Ухвала суду № 51891434, 24.02.2011, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2011 р. Справа № 2727/10

09 грудня 2010 року № 2727/10/9104

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді Ніколіна В.В.,

суддів Заверухи О.Б., Пліша М.А.,

при секретарі судового засідання Грищишин Л.І.

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Львові на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 21.12.2009 року у справі за позовом Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» до Державної податкової інспекції у м. Львові про скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИЛА :

В жовтні 2009 року Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» (далі ЛМКП «Львівтеплоенерго») звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Львові про скасування податкових повідомлень-рішень за № 0000451511/0/11979 від 17.07.2009 року та за № 0000451511/1/16055 від 23.09.2009 року.

В обґрунтування позовних вимог ЛМКП «Львівтеплоенерго» покликається на те, що діяв у повній відповідності до ухвали Львівської міської ради від 16.11.2006 року №336, якою йому було встановлено додаткову пільгу, шляхом звільнення від сплати податку на прибуток за результатами роботи підприємства комунальної власності за дев'ять місяців 2006 року. Крім того, позивач вважає, що орган державної податкової служби протиправно двічі провів перевірку за один і той самий період.

Оскаржуваною постановою Львівського окружного адміністративного суду від 21.12.2009 року позову Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» задоволено, а саме скасовано прийняті ДПІ у м. Львові податкові повідомлення-рішення за № 0000451511/0/11979 від 17.07.2009 року та за № 0000451511/1/16055 від 23.09.2009 року.

У поданій апеляційній скарзі відповідач просить зазначену постанову скасувати та прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» відмовити в повному обсязі, покликаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права.

Вимоги за апеляційною скаргою обґрунтовує тим, що принципи побудови системи оподаткування в Україні, податки і збори (обов'язкові платежі) до бюджетів та до державних цільових фондів, а також права, обов'язки і відповідальність платників визначено Законом України "Про систему оподаткування".

Частиною 3 статті 1 Закону України "Про систему оподаткування" передбачено, що ставки, механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів) і пільг щодо оподаткування не можуть встановлюватись або змінюватись іншими законами України, крім законів про оподаткування.

Статтями 14 та 15 Закону України "Про систему оподаткування" визначений вичерпний перелік загальнодержавних та місцевих податків і зборів (обов'язкових платежів). Згідно п. п. 3 п. 1 ст. 14 вказаного Закону до загальнодержавних належить податок на прибуток підприємств, у тому числі дивіденди, що сплачуються до бюджету державними не корпоратизованими, казенними або комунальними підприємствами. В статті 15 вказаного Закону наводиться вичерпний перелік місцевих податків, і серед нього відсутній податок на прибуток підприємств.

Відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 20.05.1993 р. "Про місцеві податки і збори" податок на прибуток підприємств до місцевих податків і зборів не належить.

Статтею 15 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств" визначено, що ставки податку на прибуток, пільги щодо податку, об'єкт оподаткування, порядок обчислення оподатковуваного прибутку, строки і порядок сплати та зарахування податку до бюджетів можуть встановлюватися та змінюватися лише шляхом внесення змін до цього Закону. Вказані положення узгоджуються із загальними принципами, викладеними в частині 3 статті 1 Закону "Про систему оподаткування" (зазначеного дотримується Вищий адміністративний суд України: Ухвала Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 року у справі № К13843/07).

Згідно з ч. 2 ст. 7 Закону України "Про систему оподаткування" зміна податкових ставок і механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів) не можуть запроваджуватись Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік.

Єдиним органом законодавчої влади в України відповідно до статті 75 Конституції України є парламент Верховна Рада України.

Згідно зі статтею 19 Конституції органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Основним та іншими законами України.

Згідно зі статтею 143 Конституції до повноважень органів місцевого самоврядування відноситься затвердження відповідних місцевих бюджетів та вирішення інших питань місцевого значення, віднесених законом до компетенції місцевого самоврядування. Органам місцевого самоврядування можуть надаватися законом окремі повноваження органів виконавчої влади. Держава фінансує здійснення цих повноважень у повному обсязі за рахунок коштів Державного бюджету України або шляхом віднесення до місцевого бюджету в установленому законом порядку окремих загальнодержавних податків, передає органам місцевого самоврядування відповідні об'єкти державної власності.

Статтею 25 цього Закону передбачено, що місцеві ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією, цим та іншими законами до їх відання.

Пунктами 28 та 29 статті 26 Закону "Про місцеве самоврядування" визначено виключну компетенцію міських рад щодо прийняття рішень про надання пільг по місцевих податках і зборах, встановлення для підприємств комунальної власності відповідних територіальних громад розміру частки прибутку, що підлягає зарахуванню до місцевого бюджету.

Частиною 3 статті 1 Закону України "Про систему оподаткування" передбачено, що ставки, механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів) і пільг щодо оподаткування не можуть встановлюватись або змінюватись іншими законами України, крім законів про оподаткування.

Враховуючи, що спеціальним законом, а саме Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств», не надано повноважень органам місцевого самоврядування стосовно встановлення пільг по сплаті податку на прибуток підприємствам комунальної форми власності, а також те, що цей Закон встановлює спеціальні норми щодо оподаткування прибутку підприємств, які мають пріоритет над загальними, то органи місцевого самоврядування не мають права на надання пільг зі сплати податку на прибуток підприємствам комунальної форми власності.

Зазначену вище позицію підтримали вищі судові органи, розглядаючи справи про визнання недійсними рішень органів місцевого самоврядування про надання окремим підприємствам комунальної власності пільг зі сплати податку на прибуток.

Так, Постановою Вищого адміністративного суду України від 06 листопада 2008 року у справі за позовом Акціонерного товариства „Страхова компанія „Аванте" до Дергачівської МДПІ Харківської області про скасування податкового повідомлення-рішення задоволено касаційну скаргу органу ДПС, скасовано рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено повністю.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову, Вищий адміністративний суд України зазначив, зокрема, що повноваження органів місцевого самоврядування в галузі визначення місцевих податків і зборів встановлені статтею 18 Декрету Кабінету Міністрів України „Про місцеві податки і збори".

Відповідно до цієї статті органи місцевого самоврядування самостійно встановлюють і визначають порядок сплати місцевих податків і зборів відповідно до переліку і в межах установлених граничних розмірів ставок. Органи місцевого самоврядування в межах своєї компетенції мають право запроваджувати пільгові податкові ставки, повністю відміняти окремі місцеві податки і збори або звільняти від їх сплати певні категорії платників та надавати відстрочки у сплаті місцевих податків та зборів.

Пунктами 23, 24, 28 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до виключних повноважень сільських, селищних і міських рад віднесено затвердження місцевого бюджету, внесення змін до нього; затвердження звіту про виконання відповідного бюджету; встановлення місцевих податків і зборів та розмірів їх ставок у межах, визначених законом: прийняття рішень щодо надання відповідно до чинного законодавства пільг по місцевих податках і зборах.

Системний аналіз наведених норм права свідчить про те, що передбачене частиною 2 ст. 1 Закону України «Про систему оподаткування» повноваження сільських, селищних, міських рад встановлювати додаткові пільги щодо оподаткування у межах сум, що надходять до їх бюджетів, стосується лише місцевих податків і зборів, а відтак рішення органу місцевого самоврядування про надання пільги по сплаті податку на прибуток, який відповідно до ст. 14 цього Закону є загальнодержавним податком, не відповідає встановленій законом компетенції цього органу.

Також Постановою Верховного Суду України від 17 березня 2009 року у справі за позовом прокурора м. Луганська в інтересах держави в особі СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Луганську до Луганської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення про встановлення додаткових пільг задоволено касаційну скаргу органу ДПС, скасовано рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій, якими в позові було відмовлено повністю, та справу направлено на новий розгляд.

Задовольняючи касаційну скаргу органу ДПС колегія суддів Верховного Суду України виходила з того, що встановивши додаткове джерело надходження коштів до місцевих бюджетів, Верховна Рада України не наділяла органи місцевого самоврядування повноваженнями надавати пільги з податку на прибуток. Ці кошти не віднесено до міжбюджетних трансферів, до механізму вирівнювання бюджету, а тому на них не поширюються місцеві програми, які би передбачали звільнення підприємств від сплати загальнодержавних податків. Установивши пільгу такого роду, орган місцевого самоврядування порушив норми прямої дії Конституції, законів та перевищив свої повноваження. Кошти в рахунок сплати податку на прибуток мали зараховуватися до місцевого бюджету та в разі відсутності у них потреби орган місцевого самоврядування, розпорядник цього бюджету, повинен був їх скерувати до державного бюджету.

Закони "Про систему оподаткування", "Про оподаткування прибутку підприємств" та закони про Державний бюджет на певний період, "Про місцеве самоврядування" регулюють різні сфери правового регулювання. Віднесення податку на прибуток в окремий період до джерел поповнення місцевого бюджету не породжує в його розпорядника права звільнення від сплати цього податку, тому що такий податок є загальнодержавним.

Згідно зі ст. 15 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" ставки податку на прибуток, пільги щодо податку, об'єкт оподаткування, порядок обчислення оподатковуваного прибутку, строки і порядок сплати та зарахування податку до бюджетів можуть встановлюватися та змінюватися лише шляхом внесення змін до цього Закону.

Враховуючи, що зазначеним Законом не надано повноважень органам місцевого самоврядування стосовно встановлення пільг по сплаті податку на прибуток підприємств

комунальної форми власності, і зважаючи нате, що цей Закон встановлює спеціальні норми щодо оподаткування прибутку підприємств, які мають пріоритет над загальними, які визначені Законом N 12 51 -XII, то органи місцевого самоврядування не мають права на надання пільг зі сплати податку на прибуток підприємствам комунальної форми власності.

Відповідно до Постанови Верховного Суду України від 23 жовтня 2007 року N 07/141 спеціальним законом з питань оподаткування податком на прибуток є Закон N 334/94-ВР "Про оподаткування прибутком підприємств", пунктом 22.5 статті 22 "Прикінцеві положення" якого встановлено, що акти законодавства до приведення їх у відповідність із цим Законом застосовуються в частині, яка не суперечить йому.

Таким чином, Львівська міська рада звільнивши Позивача від сплати податку на прибуток підприємств, встановила пільги щодо цього податку, чим порушила норми Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Пунктами 28 та 29 статті 26 Закону "Про місцеве самоврядування" визначено виключну компетенцію міських рад щодо прийняття рішень про надання пільг по місцевих податках і зборах, встановлення для підприємств комунальної власності відповідних територіальних громад розміру частки прибутку, що підлягає зарахуванню до місцевого бюджету.

Надання органам місцевого самоврядування повноважень щодо розпорядження прибутком окремих підприємств, який зараховується до місцевого бюджету, не дає їм права встановлювати пільги з податку на прибуток, приймати рішення щодо розміру сум цього податку, що мають зараховуватися до бюджетів (Постанова Верховного Суду України від 17.03.2009 р. у справі N 21-150во091

В Законі України "Про місцеве самоврядування" відсутня правова норма, яка б надавала право органам місцевого самоврядування звільняти підприємства від сплати податку на прибуток.

Відповідно до п. 2 розділу V "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про місцеве самоврядування" сільські, селищні, міські, районні в містах, районні, обласні ради після набрання чинності цим Законом здійснюють повноваження, передбачені Конституцією України і цим Законом.

Відповідно до п. 4 Рішення Конституційного суду України від 16.04.2009 р. у справі у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування), в Основному Законі України передбачено форми та засоби реалізації права територіальних громад на місцеве самоврядування і вказано, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території (частина перша статті 144). На основі цього положення Конституції України в Законі визначено, що у формі рішень рада приймає нормативні та інші акти (частина перша статті 59).

В п. 4.1 наведеного Рішення зазначено, що юридичною формою реалізації завдань і функцій органів місцевого самоврядування є нормативні та ненормативні акти у формі рішень.

Отже, зважаючи на вищевикладене, Львівська міська рада повинна здійснювати лише ті повноваження, які передбачені Конституцією та Законом України "Про місцеве самоврядування". Тому її дії, зі звільнення Позивача від сплати податку на прибуток підприємств, є незаконними.

Не заслуговує на увагу, також, позиція суду, що Державною податковою адміністрацією України від 24.01.2006 р. внесено до Довідника №36 пільгу по податку на прибуток підприємств, що надається місцевим органам влади у межах сум, що надходять до їх бюджетів. Слід зазначити, що ДПА України не вносила пільгу і не встановлювала її, а лише систематизувала чинне законодавство і упорядкувала наявні пільги. Тобто, Довідник № 36 не встановлює пільги, а містить лише перелік передбачених чинним законодавством пільг.

Зазначений Довідник містить відсилочну норму до Закону України "Про систему оподаткування". Норми цього Закону, як уже зазначалось, є загальними, порівняно із нормами, які містить Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Судом не взято до уваги, той факт, що при конкуренції загальної та спеціальної норми, слід застосовувати спеціальні, тобто норми Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"

Позивач посилається на ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", в якій зазначено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Оскільки Ухвала ЛМР від 16.11.2006 р. № 336 "Про звільнення від сплати податку на прибуток" ніким не оскаржувалось та не скасовувалась, на думку позивача вона є чинною.

Із зазначеним не погоджуємось, зважаючи на нижчевикладене:

Згідно ст. 73 "Про місцеве самоврядування в Україні", акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

Відповідно до ст. 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Відповідно до ч. 1 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Відповідно до практики застосування термінів, слів та словосполучень у юриспруденції, рішення - нормативний акт розпорядчого характеру, що ухвалюється органами місцевого самоврядування або їх виконкомами у колегіальному порядку для розв'язання найбільш важливих питань, які належать до їх компетенції.

Таким чином, відповідно до Основного Закону та законодавства України, органи місцевого самоврядування приймають акти, як зовнішню форму виразу здійснюваних повноважень, лише у формі рішень, а отже Львівська міська рада не наділена повноваженнями приймати Ухвали.

Норма передбачена ст. 59 наведеного закону, передбачає визнання незаконними в судовому порядку актів органів місцевого самоврядування. Оскільки Львівська міська рада не наділена повноваженнями приймати ухвали то зазначена ухвала не є актом органу місцевого самоврядування, а тому вона не підлягає визнанню незаконною в судовому порядку, оскільки є незаконною, як по формі так і по змісту.

Отже, підсумовуючи вищевикладене, судом 1-ої інстанції не враховано наступного:

Податок на прибуток підприємств відноситься виключно до загальнодержавних податків, а тому органи місцевого самоврядування не наділені повноваженнями звільняти від сплати цьогоподатку;

Відповідно до Постанови Верховного Суду України від 23 жовтня 2007 року N 07/141 спеціальним законом з питань оподаткування податком на прибуток є Закон N 334/94-ВР "Про оподаткування прибутком підприємств", пунктом 22.5 статті 22 "Прикінцеві положення" якого встановлено, що акти законодавства до приведення їх у відповідність із цим Законом застосовуються в частині, яка не суперечить йому.

Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" не надано повноважень органам місцевого самоврядування стосовно встановлення пільг по сплаті податку на прибуток підприємств комунальної форми власності, і зважаючи нате, що цей Закон встановлює спеціальні норми щодо оподаткування прибутку підприємств, які мають пріоритет над загальними, які визначені Законом N 1251 -XII, то органи місцевого самоврядування не мають права на надання пільг зі сплати податку на прибуток підприємствам комунальної форми власності.

3) Встановивши додаткове джерело надходження коштів до місцевих бюджетів, Верховна Рада України не наділяла органи місцевого повноваженнями надавати пільги з податку на прибуток. Закони "Про систему оподаткування", "Про оподаткування прибутку підприємств" та закони про Державний бюджет на певний період, "Про місцеве самоврядування" регулюють різні сфери правового регулювання. Віднесення податку на прибуток в окремий період до джерел поповнення місцевого бюджету не породжує в його розпорядника права звільнення від сплати цього податку, тому що такий податок є загальнодержавним.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і

обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

В порушення зазначеної норми, ВАС України прийняв рішення, яке не відповідає зазначеним вимогам, оскільки: прийняте із порушенням норм матеріального права, не відповідає усталеній судовій практиці, а тому Постанова Львівського окружного адміністративного суду від 21.12.2009 р. є незаконною та необґрунтованою, а тому підлягає скасуванню.

Сторони по справі належним чином судом були повідомлені, однак з невідомих для суду причин не з'явилися в зал судового засідання, а тому відповідно до ч. 1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.

Задовольняючи в позові ЛМКП «Львівтеплоенерго» суд першої інстанції виходив з того, що

Такі висновки суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідають нормам матеріального права.

За результатами камеральної перевірки податкової звітності з податку на прибуток ДПІ у м. Львові складено акт за №14/15-1/05506460 від 30.06.2009 року та прийнято податкове повідомлення-рішення за №0000451511/0/11979 від 17.07.2009 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 13915638 грн. 45 коп., в тому числі за основним платежем - 13252989 грн. 00 коп. та штрафні (фінансові) санкції - 662649 грн. 45 коп.

За наслідками апеляційного узгодження в адміністративному порядку суми податкового зобов'язання зазначене податкове повідомлення-рішення було залишено без змін, а платнику податків надіслано податкове повідомлення-рішення за №0000451511/1/16055 від 23.09.2009 року.

В акті перевірки зазначено, що в порушення вимог ч. 3 ст.1 Закону України «Про систему оподаткування» від 25.06.1991 року №1251-ХИ, з наступними змінами та доповненнями, ст.15 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» 28 грудня 1994 року №334/94-ВР, з наступними змінами та доповненнями та п. 3 Порядку складання декларації з податку на прибуток підприємств, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 8 липня 1997 року №214 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 14 серпня 1997 року за №313/2117, позивачем занижено податкове зобов'язання з податку на прибуток за 9 місяців 2006 року та наростаючим за 2006 рік в розмірі 4130278 грн. 00 коп.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам суд колегія суддів врахувала наступні обставини справи та норми чинного законодавства.

17.11.2006 року ЛМКП «Львівводоканал» подано уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на прибуток, у зв'язку із виправленням самостійно виявлених помилок за 9 місяців 2006 року, згідно якого виправлено податкове зобов'язання звітного періоду, при розрахунку якого виявлено помилку рядок 7.2 становить 0 грн., сума податкового зобов'язання звітного періоду, при розрахунку якого виявлено помилку рядок 7.1 - 4130278 грн. 00 коп., сума переплати нарахованої у зв'язку з виправленням помилки рядок 7 - 4130278 грн. 00 коп.

У відповідності до положень ч. 3 ст.1 Закону України «Про систему оподаткування» ставки, механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів), за винятком особливих видів мита та збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності, і пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування. Особливі види мита справляються на підставі рішень про застосування антидемпінгових, компенсаційних і спеціальних заходів, прийнятих відповідно до законів України.

Згідно ст.15 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ставки податку на прибуток, пільги щодо податку, об'єкт оподаткування, порядок обчислення оподатковуваного прибутку, строки і порядок сплати та зарахування податку до бюджетів можуть встановлюватися та змінюватися лише шляхом внесення змін до цього Закону.

При цьому, слід зазначити, що законодавцем введено інститут додаткових пільг, а саме ч.2 ст.1 Закону України «Про систему оподаткування», згідно якої Верховна Рада Автономної Республіки Крим і сільські, селищні, міські ради можуть встановлювати додаткові пільги щодо оподаткування у межах сум, що надходять до їх бюджетів.

Згідно ст.8 Закону України «Про систему оподаткування» порядок зарахування податків і зборів (обов'язкових платежів) до Державного бюджету України і місцевих бюджетів та державних цільових фондів встановлюється Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами відповідно до цього Закону та інших законів України.

Як передбачено ч. 1 ст.60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року №280/97-ВР, з наступними змінами та доповненнями. територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на, зокрема, доходи місцевих бюджетів.

Частинами 1 та 4 ст.61 вказаного Закону, передбачено, що органи місцевого самоврядування в селах, селищах, містах, районах у містах (у разі їх створення) самостійно розробляють, затверджують і виконують відповідні місцеві бюджети згідно з цим Законом та законом про бюджетну систему. Самостійність місцевих бюджетів гарантується власними та закріпленими за ними на стабільній основі законом загальнодержавними доходами, а також правом самостійно визначати напрями використання коштів місцевих бюджетів відповідно до закону.

У відповідності до ч. 1 ст.63 цього ж Закону, доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок власних, визначених законом, джерел та закріплених у встановленому законом порядку загальнодержавних податків, зборів та інших обов'язкових платежів.

Згідно п.15 ст.69 Бюджетного Кодексу України, до доходів місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належить податок на прибуток підприємств комунальної власності.

Позивачем у справі є комунальне підприємство Львівської міської ради, що підтверджується наявним в матеріалах справи Статутом позивача.

Міжбюджетними трансфертами згідно п.25 ч. 1 ст.2 згаданого Кодексу, є кошти, які безоплатно і безповоротно передаються з одного бюджету до іншого.

З врахуванням того, що зазначені кошти не відносяться до міжбюджетних трансфертів, а саме, не можуть безоплатно і безповоротно передаватись з одного бюджету до іншого, зокрема, з місцевого до державного, та того, що ч.2 ст.1 Закону України «Про систему оподаткування» Львівській міській раді було надано право встановлювати додаткові пільги, останньою було прийнято Ухвалу від 16.11.2006 року №336, якою міському комунальному підприємству (позивачу) було встановлено додаткову пільгу, шляхом звільнення від сплати податку на прибуток за результатами роботи підприємства комунальної власності за дев'ять місяців 2006 року в сумі 4130278 грн. 00 коп.

Відповідно до положень ст.144 Конституції України, яка згідно із ст.8 Основного Закону є нормою прямої дії, органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території. Рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.

Крім того, ч. 10 ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Таким чином, законодавством іншого порядку оспорення законності акту органу місцевого самоврядування, крім судового, не передбачено. За відсутності судового рішення про незаконність такого акту він є обов'язковим для виконання на відповідній території, в даному випадку, у м. Львові.

При цьому, посилання відповідача на практику Верховного Суду України в постанові від 17.03.2009 року, у справі за позовом Прокурора м. Луганська в інтересах держави в особі Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків до Луганської міської ради про визнання недійсними рішень, є лише підтвердженням позиції, що акти органів місцевого самоврядування можуть оспорюватись лише в судовому порядку.

Не можна залишити поза увагою і той факт, що Державною податкової адміністрацією України від 24.01.2006 року внесено до Довідника №36 пільгу по податку на прибуток підприємств, що надається місцевим органам влади у межах сум, що надходять до їх бюджетів.

За таких обставин, позивач на виконання положень ст.144 Конституції України зобов'язаний був виконувати Ухвалу Львівської міської ради від 16.11.2006 року №336, якою міському комунальному підприємству було встановлено додаткову пільгу, шляхом звільнення від сплати податку на прибуток за результатами роботи підприємства комунальної власності за дев'ять місяців 2006 року в сумі 4130278 грн. 00 коп., а тому орган державної податкової служби без достатніх на те правових підстав прийняв спірні податкові повідомлення-рішення.

При цьому, суд не бере до уваги посилання позивача на те, що відповідачем двічі проведено перевірку за один і той самий період, оскільки, як вбачається з акту перевірки ДПІ у м. Львові №84/23-2/05506460 від 23.03.2007 року, період, за який вона проводилась (з 01.07.2005 року по 30.09.2006 року), не охоплював декларації з податку на прибуток та уточненого розрахунку за дев'ять місяців 2006 року.

Не можна залишити поза увагою і те, що у відповідності до вимог п.2.15 Примірного порядку проведення камеральної перевірки та здійснення контролю за справлянням податку на прибуток, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 5 грудня 2008 року №761, який в силу положень ст.4 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» від 4 грудня 1990 року №509-ХП, з наступними змінами та доповненнями, є обов'язковим до виконання підпорядкованими державними податковими інспекціями, проведення камеральної перевірки за звітний податковий період проводиться підрозділами адміністрування податку на прибуток у такі строки:

по звітності платників, що визначена пп. 2.13.2 та пп. 2.13.3 п. 2 цього Примірного порядку, протягом місяця;

по звітності інших платників - до настання термінів подачі наступної за поданою звітністю.

Оскільки, уточнюючий розрахунок позивачем подавався 17.11.2006 року, висновки по ньому органом державної податкової служби були зроблені лише в червні 2009 року (акт за №14/15-1/05506460 від 30.06.2009 року), чим було порушено строки проведення камеральної перевірки, передбачені наведеною нормою.

За наведених обставин, суд вважає що позов є підставний і обґрунтований, а тому підлягає до задоволення.

А тому висновки суду першої інстанції відповідають нормам матеріального та процесуального права.

На підставі наведеного колегія судів прийшла до висновку, що судом першої інстанції, при винесені оскаржуваної постанови вірно дано правову оцінку обставинам справі та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що згідно ст. 200 КАС України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Львові залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 21.12.2009 року у справі № 2а-6613/09 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, що беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий В.В. Ніколін

Судді О.Б. Заверуха

ОСОБА_1