Ухвала суду № 51911690, 01.10.2015, Апеляційний суд Київської області

Справа № 365/271/15-ц Головуючий у І інстанції Хижний Р. В.Провадження № 22-ц/780/5621/15 Доповідач у 2 інстанції Білоконь О. В.Категорія 22 01.10.2015

УХВАЛА

Іменем України

01 жовтня 2015 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого Білоконь О.В.,

суддів: Даценко Л.М., Савченка С.І.,

при секретарі Франюк Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Згурівського районного суду Київської області від 05 серпня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до селянського (фермерського) господарства "Риск", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача відділ Держземагенства у Згурівському районі Київської області про визнання договору оренди недійсним ,-

встановила:

У квітні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вказаним позовом, посилаючись на таке.

1 вересня 2010 року між ним та відповідачем СФГ «Риск» укладено договір оренди землі № 66, який набрав чинності з моменту його державної реєстрації 11 грудня 2012 року, коли договір було зареєстровано за номером № 322190004002698.

За умовами договору, позивач передав відповідачу СФГ «Риск» у строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 3,53 га, що розташована на території Турівської сільської ради та належить йому на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії НОМЕР_1 від 05.03.2001 року.

Позивач вважав, що вказаний договір є недійсним у зв'язку із відсутністю в ньому наступних обов'язкових умов: кадастрового номера земельної ділянки, строків передачі земельної ділянки в оренду, розміру пені за несвоєчасну сплату орендної плати, умов передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки. Крім того, серед додатків до договору оренди відсутні план або схема земельної ділянки, що передається в оренду, кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлені земельні сервітути, а також акт визначення меж земельної ділянки в натурі.

Враховуючи вищевикладене, позивач просив судвизнати недійсним вказаний договір оренди землі та стягнути з відповідача на його користь судові витрати.

Рішенням Згурівського районного суду Київської області від 05 серпня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким задовольнити позов, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, незаконність та необґрунтованість рішення суду.

Апелянт вказав, що суд неправильно застосував норми закону щодо істотних умов договору оренди землі, і не звернув увагу, що у спірному договорі відсутні строки передачі земельної ділянки в оренду, розмір пені, умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки, кадастровий номер земельної ділянки, разом з тим відсутність у договорі цих умов є підставою для визнання його недійсним відповідно до положень ст. 15 закону України «Про оренду землі».

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що спірний договір оренди земельної ділянки укладено з дотриманням вимог законодавства, чинного на час його укладення, а позивачем не доведено в чому саме полягає порушення прав та законних інтересів позивача у зв'язку із відсутністю визначених істотних умов договору та істотність таких порушень.

Колегія суддів погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що позивачу ОСОБА_2 на праві власності належить земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 3,53 га, що розташована на території Турівської сільської ради Згурівського району, що підтверджується Державним актом на право приватної власності на землю серії НОМЕР_1 виданим 05.03.2001 року та зареєстрованим в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 397.

В державному акті кадастровий номер земельної ділянки не зазначений, земельній ділянці присвоєний кадастровий номер НОМЕР_2.

01 вересня 2010 року між позивачем та відповідачем СФГ «Риск» укладено договір оренди землі № 66, який було зареєстровано відділом Держкомзему у Згурівському районі 11.12.2012 року, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 11.12.2012 року № 322190004002698 (а.с. 8,63).

Земельна ділянка була передана орендодавцю, що підтверджується актом приймання-передачі земельної ділянки від 01.09.2010 року (а.с. 61). Позивачу ОСОБА_2 згідно договору оренди нарахована та виплачена орендна плата (а.с.62).

Відповідно до ч. 1 ст. 792 ЦК України, за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

Відповідно до вимог ст. 15 Закону України «Про оренду землі» в редакції, що діяла на момент укладення спірного договору оренди землі, істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін.

Відповідно до п.5, 9 оспорюваного договору оренди, строк договору оренди становить десять років та передбачено , що у разі невнесення орендної плати у визначений строк, справляється пеня у розмірі, погодженому за згодою сторін, в процентах до несплаченої суми за кожен день прострочення

За таких обставин, суд першої інстанції вірно виходив із необґрунтованості доводів позивача про відсутність у вказаному договорі строків передачі земельної ділянки в оренду та розмір пені і не брав ці доводи до уваги як підставу для визнання договору оренди недійсним.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд не узяв до уваги відсутність в оспорюваному договорі такої істотної умови, як умова передачі земельної ділянки в заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки, колегія суддів вважає безпідставними з таких міркувань.

Згідно зі ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

З огляду на вищевказані вимоги закону, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що оскільки спірні земельні ділянки не передані орендарем у заставу та не внесені до статутного фонду, отже, матеріали справи не містять даних, що порушуються законні права орендодавців у зв'язку з відсутністю в договорах оренди землі вказаної умови.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що в оспорюваному договорі, відсутній кадастровий план земельної ділянки, план або схема земельної ділянки як на підставу визнання договору недійсним колегія суддів не бере до уваги, оскільки матеріали справи не містять даних, що у сторін виникали сумніви у ідентифікації чи місцезнаходженні земельної ділянки або інших даних про порушення прав позивача.

Отже, матеріали справи не містять даних про порушення прав позивача у зв'язку з відсутністю у договорі оренди певних умов, які передбачені ст. 15 Закону України "Про оренду землі".

Разом з тим, позивачі і в апеляційній скарзі не вказали в чому саме полягає порушення їх прав та не надали доказів на підтвердження вказаного.

Враховуючи, що сторони погодили між собою всі істотні умови договору, про що свідчать їх підписи на договорі. Суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що волевиявлення сторін було вільним і о відсутні передбачені законом підстави для визнання вказаного договору оренди недійсним.

Висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову відповідає обставинам справи та вказаним положенням закону.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального і процесуального права безпідставні, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними у рішенні.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів дійшла висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія судів, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2відхилити.

Рішення Згурівського районного суду Київської області від 05 серпня 2015 рокузалишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з моменту її проголошення.

Головуючий

Судді :