Ухвала суду № 51891419, 27.08.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2015 року Справа № 876/11369/13

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді-доповідача Яворського І.О.

суддів: Попка Я.С., Носа С.П.

за участі секретаря судового засідання Сердюк О.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу приватного підприємства «Торговий дім «Промислово-енергетичний комплекс» на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2013 року у справі за позовом приватного підприємства «Торговий дім «Промислово-енергетичний комплекс» до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВС Т А Н О В И В:

Позивач, приватне підприємство «Торговий дім «Промислово-енергетичний комплекс» (далі - ПП «ТД «Промислово-енергетичний комплекс») в травні 2013 року звернулося з позовом в суд до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова про скасування податкового повідомлення-рішення №0000521502 від 18.01.2013 року.

В обґрунтування своїх вимог позивач вказує на те, що жодних підстав щодо визначення відносин між позивачем та ЗАТ НВП «Укрзахіденерго» такими, що не спричиняють реального настання правових наслідків не має. Зазначив, що Податковим кодексом України не передбачено права відповідачу визнавати господарські операції нікчемними, натомість позивачем придбавались товари з метою їх подальшої реалізації в оподатковуваних операціях, що підтверджується податковими накладними, видатковими накладними, квитанціями про оплату товару та реєстрами податкових накладних відповідних звітних періодів.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2013 року в справі №813/3975/13а в задоволенні адміністративного позову було відмовлено.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням ПП «ТД «Промислово-енергетичний комплекс» подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2013 року в справі №813/3975/13а та задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт, зазначає, що постанова суду першої інстанції в цій справі є незаконною, необґрунтованою, постановленою з неповним з'ясуванням всіх обставин, що мають значення для справи, недоведеністю обставин, які суд визнав доведеними, невідповідністю висновків суду обставинам справи, а також ухваленою з неправильним застосуванням норм матеріального права та виходить з тих же мотивів, що наведені в адміністративному позові.

Сторони по справі в судове засідання не з'явились, а тому згідно ч.1 ст.41 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Сторони по справі в судове засідання не з'явились, а тому згідно ч.1 ст.41 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову без змін. При цьому колегія суддів виходить з наступних міркувань.

Судом першої інстанції встановлено, що ДПІ у Залізничному районі м. Львова проведена позапланова невиїзна документальна перевірка ПП «ТД «Промислово-енергетичний комплекс» з питань документального підтвердження господарських відносин з платником податків ЗАТ НВП «Укрзахіденерго», їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01.01.2011року по 31.01.2011року, за результатами якої складено акт перевірки №4639/15-20/35146061.

Перевіркою встановлено порушення позивачем: порядку ведення податкового обліку; не підтверджено реальність здійснення господарських операцій з платником податків ЗАТ НВП «Укрзахіденерго», їх виду, обсягу, якість і розрахунки за період з 01.01.2011р. по 31.01.2011р., чим порушено п. 198.2, п.198.3, п.198.6 ст. 198, ст. 200 Податкового кодексу України, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», наказ Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88 «Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку»; п. 198.2, п.198.3, п.198.6 ст. 198, ст. 200 Податкового кодексу України, встановлено завищення суми податкового кредиту в декларації з ПДВ за січень 2011р. на суму 23 130,47 грн., що призвело до заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за січень 2011р. в сумі 23 130,47 грн.

На підставі акта перевірки №4639/15-20/35146061 від 21.12.2012р. винесено податкове повідомлення-рішення від 18.01.2013 року № 0000521502, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 28 913,09 грн., в т.ч. основний платіж 23 130,47 грн., та 5 782,62 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: «...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Необхідно зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Однак судом встановлено, що обвинувальний вирок стосовно керівника позивача відсутній.

Відповідачем не надано доказів, а так само не було встановлено судом першої інстанції фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та контрагентом правочинів.

Таким чином, відповідачем не доведено, а судом не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Таким чином вважати правочини нікчемними у суду апеляційної інстанції немає підстав.

При цьому установлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі, якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

Правові підстави віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту визначено статтею 198 Податкового кодексу України, пунктом 198.1 якої передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку,' уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктами 198.2 та 198.3 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Таким чином, формування податкового кредиту для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснене і підтверджене належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та формування податкового кредиту мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

І хоча дійсно, платник не може нести відповідальність за протиправні дії інших осіб, що перебувають поза межами його контролю та впливу, а відтак не може бути позбавлений права на формування даних податкового обліку за операціями з контрагентами лише у зв'язку з порушенням ними умов провадження господарської діяльності та податкової дисципліни, однак у даному разі підставою для висновку про необґрунтованість податкової вигоди стала саме безтоварність господарських операцій, за наслідками яких позивачем було зменшено базу оподаткування ПДВ.

Слід зазначити, що у податкових правовідносинах є неприпустимою ситуація, яка дозволяла б недобросовісним платникам за допомогою інструментів, що використовуються у цивільно-правових відносинах, створювати ситуацію формальної наявності права на отримання податкової вигоди (у тому числі шляхом формування податкового кредиту).

Колегія суддів дослідивши та оцінивши матеріали справи звертає увагу, що незважаючи на наявність таких необхідних документів, які свідчать про здійснення господарської операції, як договору купівлі-продажу, податкових накладних, видаткових накладних, податкових декларацій, банківських виписок по оплаті товару, такі не є достатніми документами, які б стверджували про здійснення господарської операції як завершеної.

У листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року N 742/11/13-11 зазначено, що «з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини:

1.Рух активів у процесі здійснення господарської операції.

2.Установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції.

3.Установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку».

Згідно акта податкової перевірки ДПІ у Сихівському районі м. Львова, який є джерелом доказової інформації по контрагенту ЗАТ НВП «Укрзахіденерго» з питань правильності декларування податкового кредиту та податкового зобов'язання по податку на додану вартість за січень 2011рлку керівник ЗАТ НВП «Укрзахіденерго» перебуває у розшуку, відтак, для перевірки не надано документів, що підтверджують податкове зобов'язання та податковий кредит за січень 2011р., будь-яких первинних документів не надано.

Перевіркою встановлено відсутність у ЗАТ НВП «Укрзахіденерго» первинних документів, що підтверджують здійснення поставок товарів та укладення угод з метою настання реальних наслідків.

Згідно листа ГВПМ СДПІ по роботі з ВПП у м. Львові від 25.03.2011р. №2333/26-51 ЗАТ НВП «Укрзахіденерго» за юридичною адресою: м. Львів, вул. Дж. Вашингтона, 8 не знаходиться.

Вказане свідчить про неможливість фактичного здійснення ЗАТ НВП «Укрзахіденерго» господарських операцій через відсутність майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій, а також відсутність необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності у зв'язку з відсутністю трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів тощо.

Позивачем, в свою чергу не надано достатніх та належних доказів, які б спростовували висновки ДПІ у Сихівському районі м. Львові стосовно неможливості фактичного здійснення ЗАТ НВП «Укрзахіденерго» господарських операцій.

Узагальнюючи викладене, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, прийнята з дотриманням норм матеріального права, доводи апеляційної скарги її не спростовують.

Керуючись ч.3 ст.160, ст.195, ст.196, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.206, ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу приватного підприємства «Торговий дім «Промислово-енергетичний комплекс» залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2013 року в справі №813/3975/13а - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили, а у разі складення ухвали в повному обсязі, відповідно до ч.3 ст. 160 КАС України - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя-доповідач І.О. Яворський

Судді Я.С. Попко

С.П. Нос

Повний текст виготовлено 01.09.2015 року