Ухвала суду № 51890422, 25.01.2012, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 січня 2012 р. Справа № 37471/10/9104

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого суддіШавеля Р.М.,

суддівЛіщинського А.М. та Носа С.П.,

при секретарі судового засідання Васильків А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 міжрайонної державної податкової інспекції у Закарпатській обл. на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 02.11.2010р. в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 міжрайонної державної податкової інспекції у Закарпатській обл. до Приватного підприємства «Весна» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Рейнбоу ЛТД» про стягнення коштів, отриманих без установлених законом підстав,-

В С Т А Н О В И Л А:

11.02.2010р. позивач ОСОБА_1 міжрайонна державна податкова інспекція /МДПІ/ у Закарпатській обл. звернулася до суду з адміністративним позовом, в якому просила застосувати наслідки визнання господарського зобовязання недійсним, що передбачені ст.208 Господарського кодексу /ГК/ України, а саме стягнути з Приватного підприємства /ПП/ «Весна» та Товариства з обмеженою відповідальністю /ТзОВ/ «Рейнбоу ЛТД» в дохід держави все одержане ними за зобовязаннями, а саме по 29793276 грн. 96 коп. з кожного (а.с.8-13).

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 02.11.2010р. у задоволенні заявлених позовних вимог відмовлено (а.с.225-229).

Не погодившись із винесеним судовим рішенням, постанову суду оскаржила позивач ОСОБА_1 МДПІ, яка покликаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції (а.с.232-235).

Вимоги апеляційної скарги мотивує тим, що у відповідачів були відсутні необхідні умови для здійснення господарських операцій відповідно до укладених господарських договорів; приймання-передача товарів сторонами не проводилася, останніми не представлено товарно-транспортної документації, через що вказана діяльність не може розглядатися як господарська діяльність в розумінні п.1.32 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

За наведених обставин укладені між відповідачами договори є нікчемними, через що до останніх слід застосувати адміністративно-господарські санкції шляхом стягнення одержаного по вказаним угодам в дохід держави. При цьому, на вказані відносини ст.250 ГК України не поширюється.

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача на підтримання поданої скарги, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Як слідує з матеріалів справи, на підставі постанови слідчого від 10.10.2008р. проведена невиїзна документальна перевірка ПП «Весна» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 30.10.2007р. по 31.08.2008р., за результатами якої складено акт перевірки № 6/23-50/20459893 від 18.02.2009р. (а.с.21-136).

Вказаною перевіркою встановлено, що відповідно до договорів № Р/2008-1 та № Р/2008-2 від 01.01.2008р. відповідач ПП «Весна» відвантажив контрагенту ТзОВ «Рейнбоу ЛТД» нафтопродукти (бензин А-80, А-92, А-95 та дизельне паливо) на суму 29793276 грн. 96 коп., в тому числі ПДВ 4965546 грн. 16 коп.

Постачання нафтопродуктів здійснювалося на умовах EXW склад ВАТ «Дніпронафтопродукт» (м.Дніпропетровськ, вул.Океанська, 11); перехід права власності на товар відбувається в момент підписання відповідної видаткової накладної; вказані операції відображені в податковому обліку ТзОВ «Рейнбоу ЛТД», останнім проведено оплату за придбані нафтопродукти в сумі 389763327 грн. 40 коп.

Крім того, перевіркою встановлено, що у відповідачів відсутні необхідні умови для здійснення господарських операцій, оскільки в наявності у таких немає основних фондів, технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів.

Відмовляючи у задоволенні заявленого позову, суд першої інстанції виходив з того, що укладені між відповідачами господарські договори відповідають вимогам закону, виконання господарських зобовязань стверджується належно оформленими первинними документами; проведені господарські операції відображені сторонами в бухгалтерському та податковому обліках; також наявність у відповідачів умислу на укладення угод, які завідомо суперечать інтересам держави і суспільства, позивачем належними доказами не доведено.

Окрім цього, застосування адміністративно-господарських санкцій до відповідачів є неправомірним у звязку із закінчення строків застосування таких, що встановлені приписами ст.250 ГК України.

Колегія суддів вважає, що наведені висновки суду першої інстанції є правильними, оскільки ґрунтуються на фактичних обставинах справи та відповідають вимогам чинного законодавства, з огляду на таке.

Угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом, через що у кожній справі суд повинен встановлювати наявність тих обставин, з якими закон повязує визнання угоди недійсною.

Необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладення з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків. Однак для прийняття рішення про визнання угоди недійсною необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, якою із сторін і в якій мірі виконано угоду, а також вину сторін у формі умислу.

Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона) усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність угоди, що укладалася і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Таким чином для визнання зобов'язання таким, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, закон вимагає наявність наступних умов:

1) вина фізичних осіб, які підписували договір, що проявляється у формі умислу, який спрямований на приховування доходів від оподаткування;

2) такий умисел повинен виникнути до моменту укладення договору;

3) мета укладення такого договору - приховування доходів від оподаткування.

Відсутність хоча б однієї з них не дає підстав стверджувати, що зобов'язання вчинялося з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави.

Як вбачається з обставин справи, судом апеляційної інстанції не встановлено зазначених умов, а апелянтом не доведено, що на момент здійснення правочинів та їх виконання відповідачі мали намір на укладення правочинів всупереч інтересам держави або суспільства.

Також в складеному акті перевірки не вказано, яку саме мету переслідували відповідачі шляхом укладення розглядуваних угод, які податкові вигоди намагалися отримати тощо.

Самі по собі укладені відповідачами договори не є такими, що суперечать інтересам держави та суспільства; предмет операцій купівлі-продажу не виключений законом із цивільного обігу, на виконання умов договорів не вимагалась ліцензія, не було й інших законодавчих обмежень стосовно їх реалізації.

Також представленими ТзОВ «Рейнбоу ЛТД» доказами підтверджується виконання відповідачами своїх зобовязань по укладеним договорам; відсутність копій первинних документів зумовлена їх вилученням органами слідства.

В частині покликань податкового органу на відсутність у відповідачів документів щодо транспортування товарів колегія суддів враховує, що в рамках укладених договорів транспортування нафтопродуктів не відбувалося, оскільки придбані ТзОВ «Рейнбоу ЛТД» нафтопродукти на складі ВАТ «Дніпронафтопродукт» приймалися останнім на відповідальне зберігання на умовах договору зберігання № 0103/05-3Ю, який був укладений 01.03.2005р. між ТзОВ «Рейнбоу ЛТД» та ВАТ «Дніпронафтопродукт». Тобто, передача нафтопродуктів між відповідачами та подальше їх зберігання ТзОВ «Рейнбоу ЛТД» здійснювалося на одному і тому ж самому складі.

Також представленими ТзОВ «Рейнбоу ЛТД» документами стверджується факт подальшої реалізації нафтопродуктів третім особам; проведеною ДПІ у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська плановою документальною перевіркою за період 01.01.2008р.-31.12.2008р. (акт перевірки № 1640/232/33324626 від 15.06.2009р.) не виявлено порушень податкового законодавства під час укладення та виконання договорів з ПП «Весна».

Колегія суддів вважає за необхідне підкреслити, що чинним законодавством не передбачено обовязку покупця перевіряти достовірність даних, які вказуються продавцем в його первинних документах, а також контролювати показники податкової звітності по податках та обовязкових платежах.

Якщо контрагент за договором не виконав свого зобовязання по декларуванню та сплаті податку до бюджету чи подачі звітності до податкових органів, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо нього, але не є підставою для визнання недійсними угод, які він укладав під час своєї підприємницької діяльності та не звітувався перед податковими органами.

Несплата податків однією із сторін господарського зобовязання не може вважатися підтвердженням мети цього відповідача при укладенні та виконанні виниклого зобовязання на ухилення від сплати податків. При цьому порушення правил оподаткування може слугувати підставою для нарахування податкових зобовязань та застосування штрафних санкцій, а не визнання недійсним господарського зобовязання.

Умисел фізичної особи може бути доведений під час здійснення кримінального судочинства у вироках судів загальної юрисдикції, які встановлюють причинно-наслідковий звязок між укладеними угодами та несплатою податків, вину посадових осіб підприємства в ухиленні від сплати податків.

Представлені позивачем докази судового розгляду кримінальної справи № 69-59 про обвинувачення керівника ПП «Весна» у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст.212, ч.2 ст.366 КК України вказують на факт притягнення керівника цього підприємства до кримінальної відповідальності за ухилення від сплати податків, а не за фіктивне підприємництво; останні не містять доказів змови вказаних контрагентів на укладення угод з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Натомість, вказана кримінальна справа стверджує про наявність та достовірність укладення та виконання між відповідачами розглядуваних господарських договорів (в протилежному випадку кваліфікація дій керівника ПП «Весна» повинна була б здійснюватися за іншими статтями КК України).

За таких обставин доводи апелянта про наявність у відповідачів при здійсненні господарських зобовязань мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, колегія суддів визнає необгрунтованими.

В частині застосування наслідків, які передбачені ст.208 ГК України, колегія суддів враховує, що ст.207 ГК України, який набрав чинності з 01.01.2004р., встановлено, що господарське зобовязання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосубєктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно приписів ч.1 ст.208 ГК України слідує, що передбачені нею санкції застосовує лише суд. Це правило відповідає ст.41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

У звязку з тим, що податковим органом не доведено в межах належності і допустимості доказів здійснення відповідачами господарських операцій з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, тому й підстав для застосування правових наслідків, передбачених ст.208 ГК України, колегія суддів не вбачає.

Оскільки санкції, передбачені ч.1 ст.208 ГК України є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в дохід держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то такі санкції не є цивільно-правовими, а відносяться до адміністративно-господарських та відповідають визначенню ч.1 ст.238 ГК України.

Тому такі санкції можуть застосовуватися лише протягом строків, встановлених ст.250 ГК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), а саме не пізніше як через один рік з дня порушення цим субєктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.

Наявними в матеріалах справи документами доведено, що оспорювані господарські зобовязання (включаючи сплату грошових коштів) мали місце протягом березня-липня 2008 року, а позов подано позивачем до суду лише 11.02.2010р., що свідчить про пропуск строків можливого застосування адміністративно-господарських санкцій, передбачених ст.208 ГК України, до сторін спірного господарського зобовязання. Звідси, строки застосування адміністративно-господарських санкцій у розглядуваному випадку сплили, тому не має підстав для застосування таких.

Доводи представника апелянта в судовому засіданні щодо наявності підстав для застосування в даному випадку положень ч.4 ст.258 ЦК України щодо десятирічного строку давності по вимогах про застосування наслідків нікчемних правочинів є безпідставними, оскільки санкції, відносно застосування яких податковим органом заявлено позов, за своєю правовою природою є адміністративно-господарськими, строк для застосування яких на час виникнення спірних правовідносин був встановлений приписами ст.250 ГК України.

Також незупинення судом першої інстанції провадження в цій справі до вирішення вищевказаної кримінальної справи не потягнуло неправильності прийнятого рішення, тому підставою для задоволення апеляційної скарги бути не може.

При розгляді вказаної справи колегія суддів враховує в порядку ст.72 КАС України практику суду касаційної інстанції з розгляду аналогічних справ, де відповідачем виступає ПП «Весна» (справа № К/9991/41798/11, ухвала Вищого адміністративного суду України від 17.01.2012р.).

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно та повно встановив обставини справи, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування постанови суду колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на неї слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.94, ч.3 ст.160, ст.ст.195, 196, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 254 КАС України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 міжрайонної державної податкової інспекції у Закарпатській обл. на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 02.11.2010р. в адміністративній справі № 2а-422/10/0770 залишити без задоволення, а згадану постанову суду без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.

Головуючий суддя: Р.М.Шавель

Судді: А.М.Ліщинський

ОСОБА_2