Ухвала суду № 51921919, 02.10.2015, Апеляційний суд Рівненської області

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 жовтня 2015 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справах апеляційного суду Рівненської області в складі:

Головуючого судді: Гордійчук С.О.

суддів: Буцяка З.І., Боймиструка С.В.

секретар судового засідання: Коробчук Л.М.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Рівному апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Радивилівського районного суду Рівненської області від 25 червня 2015 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживачів, визнання недійсним кредитного договору,

в с т а н о в и л а :

Рішенням Радивилівського районного суду Рівненської області від 25 червня 2015 року позов Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором №ROWWGA00002178 від 23.04.2008 року в сумі 6 782, 96 долари США, що за курсом 12,95 відповідно до службового розпорядження НБУ від 27.10.2014 року становить 87 839,38 гривень.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» витрати пов'язані із сплатою судового збору по справі в розмірі 878,39 грн.

В зустрічному позові ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживачів, визнання недійсним кредитного договору №ROWWGA00002178 від 23.04.2008 року відмовлено.

В поданій апеляційній скарзі на рішенням суду в частині нарахування заборгованості за кредитним договором, ОСОБА_1 вказує на його незаконність та необґрунтованість через порушення норм матеріального та процесуального права.

Судом не враховано, що при наданні кредиту позивач не дотримався вимог п. 1.2., п. 2.1.2. кредитного договору та не відкрив картковий рахунок, що відповідає платіжній картці.

Зазначає, що видатковий касовий ордер №2 від 23 квітня 2008 року є недійсним первинним бухгалтерським документом та не може підтверджувати факт отримання кредиту. Невиплата кредитних коштів підтверджується меморіальним ордером №2 від 23 квітня 2008 року без підпису ОСОБА_1 та випискою по позичковому рахунку № НОМЕР_1.

Вказує на порушення судом норм процесуального права, так як не розглянуто заяву про сплив строку позовної давності подану представником відповідача 25 червня 2015 року.

Судом не враховано, що станом на 23 квітня 2008 року Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» в ст. 4 не було встановлено порядок надання споживачам фінансових послуг (фінансовий кредит) в іноземній валюті відповідно до вимог Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Вказує, що судом не з'ясовано питання, чи потрібна була банку ліцензія для здійснення діяльності з надання фінансових кредитів в іноземній валюті на момент укладання кредитного договору.

Просить рішення скасувати та ухвалити нове по відмову в задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволенню не підлягає з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 належним чином не виконувала взяті на себе зобов'язання за кредитним договором в результаті чого виникла заборгованість.

На підтвердження такого висновку в рішенні наведенні відповідні мотиви та докази з якими погоджується і апеляційний суд.

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 не отримувала кредитні кошти, оскільки відсутні її підписи на меморіальному ордері №2 від 23 квітня 2008 року та виписці по позичковому рахунку № НОМЕР_1, а видатковий касовий ордер є недійсним первинним бухгалтерським документом не заслуговують на увагу з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 23 квітня 2008 року між сторонами був укладений кредитний договір №ROWWGA00002178 від 23.04.2008 року, відповідно до якої ОСОБА_1 отримала кредит у вигляді не поновлюваної лінії у розмірі 11 675,00 доларів США на наступні цілі у розмірі 10 000,00 тисяч доларів США на споживчі цілі, у розмірі 300,00 доларів США на виплату винагороди за надання фінансового інструменту у момент надання кредиту, 75,00 доларів США страхування майна, 50,00 доларів США особисте страхування, а також у розмірі 1250,00 доларів США на сплату страхових платежів зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,08 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 3,0% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, винагороди за резервування ресурсів у розмірі 0,96 % річних від суми зарезервованих ресурсів, винагороди за проведення за проведення додаткового моніторингу згідно п. 7.2. даного договору. (а.с.7-9)

Відповідно до п. 1.1. вказаного кредитного договору передбачено, що банк зобов'язується надати кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу чи/або перерахування на рахунок зазначений в п. 8.1. цього договору.

Пунктом 8.1. кредитного договору зазначено, що банк зобов'язується надати позичальнику кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу.

Згідно видаткового касового ордеру №2 від 23 квітня 2008 року кредитні кошти в сумі 10 000,00 доларів США були видані ОСОБА_1, що підтверджується її підписом у вказаному ордері і свідчить про отримання грошей. (а.с.97)

Разом з тим, доводи апеляційної скарги про те, що позивач не дотримався вимог п. 1.2., п. 2.1.2. кредитного договору та не відкрив картковий рахунок, що відповідає платіжній картці, не спростовують факт отримання ОСОБА_1 кредитних коштів, так як такі кошти були виплачені позичальнику через касу банку.

Відповідно до вимог ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Позивач виконав умови договору, а відповідач в свою чергу порушив узгоджений сторонами графік погашення суми кредиту та допустив виникнення заборгованості.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 в період з 23 квітня 2008 року по 28 липня 2014 року належним чином виконувала зобов'язання за кредитним договором та сплачувала щомісяця визначені графіком платежі. З 28 липня 2014 року відповідачка перестала вносити чергові платежі визначені графіком, що підтверджується розрахунком заборгованості наданим позивачем (а. с. 3-5).

Внаслідок неналежного виконання взятих зобов'язань станом на 27 жовтня 2014 року за відповідачем утворилась заборгованість за кредитним договором в сумі 6 782,96 доларів США (еквівалентно 87 839,38 грн.), з них: 5 698,58 доларів США - заборгованість по тілу кредиту, 568,02 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом, 42,60 доларів США - заборгованість по комісії, 132,38 доларів США - пеня, 19,31 доларів США - штраф (фіксована частина), 322,08 доларів США - штраф (процентна складова).

Відповідно до ст. ст. 10,60 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Відповідач не надав суду належних доказів, які спростовують подані позивачем розрахунки заборгованості за кредитним договором. Судом таких доказів також не здобуто.

Відповідно до п. 5.5. кредитного договору сторонами погоджено, що терміни позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів за даним договором встановлюється сторонами тривалістю 5 років.

Відповідно до ч. 1ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Оскільки відповідач з 28 липня 2014 року перестав виконувати умови кредитного договору та не вносив своєчасно щомісячних платежів з 28 липня 2014 року, тому доводи апеляційної скарги про сплив строку позовної давності безпідставні.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що станом на 23 квітня 2008 року Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» не передбачав надання кредитів в іноземній валюті та ймовірну відсутність у банку ліцензії для здійснення діяльності з надання фінансових кредитів в іноземній валюті спростовуються наступним.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний закон держави не встановлює якихось обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто відповідно до законодавства, гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак у той же час обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі - Декрет КМУ).

Статтею 1054 ЦКУ передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

При цьому згідно зі ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.

Відповідно до ст. 5 Декрету КМУ операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі генеральної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 цього ж Декрету.

Відповідно до п.2.3. Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, що затверджене Постановою Правління НБУ № 275 від 17.07.2001 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 21 серпня 2001 р. за № 730/5921) за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями.

З вищенаведеного вбачається, що уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

Відповідачем надано копію банківської ліцензії та дозвіл №22-3 Національного Банку України, які підтверджують право ПАТ КБ «Приватбанк» на проведення операцій з валютними цінностями в іноземній валюті, а позивачем не надано будь-яких доказів, які підтверджують його доводи про відсутність у відповідача права на вчинення банківських операцій в іноземній валюті, доводи апеляційної скарги щодо незаконності укладення кредитного договору в іноземній валюті є безпідставні.

Крім того, згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 628 цього Кодексу зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У ст. 629 ЦК України зазначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

При укладенні умов договору про надання кредиту ОСОБА_1 діяла вільно, виходячи з власних інтересів, прийняла рішення про вибір контрагента та про вступ з ним в договірні відносини, на власний розсуд з контрагентом визначили характер договору, який вони уклали, його умови (зміст), в тому числі порядок видачі та погашення кредиту.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв'язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів,

У х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Радивилівського районного суду Рівненської області від 25 червня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею чинності.

Головуючий :

Судді: