Рішення № 51911615, 01.10.2015, Апеляційний суд Київської області

Справа № 370/657/14-ц Головуючий у І інстанції Косенко А.В.Провадження № 22-ц/780/4476/15 Доповідач у 2 інстанції Даценко Л. М.Категорія 1 01.10.2015

РІШЕННЯ

Іменем України

01 жовтня 2015 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді Даценко Л.М.,

суддів Савченка С.І., Білоконь О.В.,

при секретарі Франюк Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Закритого акціонерного товариства "МакарОВО" на заочне рішення Макарівського районного суду Київської області від 05 березня 2015 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Рейкон» в особі представника ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Закрите акціонерне товариство «МакарОВО», ОСОБА_4, третя особа відділ державної виконавчої служби Макарівського управління юстиції Київської області про визнання права власності на майно та зняття арешту,

встановила:

У березні 2014 року ТОВ «Рейкон» звернулося до суду із зазначеним позовом, в якому посилалося на те, що ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03.08.2012 року вжиті наступні заходи забезпечення позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ЗАТ «МакарОВО» про стягнення заборгованості за договорами поруки: накладено арешт на належну ЗАТ «МакарОВО» земельну ділянку площею 4,9293 га, кадастровий номер НОМЕР_1, цільове призначення для промислового використання, розташовану за адресою АДРЕСА_1; накладено арешт на належну ЗАТ «МакарОВО» земельну ділянку кадастровий номер НОМЕР_2, розташовану за адресою АДРЕСА_1; накладено арешт на належний ЗАТ «МакарОВО» цілісний майновий комплекс, розташований за адресою АДРЕСА_1, реєстраційний номер об'єкту у РПВН 4162780; накладено арешт на належне ЗАТ «МакарОВО» обладнання для переробки яєць в комплектності, визначеній контрактом № 2006-116А від 31.07.2006 року.

Постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Макарівського районного управління юстиції Київської області від 27.09.2012 року відкрито виконавче провадження щодо виконання вищезазначеної ухвали суду та накладено арешт майна боржника та оголошено заборону на його відчуження. Згідно постанови державного виконавця відділу державної виконавчої служби Макарівського районного управління юстиції Київської області від 09.10.2012 року дане виконавче провадження закінчено.

Зазначене вище майно, на яке накладений арешт ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03.08.2012 року, ЗАТ «МакарОВО» раніше передало в іпотеку на підставі договору іпотеки № 652 від 17.092007 року та договору застави майнових прав від 23.11.2007 року в забезпечення виконання зобов'язань перед ПАТ «Комерційний банк «Надра». У зв'язку з невиконанням ЗАТ «МакарОВО» зобов'язань перед ПАТ «Комерційний банк «Надра» на зазначене майно було звернуто стягнення на підставі наказів Господарського суду Київської області від 03.05.2012 року та від 28.05.2012 року. Дане майно було описане відділом примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України та на нього був накладений арешт з метою недопущення його відчуження та забезпечення можливості задоволення вимог іпотекодержателя. Таким чином, обтяження майна на користь ПАТ «Комерційний банк «Надра» мало пріоритет перед всіма іншими обтяженнями на підставі ст. 13 Закону України «Про іпотеку» та ст. 14 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».

Майно, щодо якого були вжиті заходи забезпечення позову, було продано позивачу з прилюдних торгів згідно протоколів проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, що є власністю ЗАТ «МакарОВО» від 04.02.2013 року, на підставі яких 08.02.2013 року складені акти державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки та 22.02.2013 року видані свідоцтва.

Таким чином, позивач вважає, що він придбав вказане майно у встановленому законом для виконання судових рішень порядку, а отже, відповідно до ч. 3 ст. 388 ЦК України це майно за жодних умов не може бути у нього витребувано. Крім того, законність відчуження майна була підтверджена судовими рішеннями у справах за позовом ЗАТ «МакарОВО».

З урахуванням наведеного позивач просив визнати за ним право власності на зазначене в позові спірне майно та звільнити з-під арешту. Позов заявив з підстав, передбачених ч. 1 ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження».

Заочним рішенням Макарівського районного суду Київської області від 05 березня 2015 року позов задоволено. Визнано за позивачем право власності на майно та звільнено з-під арешту: земельну ділянку площею 4,9293 га, кадастровий номер НОМЕР_1, цільове призначення для промислового використання, розташовану за адресою АДРЕСА_1; земельну ділянку кадастровий номер НОМЕР_2, розташовану за адресою АДРЕСА_1; цілісний майновий комплекс, розташований за адресою АДРЕСА_1, реєстраційний номер об'єкту у РПВН 4162780; обладнання для переробки яєць в комплектності, визначеній контрактом № 2006-116А від 31.07.2006 року.

У апеляційній скарзі ЗАТ «МакарОВО» просить зазначене рішення суду першої інстанції скасувати, провадження у справі закрити, оскільки дана справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального і процесуального права, яке полягає в тому, що суд в порушення вимог ст. ст. 3, 213, 214 ЦПК України не з'ясував та не перевірив в чому полягає порушення права позивача, за захистом якого він звернувся в суд з даним позовом. При розгляді даної справи суду необхідно було у повній мірі дослідити усі обставини справи, з'ясувати правильність застосування позивачем обраного способу захисту прав та фактичні дані про їх порушення відповідачами, чого судом не було зроблено. Суд не звернув уваги на те, що право власності на майно, що є предметом позову, до проведення прилюдних торгів належало юридичній особі ЗАТ «МакарОВО», а тому таке право можливо захищати судом лише у порядку господарського судочинства.

Представники апелянта в судовому засіданні просили задовольнити апеляційну скаргу, скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

Про час і місце розгляду справи в апеляційному суді позивач повідомлений належним чином, про що в матеріалах справи містяться відомості по вручення судової повістки. Однак, представник позивача в судове засідання не з'явився, просить відкласти розгляд справи у зв'язку з його відрядженням до м. Дніпропетровська для участі в господарському суді Дніпропетровської області.

Оскільки повідомлені позивачем в клопотанні про відкладення розгляду справи причини неявки є неповажними, то суд ухвалив розглядати справу у відсутність представника позивача.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 305 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд повинен вирішити, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; які правові норми підлягають застосуванню до цих правовідносин.

Ухвалене судом рішення зазначеним вимогам не відповідає, оскільки суд належним чином не встановив характер правовідносин сторін, зміст позовних вимог та правові норми, які підлягали застосуванню до цих правовідносин.

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Однак, з такими висновками суду першої інстанції повністю погодитись неможливо, оскільки вони не відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Згідно ч. 1 ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

У преамбулі та п. п. 1-4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 серпня 1976 року № 6 "Про судову практику в справах про виключення майна з опису" (зі змінами та доповненнями) судам роз'яснено, що розгляд цивільних справ про виключення майна з опису в суворій відповідності із законом сприяє відновленню порушених прав громадян, забезпеченню охорони майнових інтересів держави, підприємств, установ, організацій.

Судам, виходячи з покладених на них завдань по охороні від будь-яких посягань прав і законних інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, їх майна, необхідно ці справи розглядати в суворій відповідності із законом.

При розгляді позовів про виключення майна з опису суди зобов'язані всебічно і повно з'ясовувати обставини, наведені позивачем на підтвердження своїх вимог, додержуючись при цьому неухильно як правових норм, що гарантують права осіб, які беруть участь у справі, так і правил про належність і допустимість доказів.

За правилами, встановленими для розгляду позовів про виключення майна з опису, розглядаються вимоги громадян і організацій, що ґрунтуються на праві власності на описане майно або на праві володіння ним.

Відповідачами у справі суд притягує боржника, особу, в інтересах якої накладено арешт на майно, і в необхідних випадках - особу, якій передано майно, якщо воно було реалізоване.

Згідно роз'яснень п. 24 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 6 "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах" вимоги інших осіб щодо належності їм, а не боржникові майна, на яке накладено арешт, вирішуються шляхом пред'явлення ними відповідно до правил судової юрисдикції позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на це майно і зняття з нього арешту. У такому ж порядку розглядаються вимоги осіб, які не є власниками майна, але володіють ним на законних підставах. Орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може бути залученим судом до участі у справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Встановлено, що ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 серпня 2012 року накладено арешт на належну ЗАТ «МакарОВО» земельну ділянку площею 4,9293 га, кадастровий номер НОМЕР_1, цільове призначення для промислового використання, розташовану за адресою АДРЕСА_1; накладено арешт на належну ЗАТ «МакарОВО» земельну ділянку кадастровий номер НОМЕР_2, розташовану за адресою АДРЕСА_1; накладено арешт на належний ЗАТ «МакарОВО» цілісний майновий комплекс, розташований за адресою АДРЕСА_1, реєстраційний номер об'єкту у РПВН 4162780; накладено арешт на належне ЗАТ «МакарОВО» обладнання для переробки яєць в комплектності, визначеній контрактом № 2006-116А від 31.07.2006 року. (а. с. 8)

Постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Макарівського районного управління юстиції Київської області від 27.09.2012 року відкрито виконавче провадження щодо виконання вищезазначеної ухвали суду та накладено арешт на належне ЗАТ «МакарОВО» вищезазначене майно та оголошено заборону на його відчуження. Згідно постанови державного виконавця відділу державної виконавчої служби Макарівського районного управління юстиції Київської області від 09.10.2012 року дане виконавче провадження закінчено. (а. с. 9-15)

Встановлено, що зазначене в позові спірне майно ЗАТ «МакарОВО» передало в іпотеку ПАТ «Комерційний банк «Надра» на підставі договору іпотеки від 17.09.2007 року, додаткових угод до нього та договору застави обладнання від 23.11.2007 року та додаткових угод до нього (а. с. 17-32).

Встановлено, що на підставі протоколів проведення аукціону з реалізації арештованого рухомого майна, що є власністю ЗАТ «МакарОВО», та нерухомого майна (предмета іпотеки), що є власністю ЗАТ «МакарОВО», від 04.02.2013 року та актів державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки від 08.02.2013 року позивач придбав з прилюдних торгів спірне майно і згідно свідоцтв від 22 лютого 2013 року є власником цього майна. (а. с. 33-50).

Тобто, як убачається з позовної заяви, позивач просив визнати за ним право власності на зазначене в позові спірне майно та звільнити з-під арешту з підстав, передбачених ч. 1 ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки він у лютому 2013 року придбав з прилюдних торгів спірне майно, на яке ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03.08.2012 року та постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Макарівського районного управління юстиції Київської області від 27.09.2012 року накладено арешт майна боржника та оголошено заборону на його відчуження.

Порядок і умови зняття арешту з майна, на яке накладено арешт, право власності на яке належить не боржникові, а іншій особі, визначені статтею 60 Закону України "Про виконавче провадження".

Отже, при вирішенні даного спору суд мав керуватись зазначеною нормою права та з'ясувати наявність обставин, за яких можливе зняття із спірного майна арешту, однією з яких є належність такого майна не боржнику у виконавчому провадженні, а власнику.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції при вирішенні даного спору у порушення вимог ст. ст. 213- 214 ЦПК України належним чином не визначився з характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню, не дав належної оцінки доводам і запереченням сторін у справі, не з'ясував усіх дійсних обставин справи, що мають значення для правильного її вирішення, зокрема не з'ясував, чи належало спірне майно позивачу, а не боржнику у виконавчому провадженні, та чи підлягало зняття з цього майна арешту, що має суттєве значення для вирішення справи.

Встановлено, що станом на час накладення арешту на спірне майно державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Макарівського районного управління юстиції Київської області 27.09.2012 року власником спірного майна був боржник ЗАТ «МакарОВО», а не позивач, який набув права власності на це майно лише у лютому 2013 року під час придбання його з прилюдних торгів.

Отже, ч. 1 ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження» передбачена можливість звернення до суду з позовом про визнання права власності на майно, на яке накладено арешт та про його зняття, особи, яка вважає, що це майно належить їй, а не боржникові, тоді як позивач не є власником цього майна і його право власності оспорюється ЗАТ «МакарОВО», тому підстав для задоволення позову немає.

З урахуванням наведеного, оскільки позивачем не надано доказів про належність йому спірного майна на праві власності на час накладення арешту на нього державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Макарівського районного управління юстиції Київської області 27.09.2012 року, то суд першої інстанції дійшов безпідставного висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги про закриття провадження у справі не заслуговують на увагу, оскільки відсутні підстави закриття провадження у даній справі, передбачені ст. 205 ЦПК України.

Таким чином, доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, рішення суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення норм матеріального і процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, що в силу ст. 309 ЦПК України є підставою для його скасування з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія судів, -

вирішила:

Апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства "МакарОВО" задовольнити.

Заочне рішення Макарівського районного суду Київської області від 05 березня 2015 року скасувати і ухвалити нове рішення.

В позові Товариства з обмеженою відповідальністю «Рейкон» в особі представника ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Закрите акціонерне товариство «МакарОВО», ОСОБА_4, третя особа відділ державної виконавчої служби Макарівського управління юстиції Київської області про визнання права власності на майно та зняття арешту відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді