Рішення № 51906921, 28.09.2015, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 347/332/14-ц

Провадження № 22-ц/779/1601/2015

Категорія 27

Головуючий у 1 інстанції Крилюк М.І. М. І.

Суддя-доповідач Ковалюк Я.Ю.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2015 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Ковалюка Я.Ю.

суддів: Горблянського Я.Д., Максюти І.О.

секретаря Петріва Д.Б.

з участю представників: апелянта - Рокетської С.В., відповідача - ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» - Шуліки Аліни Володимирівни на рішення Івано-Франківського міського суду від 05 серпня 2014 року у цивільній справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_5, третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_6 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення,-

в с т а н о в и л а :

У лютому 2014 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_5, третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача - ОСОБА_6 про звернення стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок АДРЕСА_1, виселення відповідачів та інших осіб, які в ньому зареєстровані чи фактично проживають, з підстав, передбачених ч. 1 ст. 33 та ч. 2 ст. 39 Закону України «Про іпотеку».

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 05.08.2014 року в задоволенні позову відмовлено.

На дане рішення представник ПАТ КБ «ПриватБанк» - Шуліка А.В. подала апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права і неповне з'ясування судом обставин, що мають істотне значення для справи.

Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 10 листопада 2014 року апеляційну скаргу задоволено частково. Рішення Косівського районного суду від 05 серпня 2014 року скасовано, ухвалено нове рішення. В позові ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_5, третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_6 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення осіб з житлового будинку АДРЕСА_1 відмовити.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 червня 2015 року касаційну скаргу представника ПАТ КБ «ПриватБанк» - задоволено. Вищевказане рішення апеляційного суду скасовано, справу передано на новий розгляд до апеляційного суду.

У відповідності до вимог ч.4 ст. 338 ЦПК України, висновки і мотиви, з яких скасовані рішення є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

Так, в апеляційній скарзі апелянт зазначає, що висновки суду про те, що строк договору ще не закінчився і можливо до 2017 року боржник зможе погасити борг суперечить умовам п. 7.1 кредитного договору, нормам ст.ст. 1050,1054 ЦК України,

Апелянт звертає увагу на те, що згідно розрахунку позичальник має постійну прострочену заборгованість по тілу кредиту, починаючи з 01.02.2010 року, а з 30.08.2008 року - постійну заборгованість за відсотками.

Апелянт вважає неправомірним відмову суду у задоволенні позову і з підстав, що відділ ДВС не перевірив інших фактів, які дають підстави на погашення боргу боржниками, оскільки законодавець не передбачає обов'язку застосовувати інші способи повернення боргу боржником перед застосуванням звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки обрання способу захисту порушеного права згідно змісту ст. 15, 16 ЦК України належить позивачу.

Також відмовляючи у позові, суд зіслався на довідку Рожнівської сільської ради від 02.07.2014 року, з якої вбачається, що у будинковолодінні проживають неповнолітні діти, при зверненні стягнення буде порушено їх право на житло. Апелянт вважає таку відмову неправомірною, оскільки наявні між сторонами відносини не містять обмежень при зверненні стягнення, якщо на час винесення рішення у будинку проживатимуть діти. Крім того у п. 1.4.7 договору іпотеки іпотекодавець засвідчив, що відносно предмету іпотеки відсутні вимоги третіх осіб, та такий договір підписаний ним не під впливом тяжких обставин, погроз, примусу чи насильства (п. 1.4.9 договору іпотеки).

Також суд, відмовляючи в позові, зіслався на те, що позивачем не долучено доказів про право власності іпотекодавця на іпотечне майно та не долучено доказів про реєстрацію у приміщенні, що є предметом іпотеки, інших осіб. Апелянт спростовує такий висновок тим, що до позовної заяви долучено свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане виконкомом Рожнівської сільради Косівського району 15.01.2006 року на підставі рішення від 30.09.2005 року №254, згідно якого власником будинковолодіння АДРЕСА_1 є ОСОБА_5, який не заперечував того, що йому належить предмет іпотеки. Щодо надання доказів про прописку у предметі іпотеки інших осіб, то позивач не міг таких доказів надати, а суд мав би їх витребувати відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України.

Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позов в повному обсязі.

В судовому засіданні апеляційного суду представник апелянта апеляційну скаргу підтримала, з чим не погодився представник відповідача й просив залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Вислухавши доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Згідно зі ст.ст. 213,214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Вказаним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає.

Судом встановлено, що відповідно до умов кредитного договору від 05.09.2007 року ОСОБА_6 отримала кредит у розмірі 30 000 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 11.04% на рік з кінцевим терміном погашення до 05.09.2017 року.

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між відповідачем та банком укладено договір іпотеки від 05.09.2007 року, згідно умов якого відповідач передав в іпотеку банку житловий будинок АДРЕСА_1 загальною площею 67 кв.м., який належить йому на праві власності за обумовленою ціною - 189 375 грн.

У зв'язку з неналежним виконанням боржником зобов'язань за кредитним договором виникла заборгованість у розмірі 58 436, 76 дол. США. Зсилаючись на ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» та ч. 2 ст. 39 Закону України «Про іпотеку» позивач просив звернути стягнення на іпотечне майно та виселити з нього осіб з житлового будинку.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що термін кредитного договору не закінчився, та умови договору можуть бути виконані боржником в строк до 05.09.2017 року, та що відділ ДВС не перевірив інших фактів, які дають підстави на погашення боргу боржниками знаходить такими, що суперечать умовам кредитного договору, погоджених сторонами, а також нормам матеріального права.

Однак, з таким висновком суду першої інстанції погодитися не можна.

Так згідно змісту ст.ст. 1050, 1054 ЦК України при неповерненні кредиту частинами, в разі прострочення повернення чергової частини, кредитодавець має право вимагати дострокового повернення частини кредиту, що залишилася, та сплати процентів, належних йому від суми кредиту.

За умовами п. 2.3.7 кредитного договору банк має право вимоги стягнути кредит до настання дати, передбаченої п. 7.1 договору у тому числі має право на звернення стягнення на заставне майно, при настанні умов, передбачених п. 2.3.3 договору.

Також відповідно до п. 18.8.1 Договору іпотеки іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо на момент настання термінів виконання будь- якого із зобов'язань за кредитом вони не будуть виконані.

Судом встановлено, що на лютий 2010 року боржник перестав виконувати зобов'язання по сплаті кредиту.

Статтями 33, 39 Закону України «Про іпотеку» передбачено право на звернення стягнення виникає у іпотекодержателя з моменту невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання.

У п. 1 ст. 1 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" визначено умови, за яких протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із ст. 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із ст. 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, а саме, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника чи майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв.м для квартири та 250 кв.м для житлового будинку.

Перелік цих умов є виключним і для застосування Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" суд зобов'язаний перевірити їх наявність як підставу для відмови у задоволенні позову.

У відповідності до правової позиції, яка викладена у постанові ВСУ №6-58 цс 15 від 27.05.2015 року, що згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів, рішення суду в частині звернення на предмет іпотеки не підлягає виконанню протягом дії вищезазначеного закону.

Представник банку подала до апеляційного суду розрахунок заборгованості станом на 03.01.2014 року, згідно якого загальна заборгованість у позичальника перед банком становить 58 436, 76 дол. США, що за курсом 7.99 відповідно до службового розпорядження НБУ від 03.01.2014 року складає 466909,73грн., яка складається із: 24 239 дол. США - 193669,62грн. (заборгованості по тілу кредиту), в т.ч. прострочене тіло 8602,47 дол. США - 68733,73грн.; 15 159, 83 дол. США- 121127,04грн. (по процентах), в т.ч. прострочені відсотки 15102,31 дол. США - 120667,45грн.; 2 422, 36 дол. США - 19354,65грн. (заборгованість з комісій); 13 803, 07 дол. США - 110286,53грн (пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором); 31, 29 дол. США - 250грн. (штраф фіксована частина) та 2 781, 21 дол. США - 22221,87грн. (штраф процентна складова).

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що позовна вимога банку в частині звернення стягнення на предмет іпотеки є підставною та такою, що підлягає до задоволення.

Разом з тим, позовна заява банку про виселення не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Частиною 1 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є ст. 109 ЖК УРСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення. Частина 3 ст. 109 ЖК УРСР регулює порядок виселення громадян.

За змістом ч. 2 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» та ч. 3 ст. 109 ЖК УРСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Таким чином, ч. 2 ст. 109 ЖК УРСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Отже, за змістом цих норм якщо в іпотеку передано жиле приміщення, яке було придбано не за рахунок отриманих кредитних коштів, підстави для виселення мешканців із зазначеного жилого приміщення без надання їм іншого постійного житла відсутні.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 18 березня 2015 року № 6-39цс15, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Судом установлено, що в іпотеку банку передано житловий будинок АДРЕСА_1, що належить іпотекодавцю на праві приватної власності на нерухоме майно на підставі свідоцтва, виданого виконкомом Рожнівської сільської ради Косівського району Івано-Франківської області від 15.01.2006 року на підставі рішення від 30.09.2005 року за №254.

Таким чином, в іпотеку банку передано нерухоме майно, яке було придбане не за рахунок отриманих кредитних коштів.

Проте суд першої інстанції, на зазначені положення закону уваги не звернув та дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні позову з підстав застосування Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".

Приймаючи до уваги вище наведене, колегія суддів вважає, що оскаржене рішення не може бути залишене в силі, оскільки не є законним і обґрунтованим. По даній справі є правові підстави для ухвалення нового рішення про часткове задоволення позовних вимог банку.

Згідно вимог ст. 88 ЦПК України на користь позивача з відповідача підлягає стягненню судовий збір в сумі 2825.76 грн.

Керуючись ст.ст.307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу представника публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - Шуліки Аліни Володимирівни задовольнити частково.

Рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 05 серпня 2014 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_5, третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_6 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення осіб з житлового будинку АДРЕСА_1 задовольнити частково.

В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № IFVWGA00000027 від 05 вересня 2007 року, що станом на 03.01.2014 року становить 58 436 76 дол. США, що за курсом 7.99 відповідно до службового розпорядження НБУ від 03.01.2014 року складає 466909,73грн. звернути стягнення на житловий будинок АДРЕСА_1, загальною площею 105.3 кв. м., житловою площею 67 кв.м. шляхом продажу вказаного предмету іпотеки за початковою ціною 189 375.00 грн. (сто вісімдесят дев»ять тисяч триста сімдесят п»ять гривень нуль копійок) публічним акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк» з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмету іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з можливістю здійснення банком всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для здійснення продажу предмету іпотеки.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» 2825.76 грн. витрат по оплаті судового збору.

В решті позову відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий Я.Ю. Ковалюк

Судді: Я.Д. Горблянський

І.О. Максюта