Рішення № 51901178, 24.09.2015, Богунський районний суд м. Житомира

Справа №295/14214/14-ц

Категорія 18

2/295/449/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.09.2015 року м. Житомир

Богунський районний суд міста Житомира у складі

судді Корицької В.О.,

при секретарі Білінській Л.С.,

з участю позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2,

відповідача ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом ОСОБА_1

до ОСОБА_5,

ОСОБА_6,

ОСОБА_3,

третя особа - ОСОБА_7

про визнання договору дарування удаваним договором, про визнання спірного правочину договором купівлі-продажу, недійсним в частині зазначення покупця та визнання покупцем певної особи,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2014 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_3, третя особа ОСОБА_7 та просить:

- поновити строк для звернення до суду з вимогою про захист прав на нерухоме майно про визнання договору дарування від 22.02.2001 № 736,738 квартири АДРЕСА_1 удаваним договором і договором купівлі-продажу;

- визнати договір дарування від 22.02.2001 № 736,738 квартири АДРЕСА_1 удаваним договором і визнати цей договір договором купівлі-продажу;

- визнати договір недійсним в частині зазначення набувачем майна ОСОБА_3, визнати покупцями квартири АДРЕСА_1 подружжя ОСОБА_8 та ОСОБА_9;

- визнати квартиру обєктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_8 та ОСОБА_9.

В обгрунтування позову вказала, що 03.07.1993 року уклала шлюб з ОСОБА_8. В період перебування у шлюбі за спільні кошти подружжя придбали для власного проживання квартиру ІНФОРМАЦІЯ_1.

Після смерті ОСОБА_8, на початку 2014 року до ОСОБА_10 з позовом звернулась його мати ОСОБА_3 з вимогами про визнання ОСОБА_1, такою, що втратила право користування квартирою № 14, в будинку № 73, по вулиці Перемоги в місті Житомирі та про виселення з вищевказаного житлового приміщення.

Зі змісту позовної заяви ОСОБА_10 стало відомо, що ОСОБА_3 є власником квартири АДРЕСА_1 згідно договору дарування від 22 лютого 2001 року, укладеного між ОСОБА_5 і ОСОБА_6, як дарувальниками, та ОСОБА_3, як обдарованою, посвідченого приватними нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу ОСОБА_11 за реєстровим №№ 736, 738.

За таких обставин позивач звернулась з вимогою про захист своїх прав.

Відповідач ОСОБА_3 та її представник позовні вимоги не визнали, посилаючись на те, що вони є безпідставними та необґрунтованими, крім того зазначили, що позовна заява подана до суду з порушенням строків позовної давності.

Подружжя ОСОБА_6 позов визнали.

Заслухавши учасників судового засідання, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази по справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що власником квартири АДРЕСА_1 згідно договору дарування від 22 лютого 2001 року, укладеного між ОСОБА_5 і ОСОБА_6, як дарувальниками, та ОСОБА_3, як обдарованою, посвідченого приватними нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу ОСОБА_11 за реєстровим №№ 736, 738, є ОСОБА_3 (а.с.91).

Із пояснень допитаних в якості свідків подружжя ОСОБА_6 встановлено, що взимку 2001 року вони продавали квартиру за 10500 доларів США. До них звернулася ОСОБА_3, оглянула квартиру та погодилася на її придбання саме за такою ціною.

Через декілька днів квартиру оглянути прийшли ОСОБА_1 (невістка), ОСОБА_8 (син відповідача) та їх донька ОСОБА_12, оскільки збиралися проживати у ній.

22 лютого 2001 року приватними нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу ОСОБА_11 підготовлений проект договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, сторонами у якому зазначені були подружжя ОСОБА_6 (продавці) та ОСОБА_3 (покупець). Після ознайомлення із вказаним проектом ОСОБА_3 забажала оформити замість договору купівлі-продажу договір дарування. Порадившись із нотаріусом, не вбачаючи будь-яких негативних наслідків, подружжя ОСОБА_6 та ОСОБА_3 уклали договір дарування спірної квартири.

При цьому, під час посвідчення договору був також присутній син відповідача ОСОБА_8, який будь-яких зауважень чи застережень з приводу укладання договору дарування між його матірю та подружжям ОСОБА_6 не виявив.

ОСОБА_6 після перевірки грошей у банківській установі підписали спірний договір дарування. Квартира була продана за 10500 доларів США. Вказана обставина визнана у судовому засіданні і ОСОБА_3

Після укладення договору дарування ОСОБА_13 неодноразово зверталася до ОСОБА_6 із вимогою виселитися із квартири.

Через деякий час ОСОБА_6 звільнили квартиру та віддали ключі відповідачу ОСОБА_3

У подальшому ОСОБА_3 після виявлення недоліків квартири зверталася до ОСОБА_6 із вимогою повернути їй 500 доларів США, на що отримала відмову.

Починаючи з 2001 року позивач ОСОБА_1 постійно проживає в ІНФОРМАЦІЯ_2, а з 02.02.2011 року зареєстрована в ній з малолітнім сином (а.с.169).

В той же час ОСОБА_3 одразу оформила на себе всі особові рахунки по наданню комунальних послуг та оплачувала їх, про що надала суду оригінали квитанцій до 2009 року.

Після припинення між її сином та невісткою у 2009 році фактичних шлюбних відносин, комунальні послуги відповідач ОСОБА_3 сплачувати перестала до тих пір, поки не виникла заборгованість, встановлена в тому числі і судовим наказом Богунського районного суду м. Житомира у 2010 році.

Згідно ч. 2 ст. 58 ЦК УССР якщо угода укладена з метою приховати іншу угоду (удавана

угода), то застосовуються правила, що регулюють ту угоду, яку сторони дійсно мали на увазі.

У відповідності із ст. 48 ЦК УССР недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей.

По недійсній угоді кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.

За таких обставин, судом встановлено, що дійсно між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 був укладений договір купівлі-продажу замість договору дарування.

Разом з тим, сторонами договору купівлі-продажу являються подружжя ОСОБА_6 та ОСОБА_3 Укладення даного правочину фактично у формі договору купівлі-продажу не порушує права та законні інтереси позивача ОСОБА_1, оскільки документальними доказами, поясненнями сторін та свідків встановлено, що сторонами правочину виступали саме ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_3.

ОСОБА_3 вчиняла дії, які свідчать про заволодіння та утримання нею, як власником квартири, спірного нерухомого майна, вимагала у ОСОБА_6 вчасного звільнення квартири, отримала ключі від квартири, заявляла претензії продавцям, оплачувала комунальні послуги, тощо.

Та обставина, що у квартирі ОСОБА_3 проживали її син, невістка та їхня дитина не може свідчити про те, що саме вказані особи придбали спірне житло, а свідчить про нормальні, приязні і теплі стосунки між батьками та дітьми.

Посилання позивача та її представника на пояснення свідка ОСОБА_14, згідно яких ОСОБА_8 заробляв достатньо грошових коштів та міг придбати для своєї сім'ї квартиру не заслуговують на увагу, оскільки доказів того, що 22.02.2001 р. при посвідченні договору дарування сплачені подружжю ОСОБА_6 грошові кошти в сумі 10500 доларів США належали саме сину ОСОБА_8, а отже, є спільним майном подружжя ОСОБА_8, суду не надані.

Свідок ОСОБА_14 під час укладання спірного договору присутнім не був.

Крім того, укладення спірного правочину дарування із зазначенням стороною такою правочину ОСОБА_3 відбувалось за згодою ОСОБА_8, який був присутній під час всього процесу укладення спірного правочину за участі його матері.

З урахуванням викладеного, суд прийшов до висновку, що між сторонами був укладений договір купівлі-продажу, разом з тим, відсутність обгрунтованого та доведенного при цьому порушення прав позивача при укладенні такого правочину не знайшло свого підтвердження, а тому суд вважає за нелогічне та недоцільне визнавати такий договір удаваним.

Необгрунтованим також є посилання позивача на визнання договору недійсним в частині зазначення набувачем майна ОСОБА_3 та визнати покупцями квартири АДРЕСА_1 подружжя ОСОБА_8 та ОСОБА_9, а також визнання квартири обєктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_8 та ОСОБА_9, оскільки належних та допустимих доказів на підтвердження вказаних обставин позивачем суду не надано.

Крім того, судом критично оцінюються посилання позивача про те, що вона до 2014 року не знала і не могла знати хто являється власником спірної квартири, адже з 2001 року проживає у ній, отримує квитанції про сплату комунальних послуг, в яких зазначена особа, на яку відкриті особові рахунки, допускає до квартири комунальні служби для перевірки обладнання, брала відповідні довідки, в яких зазначається власник квартири і зареєстровані особи, для оформлення дитини у дитячий садочок, школу, лікарню, переоформлення телефону, тощо.

Крім того, позивач зареєстрована у квартирі з 02.02.2011 р., про що повинна була особисто писати заяву та отримувати на це дозвіл власника квартири ОСОБА_3 Без вказаних документів реєстрації особи неможлива.

Пояснення позивача, що дії по реєстрації в квартирі здійснювалися її чоловіком не знайшли свого підтвердження належними та допустимими доказами.

Вказане вище свідчить про пропуск позивачем строку для звернення до суду, що є також окремою підставою для відмови у позові.

За таких обставин, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позову по суті заявлених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 212-215, ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Житомирської області через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя В.О. Корицька