Ухвала суду № 51903521, 30.09.2015, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №274/6692/14-ц Головуючий у 1-й інст. Зайцев А. В.

Категорія 20 Доповідач Шевчук А. М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого судді: Шевчук А.М.,

суддів: Заполовського В.Й., Талько О.Б.,

з участю секретаря судового засідання: Гарбузюк Ю.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі

цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу та поділ майна подружжя та за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя

за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 20 липня 2015 року,-

в с т а н о в и л а:

У грудні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 Остаточно просила визнати недійсним договір купівлі - продажу автомобіля, вчинений між відповідачами відповідно до довідки-рахунку від 25 січня 2013 року, та визнати за нею право власності на 2/3 частини спірного автомобіля, як на майно спільної сумісної власності подружжя, з урахуванням того, що на її утриманні знаходиться малолітня дитина. В обґрунтування позову зазначала, що вказаний спірний автомобіль був придбаний нею разом з ОСОБА_2 під час шлюбу в 2008 році та відчужений ним без її дозволу та згоди.

У грудні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 Просив поділити спільно нажите за час подружнього життя майно, виділивши йому холодильник, пилосос, мікрохвильову піч, пральну машину загальною вартістю 9 600 грн., а відповідачу виділити фотоапарат, відеокамеру, м'ясорубку, кухонний комбайн, хлібопіч, швейну машину, газову плиту, тумбу кухонну, кухонну шафу навісну, загальною вартістю 10 000 грн., посилаючись на те, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Ухвалою Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 23 лютого 2015 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу та поділ майна подружжя об'єднано в одне провадження зі справою за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя.

Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 20 липня 2015 року визнано недійсним договір купівлі-продажу автомобіля, вчинений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відповідно до довідки-рахунку від 25 січня 2013 року. Поділено спільне майно подружжя - автомобіль, вартістю 47 820 грн., визнано право власності за позивачем та відповідачем на 1/2 його частину за кожним. У позові ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя відмовлено за безпідставністю. Вирішено питання судових витрат.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу. Просить рішення змінити, відмовивши в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу. Вважає, що рішення суду першої інстанції частково ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що автомобіль купувався частково за кошти, запозичені у його батьків. ОСОБА_1 не надала жодних пояснень щодо джерела виникнення коштів на придбання автомобіля. Після викрадення коштів, які вони заощаджували, щоб повернути батькам, було прийнято рішення про переоформлення автомобіля на батька за раніше отримані кошти.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля ВАЗ 217030, вчиненого між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, відповідно до довідки-рахунку від 25 січня 2013 року. Суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не робить висновків щодо неоскарженої частини рішення суду першої інстанції, а саме, щодо поділу автомобіля та відмови у поділі решти спільного майна подружжя.

Сторони не оспорюють того факту, що з 26 серпня 2006 року по 2014 рік перебували у зареєстрованому шлюбі (а.с.14 зворот).

Як вбачається з довідки ПАТ «Ладасервіс» від 24 липня 2015 року №95, ОСОБА_2 13 грудня 2008 року сплатив за автомобіль Лада 217030 (118-01), кузов НОМЕР_1, готівкою суму 64 680 грн. у касу підприємства (довідка приєднана до матеріалів справи).

Таким чином, за час шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_4 купили автомобіль ВАЗ 217030.

Відповідно до ч.1 ст.60 СК України, майно набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Оскільки автомобіль ВАЗ 217030 придбаний під час шлюбу, то реєстрація прав на нього лише на ім'я ОСОБА_2 не спростовувала презумпції належності його до спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2

Відповідно до довідки-рахунку 25 січня 2013 року ОСОБА_5 продав спірний автомобіль ОСОБА_3 за 47 820 грн. (а.с.11).

Згідно ч.2 ст.65 СК України при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік мають право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

За змістом ст.ст.10,11,60,212 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_1 надала згоду ОСОБА_2 на продаж автомобіля ВАЗ 217030, а тому суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про те, що даний договір купівлі-продажу автомобіля ВАЗ 217030, вчинений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, відповідно до довідки-рахунку від 25 січня 2013 року, належить визнати недійсним у судовому порядку.

Доводи апеляційної скарги відносно того, що спірний автомобіль купувався частково за кошти, запозичені у батька ОСОБА_2 - ОСОБА_3 не підтверджуються належними та допустимими доказами. Так, відповідно до ч.1 ст.1047 ЦК України договір позики на суму 50 000 грн. мав би бути укладений у письмовій формі, оскільки його сума більше як у десять разів перевищила встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, та на підтвердження його укладення повинна була б бути представлена розписка позичальника або інший документ, який би посвідчував передання ОСОБА_3 50 000 грн. Однак, таких документів у матеріалах справи немає. За таких обставин, рішення суду не може ґрунтуватися на показах свідків (абзац 2 ч.1 ст.1051 ЦК України).

Посилання в апеляційній скарзі на те, що ОСОБА_1 не надала жодних доказів щодо джерела коштів на придбання автомобіля не відповідає дійсності. Так, із довідок про доходи від 15 вересня 2015 року №№532,533 вбачається, що ОСОБА_1 у 2007-2008 роках працювала на ПАТ «Бердичівська фабрика одягу» та її середній заробіток склав 1 318 грн., а ОСОБА_6 з 02 квітня 2007 року по 31 грудня 2008 року працював водієм на підприємстві ВРТП «УКРГАЗЕНЕРГОСЕРВІС» та його середній заробіток склав 2 292 грн. (довідка від 23 липня 2015 року №2135, довідки №№532,533 приєднані до матеріалів справи). Доходи колишнього подружжя перевищили ціну купівлі автомобіля.

Довідка правоохоронного органу про порушення кримінальної справи відповідно до заяви від 19 березня 2010 року по факту крадіжки грошей у сумі 3 000 грн. та 3 000 дол. США не спростовує висновків суду першої інстанції, оскільки не доводить прийняття колишнім подружжям рішення про переоформлення автомобіля на батька чоловіка за раніше отримані ними кошти. Такі обставини оспорюються ОСОБА_1, а інших доказів, крім показів свідків, у матеріалах справи немає.

Решта доводів апеляційної скарги зводиться до переоцінки доказів, спростовується викладеним вище та додаткового правового обґрунтування не потребує.

Таким чином, суд першої інстанції повно встановив обставини справи, висновки їм відповідають, правильно застосував норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права, доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують, а тому рішення суду, згідно ст.308 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду в оскарженій частині залишає без змін.

Рішення законне та обґрунтоване. Підстав для його скасування в оскарженій частині не вбачається.

Керуючись ст.ст.209,303,304,307,308,313-315 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 20 липня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:

Судді: