Рішення № 51900447, 30.09.2015, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/6895/15 Справа № 409/954/12 Головуючий у 1 й інстанції - Шендрик К. Л. Доповідач - Осіян О.М.

Категорія 48

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2015 року м. Дніпропетровськ

Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді - Осіяна О.М.,

суддів - Глущенко Н.Г., Петешенкової М.Ю.,

за участю секретаря - Прудченко В.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_2

на рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 21 травня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа Реєстраційна служба Дніпродзержинського міського управління юстиції в Дніпропетровській області про визнання права власності на 1/2 частину спільного подружнього майна, визначення порядку користування спільним майном, та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа Орган опіки та піклування Дніпровської районної в м. Дніпродзержинську ради, про розподіл спільного майна подружжя, придбаного за сумісні кошти під час шлюбу та виділ його в натурі, -

встановив:

Позивач ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3, про визнання квартири за адресою: АДРЕСА_3, спільним майном подружжя; визнання за ним права власності на 1/2 частину вказаної квартири з подальшою реєстрацією його права власності в органі державної реєстрації; визначення порядку користування спільною частковою власністю у вигляді вказаної квартири, виділення йому у користування кімнат, житловою площею 11,9 кв. м та 9,8 кв. м, а відповідачці кімнат, житловою площею 16,6 кв. м та 11,7 кв. м, та залишенням інших приміщень у спільному користуванні, та стягнути із відповідачки на його користь судових витрат.

В обґрунтування позовних вимог позивач ОСОБА_2 зазначив, що 15 листопада 1996 року сторони зареєстрували шлюб. У них є неповнолітня дочка ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. 11 червня 2002 року вони з дружиною на їхні спільні подружні кошти придбали зазначену квартиру за договором купівлі-продажу. На цей час вартість квартири складає 128640 грн. Після оформлення договору купівлі-продажу квартири право власності було зареєстроване в ОКП "Дніпродзержинське БТІ" на відповідачку. Не зважаючи на те, що право власності на зазначену квартиру зареєстроване тільки на його дружину, це майно є спільним подружнім, оскільки придбане на спільні подружні кошти під час шлюбу. Вважає, що їхні з дружиною частки в придбаній ними квартирі є рівними, тобто кожен з них має право на 1/2 частину квартири, вартість якої складає 64320 грн.

Після придбання квартири їхня сім'я, дружина, він та дочка вселилися та були зареєстровані в спірній квартирі, на яку відкритий особистий рахунок. Квартира є його єдиним місцем проживання. Ця квартира чотирьохкімнатна, кімнати окремі, її загальна площа 80,4 кв. м, житлова площа 50,0 кв. м. Житлова площа кімнат наступна: 16,6 кв. м, 9,8 кв. м, 11,9 кв. м, 11,7 кв. м, на кожного з співвласників припадає по 25,0 кв. м житлової площі. На цей час між ним та відповідачкою склалися напружені стосунки, які спонукають його до вирішення питання про визнання за ним права власності на 1/2 частину квартири та про визначення порядку користування нею.

Відповідачка ОСОБА_3 звернулася до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_2, в якому просить: визнати за нею право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_3, в розмірі 2/3 частини на суму 138180,66 грн. та за ОСОБА_2 в розмірі 1/3 частини на суму 69090 грн., виділивши їй квартиру в натурі, стягнувши з неї на користь відповідача за зустрічним позовом належну йому частку в розмірі 69090 грн. Просила також визнати за нею право власності на автомобіль "ВАЗ 211040", реєстраційний номер НОМЕР_1, 2010 року випуску, на гараж НОМЕР_3 в гаражно-будівельному кооперативі "Енергетик - 2" в місті Дніпродзержинську в такому ж співвідношенні - 2/3 частини та 1/3 частини. Розділити спільне сумісне майно - автомобіль "ВАЗ 211040", шляхом виділу його в натурі відповідачу, стягнувши з нього на її користь 30773,44 грн.; та гараж № НОМЕР_3 в гаражно-будівельному кооперативі "Енергетик - 2" в місті Дніпродзержинську, шляхом виділу його в натурі відповідачу та стягнувши з нього на її користь 11810 грн.; також стягнути із відповідача на її користь судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_3 зазначила, що із ОСОБА_2 вона перебувала у шлюбі з 15 листопада 1996 року по 06 жовтня 2011 року. Від шлюбу вони мають дочку ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. Під час шлюбу нею та відповідачем по справі за спільні кошти було придбано зазначені квартиру, автомобіль, гараж. Це майно, окрім квартири, оформлено на ім'я відповідача, воно було придбано у шлюбі за спільні кошти та є спільним майном подружжя на праві спільної сумісної власності. Відповідно до рішення суду, відповідач повинен сплачувати аліменти на утримання їхньої неповнолітньої дочки, але до теперішнього часу вона їх не отримує, а відповідач обмежується періодичною матеріальною допомогою у незначних розмірах, а утримання дочки потребує значних витрат, що є істотним й при поділі майна, тому вона просить врахувати інтереси неповнолітньої дочки, яка знаходиться на її утриманні та вихованні, шляхом відступлення від рівності часток у спільній сумісній власності, збільшивши її частку до розміру 2/3 частин.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 21 травня 2015 року позов ОСОБА_2 про визнання права власності на 1/2 частину спільного подружнього майна, визначення порядку користування спільним майном задоволено частково.

Визнано квартиру АДРЕСА_1 спільним майном подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/3 частину цієї квартири.

Стягнуто із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір в сумі 571 гривню 87 копійок, витрати на проведення автотоварознавчої експертизи по визначенню вартості спірного автомобіля в сумі 314 гривень 24 копійки.

В іншій частині позову ОСОБА_2 відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_3 про розподіл спільного майна подружжя, придбаного за сумісні кошти під час шлюбу та виділ його в натурі задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на 2/3 частини квартири АДРЕСА_1, на 1/2 частину автомобіля ВАЗ 211040, реєстраційний номер НОМЕР_1, 2010 року випуску.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину спільного майна подружжя, автомобіля ВАЗ 211040 реєстраційний номер, НОМЕР_1, 2010 року випуску.

Поділено спільне майно подружжя наступним чином:

- виділено ОСОБА_2 автомобіль НОМЕР_2, 2010 року випуску;

- стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 вартість 1/2 частини автомобіля НОМЕР_2, 2010 року випуску в сумі 24080,08 грн.

Визнано за ОСОБА_3 та ОСОБА_2 за кожним право власності на 1/2 частину спільного майна - гаража № НОМЕР_3 в гаражно-будівельному кооперативі «Енергетик 2» в місті Дніпродзержинську Дніпропетровської області, площею 24,08 кв. м.

Поділено спільне майно подружжя - гараж № НОМЕР_3 в гаражно-будівельному кооперативі «Енергетик 2» в місті Дніпродзержинську Дніпропетровської області, площею 24,08 м.кв., наступним чином:

- виділено ОСОБА_2 гараж № НОМЕР_3 в гаражно-будівельному кооперативі «Енергетик 2» в місті Дніпродзержинську Дніпропетровської області, площею 24,08 кв. м.;

- стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 вартість 1/2 частини гаражу в сумі 8857,5 грн.

Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судовий збір в сумі 1356,73 грн., витрати на проведення експертизи по визначенню вартості спірного гаражу в сумі 440,64 грн.

В іншій частині зустрічного позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду змінити в частині, та визнати за сторонами право власності на квартиру у рівних частках, а також визначити між мешканцями порядок користування квартирою, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального права.

В іншій частині рішення суду першої інстанції сторонами не оскаржене.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково із наступних підстав.

Суд першої інстанції виходив із того, що сторони по справі знаходились в зареєстрованому шлюбі з 15 листопада 1996 року до 06 жовтня 2011 року, що підтверджується свідоцтвом про одруження, актовий запис № 785, та визнано сторонами в судовому засіданні. Від спільного життя у сторін 21 березня 1998 року народилася дочка, ОСОБА_4, що підтверджується свідоцтвом про народження, актовий запис № 274. ОСОБА_4 знаходиться на утриманні матері ОСОБА_3 ОСОБА_4 хворіє та потребує додаткових витрат на своє утримання. Їй встановлений діагноз: неврит малоберцового нерву, хронічний декомпенсирований тонзиліт, дифузний зоб 1 ст., S образний сколіоз 2 ст., та вона потребує постійного нагляду лікаря та лікування, лікування в умовах санаторію, що спеціалізується на ураженні опорно-рухової системи, рекомендовано ДДТ на ліву поперекову область № 10, ЛФК, масаж, меблі по зросту, санаторно-курортне лікування, обстеження щитовидної залози та гормонів, басейн. Все це потребує додаткових витрат. Відповідач за первісним позовом ОСОБА_3 займається утриманням та лікуванням спільної дитини. Вона возила доньку в санаторій, придбала для дитини для лікування Профілактор Євменова, вартістю, з доставкою та установкою - 2140 грн. З січня 2014 року відповідач з дитиною взагалі проживають за іншою адресою. Данні обставини підтверджуються: довідкою, направленням, виданими 6-ю міською лікарнею (т. 3 а.с. 15, 16), копією аркуша з медичної картки ОСОБА_4 (т. 3 а.с. 17), товарним чеком № 28 від 02 червня 2012 року, лікувально-оздоровчою програмою (т. 3 а.с. 18-20), довідкою ЛКК ЦПМСД № 3 від 12 червня 2012 року (т. 3 а.с. 24) та визнано сторонами в судовому засіданні.

З позивача за первісним позовом із 09 серпня 2011 року стягуються аліменти на утримання неповнолітньої дочки, в розмірі 1/4 частини його заробітку (доходу), але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, на користь відповідача за первісним позовом до досягнення дитиною повноліття, що підтверджується копією виконавчого листа по справі 2-1548/2011. Заборгованості по аліментах немає. З кінця 2013 року позивач за первісним позовом почав додатково сплачувати аліменти на утримання дитини в сумі 1000 грн. Дані обставини визнані сторонами в судовому засіданні.

Під час сумісного проживання в період шлюбу сторонами була придбана квартира АДРЕСА_2, право власності на яку було зареєстровано на відповідача за первісним позовом - ОСОБА_3 Вказані обставини підтверджуються договором купівлі-продажу від 11 червня 2002 року, посвідченим нотаріально, технічним паспортом на квартиру. Також судом встановлено, що під час сумісного проживання між сторонами склався порядок користування спірною квартирою, а саме: позивач за первісним позовом проживав в кімнаті площею 11,9 кв. м, відповідач за первісним позовом - в кімнаті площею 9,8 кв. м, дочка сторін - в кімнаті площею 11,7 кв. м., в кімнаті 16,6 кв. м не проживав ніхто - це зала. Данні обставини визнані сторонами в судовому засіданні.

Крім того, в період шлюбу сторонами був придбаний автомобіль ВАЗ 211040, реєстраційний номер НОМЕР_1, 2010 року випуску, та гараж № НОМЕР_3 в ГБК «Енергетик - 2» в місті Дніпродзержинську, площею 24,08 кв. м., що підтверджується рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 19 березня 2009 року, витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 22484212 від 15 квітня 2009 року, технічним паспортом на гараж № НОМЕР_3 договором купівлі-продажу № 138 від 29 червня 2010 року.

Зазначене майно є спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3 і підлягає поділу між останніми. Будь яких договорів щодо розподілу спільного майна між сторонами укладено не було.

Вирішуючи питання про розподіл майна подружжя, а саме квартири, взявши до уваги, що спільна дочка сторін проживає із відповідачкою за первісним позовом та знаходиться на її утриманні, потребує додаткових витрат на лікування, позивач за первісним позовом не приймає участі в вихованні та розвитку дитини, платить аліменти за рішенням суду, розмір яких недостатній для забезпечення фізичного та духовного розвитку та лікування дитини, як було встановлено в судовому засіданні, почав додатково сплачувати аліменти на утримання дитини лише після подання відповідачем зустрічного позову про розподіл майна подружжя, що розцінюється судом як спроба уникнути відступу від засади рівності часток подружжя у праві власності на майно, з урахуванням інтересів неповнолітньої дитини, що має істотне значення, а тому суд прийшов до висновку про необхідність відступу від засади рівності часток подружжя при розподілі квартири. А саме, визнав за ОСОБА_3 право власності на 2/3 частини спірної квартири, а за ОСОБА_2 і на 1/3 частину спірної квартири.

Вимоги позивача за первісним позовом в частині визначення порядку користування квартирою суд не задовольнив, оскільки запропонований позивачем порядок користування не співпадає з ідеальним розміром виділених сторонам часток у праві власності на цю квартиру, та суперечить порядку користування квартирою, який склався між сторонами під час їх спільного проживання. Визначення нового, запропонованого позивачем за первісним позовом, порядку користування квартирою, з виділенням позивачу у користування кімнат, житловою площею 11,9 кв. м та 9,8 кв. м, а відповідачу кімнат, житловою площею 16,6 кв. м та 11,7 кв. м, із залишенням у спільному користуванні інших приміщень порушить права відповідача та спільної дитини сторін, передбачені законодавством України.

Вимоги позивача за зустрічним позовом в частині виділу їй спірної квартири в натурі зі стягненням з неї на користь відповідача за зустрічним позовом вартості частки останнього в праві спільної власності на спірну квартиру суд не задовольнив, оскільки частка відповідача в праві спільної часткової власності на квартиру не є незначною, і таке припинення права власності завдасть істотної шкоди інтересам останнього. Позивач за зустрічним позовом не здійснив попереднього внесення вартості частки майна на депозитний рахунок суду, як того вимагає ч. 2 ст. 365 ЦПК України. Крім того, в судовому засіданні встановлено, що відповідач за зустрічним позовом іншого житла не має, що також унеможливлює припинення права власності його на частку у спільному майні у вигляді спірної квартири.

Що стосується вимог позивача за зустрічним позовом в частині визнання за нею права власності на 2/3 частини автомобіля та гаражу, а за відповідачем за зустрічним позовом у розмірі 1/3 частини вказаного майна, суд вважав за необхідне ці позовні вимоги задовольнити частково, визнавши за кожною із сторін по справі право власності на 1/2 частину цього майна.

Вирішуючи питання про задоволення зустрічного позову в частині розділу спільного майна подружжя шляхом виділу в натурі відповідачеві за зустрічним позовом автомобіля і гаражу, та стягнення з відповідача вартості 2/3 частини зазначеного майна, суд вважав за необхідне частково задовольнити ці позовні вимоги, оскільки між сторонами склався порядок користування майном, позивач за первісним позовом має посвідчення водія і користується спірним автомобілем та гаражем, відповідач не має посвідчення водія та відповідно не користується даним майном, через що суд прийшов до висновку про необхідність виділу в натурі цього майна відповідачеві за зустрічним позовом. Що стосується зобов'язання відповідача сплатити вартість належної позивачеві частки, суд вважав за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача вартість 1/2 частки даного майна.

Суд вважав необхідним стягнути із відповідача за первісним позовом сплачений позивачем судовий збір та витрати на проведення автотоварознавчої експертизи по визначенню вартості автомобіля, пропорційно до задоволених позовних вимог, а також стягнути із відповідача за зустрічним позовом сплачений позивачем судовий збір та витрати на проведення автотоварознавчої експертизи по визначенню вартості спірного гаражу, пропорційно до задоволених позовних вимог.

Вимоги позивача за зустрічним позовом про стягнення з відповідача витрат на проведення оцінки квартири не задоволені, оскільки у відповідності до ст. 79 ЦПК України не є судовими витратами по справі.

Вимоги сторін за первісним та зустрічним позовами про стягнення витрат на правову допомогу, також не задоволені, остільки ними не надано суду калькуляцій, що підтверджують порядок нарахування та розрахунок вартості отриманої ними правової допомоги.

До вказаних правовідносин суд застосував положення ч. 1, 2 ст. 60, ст. 69, ст. 70, ч. 1 ст. 71 СК України, ч. 1, 2 ст. 364, ст.ст. 365, 370 ЦК України, роз'яснення п. 23,30 постанови Пленуму Верховного суду України від 21.12.2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя".

Але із висновками суду щодо підстав для відступлення від засади рівності часток подружжя та визнання за ними права власності на квартиру у співвідношенні 2/3 частини та 1/3 частина, погодитись не можна, оскільки вони зроблені із неправильним застосуванням норм матеріального права та не врахуванням обставин у справі.

Підставою для відступлення від засади рівності часток подружжя суд вважав те, що спільна дочка сторін проживає із відповідачкою за первісним позовом та знаходиться на її утриманні, потребує додаткових витрат на лікування, позивач за первісним позовом не приймає участі в вихованні та розвитку дитини, платить аліменти за рішенням суду, розмір яких недостатній для забезпечення фізичного та духовного розвитку та лікування дитини, як було встановлено в судовому засіданні, почав додатково сплачувати аліменти на утримання дитини лише після подання відповідачем зустрічного позову про розподіл майна подружжя, що суд розцінив як спробу уникнути відступу від засади рівності часток подружжя у праві власності на майно, а тому із урахуванням інтересів неповнолітньої дитини, що має істотне значення, суд прийшов до висновку про необхідність відступу від засади рівності часток подружжя при розподілі квартири.

Згідно роз'яснення абзацу 4 п. 30 постанови Пленуму Верховного суду України від 21 грудня 2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", при вирішенні спору про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частинами 2, 3 ст. 70 СК в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї, але і випадки коли один із подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку чи доходу (ч. 1 ст. 60 СК).

Але суд не врахував встановлені обставини, а саме що ОСОБА_2 сплачує аліменти на доньку у розмірі ? частини від усіх видів заробітку на підставі виконавчого листа, виданого 01.11.2011 року (т.1 а.с.83-85, т.3 а.с.2,34,66,73-74,201). Розмір аліментів у грошовому виразі в окремі періоди перевищував встановлений законом прожитковий мінімум для дитини відповідного віку. Отже ці докази спростовують доводи ОСОБА_3, що розмір аліментів є недостатнім для забезпечення фізичного, духовного розвитку та лікування дочки.

Та обставина, що спільна дочка сторін проживає із відповідачкою за первісним позовом та знаходиться на її утриманні, також не може вважатися істотною обставиною для застосування ч.2,3 ст.70 СК України, оскільки нормами сімейного законодавства передбачено обов'язок обох батьків утримувати дитину та приймати участь у її вихованні.

Доводи про те, що неповнолітня дочка потребує додаткових витрат на лікування, також не можуть бути підставою для відступу від засади рівності часток подружжя у спільному майні, оскільки ст.185 СК України передбачено обов'язок батьків брати участь у додаткових витратах на дитину, а розмір участі батьків у разі спору вирішується судом. Але із позовами до суду із цього приводу ОСОБА_3 не зверталась, а тому це може бути окремою підставою позовних вимог.

Крім того, сторонами визнано в судовому засіданні, що із кінця 2013 року ОСОБА_2 почав додатково сплачувати аліменти на утримання дитини в сумі 1000 гривень.

Отже, ОСОБА_3В не довела, що її колишній чоловік не вносив достатньої кількості матеріальних коштів до сімейного бюджету, витрачав майно подружжя для задоволення виключно або переважно своїх особистих потреб, або вчиняв будь-які дії, які перешкоджали нормальному існуванню сім'ї, у зв'язку із чим відсутні підстави для застосування положень частин 2 та 3 статті 70 СК України при поділі майна. Тому рішення суду першої інстанції в цій частині необхідно скасувати та провести поділ квартири між сторонами у рівних частинах.

Не можуть бути підставою для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції доводи апеляційної скарги про те, що наявні підстави в частині визначення порядку користування спірною квартирою, за яким кожному із співвласників виділяються по дві житлові кімнати.

Під час сумісного проживання між сторонами склався порядок користування спірною квартирою, а саме: позивач за первісним позовом проживав в кімнаті площею 11,9 кв. м, відповідач за первісним позовом - в кімнаті площею 9,8 кв. м, дочка сторін - в кімнаті площею 11,7 кв. м., в кімнаті 16,6 кв. м не проживав ніхто - це зала. Ці обставини визнані сторонами в суді першої інстанції та не спростовані достовірними доказами.

Як вбачається із матеріалів справи запропонований позивачем порядок користування квартирою порушить права відповідача та спільної дитини сторін, а також ще однієї дитини відповідачки, яка проживає у цій квартирі, інтереси і житлові права якої, також необхідно врахувати при вирішенні цього спору. Із врахуванням інтересів всіх осіб, які мешкають у спірній квартирі, відсутні підстави для визначення судом порядку користування квартирою, відповідно до вимог ст.ст.358,361 ЦК України, ст.156 ЖК України.

Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи висновків суду повністю не спростовують, а із матеріалів справи вбачається, що передбачені ст. 309 ЦПК України підстави для скасування судового рішення наявні лише в частині відступлення від засади рівності часток подружжя у праві власності на квартиру.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 309, 316 ЦПК України, суд, -

вирішив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 21 травня 2015 рокускасувати в частині визнання за ОСОБА_3 права власності на 2/3 частини, а за ОСОБА_2 права власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1.

Позов ОСОБА_2 про поділ майна задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 право власності за кожним на ? частину квартири АДРЕСА_1 загальною площею 80,4 кв. м., житловою площею 50 кв. м.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Рішення набирає законної сили із моменту проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів із цього часу.

Судді: