Ухвала суду № 51930133, 23.09.2015, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Провадження № 22ц/790/6614/2015 Головуючий 1 інст. - Шрамко Л.Л.

Справа № 642/1053/15-ц Доповідач - Кісь П.В.

Категорія: договірні

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 вересня 2015 року судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області у складі:

головуючого - Кіся П.В.,

суддів: - Кружиліної О.А,,

- Макарова Г.О.,

за участю секретаря - Прийміч А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3, ОСОБА_4 на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 06 серпня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», третя особа: Управління Національного банку України про визнання недійсними договорів, стягнення грошових коштів, зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

13 лютого 2015 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулись до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» (далі по тексту - ПАТ «УкрСиббанк»), який уточнили, доповнили і просили:

- визнати недійсними договір про видачу споживчого кредиту №11277194000 від 26 грудня 2007 року та договір іпотеки від 26 грудня 2007 року, укладені між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3;

- виключити запис про реєстрацію заставного майна з Державного реєстру обтяжень нерухомого майна, реєстр № 9455 від 26.12.2007 року;

- визнати недійсним договір поруки № П-11277194000 від 26 грудня 2007 року, укладений між АКІБ «УкрСиббанк» і ОСОБА_4;

- зобов'язати ПАТ «УкрСиббанк» повернути ОСОБА_3 кошти, зайво виплачені нею в період виконання зобов'язань за договором № 11277194000 від 26 грудня 2007 року та стягнути грошову суму, еквівалентну 11 223, 63 доларам США;

- зобов'язати повернути документи на квартиру з адресою: АДРЕСА_1 - договір купівлі-продажу від 26.12.2007 року та технічний паспорт

В обґрунтування своїх вимог позивачі посилались на те, що під час укладення вказаних договорів було допущено порушення низки законодавчих актів, а тому їх слід визнати недійсними, оскільки спірні договори укладались за умовами банку, змінити які або відмовитися від яких та запропонувати свої умови позичальник не міг. На час укладання кредитного договору у банку не було ліцензії на проведення розрахунків в валюті, тому відповідач не мав права укладати договір, де зобов'язання зазначено у іноземній валюті, а на території України всі розрахунки повинні здійснюватися лише в національній валюті України. Індивідуальної ліцензії на видачу кредитів в валюті та здійснення платежів в валюті відповідач не мав. Відповідачем в порушення ст. 11 Закону «Про захист прав споживачів» не була надана попередньо до підписання кредитного договору, інформація про орієнтовну сукупну вартість кредиту, привілеї та недоліки запропонованих схем кредитування. В кредитному договорі не було зазначено, що при достроковому внесенні ануїтетного платежу достроково погашається тіло кредиту, внаслідок чого вона лише після внесення достроково 2 000 доларів США в погашення кредиту дізналась, що сплата вказаної суми не впливає на тіло кредиту. Банком одноособово збільшено розмір процентної ставки до 13, 45%, замість встановленої в договорі процентної ставки 11,7% , та збільшена сума страхового платежу в гривні,що не обумовлено договором. За умовами договору вона не зобов'язана була сплачувати комісійні, однак в день отримання кредиту перед видачею кредиту банк зобов'язав її сплатити в касу 2 272 грн. 50 коп., що складало 450 доларів США на момент видачі кредиту. Окрім договору застави квартири, банк зобов'язав її укласти договір поруки, хоч ринкова вартість заставного майна більш ніж на 23% перевищує суму кредиту. Банк під виглядом споживчого кредиту нав'язав їй іпотечний кредит на несправедливих умовах. Також банк забрав її правовстановлюючі документи на квартиру, чим позбавив права розпорядження належним майном.

Крім того, підписання кредитного договору проходило в день видачі кредиту та оформлення договору купівлі-продажу квартири. Оскільки ОСОБА_3 не має вищої освіти в сфері фінансів та банківської діяльності, недостатньо володіє українською мовою для дослівного розуміння умов договору, договір викладений дрібним шрифтом, з договором та його додатками до підписання договору вона не мала можливості ознайомитися в повному обсязі та була обмежена в часі.

Таким чином, на думку позивачів, відповідачем були порушені ст. ст. 27, 91, 203, 215,216, 227, 229, 230, 321, 236,524, ч.2 ст. 548, 598, 628,634, 638 ЦК України, ст. 11, 15, 16, 18,19, 21, 22, 24 Закону «Про захист прав споживачів», Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» від 19.02.1993 року та інші нормативно-правові акти і тому спірні договори необхідно визнати недійсними.

Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 06 серпня 2015 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 просить скасувати вказане рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Вважають рішення суду необґрунтованим та таким, що постановлено з порушенням норм матеріального і процесуального права, а також невідповідності висновків суду обставинам справи.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянти зазначають, що судом першої інстанції було порушено ст. 14 ЦПК України, надано перевагу стороні відповідача та не були належним чином досліджені всі докази по справі. Так, в матеріалах справи міститься договір про намір купівлі-продажу квартири від 17.12.2007 року укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_5, який підтверджує факт того, що під час укладення кредитного договору ОСОБА_3 не могла відмовитись від не справедливих умов договору, оскільки це могло привести до збитків в розмірі 3000 доларів США, а це складає 10% від суми кредиту.

Крім того, судом першої інстанції не надано належної оцінки тому факту, що відповідач не має ліцензії здійснення операцій в іноземній валюті та безпідставно збільшив процентну ставку з 11.7 % до 13.45% та не надав належної оцінки тому, що кредитний договір уклався у короткий термін часу, що позбавило позивача належним чином ознайомитись з текстом договорів.

Також, відповідач з моменту укладання спірних договорів не видавав позивачам правовстановлюючі документи на квартиру, що позбавило позивачів на протязі 7,5 років права розпоряджатись власним майном, оформлювати субсидію, тощо.

Спірними договорами порушений принцип рівності сторін та обмежено право споживача на отримання необхідної доступної, достовірної та своєчасної інформації про кредит. Кредитний договір не містить умов, які б регулювали відповідальність банка за невиконання умов договору, банк залишив за собою право підвищувати процентну ставку. В спірному договорі немає обов'язку позичальника нести 100% ризик при девальвації національною валюти, крім того під час укладення договору представник банку запевнив позивача, що зміна курсу долару не відбудеться, оскільки були використані прогнози Кабінету міністрів України і Національного банку України про зростання благополуччя населення і тому на підставі ст. 47 Закону України «про банки та банківську діяльність» передбачено, що саме банки розміщують залучені кошти на власний ризик і таким чином саме банк повинен був нести відповідальність у випадках які не передбачені договором.

Кредитний договір укладений з використанням нечесної підприємницької практики, тому є недійсним. Також, банк нав'язав апелянту супутні послуги та товари - страхування майна у компанії за своєю вказівкою, та ще один договір споживчого кредиту для оплати платежів страхової компанії чим порушив банківську таємницю.

Крім того, апелянти посилаються на те, що представники банку ввели в оману ОСОБА_4 відносно того, що його підпис під договором поруки це лише формальність, однак якщо б йому було відомо про наслідки укладення такого договору, він би не погодився на укладання спірних угод.

В суді апеляційної інстанції апелянти ОСОБА_3 та ОСОБА_4 підтримали апеляційну скаргу і просили її задовольнити, посилаючись на викладені в ній доводи

Представник відповідача ПАТ «УкрСиббанк» - ОСОБА_6 проти апеляційної скарги заперечувала, вважаючи рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.

Представником третьої особи Управління Національного банку України в Харківській області надано письмові заперечення на апеляційну скаргу з клопотанням розглядати справу без його участі. В наданих письмових запереченнях представник Управління Національного банку України в Харківській області посилається на те, що відповідач мав та має достатні юридичні підстави та законне право укладати кредитні договори в іноземній валюті, а також право вимагати виконання позичальником кредитного договору в іноземні валюті (в валюті договору) та приймати таке виконання в іноземній валюті (в валюті договору), як в сумі основного боргу (кредиту), так і процентів за користування кредитом, як в сумі основного боргу (кредиту), так і процентів за користування кредитом, а боржник зобов'язаний виконувати зобов'язання належним чином відповідно до умов кредитного договору.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно вимог ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч.4 ст.60 ЦПК України доказування не можуть ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, а сторони не заперечують факт укладення між акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк та ОСОБА_3 договору про видачу споживчого кредиту №11277194000 від 26 грудня 2007 року, за яким банк зобов'язався надати ОСОБА_3 однією сумою кредитні кошти у розмірі 30 000 доларів США, що дорівнює еквіваленту 151 500 грн. за курсом НБУ на день укладення договору, для придбання квартири АДРЕСА_1, а остання зобов'язалась належним чином використовувати і повернути банку кредитні кошти в іноземній валюті не пізніше 26 грудня 2019 року, та сплачувати проценти шляхом сплати ануїтетних платежів у розмірі 390 доларів США в день сплати ануїтетних платежів. (а.с. 13-17) Розмір ануїтетного платежу може змінитися у випадку зміни процентної ставки згідно з умовами договору (п.п.1.1.,1.2.2 договору). (а.с. 13)

Згідно з п.1.3. договору за використання кредитних коштів у межах встановленого строку кредитування процентна ставка встановлюється в розмірі 11,7% річних. По закінченні 30 календарних днів, рахуючи з дати видачі кредиту та кожного наступного місяця кредитування, процентна ставка підлягає перегляду відповідно до умов п.10.2 договору. (а.с. 13)

26 грудня 2007 року АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 в забезпечення виконання грошових зобов'язань за вказаним кредитним договором укладено договір іпотеки, за яким позивачка (іпотекодавець) передала в іпотеку відповідачу (іпотекодержателю) вказану квартиру. У пункті 1.4. договору зазначено, що іпотекодавець свідчить, що укладанням цього договору не порушені права та/або інтереси третіх осіб. Вказаний договір посвідчений нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Десятниченко О.В.

26 грудня 2007 року АКІБ «УкрСиббанк» та позивачем ОСОБА_4 укладено договір поруки № П-11277194000, за яким останній зобов'язався перед кредитором відповідати за невиконання ОСОБА_3 усіх зобов'язань за вказаним договором про надання споживчого кредиту. У пункті п.1.2 договору поруки зазначено, що поручителю добре відомі всі умови зазначеного основного договору (кредитного), а відповідно до п.5.1. договору поручитель підтверджує, що повністю розуміє всі умови основного договору та цього договору, свої права і обов'язки за договором і погоджується з ними.

Відповідно до ч. 1 ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом і банком.

Відповідно до ч. 1ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ст.1056 ЦК України позичальник має право відмовитися від одержання кредиту частково або в повному обсязі, повідомивши про це кредитодавця до встановленого договором строку його надання, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У ст. 627 ЦК України, зазначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, свобода договору означає право громадян або юридичних осіб вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначити умови такого договору.

Також, ст.628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Так, апелянт в апеляційній скарзі посилається на те, що у відповідача не було відповідної ліцензії для укладення договорів у іноземні валюті, відповідно до ст.99 Конституції України, ст. 524 ЦК України, якими передбачено, що грошовою одиницею України є гривня і зобов'язання повинно бути виражено в національній грошовій одиниці і тому у ПАТ «УкрСиббанк» не мало право укладати кредитний договір в іноземні валюті.

Однак, відповідно до ст. 47, ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати банківські (кредитні) операції, в тому числі, розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Відповідно до ст.5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом.

Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

Національним банком прийнято Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, (затв. постановою Правління НБУ № 275 від 17 липня 2001 p.), відповідно до п. 5.3. якого письмовий Дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.93 за N 15-93.

Відповідно до п. 2.3 зазначеного Положення за умови отримання письмового Дозволу НБУ банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями по залученню та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України.

Судом встановлено, а позивачами не спростовано, що AT «УкрСиббанк» має банківську ліцензію НБУ №75 від 24 грудня 2001 року, письмовій Дозвіл № 75-2 від 19 листопада 2002 року та додаток до Дозволу № 75-2 від 19 листопада 2002р., якими передбачено право AT «УкрСиббанк» здійснювати банківські операції, в тому числі, щодо розміщення залучених коштів в іноземній валюті від свого імені. (том 1 а.с. 139, 140)

Відповідно до п.«в» ч. 4 ст.5 Декрету індивідуальні ліцензії видаються на операції з надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Чинним законодавством межі термінів і сум надання/одержання в іноземній валюті не визначено.

Відповідно до Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 5 від 30.03.2015 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», узагальнюючи судову практику, дійшов такого висновку: «...банк як фінансова установа, отримавши у встановленому законом порядку (статті 19, 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність") банківську та генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій або письмовий дозвіл на здійснення операцій із валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15 лютого 2011 року № 3024-VI "Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків" є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, має право здійснювати операції з надання кредитів у іноземній валюті ("пункт 2 статті 5 Декрету про валютне регулювання).

Також, статтею 192 ЦК України визначено, що грошовими коштами є грошова одиниця України - гривня, яка є законним засобом платежу, а також іноземна валюта, яка використовується у випадках і в порядку, встановлених законом.

Пунктом 10 Постанови Пленуму ВССУ № 5 від 30.12.2012 р. встановлено: «згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Вказана стаття визначає правовий статус гривні, але не встановлює сферу її обігу, а статтею 192 ЦК передбачено, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом». Як вказано вище, ст.ст.47, 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», п/п «в» п.4, ст.5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» встановлено право банків на видачу валютних кредитів за наявності ліцензії або Дозволу НБУ на право здійснення валютних операцій.

Таким чином, вираження в іноземній валюті грошового зобов'язання за спірним кредитним договором відповідало вимогам законодавства, що діяло станом на час видачі кредиту та про що не заперечував у письмових запереченнях на апеляційну скаргу представник Управління Національного банку України в Харківській області.

Не можна погодитися і з доводами апелянтів у тій частині, що кредитним договором було встановлено проценту ставку у розмірі 11,7 %, а відповідач безпідставно та без її згоди стягував проценти у розмірі 13,45 %, оскільки з матеріалів справи вбачається, що пунктом 1.3 кредитного договору встановлено фіксовану процентну ставку за користування ОСОБА_3 кредитними коштами в розмірі 11,7% річних. По закінченню 30 календарних днів, рахуючи з дати видачі кредиту кожного наступного місяця кредитування, процентна ставка підлягає перегляду відповідно до п.10.2 даного договору. (том 1 а.с. 13)

Відповідно до п. 10.2 сторони погодили, що протягом дії договору банк відповідно до умов п.1.3.1 цього договору може змінити розмір процентної ставки в сторону збільшення у разі настання порушення позичальником кредитної дисципліни (неналежне виконання умов цього договору та/або умов договорів, за яким надано забезпечення виконання зобов'язань позичальника за цим договором) та ін. обставин передбачених п. 10.2 ( том 1 а.с. 15)

Крім того, згідно додаткової угоди до вказаного договору від 26 грудня 2007 року, яка є невід'ємною частиною договору, сторони погодили додати до договору додаток №1 - графік платежів, визначення сукупної вартості кредиту, додаток №2 - тарифи банку та інші умови. Процентна ставка в розмірі 13,45% річних являється реальною процентною ставкою, зазначеною в додатку № 1 до кредитного договору «Графік платежів, визначення - сукупної вартості кредиту» (том 1 а.с. 18-19), який укладався на виконання «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», затверджених Постановою Правління НБУ № 168 від 10.05.2007 pоку. Реальна процентна ставка розраховується, виходячи із суми кредиту, процентів, які позичальник сплатить банку за весь час кредитування і вартості всіх супутніх послуг (оцінка майна, його страхування, нотаріальне посвідчення договору іпотеки, тощо).

В спірному договорі п. 9.2. передбачено, що своїм підписом позичальник підтверджує , що повністю розуміє всі умови даного договору, свої права та обов'язки за цим договором і погоджується з ними, що укладання цього договору не потребує узгодження з третіми особами, а згідно з п.10.13 договору позичальник підтверджує, що всі умови даного договору йому цілком зрозумілі і він вважає їх справедливими по відношенню до нього, перед підписанням цього договору позичальником отримано інформаційний лист відповідно до вимог п.2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів».

Таким чином, апелянтом ОСОБА_3 не надано доказів того, що вона не була належним чином повідомлена про всі умови договору. Як вбачається з спірного договору, їй було надано інформацію щодо всіх умов договору, пов'язаних з його виконанням витрат та щодо сукупної вартості договору і тому не має підстав для визнання кредитного договору недійсним.

Крім того, в день підписання спірного кредитного договору позивачці було надано інформацію про детальний опис вартості кредиту, реальної процентної ставки та абсолютне значення подорожчання кредиту, крім цього сторонами кредитного договору було підписано Додаток № 1 до кредитного договору - Графік погашення заборгованості по кредиту (том 1 а.с. 18), в якому міститься таблиця, в якій зазначено суму в доларах США, яку позивачка повинна сплачувати кожного місяця впродовж всього часу користування кредитом.

Також, відповідно до змісту оспорюваного договору, сторони досягнули згоди щодо всіх істотних умов, позивачу було повідомлено про всю необхідну для даного кредитного договору інформацію, як того вимагає ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», позивачка діяла добровільно, повністю усвідомлюючи наслідків своїх дій, про що свідчать його підписи.

Посилання апелянта на те, що судом першої інстанції не витребувана інформація про час підписання спірного кредитного договору та часу видачі готівки з каси, оскільки це підтверджувало б факт обмеженого часу та можливість втрати 3000 доларів США, про який знав представник банку і тому змусив підписати невигідні умови кредитування є безпідставними, оскільки договір про намір купівлі-продажу квартири був укладений 17.12.2007 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5, а кредитний договір ОСОБА_3 уклала 26.12.2007 року, тобто позивач мала достатній час для вивчення та аналізу кредитних портфелів та банківської діяльності інших банків, які надавали свої послуги на території України, однак апелянти надали перевагу саме АТ «УкрСибБанк», оскільки як пояснила в судовому засіданні ОСОБА_3, вона раніше вже укладала кредитні договори саме з цим банком і тому знову надала перевагу саме АТ «УкрСибБанк».

Відповідно вимог ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_3 було надано інформаційний лист, в якому було повідомлено про існуючі програми кредитування в AT «УкрСиббанк», а саме - переваги одних програм перед іншими; способи забезпечення кредитних зобов'язань, порядок сплати процентів за користування кредитом; витрати, пов'язані з оформленням кредиту; максимальна сума кредиту у процентному співвідношенні до ринкової вартості предмета іпотеки; строк кредитування, тощо ( том 1 а.с.118). Даний інформаційний лист ОСОБА_3 отримано, про що свідчить її власноручний підпис.

Крім того, ОСОБА_3 під час укладення кредитного договору будь-яких пропозицій стосовно внесення до нього змін або протоколу розбіжностей, тощо, не надавала і маючи можливість не погодитись з умовами кредитного договору, бо він є публічним, і запропонувати свою редакцію деяких умов, погодилась з запропонованою AT «УкрСиббанк» редакцією, про що свідчить власноручний підпис ОСОБА_3 на кожному аркуші договору.

Таким чином, оскільки позивачка добровільно підписала договір, чим виразила своє волевиявлення і таким чином висловила свою згоду з усіма умовами цього договору апелянтами не надано належних і допустимих доказів, які б підтверджували недобросовісність в діях відповідача, які б призвели до погіршення становища позивачів.

Також, апелянти посилаються на те, що відповідачем, начебто, було нав'язано укладення, крім основного кредиту в доларах США, кредиту в національній валюті і договору страхування, чим порушено норми цивільного законодавства щодо недопущення зловживання монопольним становищем на ринку тих чи інших послуг.

Однак, згідно зі ст.8 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець зобов'язаний застрахувати предмет іпотеки від ризиків випадкового знищення, пошкодження, псування, тощо. Пунктом 4.8 кредитного договору встановлено обов'язок позичальника застрахувати предмет іпотеки в рекомендованій банком страховій компанії і здійснювати подальше щорічне страхування іпотечного майна.

Таким чином, обов'язок страхування іпотекодавцем предмета іпотеки встановлений Законом України «Про іпотеку», а позичальник вправі обрати страхову компанію на свій власний розсуд, оскільки пунктом 4.8 кредитного договору визначено те, що страхову компанію банк лише рекомендує, а не зобов'язує іпотекодавця укласти договір з конкретною страховою компанією. (том 1 а.с. 14)

Для сплати страхових платежів банк пропонує позичальнику укласти кредитний договір у випадку, якщо позичальник не в змозі сплачувати страхові платежі самостійно. Укладати або ні такий кредитний договір вирішує позичальник.

Отже, твердження апелянтів про нав'язування ОСОБА_3 укладення додаткових договорів - страхування і кредитного договору на сплату страхових платежів не відповідає дійсності, ст.8 Закону України «Про іпотеку» і п.4.8 кредитного договору.

Крім того, в апеляційній скарзі апелянти посилаються на те, що при укладенні спірних договорів них було вилучено банком оригінали правовстановлюючих документів, чим порушено їх цивільні права на розпорядження власним майном.

Однак, між позивачем і відповідачем 26.12.2007 року укладено договір відповідального зберігання документів, за яким ОСОБА_3 передала правовстановлюючі документи на предмет іпотеки для зберігання в AT «УкрСиббанк» на час дії кредитного договору.

Відповідно до ст.953 ЦК України зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажедавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.

Апелянтами не надано ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції належних та допустимих доказів на підтвердження їх доводів, що вони зверталися в банк з вимогою про повернення правовстановлюючих документів і їм було в цьому відмовлено.

Зазначене свідчить, що ОСОБА_3 добровільно, у відповідності з умовами договору про відповідальне зберігання документів від 26.12.2007 p., передала правовстановлюючі документи на предмет іпотеки в AT «УкрСиббанк». Інших даних матеріали справи не містять.

Також, апелянти стверджують, що при ухваленні оскаржуваного рішення в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору іпотеки судом першої інстанції не враховано ту обставину, що договір іпотеки не було підписано чоловіком ОСОБА_4, незважаючи на те, що квартира, яка придбавалася за рахунок кредитних коштів, є об'єктом сумісної власності подружжя, а також вказують, що були порушені вимог ч.1 ст. 184 ЦК України, ст.4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а саме - укладення договору іпотеки без наявності реєстрації права власності ОСОБА_3 в Державному реєстрі речових прав.

Однак, відповідно до п.44 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», затвердженої наказом Мінюсту № 20/5 від 03.03.2004 року, договори щодо належного подружжю на праві спільної сумісної власності майна, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації можуть бути посвідчені нотаріусом за наявності письмової згоди другого з подружжя. Згода на укладення такого договору повинна бути посвідчена нотаріально.

Згода ОСОБА_4 на укладення договору іпотеки його дружиною - ОСОБА_3, на умовах за її розсудом, квартири АДРЕСА_1, посвідчена приватним нотаріусом ХМНО Десятниченко О.В. 26.12.2007 року за реєстровим № 9242, про згоду ОСОБА_4

Іншої вимоги щодо оформлення погодження одним з подружжя на укладення договору іпотеки чинне цивільне законодавство не містить.

Згідно з ч.5 ст.18 Закону України «Про іпотеку» в разі, «якщо іпотекою забезпечується повернення позики, кредиту для придбання нерухомого майна, яке передається в іпотеку, договір купівлі-продажу цього нерухомого майна та іпотечний договір можуть укладатися одночасно».

Вказані позивачами в апеляційній скарзі доводи не свідчать про наявність підстав для визнання договору іпотеки недійсним, спростовуються встановленими судом обставинами, а також змістом п.44 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», ч.5 ст.18 Закону України «Про іпотеку».

Апелянт ОСОБА_4 обґрунтовує визнання договору поруки недійсним посиланням на ч.1 ст.559 ЦК України, вказуючи, що підвищенням процентної ставки при виникненні простроченої заборгованості відбувається збільшення обсягу відповідальності поручителя ОСОБА_4 без його погодження і якби йому про це повідомили під час укладення спірного договору, то він би не погодився з такими вимогами.

Однак у відповідності до пункту 1.2 договору поруки поручителю були повідомлені всі умови кредитного договору. Підвищення розміру процентної ставки на суму простроченої заборгованості в разі її виникнення передбачено п.8.1 кредитного договору.

Аналіз обставин виникнення спору та мотивів позивачів свідчить про те, що з позовом про визнання недійсними договорів восьмирічної давнини вони звернулися у зв'язку зі змінами в економіці та фінансово-кредитній сфері, значним коливанням курсу валюти, погіршенням матеріального стану, а також незгодою з розрахунками банком при здійсненні позичальником поточних платежів.

Однак ці обставини мають значення для вирішення спору щодо правильності розрахунків, а не для визнання договорів недійсними.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права і ухвалив законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п. 1 ч. 1 ст. 307, ст.ст. 308, 313-315, 317, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 06 серпня 2015 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, в касаційному порядку може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий -

Судді: