Рішення № 51921982, 02.10.2015, Апеляційний суд Рівненської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 жовтня 2015 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Рівненської області в складі :

головуючого судді - Гордійчук С.О.

суддів: - Боймиструка С.В., ОСОБА_2

секретар судового засідання - Коробчук А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 03 липня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5, ЗАТ КБ "ПриватБанк", Рівненське регіональне управління Державної спеціалізованої фінансової установи "Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву", ВАТ "Банк Фінанси та Кредит" про поділ майна подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя та визнання права особистої приватної власності, -

в с т а н о в и л а :

Рішенням Рівненського міського суду від 03 липня 2015 року задоволено частково позов ОСОБА_3 до ОСОБА_5, ЗАТ КБ "ПриватБанк", Рівненське регіональне управління Державної спеціалізованої фінансової установи "Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву", ВАТ "Банк Фінанси та Кредит" про поділ майна подружжя.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 вартістю 438311,50 грн. з вмонтованою шафою-купе - вартістю 8000 грн., пральну машину "Веко" - вартістю 2000 грн., канапу - вартістю 1370 грн., пилосмок "LG" - вартістю 350 грн., телевізор "SAMSUNG" - вартістю 6000 грн., пилосмок паровий "Ariette" - вартістю 2500 грн., кухонний комбайн "Philips" - вартістю 2500 грн., дитяче ліжко - вартістю 2200 грн., а всього на суму 463231,50 грн.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 витрати за проведення експертизи у сумі 3000 грн.

В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Задоволено частково зустрічний позов ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя та визнання права особистої приватної власності.

Визнано за ОСОБА_5 право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 вартістю 438311,50 грн. з вмонтованою кухнею та газовою плитою вартістю 15000 грн., комп'ютер, монітор та принтер - вартістю 8000 грн., праску "Simens" - вартістю 500 грн., холодильник "Bosn" - вартістю 6000 грн., телевізор "SAMSUNG-40" - вартістю 3000 грн., а всього на суму 470811,50 грн.

Визнано за ОСОБА_5 право особистої приватної власності на нежитлове приміщення ІІ поверху АДРЕСА_2, загальною площею 25,7 кв.м..

В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 покликається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права тому що суд безпідставно позбавив ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину нежитлового приміщення АДРЕСА_2, незважаючи на те, що це нежитлове приміщення було придбано за спільні кошти подружжя в період перебування в шлюбі. Суд першої інстанції в рішенні не навів мотивів з яких він взяв до уваги покази свідків ОСОБА_7 та не прийняв до уваги нотаріально посвідчені заяви та договори, які підтверджують виникнення спільної сумісної власності подружжя на вказане нежитлове приміщення.

Просить оскаржуване рішення змінити, проте в судовому засіданні апеляційного суду апелянт уточнив вимоги та просить рішення в частині відмови у розподілі нежитлового приміщення по АДРЕСА_2 та стягненні різниці у вартості майна подружжя скасувати та задовольнити її позовні вимоги за первісним позовом.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників процесу, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

В частині поділу іншого майна подружжя (речі домашнього вжитку) та визнання за ОСОБА_5 права власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1, рішення суду першої інстанції сторонами не оскаржується, а тому відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України та роз'яснень п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» № 12 від 24 жовтня 2008 року апеляційним судом не перевіряється.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про поділ майна подружжя - нежитлового приміщення ІІ поверху АДРЕСА_2, суд першої інстанції правильно виходив із недоведеності позовних вимог.

Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 2 ст.59 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Як вбачається з матеріалів справи і це встановлено судом першої інстанції сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 25 липня 1997 року по 04 червня 2014р.

Під час шлюбу, 25 червня 2007 року між ОСОБА_5 та Громадською організацією «Асоціація «Адвокат» було укладено договір купівлі продажу 18/100 частини нежитлового приміщення ІІ поверху АДРЕСА_2, посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Юган Г.І., реєстровий номер 1905. а 19 липня 2007 року між цими ж сторонами було укладено договір поділу вказаного приміщення відповідно до якого ОСОБА_5 набув у власність нежитлові приміщення ІІ поверху №20, №21 та №22, загальною площею 25,7 кв.м., що складає цілу ідеальну частку, а 20.08.2007 року це право власності зареєстровано у реєстрі права власності на нерухоме майно.

Доводи апеляційної скарги проте, що оскільки нежитлове приміщення придбане під час шлюбу, тому в силу статей 69, 70 СК України у подружжя виникла спільна сумісна власність, тобто право іншого з подружжя на 1/2 частину спірного приміщення не заслуговують на увагу з таких підстав.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею/ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй/йому особисто.

Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які є підставами виникнення права спільної власності на майно подружжя) визначені у статті 60 СК України.

За змістом цієї норми належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його за час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна.

Виходячи з наведеного для правильного застосування статті 60 СК України та визнання майна спільною сумісною власністю суд повинен установити не тільки факт набуття цього майна за час шлюбу, а й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Будь-яких доказів проте, що спірне приміщення було придбане за спільні сумісні кошти подружжя і це майно фактично використане на задоволення потреб сім'ї матеріали справи не містять. Навпаки, в судовому засіданні позивач пояснила, що спірне приміщення було придбане для ведення бізнесу, оскільки чоловік займався підприємницькою діяльністю, а також укладав кредитну угоду із ВАТ "Банк Фінанси та Кредит" кошти якої використовував для розвитку свого бізнесу.

Установивши, що на час придбання нежитлового приміщення сторони перебували у шлюбі, суд першої інстанції, застосовуючи норми статей 57, 60 СК України, а також враховуючи показання свідків ОСОБА_7, ОСОБА_9 та розписку про надання ОСОБА_5 позики для придбання нежитлового приміщення дійшов обґрунтованого висновку про придбання спірної частини офісних приміщень за особисті кошти ОСОБА_5

Одночасно суд на підставі статті 65 СК України визнав отриману ОСОБА_3 боргову суму його особистим боргом, урахувавши, що ОСОБА_3 згоди на укладення договору позики не давала.

З огляду на встановлені фактичні обставини та наведені мотиви, суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права - статті 57, 60 СК України та обґрунтовано визначив правовий статус спірного майна приватною особистою власністю ОСОБА_5

Аналогічні висновки містяться і в постанові Верховного Суду України від 19 червня 2013 року, де крім того, зазначено, що договір, укладений одним із подружжя, створює обов'язки для другого з подружжя в разі, якщо його укладено в інтересах сім'ї, а одержане за цим договором майно фактично використане на задоволення потреб сім'ї. Договір, укладений одним з подружжя, за яким майно використане не на потреби сім'ї, а на інші потреби, не створює обов'язків для іншого з подружжя.

Доказів про укладення договору позики в інтересах сім'ї та на потреби сім'ї матеріали справи не містять.

Посилання позивача на фіктивність договору позики безпідставні, так як у відповідності до вимог ст.10 ЦПК України позивач повинна довести за допомогою належних та допустимих доказів з урахуванням положень ст.57-59 ЦПК України, зазначені нею обставини. Таких доказів вона не надала.

Апеляційний суд вважає, що суд правильно оцінив докази, що надані сторонами, та дав їм належну правову оцінку. Підстави для переоцінювання наявних в матеріалах справи доказів відсутні.

Разом з тим, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (ст. 70 СК України).

Відтак, при вирішенні спору про поділ майна подружжя слід виходити з презумпції рівності часток подружжя у набутому ними майні.

Із матеріалів справи вбачається, що загальна вартість майна подружжя, що підлягає поділу становить 934 043 грн., а тому частка кожного із подружжя становить 467 021,50 грн. (934043: 2= 467 021,50 грн.)

Судом першої інстанції ОСОБА_3 виділено майна на загальну суму 463 231,50 грн., ОСОБА_5 - 470 811,50 грн.

Варіант розподілу майна подружжя та його вартість сторони не оспорюють.

Таким чином, різниця у вартості майна подружжя становить 3 790 грн., яка підлягає стягненню на користь ОСОБА_3 Позивач проти отримання такої компенсації не заперечує.

Інші доводи апеляційної скарги були предметом дослідження судом першої інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом попередньої інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 316 ЦПК України, ст. ст. 70,71 СК України колегія суддів

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 03 липня 2015 року в частині відмови у стягненні грошової компенсації за різницю у вартості майна подружжя скасувати.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 3790 грн. (три тисячі сімсот дев 'яносто грн.) грошової компенсації різниці у вартості майна подружжя.

В решті рішення залишити без зміни.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним чинності.

Головуючий :

Судді: