Постанова № 51891761, 22.09.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2015 року Справа № 876/7332/14

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді – Качмара В.Я.,

суддів – Гінди О.М., Ніколіна В.В.,

за участі секретаря – Ратушної М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Луцької об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 01 липня 2014 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Луцьккондитер» до Луцької об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В :

В травні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Луцьккондитер» (далі - ТОВ) звернулося до суду з позовом до Луцької об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області (далі – ОДПІ) в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення (далі - ППР) від 24.04.2014 №0006621502.

Позивач обґрунтовував свої позовні вимоги тим, що твердження податкового органу про прострочення ТОВ сплати узгодженого податкового зобов’язання суперечить рішенню ОДПІ про розстрочення податкового боргу, яким чітко було встановлено строки його сплати. Вважає, що відповідач мав право нарахувати штраф лише на суми грошового зобов’язання, що залишились не сплаченими після розірвання договору про розстрочення, а також на суму, яка підприємством не сплачена у строки встановлені таким договором.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 01 липня 2014 року у справі №803/909/14 заявлений позов задоволено.

Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржила ОДПІ, яка покликаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції і прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити. У поданій апеляційній скарзі вказує, що податковим законодавством не передбачені випадки звільнення осіб від відповідальності передбаченої ст.126 ПК України, що безпідставно не взято до уваги судом першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційну скаргу належить задовольнити.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що нарахування штрафних санкцій на суми розстроченого податкового боргу є протиправним, оскільки податковий орган втратив таке право з моменту прийняття рішення про розстрочення податкового боргу підприємства.

Проте, такі висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи проте та є помилковими з таких міркувань.

Судом апеляційної інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 27.03.2014 податковим органом було проведено перевірку ТОВ з питань дотримання граничних строків сплати узгодженого податкового зобов’язання підприємства, за результатами якої складено акт від цієї ж дати №1590/15-2/35495109 (далі – Акт, а.с.4).

Перевіркою було встановлено порушення позивачем вимог п.57.1 ст.57 Податкового кодексу України (далі – ПК), а саме не забезпечення своєчасної сплати узгодженого податкового зобов’язання по податку на прибуток в сумі 42749,50грн протягом граничного терміну 26.04.2013, за що передбачена відповідальність згідно п.126.1 ст.126 ПК

24.04.2014 відповідачем на підставі Акта прийнято ППР №0006621502, яким на ТОВ накладено штраф в сумі 8549,91грн (20% суми узгодженого податкового зобов’язання) (а.с.8).

Не погодившись із таким рішенням відповідача, ТОВ звернулося до суду із цим адміністративним позовом.

Відповідно до п.126.1 ст.126 ПК у разі, якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов’язання та/або авансових внесків з податку на прибуток підприємств протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах:

при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов’язання, – у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу;

при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов’язання, – у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Зазначена норма, як випливає з її змісту, є універсальним приписом, який підлягає застосуванню в будь-яких випадках прострочення встановленого ПК строку сплати узгодженого податкового зобов’язання.

Отже, незалежно від того, з яких причин платником податку не було своєчасно погашено узгоджену суму грошового зобов’язання, такий платник після фактичного погашення боргу повинен сплатити суму штрафу у розмірі, який залежить від терміну прострочення.

Норма п.126.1 ст.126 ПК поширюється також і на випадки, коли погашення податкового боргу відбулося в добровільному порядку, на підставі рішення про розстрочення грошових зобов’язань або податкового боргу, ухваленого згідно ст.100 цього ж Кодексу.

Зазначене пояснюється тим, що передбачена п.126.1 ст.126 ПК відповідальність у вигляді штрафу застосовується в силу самого факту погашення грошового зобов’язання чи податкового боргу з простроченням, і розмір такої відповідальності залежить виключно від терміну прострочення, а не від способу і порядку їх погашення (добровільного чи примусового, в повній сумі або частинами).

Ураховуючи наведене, рішення про розстрочення грошових зобов’язань або податкового боргу, прийняте податковим органом, не звільняє платника податків від відповідальності, передбаченої п.126.1 ст.126 ПК, якщо такі грошові зобов’язання були сплачені чи розстрочені уже з порушенням строку їх сплати.

Тобто, обставини, які зумовлюють застосування штрафу, передбаченого п.126.1 ст.126 ПК, виникають у силу самого факту погашення грошового зобов’язання з простроченням строків, передбачених ПК, а не строків, визначених податковим органом у рішенні про розстрочення грошового зобов’язання або податкового боргу. Таке рішення не може встановити інших строків сплати узгодженого податкового зобов’язання порівняно з тими, що визначені нормами ПК.

Більше того, у даному випадку рішення про розстрочення ОДПІ прийнято, коли узгоджені грошові зобов’язання не були своєчасно сплачені ТОВ.

Рішення про розстрочення не змінює обсягу податкового обов’язку платника податків боржника (у тому числі суми податкового боргу, а також розміру штрафу за несвоєчасну сплату грошового зобов’язання). Обсяг податкового обов’язку, а також відповідальність за його невиконання визначається виключно нормами податкового законодавства, у тому числі п.126.1 ст.126 ПК. Факт дотримання при цьому строків сплати, встановлених у рішенні про розстрочення, не впливає на порушення строків сплати узгоджених грошових зобов’язань, визначених ПК, і не може нівелювати правове значення останніх.

Правопорушення, відповідальність за яке встановлена п.126.1 ст.126.1 ПК, полягає в несвоєчасній сплаті суми узгодженого грошового зобов’язання. Відповідне порушення є закінченим у момент збігу передбаченого податковим законодавством строку сплати узгодженого, але не сплаченого платником податків грошового зобов’язання, а розмір штрафу визначається нормативно та фактично залежить від тривалості прострочення до моменту погашення боргу (до 30 днів або понад 30 днів).

У свою чергу розстрочення у порядку ст.100 ПК не впливає у даному випадку на факт вчинення правопорушення, оскільки воно є вчиненим до моменту прийняття відповідного рішення про таке розстрочення, а тому не змінює обсягу відповідальності платника податків (не зменшує і не збільшує).

Дійсно, в силу п.100.1 ст.100 ПК розстроченням, відстроченням грошових зобов'язань або податкового боргу є перенесення строків сплати платником податків його грошових зобов'язань або податкового боргу під проценти, розмір яких дорівнює розміру пені, визначеному п.129.4 ст.129 цього Кодексу.

Відповідно до п.100.6 ст.100 ПК розстрочені суми грошових зобов'язань або податкового боргу (в тому числі окремо - суми штрафних (фінансових) санкцій) погашаються рівними частками починаючи з місяця, що настає за тим місяцем, у якому прийнято рішення про надання такого розстрочення.

Згідно з п.3.9 «Порядку розстрочення (відстрочення) грошових зобов'язань (податкового боргу) платників податків», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30.11.2012 №1261 (далі – Порядок), з дати укладання (підписання) договору до закінчення строку дії договору про розстрочення (відстрочення) грошового зобов'язання (податкового боргу) пеня і штрафні санкції на розстрочений податковий борг не нараховуються.

Отже, платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу за порушення терміну сплати узгоджених сум грошових зобов'язань, передбаченого п.126.1 ст.126 ПК, в залежності від кількості днів затримки сплати узгодженої суми грошових зобов'язань з дня наступного за останнім днем граничного строку сплати грошових зобов'язань і до дня укладання договору про розстрочення податкового боргу.

Вказана позиція апеляційного суду узгоджується з рішенням Верховного Суду України, зокрема, з постановою від 18 вересня 2014 року у справі №21-279а14.

Як вбачається із матеріалів справи, договір про розстрочення податкового боргу ТОВ було прийнято 31.05.2013 (а.с.11), а граничний строк сплати узгодженого податкового зобов’язання з податку на прибуток в сумі 42749,50грн – 26.04.2013.

Тобто, станом на момент розстрочення податкового боргу ТОВ, останнім прострочено сплату узгодженого податкового зобов’язання більше аніж на 30 днів.

Висновки податкового органу щодо нарахування позивачу штрафних санкцій в період дії рішення про розстрочення податкового боргу є безпідставними в силу вимог ст.100 ПК та п.3.9 Порядку, оскільки ОДПІ вправі нарахувати штрафні санкції в такому випадку лише на суму податкового зобов’язання або податкового боргу, який залишився не сплаченим після 14.08.2013, а це сума 14509,8грн.

Однак, оскільки у даному випадку ТОВ було порушено строки сплати узгодженого податкового зобов’язання на більше 30 днів ще до укладення договору про розстрочення, то застосування до позивача штрафу в розмірі 20% погашеної суми боргу у відповідності до п.126.1 ст.126 ПК є цілком правомірним, незважаючи на помилкові висновки податкового органу щодо кількості днів затримки, адже при затримці більше 30 днів правове значення таких нівелюється в силу відсутності більш жорстких штрафних санкцій.

За таких обставин, оскільки, на дату розстрочення податкового боргу ТОВ, позивач затримав сплату існуючого боргу, застосування до підприємства штрафу за порушення граничних строків сплати узгодженої суми податкового зобов'язання в розмірі 20% сплаченої суми боргу є правомірним, що однак безпідставно не взято до уваги судом першої інстанції.

З огляду на викладене, оскільки постанова суду першої інстанції прийнята з порушенням норм матеріального права та із неповним з’ясуванням обставин, що мають значення для справи, що призвело до неправильного її вирішення, то апеляційну скаргу належить задовольнити, а оскаржувану постанову скасувати та прийняти нову про відмову в позові.

Керуючись статтями 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС, суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Луцької об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області задовольнити.

Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 01 липня 2014 року скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.

Головуючий суддя В.Я. Качмар

Суддя О.М. Гінда

Суддя В.В. Ніколін

Повний текст виготовлений 22 вересня 2015 року.