляді позбавлення волі строком на 6 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на 3 роки.

Міра запобіжного заходу відносно ОСОБА_4 до набрання вироком законної сили обрана у виді тримання під вартою в умовах Харківського СІЗО №27.

Зараховано ОСОБА_4 у строк відбування покарання строк його затримання та тримання під вартою з 19-00 години 15 липня 2015 року.

Стягнено з ОСОБА_4:

- на користь держави процесуальні витрати в сумі 586,80 грн;

- на користь ОСОБА_2 на відшкодування матеріальної шкоди суму у розмірі 49 481,50 грн., моральної шкоди - 200 000грн.

Питання щодо речових доказів вирішено.

Як встановив суд, 15.07.2014 року, приблизно о 17:05 год. ОСОБА_4. перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, керував технічно справним автомобілем «ВАЗ-2108». р.н. НОМЕР_1. який належить ОСОБА_11., чим порушив вимоги п.2.9 Правил дорожнього руху України, згідно з яким:

-п.2.9 - «Водієві забороняється:

а) керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння або перебуваючи під виливом наркотичних чи токсичних речовин).

рухався по пр. Постишева у м. Харкові зі сторони вул. Кітаєнка у напрямку вул. Наріманова зі швидкістю біля 70 км/год.

Під час руху по вказаній вулиці, в районі буд. №93. ОСОБА_4 порушив вимоги п.п. 2.10 а), в), г). д). та п. 10.1. 12.4. 18.1 Правил дорожнього руху України, згідно з якими:

-п. 2.10 - У разі причетності до дорожньо-транспортної пригоди водій зобов'язаний: а) негайно зупинити транспортний засіб і залишатися на місці пригоди:

в) не переміщати транспортний засіб і предмети, що мають причетність до пригоди:

г) вжити можливих заходів для надання першої медичної допомоги потерпілим, викликати карету швидкої медичної допомоги, а якщо це неможливо, звернутися за допомогою до присутніх і відправити потерпілих до лікувального закладу;

д) повідомити про дорожньо-транспортну пригоду орган чи підрозділ міліції, записати прізвища та адреси очевидців, чекати прибуття працівників міліції;

-п. 10.1 - «Перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху»:

-п. 12.4 - «У населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 60 км/год.»:

-п.18.1 - «Водій транспортного засобу, що наближається до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, повинен зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека», та скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_2, яка рухалася по нерегульованому пішохідному переходу зліва на право по ходу його руху, після чого з місця події зник.

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_2 отримала тяжкі тілесні ушкодження по критерію небезпеки для життя у виді відкритого розриву лонного зчленовування з розходженням його до 9 см. відкритого розриву лівого клубово-крижового зчленовування, забито- рваних ран (2) у області ліеого стегна: легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров'я - забиті рани (2) лобової і тім'яної областей: та середньої тяжкості тілесні ушкодження за тривалістю розладу здоров'я - закритий краєвий перелом зовнішнього мищєлка лівої більшберцової кістки із зсувом, підвивих лівої гомілки назовні, пошкодження зв'язково- сумочного апарату обох колінних суглобів. Перебіг травми ускладнився розвитком некомпенсованого травматичного шоку.

Порушення Правил дорожнього руху України ОСОБА_4. які знаходяться у причинному зв'язку з подією та її наслідками, виразилися в тому, що він, керуючи транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння, не зорієнтувався в дорожній обстановці, рухався зі швидкістю, яка перевищує допустиму у населеному пункті, змінив напрямок свого пуху в ліво та виїхавши на зустрічну смугу допустив наїзд на пішохода ОСОБА_2, яка в цей час рухалася по нерегульованому пішохідному переходу зліва направо по ходу його руху, і яку він міг завчасно об'єктивно виявити, що заподіяло останній тяжкі тілесні ушкодження.

Порушення ОСОБА_4 п. п. 10.1. 18.1 Правил безпеки дорожнього руху України відповідно до висновку автотехнічної експертизи № 6344 4 від 18.07.2014 перебувають у прямому причинному зв'язку з подією та її наслідками.

Відповідальність за вчинення зазначеного кримінального правопорушення, скоєного ОСОБА_4. передбачена ч. 2 ст. 286 КК України,- порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілій тяжке тілесне ушкодження.

Крім того, ОСОБА_4 15.07.2014 року, приблизно о 17:05 год.. після скоєння дорожньо-транспортної пригоди, в районі буд. №93 по пр. Постишева у м. Харкові, суб'єктивно усвідомлюючи, що своїми діями поставив потерпілу ОСОБА_2 у небезпечний для життя стан, нехтуючи моральними і правовими нормами, на місці дорожньо-транспортної пригоди не зупинився, не переконався чи потребує потерпіла медичної допомоги, не викликав працівників медичної допомоги, не відвіз потерпілу до найближчого лікувального закладу, а умисно залишив потерпілу у небезпеці та з місця події зник, що спричинило тяжкі наслідки, у вигляді тяжких тілесних ушкоджень по критерію небезпеки для життя у потерпілої ОСОБА_2

Відповідальність за вчинення зазначеного кримінального правопорушення, скоєного ОСОБА_4. передбачена ч. 3 ст. 135 КК України - завідоме залишення без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів для самозбереження внаслідок безпорадного стану, якщо той. хто залишив без допомоги сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан, що потягло за собою тяжкі наслідки.

В апеляційній скарзі зі змінами та уточненнями обвинувачений просить вирок суду першої інстанції скасувати та направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. Посилаючись на те, що суд першої інстанції істотно порушив вимоги кримінального процесуального закону під час розгляду кримінального провадження та під час постановлення вироку допустив однобічність та неповноту судового слідства, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.

Так, на думку обвинуваченого, експерт за сукупністю ряду тілесних ушкоджень середньої тяжкості, склав декілька з них та отримав тяжкі тілесні ушкодження. Такими діями судово-медичного експерта, на думку обвинуваченого, суд першої інстанції був введений в оману та невірно кваліфікував його дії за ч.2 ст.286, ч.3 ст.135 КК України.

На думку обвинуваченого, його дії слід було кваліфікувати за ч.1 ст.135 КК України, посилаючись на те, що тяжкі тілесні ушкодження потерпіла отримала внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а не в наслідок залишення її в небезпеці.

Також, обвинувачений посилається на те, що істотне порушення вимог кримінального процесуального закону вбачається в тому, що потерпіла ОСОБА_2 по кримінальному провадженню не була допитана в судовому засіданні, її думка не була врахована при призначені покарання, а також їй не було вручено копії зміненого обвинувального акту.

Обвинувачений посилається також на те, що суд першої інстанції при призначені покарання не врахував, що він раніше не вчиняв аналогічних злочинів та визнав цивільний позов в повному обсязі. Судом у вироку зазначені тільки обтяжуючи обставини та не враховано пом'якшуючі, які могли істотно вплинути на призначення покарання.

Прокурор в апеляційній скарзі зі зміненими доводами, просить вирок суду першої інстанції змінити у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, перекваліфікувати дії ОСОБА_4 з ч.3 ст.135 КК України на ч.1 ст.135 КК України. Вважати ОСОБА_4 засудженим за ч.2 ст.286 КК України у виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки, за ч.1 ст.135 КК України у виді 3 років позбавлення волі, згідно ст.70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом часткового складання покарань у виді 6 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.

У доводах прокурор посилається на те, що відповідальність за ч.3 ст.135 КК України настає у лише у разі, якщо між залишенням особи у небезпеці та отриманням нею тілесних ушкоджень є прямий причинний зв'язок. Однак, на думку прокурора, відповідно до встановлених обставин кримінальних правопорушень, тяжкі тілесні ушкодження по критерію небезпеки для життя у потерпілої ОСОБА_2 настали в наслідок порушення ОСОБА_4 правил безпеки дорожнього руху, тобто внаслідок скоєння кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст.286 КК України, а тому не перебуває у причинному зв'язку із залишенням потерпілої в небезпеці.

Представник потерпілої ОСОБА_3 та потерпіла ОСОБА_2 подали заперечення на апеляційну скаргу обвинуваченого, в яких просять в задоволенні апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_4 в частині перекваліфікації його дій з ч.2 ст.286 КК України на ч.1 ст.286 КК України та з ч.3 ст.135 КК України на ч.1 ст.135 КК України відмовити, вирок суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на те, що апеляційна скарга обвинуваченого є необґрунтованою, надуманою та направлена на уникнення справедливого та законного покарання.

Заслухавши суддю-доповідача, обвинуваченого його захисника, які просили задовольнити апеляційну скаргу обвинуваченого, а апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення, прокурора, який просив задовольнити його апеляційну скаргу, а апеляційну скаргу обвинуваченого залишити без задоволення, потерпілу та її представника, які просили залишити апеляційні скарги обвинуваченого та прокурора без задоволення, вивчивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи апеляційних скарг зі змінами та уточненнями, колегія суддів вважає, що вони підлягають частковому задоволенню.

Розгляд апеляційних скарг в межах їх доводів встановлено, що висновок суду першої інстанції про винність обвинуваченого ОСОБА_4 в порушені правил дорожнього руху, внаслідок чого потерпілій ОСОБА_2 були спричинені тяжкі тілесні ушкодження, скоєні за обставин викладених у вироку суду, підтверджені сукупністю зібраних по справі та досліджених в судовому засіданні доказами, яким суд дав належну правову оцінку.

Доводи обвинуваченого щодо того, що судово-медичний експерт не вірно визначив тяжкість тілесних ушкоджень утворених у потерпілої не знайшли свого підтвердження.

Оскільки, як вбачається з матеріалів кримінального провадження судово-медичний експерт в судовому засіданні в суді першої інстанції чітко розмежувала, які тілесні ушкодження відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, середніх та тяжких.

Окрім цього, посилання обвинуваченого на те, що в судовому засіданні не була допитана потерпіла колегія суддів також вважає необґрунтованим. Як вбачається з матеріалів кримінального провадження потерпілими визнано ОСОБА_2 та ОСОБА_5, який є батьком потерпілої. В судовому засіданні 16 січня 2015 року був присутній потерпілий ОСОБА_5. Також судом в цьому ж судовому засіданні ставилося на обговорення питання щодо розгляду кримінального провадження за відсутності представника потерпілої ОСОБА_3, про що обвинувачений та його захисник не заперечували.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.393 КПК України апеляційну скаргу мають право подати обвинувачений, стосовно якого ухвалено обвинувальний вирок, його законний представник чи захисник - в частині, що стосується інтересів обвинуваченого.

Таким чином, доводи обвинуваченого щодо невручення копії зміненого обвинувального акту потерпілій, знаходяться поза межами його інтересів та жодним чином не свідчать про неправильність чи необґрунтованість вироку суду першої інстанції щодо нього.

Однак, доводи прокурора та обвинуваченого щодо невірної кваліфікації його дій за ч.3 ст.135 КК України, колегія суддів вважає обґрунтованими, оскільки ч.3 ст.135 КК України передбачає особливі кваліфікуючі обставини, якщо залишення в небезпеці спричинило смерть особи або інші тяжкі наслідки. Між залишенням у небезпеці та тяжкими наслідками повинен бути встановлений причинний зв'язок.

Так, відповідно до пояснень судово-медичного експерта ОСОБА_6, яка вказала, що: дві забиті рани лобової і тім'яної областей є легкими тілесними ушкодженнями, що спричинило короткочасний розлад здоров'я; відкритий розрив лонного зчленовування з розходженням його на 9см, відкритий розрив лівого клубово-крижового зчленовування, дві забито-різані рани у області лівого стегна, є ушкодженнями, що утворилися одномоментно, мають одну спільну локалізацію, та відносяться до тяжких тілесних пошкоджень по критерію небезпеки для життя; інші ушкодження (закритий краєвий перелом зовнішнього мищєлка лівої більшоберцової кістки із сувом, підвих лівої гомілки назовні, пошкодження зв'язково-сумочного апарату обох колінних суглобів) відносяться до ушкоджень середньої тяжкості за тривалістю розладу здоров'я.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не вірно дійшов до висновку щодо кваліфікації дій обвинуваченого за ч.3 ст.135 КК України, оскільки з пояснень судово-медичного експерта вбачається, що тяжкі ушкодження утворилися одномоментно, тобто в результаті дорожньо-транспортної пригоди, а не в результаті залишення потерпілої в небезпеці.

У зв'язку із зазначеним, колегія суддів вважає, що дії обвинуваченого ОСОБА_4 слід кваліфікувати за ч.1 ст.135 КК України, а тому в цій частині вирок суду першої інстанції підлягає зміні з призначенням покарання.

Так, відповідно до вимог ст.65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Вирішуючи питання про міру покарання обвинуваченому ОСОБА_4, колегія суддів враховує ступінь тяжкості вчинених ним кримінальних правопорушень, та згідно ст.65 КК України враховує й дані, що характеризують особу, який на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, офіційно не одружений, але проживає однією сім'єю з ОСОБА_7, має на утриманні батька інваліда 3-ої групи ОСОБА_8 та двох неповнолітніх дітей: доньку ОСОБА_9 2009 року народження та ОСОБА_10 1999 року народження, офіційно не працює, має постійне місце реєстрації та проживання, в силу ст.89 КК України не судимий, а також пом'якшуючу обставину - щире каяття ї обтяжуючу обставину - вчинення злочину у стані алкогольного сп'яніння.

З урахуванням цих обставин колегія суддів, призначає ОСОБА_4 покарання в межах санкцій передбачених ч.1 ст.135, ч.2 ст.286 КК України, яке є необхідним і достатнім для його виправлення і попередження нових злочинів,

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що при призначені покарання обвинуваченому ОСОБА_4 за сукупністю злочинів, необхідно застосувати принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим, відповідно до ст.70 КК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_4 зі змінами і доповненнями - задовольнити частково.

Апеляційну скаргу прокурора зі змінами - задовольнити частково.

Вирок Жовтневого районного суду м. Харкова від 10 лютого 2015 року відносно ОСОБА_4, - змінити.

Перекваліфікувати дії ОСОБА_4 з ч.3 ст.135 КК України на ч.1 ст.135 КК України та призначити покарання ОСОБА_4 2 (два) роки позбавлення волі.

Згідно зі ст.70 КК України за сукупністю злочинів передбачених ч.2 ст.286, ч.1 ст.135 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначити ОСОБА_4 покарання у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 (три) роки.

В решті вирок залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом трьох місяців шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ, а ОСОБА_4 - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.

Головуючий -

Судді: