Постанова № 51918918, 30.09.2015, Шевченківський районний суд міста Полтави (до 25.04.2025 - Октябрський районний суд м. Полтави)

Дата документу 30.09.2015 Справа № 554/11584/15-а

П О С Т А Н О ВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 вересня 2015 року суддя Октябрського районного суду м. Полтави Микитенко В.М. при секретарі Різник А.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного Управління Пенсійного Фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобовязання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі Головне Управління) про визнання дій щодо припинення пенсійних виплат протиправними та зобовязання відновити пенсійні виплати з 1 квітня 2015 року відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Свої вимоги позивач мотивує тим, що з червня 2005 року він перебуває на обліку в Головному Управлінні та до 1 квітня 2015 року отримував довічну пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб».

З 1 квітня 2015 року йому було припинено виплату пенсії відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» № 213-VIII від 2 березня 2015 року (далі Закон № 213-VIII), оскільки він є державним службовцем.

Особистої письмової згоди на добровільну відмову від призначеної довічної пенсії він не надавав.

Припинення виплати йому військової пенсії вважає незаконним і таким, що порушує його права, оскільки запровадження особливого порядку виплати пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) працюючим пенсіонерам (отримувачам щомісячного довічного грошового утримання) незалежно від часу призначення пенсії, встановленого Законом № 213-VIII, призвело до порушення його конституційних прав людини і громадянина, так як посягає на порушення основних принципів гарантії прав і свобод людини і громадянина, закріплених в ОСОБА_2 України, зокрема: статті 3 ОСОБА_2 України, якою встановлено, що людина, її життя і здоровя, честь, гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обовязком держави; статті 8 ОСОБА_2 України, яка визначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. ОСОБА_2 України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі ОСОБА_2 України і повинні відповідати їй; статті 19 ОСОБА_2 України, якою встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені ОСОБА_2 та законами України; ст. 22 ОСОБА_2 України, згідно з якою конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод; ст. 58 ОСОБА_2 України, яка гарантує, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони помякшують або скасовують відповідальність особи; ст. 68 ОСОБА_2 України, яка зобовязує кожного неухильно додержуватися ОСОБА_2 України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Вважає, що при прийнятті рішення про зупинення виплати йому пенсії ці вимоги були грубо порушені, в звязку з чим просить визнати дії відповідача неправомірними та відновити йому пенсійні виплати.

Позивач ОСОБА_1 надав суду письмову заяву про розгляд указаної справи без його участі в письмовому провадженні, свої позовні вимоги підтримав повністю.

Представник відповідача надав суду письмове заперечення проти позову, зазначаючи, що згідно ст. 47 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» пенсійні виплати позивачу припинені тимчасово - з 1 квітня по 31 грудня 2015 року, і цим не позбавлено позивача права на отримання пенсії у подальшому, а тому це не є порушенням його права на пенсійне забезпечення. Наголосив, що вказана норма Закону є діючою та жодним рішенням Конституційного Суду України чи іншим законом скасована не була, а отже даний нормативний акт є чинним та підлягає обовязковому застосуванню органами Пенсійного фонду України та всіма органами державної влади на території України. Просив розглянути справу без його участі в письмовому провадженні.

Суд, дослідивши матеріали справи та аналізуючи зміст оспорюваних дій та їх підстав з точки зору відповідності ОСОБА_2 України, приходить до висновку про задоволення позовних вимог, з огляду на таке.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 перебуває на обліку у Головному Управлінні з червня 2005 року та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб».

Згідно пенсійного посвідчення серії АА № 272257 виданого Пенсійним фондом України 02 червня 2005 року, яке є дійсним, підтверджено право позивача ОСОБА_1 на одержання пенсії довічно (а.с.8-9).

Відповідно постанови Верховної Ради України № 1406-VI від 21.05.2009 р. позивач ОСОБА_1 обраний суддею Ленінського районного суду м. Полтави безстроково, де працює і по даний час.

Судом встановлено, що призупинення виплати пенсії позивачу було здійснено на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» № 213-VІІІ від 2 березня 2015 року, яким було змінено редакцію статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та викладено її в такій редакції: «Тимчасово, у період з 1 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 року, особам, яким пенсія призначена відповідно до цього Закону (крім інвалідів І та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), у період роботи на посадах, які дають право на призначення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених законами України «Про статус народного депутата України», «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», пенсії, призначені відповідно до цього Закону, не виплачуються. Після звільнення з роботи виплата пенсії відповідно до цього Закону поновлюється».

Позивач особистої письмової згоди на добровільну відмову від призначеної довічної пенсії не надавав.

Статтею 43 ОСОБА_2 України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цим правом скористався позивач після виходу на пенсію за вислугою років.

Відповідно до ст. 8 ОСОБА_2 в Україні визнається і діє принцип верховенства права. ОСОБА_2 України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі ОСОБА_2 України і повинні відповідати їй. ОСОБА_2 України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі ОСОБА_2 України гарантується.

Згідно ст. 22 ОСОБА_2 України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 58 ОСОБА_2 визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків коли вони помякшують або скасовують відповідальність особи.

За викладених обставин відповідач грубо порушив вимоги ч. 1 ст. 58 ОСОБА_2 України, згідно якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони помякшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 64 ОСОБА_2 конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть буди обмежені, крім випадків, передбачених ОСОБА_2 України.

Частиною 2 статті 64 ОСОБА_2 України встановлено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї ОСОБА_2.

На час прийняття відповідачем оскаржуваного рішення та звернення позивача до суду воєнний або надзвичайний стан в країні не вводився, а тому обєктивних підстав для введення окремих обмежень прав і свобод не було і немає.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про те, що право позивача на отримання раніше призначеної довічної пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» не може бути обмеженим, а тому дії відповідача, якими їх обмежено, знаходить неправомірними.

Частиною 3 статті 8 ОСОБА_2 України встановлено, що норми ОСОБА_2 України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі ОСОБА_2 України гарантується.

Наголошуючи на тому, що ОСОБА_2 України має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, Верховний Суд України в частині першій пункту другого Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 1 листопада 1996 року «Про застосування ОСОБА_2 України при здійсненні правосуддя» (далі Постанова Пленуму ВСУ) розяснив, що суди при розгляді конкретних справ маютьоцінювати зміст будь-якого законучиіншогонормативно-правовогоакта зточкизору його відповідності ОСОБА_2 України і в усіх необхідних випадках застосовувати ОСОБА_2 України як акт прямої дії.Судові рішення мають ґрунтуватись на ОСОБА_2 України, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Суд безпосередньо застосовує ОСОБА_2 України у разі, коли закон, який був чинним до введення в дію Основного закону чи прийнятий після цього, суперечить їй (підпункт два частини третьої пункту два зазначеноїПостанови).

Це положення в повній мірі узгоджується з Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності ОСОБА_2 України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками) № 5-рп/2005 від 22 вересня 2005 року (справа № 1-17/2005), в підпунктах 5.1 та 5.3 п. 5 яких зазначено, що «відповідно до частини другої статті 8 Основного Закону України ОСОБА_2 України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі ОСОБА_2 України (254к/96-ВР) повинні відповідати їй. Згідно зі статтею 22 ОСОБА_2 України (254к/9б-ВР) конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані (частина друга), при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (частина третя). Скасування конституційних прав і свобод це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням у традиційному розумінні діяльності визначальними поняттями змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними. Загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена. Україна як демократична і правова держава закріпила принцип поваги і непорушності прав та свобод людини, утвердження і забезпечення яких є головним обовязком держави. Конституційний принцип правової держави вимагає від неї утримуватися від обмеження загальновизнаних прав і свобод людини і громадянина, в тому числі майнових прав (стаття 1, частина друга статті 3, статті 21, 22, 64 ОСОБА_2 України (254к/9б-ВР)».

У відповідності до вимог ч. 3 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі ОСОБА_2 України гарантується.

Пунктом 2 Постанови Пленуму ВСУ встановлено, що оскільки ОСОБА_2 України, як зазначено в її ст. 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності ОСОБА_2 і в усіх необхідних випадках застосовувати ОСОБА_2 як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на ОСОБА_2, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Суд безпосередньо застосовує ОСОБА_2 у разі:

1) коли зі змісту норм ОСОБА_2 не випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом;

2) коли закон, який був чинним до введення в дію ОСОБА_2 чи прийнятий після цього, і суперечить їй;

3)коли правовідносини, що розглядаються судом, законом України не врегульовано, а нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою або Радою міністрів Автономної Республіки Крим, суперечить ОСОБА_2 України;

4)коли укази Президента України, які внаслідок їх нормативно-правового характеру підлягають застосуванню судами при вирішенні конкретних судових справ, суперечать ОСОБА_2 України.

Якщо зі змісту конституційної норми випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом, суд при розгляді справи повинен застосувати тільки той закон, який ґрунтується на ОСОБА_2 і не суперечить їй.

Як зазначено в п. 1 ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до ОСОБА_2 України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України.

Виходячи з наведеного, суд при прийнятті рішення по справі безпосередньо застосовує норми ОСОБА_2 України як акт прямої дії, оскільки норми закону, на підставі яких відповідачем було прийняте оскаржуване рішення, суперечать їй.

Оцінивши наведені докази, суд приходить до висновку, що дії відповідача щодо невиплати пенсії позивачу, починаючи з 1 квітня 2015 року є такими, що суперечать ОСОБА_2 України, а тому протиправними, в звязку з чим право позивача на належний рівень соціального забезпечення підлягає захисту.

Крім того, судом встановлено, що відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» № 213-VIII від 2 березня 2015 року у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії, щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до Законів України.

Отже, з 1 червня 2015 року призначення всіх пенсій здійснюється на загальних підставах та припинено призначення спеціальних пенсій, а отже і дію тих законів, на підставі яких їх було призначено, що, на думку суду, виключає можливість невиплати пенсії та призупинення дії тих законів, які скасовані.

Крім того, суд виходить із практики Європейського Суду з прав людини, який розширено тлумачить поняття «майно» в контексті Конвенції, включаючи зміст статті «право на пенсію», на виплати та допомогу в рамках соціального забезпечення, підкреслюючи, що при відрахуванні внесків в соціальні фонди людина набуває право на частину активів цих фондів,і якщо є обґрунтоване право на отримання допомоги із системи соціального забезпечення та особа відповідає вимогам, що до неї предявляються, то національні органи не можуть відмовляти в допомозі, доки вона передбачена законодавством. Ці засади були сформульовані в рішеннях "Міллер проти Австрії" 1974 г., "Гайгузус проти Австрії" 1996 г., "Стек і інші проти Великобританії" 2006 г. та неодноразово повторені пізніше. Тлумачення вказаного принципу було розширено і у рішенні у справі "Сук проти України" 2011 року, в якому Європейський Суд з прав людини вказав, що відсутність коштів у держави не може бути підставою для недотримання своїх зобовязань.

На підставі наведеного та керуючись статями 8, 22, 58, 64, 126, 130 ОСОБА_2 України, статтями 159-163 КАС України, суд,

п о с т а н о в и в :

Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити.

Визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Полтавській області щодо припинення з 1 квітня 2015 року виплати ОСОБА_1 пенсії за вислугу років, призначеної відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб».

Зобовязати Головне Управління Пенсійного фонду України у Полтавській області відновити ОСОБА_1 пенсійні виплати з 1 квітня 2015 року, відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» від 9 квітня 1992 року.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя В.М.Микитенко