Ухвала суду № 51892069, 03.03.2011, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 березня 2011 р. Справа № 27678/10

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді Дяковича В.П.,

суддів Обрізко І.М., Яворського І.О.,

при секретарі Поворознику Д.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 обєднаної державної податкової інспекції на постанову Господарського суду Волинської області від 17 травня 2010 року у справі № 9/6/4-2А за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Неофіт» ЛТД до ОСОБА_1 обєднаної державної податкової інспекції про визнання недійсним податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

В травні 2008 року ТзОВ «Неофіт» ЛТД звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 ОДПІ, яким з врахуванням уточнення позовних вимог просило визнати нечинними податкові повідомлення-рішення від 29.05.2008 року № 0002372301/3, яким позивачу визначене податкове зобовязання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 2612328,00 грн., в тому числі 1456730,00 грн. за основним платежем і 1155598,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, та № 0002382301/3 яким позивачу визначене податкове зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 2193219,00 грн., в тому числі 1462145,00 грн. за основним платежем і 731074,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Постановою Господарського суду Волинської області від 17травня 2010 року позов задоволено: визнано нечинними податкові повідомлення-рішення ОСОБА_1 ОДПІ № 0002372301/3 та № 0002382301/3 від 29.05.2008 року.

Постанову в апеляційному порядку оскаржив відповідач ОСОБА_1 ОДПІ, вважає, що вона прийнята з порушенням норм матеріального права, просить постанову скасувати та прийняти нову, якою в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Згідно з ч. 1 ст.9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Вимоги до первинних та зведених облікових документів визначені ч. 2 ст.9 даного Закону.

Згідно з Порядком складання декларації з податку на прибуток підприємства, затвердженого наказом ДПА України від 29.03.2003 року № 143, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 08.04.2003 року за № 271/7592 дані, наведені в декларації, повинні підтверджуватись первинними документами обліку та відповідати податковому обліку(звітності) п.1.6.

Однак в акті перевірки від 15.11.2007 року відсутні посилання ні первинні документи обліку позивача та на дані, зафіксовані в податковому обліку позивача, на підставі яких визначено заниження валових доходів в 2-3 кварталах 2006 року і в 2 кварталі 2007 року та завищення валових витрат в 4 кварталі 2006 року, а саме невнесення до валових доходів попередньої оплати проданих товарів та не проведення коригування приросту (убутку) балансової вартості активів підприємства.

Даних висновків відповідач дійшов на підставі відомостей бухгалтерського обліку ТзОВ «Неофіт». Однак такі дії відповідача суперечать Порядку оформлення результатів виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотриманні податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 10.08.2005 року № 327, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.08.2005 року за № 925/11205. Зокрема, в акті перевірки не викладено фактів, виявлених даною перевіркою порушень: у веденні бухгалтерського обліку об'єктів оподаткування, обчислення сум податків, здійснення грошових операцій, складання бухгалтерської та податкової звітності, чітко не визначено зміст конкретного порушення та не зазначено коли та на підставі якого первинного документа вчинено порушення, наведено лише регістри бухгалтерського обліку, а не первинні документи, що унеможливило витребування від сторін зазначених документів для з'ясування обставин справи.

Крім того, в Декларації з податку на прибуток підприємств за 2006 рік ТзОВ «Неофіт» до показників валового доходу за вказаний період підприємство в рядку 01.6 «Інші доходи» включило суму 3492944,00 грн., отриманих від різниці між номінальною вартістю векселів та сумою їх погашення (позивач за домовленістю з кредитором погасив векселі не в повному обсязі). А щодо невключення такої різниці в сумі 291000,00 грн. до валових доходів у другому кварталі 2007 року, відповідачем не надано належних доказів на підтвердження своїх висновків, про також вказано у висновку експерта від 23.06.2008 року.

Також, як встановлено під час судового розгляду справи та визнано в судовому засіданні представниками ОСОБА_1 ОДПІ, ТзОВ «Неофіт» ЛТД за період, який перевірявся, не здійснювало продажу іноземної валюти, а придбало її для оплати товарів, придбаних у іноземних постачальників.

Відповідно до пп. 7.3.4 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» у разі купівлі іноземної валюти за гривні валові витрати або валові доходи платника податку не змінюються. Сума гривень, сплачена платником податку у зв'язку з такою купівлею (без урахування комісійних або вартості інших послуг осіб, що здійснюють конверсійні (обмінні) операції за дорученням платника податку), вважається балансовою вартістю такої іноземної валюти. А згідно з пп. 7.3.2 п. 7.3 ст. 7 витрати, понесені (нараховані) платником податку в іноземній валюті протягом звітного періоду у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до валових витрат такого платника податку, визначаються у сумі, що має дорівнювати балансовій вартості такої іноземної валюти, визначеної згідно із положеннями підпунктів 7.3.1, 7.3.4, 7.3.6 цієї статті, і не підлягають перерахуванню у зв'язку із зміною обмінного курсу гривні протягом такого звітного періоду.

Виходячи із змісту даних норм, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи позивача про те, що курсова різниця, що виникла при купівлі іноземної валюти, окремо в податковому обліку не відображається.

Згідно з п. 5 договору від 19.12.2002 року, укладеного між ТзОВ «Неофіт» та з ПП ОСОБА_2, строк оплати суми 200000 грн. відстрочено до 31.12.2006р., тобто на час проведення перевірки не закінчився строк позовної давності звернення з позовом про стягнення даної суми, тому дана сума не являлась простроченою кредиторською заборгованістю і відповідно не підлягала віднесенню до валового доходу.

Правильним є висновок суду першої інстанції про підставність включення позивачем до складу валових витрат вартості отриманих послуг по проведенню семінару від ПП «Дюк-А», витрат на придбання послуг маркетингового дослідження ТзОВ «Комерційні ініціативи», витрати на придбання юридичних послуг від ТзОВ «Граніт-М», виконання бухгалтерських робіт ТзОВ «НВП «Центр передових технологій», маркетингових досліджень від ТзОВ «НВКП «Паритет».

Перелік витрат, обовязок з доведення звязку яких з діяльністю підприємства покладено на платника податків, наведений в пп. 5.4.2 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Зазначені вище послуги, придбані позивачем, до даного переліку не входять.

Згідно із підп. 5.3.9. ст. 5 Закону «Про оподаткування прибутків підприємств» валові витрати повинні бути підтвердженні відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п. 5.11 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначенні у цьому Законі, не дозволяється.

ТзОВ «Неофіт» надало відповідні первинні документи на підтвердження фактично виконаних робіт (надання послуг) ТзОВ «Комерційні ініціативи», ТзОВ «НВП «Центр передових технологій», ТзОВ «НВКП «Паритет» (договори, акти здачі приймання виконаних робіт, податкові накладні), а інших обмежень щодо підтвердження платником податку звязку понесених витрат із діяльністю підприємства нормативно-правовими актами з питань оподаткування не передбачено.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 ст. 6 та ст. 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбання або виготовлення товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За змістом цієї норми наявність господарських операцій з придбання товариством (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат та основних фондів та нематеріальних активів, що підлягають амортизації, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Частиною 2 ст. 3 цього Закону передбачено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи відповідача про те, що позивач неправомірно завищив валові витрати та податковий кредит, так як під час проведення перевірки були відсутні звіти, які б стверджували реальність вказаних господарських операцій, оскільки, як правильно зазначив суд першої інстанції, ненадання позивачем в ході перевірки таких документів не свідчить про їх відсутність на момент здійснення господарських операцій і такі документи надані позивачем під час судового розгляду справи.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не включаються до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачені в ціна товару (роботи, послуги), лише у випаду відсутності податкової накладної. Питання щодо не включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість по податкових накладних, які не містять всі дані, заповнені окремими рядками згідно переліку, наведеного в пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», законами з питань оподаткування не встановлено.

Недоліки в заповненні податкових накладних, виявлені в ході перевірки позивача, зокрема відсутність у деяких з них порядкового номера, одиниці виміру, описів номенклатури товару, не свідчать про їх недійсність та про відсутність фактів здійснення господарських операцій, на підставі яких вони виписані.

Також колегія суддів вважає безпідставними доводи апелянта про неправомірність виключення позивачем до складу валових витрат та податкового кредиту сум по господарських операціях з ТзОВ «Комерційні ініціативи», ТзОВ «НВП «Центр передових технологій», ТзОВ «НВКП «Паритет», посилаючись на нікчемність даних операцій, оскільки контрагенти позивача не сплатили сум податку на додану вартість до бюджету.

Перевірки сказаних суб'єктів господарювання з питань господарських відносин з ТзОВ «Неофіт» на підтвердження задекларованих останнім сум податку на додану вартість не проводились, а з відповідей відповідних податкових інспекцій вбачається, що зазначені вище підприємства за юридичними адресами фактично не знаходяться.

Відповідно до ч. 2 ст. 33 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», Юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи.

Станом на 06.04.2010 року «Дюк-А», ТзОВ «ВКП «Граніт - М», ТзОВ «Комерційні ініціативи», ТзОВ «НВП «Центр передових технологій», ТзОВ «НВКП «Паритет» були зареєстровані в Єдиному державному реєстрі, а свідоцтва даних підприємств про реєстрацію платниками податку на додану варіть не були анульовані з підстав і в порядку, передбаченими п. 9.8 Закону України «Про податок на додану вартість» та п. 25 Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України від 01.03.2000 року № 79 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 03.04.2000 року за № 208/4429.

Тобто вказані контрагенти на час здійснення господарський операцій з ТзОВ «Неофіт» мали цивільну правоздатність, державну реєстрацію, реєстрацію платників податку та не були позбавлені права укладати будь-які угоди відповідно до чинного законодавства.

В силу вимог підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі, якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20% від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За змістом пп. 7.4.5 цього пункту не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Отже, з наведених законодавчих приписів випливає, що надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання бюджетного відшкодування є підставою для його одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладання нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних яких установлена судом.

Як встановлено судом першої інстанції, відповідачем не виявлено будь-яких порушень у формуванні позивачем податкового кредиту. Крім того, відповідачем не наведено жодних доводів та не подано будь-яких доказів, які б могли свідчити про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди: безтоварний та/або фіктивний характер здійснених операцій, постійне придбання позивачем товару у посередників, контрагенти яких систематично протиправно не сплачували ПДВ до бюджету або мали ознаки фіктивного підприємництва тощо.

Несплата податку на додану вартість надавачами послуг сама по собі не є підставою для зменшення податкового кредиту або відмови у відшкодуванні зазначеного податку покупцю таких послуг, який відніс до податкового кредиту суму ПДВ, сплачену разом із ціною товару (послуги) продавцю. Факт порушення контрагентами позивача своїх податкових зобов'язань може бути підставою для висновку про необґрунтованість формування платником податку податкового кредиту, якщо податковий орган доведе, зокрема, що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти.

Оскільки отримані послуги, відносяться до валових витрат, то на підставі підп. 7.4.1 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», суми ПДВ сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням цих послуг були віднесені позивачем до складу податкового кредиту.

Наведене підтверджується висновком № 0092 судово-економічної експертизи по кримінальній справі № 31-019-08, складеним 23.06.2008 року, відповідно до якого документально не підтверджуються висновки акту від 15.11.2007 року № 02690/257/2301/20137132 «Про результати виїзної планової документальної перевірки ТзОВ «Неофіт» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2005 року до 30.06.2007 року».

Враховуючи наведене вище, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржувану постанову слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст.160, 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 206, 211, 212, 254 КАС України,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 обєднаної державної податкової інспекції залишити без задоволення.

Постанову Господарського суду Волинської області від 17 травня 2010 року у справі № 9/6/4-2А за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Неофіт» ЛТД до ОСОБА_1 обєднаної державної податкової інспекції про визнання недійсним податкових повідомлень-рішень залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду Вищого адміністративного суду України.

ГОЛОВУЮЧИЙ: В.П. ДЯКОВИЧ

СУДДІІ.М. ОБРІЗКО

ОСОБА_3