Постанова № 51891620, 25.08.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 серпня 2015 року Справа № 876/4943/14

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді – Качмара В.Я.,

суддів – Гінди О.М., Рибачука А.І.,

за участі секретаря – Щерби С.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Державного підприємства «Теплокомуненерго» на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2014 року в справі за позовом Державної податкової інспекції у Богородчанському районі Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області до Державного підприємства «Теплокомуненерго» про стягнення податкового боргу,

В С Т А Н О В И В :

В лютому 2014 року Державної податкової інспекції у Богородчанському районі Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області (далі - ДПІ) звернулася до суду з позовом до Державного підприємства «Теплокомуненерго» (далі - ДП) в якому, просила стягнути з рахунків відповідача податковий борг в сумі 510грн.

Позивач обґрунтовував свої позовні вимоги тим, що за відповідачем рахується податковий борг який залишається не сплаченим, а тому у відповідності до вимог Податкового кодексу України (далі - ПК) такий підлягає стягненню за рішенням суду.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2014 року в справі №809/725/14 заявлений позов задоволено.

Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржило ДП, яке покликаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції і прийняти нове рішення, яким позовну заяву залишити без розгляду. У поданій апеляційній скарзі вказує на те, що податковим органом безпідставно подано розглядуваний позов, оскільки ним не було дотримано вимог податкового законодавства, у зв’язку із тим, що підприємству не направлялися у встановленому порядку податкові вимоги, а попередні є відкликаними.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому, апеляційний суд, відповідно до ч.1 ст.41 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності сторін, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем порушено вимоги законодавства стосовно сплати узгодженого податкового боргу, а тому такий підлягає стягненню за рішенням суду, оскільки залишається не сплаченим.

Проте, такі висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи та є помилковими з таких міркувань.

Судом апеляційної інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що за ДП станом на 13.02.2014 рахується заборгованість в сумі 510грн по податку на прибуток.

Заборгованість із вказаного податку є узгодженою, оскільки виникла у зв'язку з несплатою відповідачем коштів самостійно задекларованих ним у податкових деклараціях з податку на прибуток (а.с.9-10).

Стаття 67 Конституції України передбачає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Згідно зі ст.92 Основного Закону виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори.

ПК регулюються відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, визначається вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пп.14.1.175 п.14.1 ст.14 ПК, податковий борг – сума грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгодженого платником податків або узгодженого в порядку оскарження, але не сплаченого у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Не є спірним питанням факт наявності у ДП податкового боргу, а також підстави його виникнення.

Предметом доказування в даній справі є наявність правових підстав для стягнення усієї суми податкового боргу відповідача в розмірі 510грн з його рахунків за рішенням суду.

Згідно з п.41.5 ст.41 ПК органами стягнення є виключно органи державної податкової служби, які уповноважені здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу в межах їх повноважень.

Відповідно до пп.20.1.18 п.20.1 ст.20 ПК органи державної податкової служби мають право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, обслуговуючих такого платника, на суму податкового боргу або його частини.

Відповідно до ст.95 ПК України орган державної податкової служби здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Для вирішення даного спору по суті необхідним є врахування правового статусу боржника - ДП, яке, як встановлено, є комунальним підприємством, управління яким виконує Богородчанська селищна рада (далі – Селищна рада), що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також матеріалами справи (а.с.13-14).

Правовідносини щодо погашення податкового боргу державних або комунальних підприємств регулюються спеціальними нормами, зокрема, ст.96 ПК, що зумовлено особливою метою створення таких підприємств, які у більшості випадків, пов'язані із здійсненням соціальних функцій (комунальні підприємства) та із захистом загальнодержавних інтересів (казенні підприємства).

В цьому випадку орган державної податкової служби зобов'язаний звернутися до органу місцевого самоврядування чи органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить майно такого платника податків, з поданням щодо прийняття рішення про:

- виділення коштів місцевого бюджету на сплату податкового боргу такого платника податків. Рішення про фінансування таких витрат розглядається на найближчій сесії відповідної ради;

- затвердження плану досудової санації такого платника податків, який передбачає погашення його податкового боргу;

- ліквідацію такого платника податків та призначення ліквідаційної комісії;

- прийняття сесією відповідної ради рішення щодо порушення справи про банкрутство платника податків.

За правилами п.96.3 ст.96 ПК відповідь щодо прийняття одного із зазначених рішень надсилається контролюючому органу протягом 30 календарних днів з дня направлення звернення.

У разі неотримання зазначеної відповіді у визначений цим пунктом строк або отримання відповіді про відмову у задоволенні його вимог контролюючий орган зобов'язаний звернутися до суду із позовною заявою про звернення стягнення податкового боргу на кошти державного органу чи органу місцевого самоврядування, в управлінні якого перебуває таке державне (комунальне) підприємство або його майно.

Керуючись загальними принципами трактування приписів законодавства та з урахуванням специфіки дії норм спеціального законодавства, вказані норми законів передбачають особливий порядок погашення податкового боргу, виходячи з принципу збереження цілісних майнових комплексів названих підприємств та участі у процесі погашення органів виконавчої влади, до сфери управління яких належить платник податків.

Якщо сума отриманих позивачем коштів від продажу внесеного в податкову заставу майна комунального підприємства є меншою, ніж сума податкового боргу, або у разі відсутності у комунального підприємства майна, що відповідно до законодавства може бути внесено в податкову заставу та відчужено, у позивача виникає право на звернення до органу місцевого самоврядування, в управлінні якого перебуває дане комунальне підприємство, з поданням про прийняття одного із рішень, перелічених у ст.96 ПК, а у разі неотримання відповіді у визначений законом строк або отримання відповіді про відмову у задоволенні вимог, звернутись до суду із позовною заявою про звернення стягнення податкового боргу на кошти органу, в управлінні якої перебуває боржник.

Більше того, позивачем не надано належних доказів, які б підтверджували, що ним було вчинено усі дії, встановлені законодавцем щодо порядку встановлення та стягнення податкового боргу комунального підприємства, зокрема, докази внесення в податкову заставу майна боржника та продажу такого заставного майна, отримання недостатньої суми грошових коштів від продажу внесеного в податкову заставу майна або відсутність у ДП майна, що може бути внесено в податкову заставу та відчужено, а тому апеляційний суд вважає, що ДПІ не набуло права на звернення до адміністративного суду із відповідним позовом.

Апелянт в апеляційній скарзі на вказані обставини не посилається, однак відповідно до ч.1 ст.195 КАС, суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

Такі обставини є безсумнівною підставою для скасування постанови суду першої інстанції та прийняття нової постанови про відмову у задоволенні позову з наведених вище підстав.

Відтак, апеляційний суд приходить до переконання про безпідставність позовних вимог ДПІ щодо стягнення з рахунків ДП податкового боргу у розмірі 510грн, оскільки дотримання порядку, визначеного ст.96 ПК, є у даному випадку обов'язком податкового органу, якого слід дотримуватись, оскільки таке дотримання є умовою для наявності підстав для звернення до суду з вимогою про стягнення податкового боргу комунального підприємства перед бюджетом за рахунок коштів органу місцевого самоврядування (Селищної ради), в управлінні якого перебуває таке комунальне підприємство.

Відповідно до ст.202 КАС підставами для скасування судом апеляційної інстанції постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

З огляду на викладене, оскільки постанова суду першої інстанції прийнята з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, то апеляційну скаргу належить задовольнити частково, а оскаржувану постанову слід скасувати та прийняти нову постанову про відмову в позові.

Порядок розподілу судових витрат передбачений ст.94 КАС. Так, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Однак, враховуючи, що ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2014 року, сплату судового збору за подання апеляційної скарги було відстрочено по 25.08.2015 (дня розгляду справи), то підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС, суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Теплокомуненерго» задовольнити частково.

Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2014 року скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.

Головуючий суддя В.Я. Качмар

Суддя О.М. Гінда

Суддя А.І. Рибачук

Повний текст виготовлений 31 серпня 2015 року.