Рішення № 51889412, 30.09.2015, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И [1]

30 вересня 2015 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:

головуючого судді: Прокопчук Н.О.

суддів: Рейнарт І.М.,Саліхова В.В.

при секретарі: Бусленко А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційні скарги: ОСОБА_1 від імені та в інтересах ОСОБА_2; ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4; ОСОБА_5

на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 10 лютого 2015 року

в цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк» до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_2 про солідарне стягнення боргу та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Про Кредит Банк», ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання договору поруки припиненим, -

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2014 року ПАТ «ПроКредит Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_2 про солідарне стягнення боргу.

Зазначало, що 15.07.2004 року між ЗАТ «ПроКредит Банк», правонаступником якого є ПАТ «ПроКредит Банк», та відповідачем ОСОБА_4 було укладено Рамкову угоду № 1987, із змінами та доповненнями до неї від 18.12.2006 р., від 30.03.2006 р., від 18.02.2008 р. та Договори про надання траншів № 1.28714/1987 від 18.12.2006 р., № 1.37203/1987 від 18.02.2008 р. та № 1.37341/1987 від 29.02.2008 р., відповідно до яких останньому були надані кредити.

На підставі Договору про надання траншу № 1.28714/1987 від 18.12.2006 р. відповідач отримав 50 000 доларів США строком на 36 місяців зі сплатою 15 % річних. Згідно Договору № 1.37203/1987 від 18.02.2008 р. відповідачу видано транш в сумі 50 000 доларів США строком на 48 місяців зі сплатою 13 % річних та згідно Договору про надання траншу № 1.37341/1987 від 29.02.2008 р. йому видано 40 000 доларів США строком на 48 місяців зі сплатою 13 % річних.

На забезпечення виконання зобов'язань боржника по кредитних договорах були укладені два договори поруки з ОСОБА_2 та ОСОБА_5

Відповідачі не виконували взяті на себе зобов'язання і ПАТ «ПроКредит Банк» звернулося з позовом до них про дострокове стягнення заборгованості за кредитами. Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 13.04.2010 р., залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 06.07.2010 р., з ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_2 стягнуто солідарно на користь банку заборгованість за кредитними договорами в розмірі 1 178 860,47 грн.

Посилаючись на те, що вказане судове рішення відповідачами не було виконано, позивач просив стягнути з них у солідарному порядку заборгованість по процентам за неправомірне користування кредитами у сумі 319 240,82 грн. та судовий збір 3 192 грн. 41 коп.

Під час розгляду справи, у грудні 2014 року, представник ОСОБА_2 - ОСОБА_1 подав зустрічний позов про визнання договору поруки припиненим. Зазначав, що на забезпечення виконання кредитних договорів, укладених між банком та ОСОБА_4, між ОСОБА_2 та банком був укладений договір поруки. Посилався на те, що відповідно до рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 13.04.2010 року в солідарному порядку з ОСОБА_2, як з поручителя вже стягнута уся заборгованість ОСОБА_4 по кредитах, а отже строк виконання основного зобов'язання настав саме з цього часу. Оскільки ПАТ «ПроКредит Банк» пропустило передбачений частиною четвертою статті 559 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України) шестимісячний строк для пред'явлення вимоги до поручителя ОСОБА_2, просив суд визнати поруку припиненою.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 10.02.2015 року первісний позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_2 на користь ПАТ «ПроКредит Банк» заборгованість по процентам за неправомірне користування кредитними коштами в розмірі 319 240,82 грн. та судовий збір в розмірі 3 192 грн. 41 коп., а всього - 322 433 грн. 23 коп.

У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Не погодившись с таким рішенням суду представник ОСОБА_2 за довіреністю - ОСОБА_1, подав апеляційну скаргу в якій ставить питання про скасування судового рішення та ухвалення нового про відмову у задоволенні первісного позову і задоволенні зустрічного позову у повному обсязі. Апелянт посилається на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, неправильну оцінку наявним у матеріалах справи доказам, помилковість висновків суду. Зазначає, що рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 13.04.2010 р., яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва 06.07.2010 року вже стягнуто солідарно з ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_2 на користь ПАТ «ПроКредит Банк» всю заборгованість по кредиту. Вважає, що строк виконання основного зобов'язання настав у зв'язку з постановленням рішення про стягнення всієї суми заборгованості. Оскільки повернення кредиту та сплата процентів здійснюється періодичними платежами, сума і строк яких визначені Графіком, то строк виконання основного зобов'язання щодо сплати відсотків виник з 06.08.2010 р., а шестимісячний строк пред'явлення вимоги до поручителя закінчився 06.01.2011 р. і з цього моменту порука за основним зобов'язанням вважається припиненою. Крім того, застосовуючи солідарне стягнення з усіх відповідачів, суд не врахував, що порука його довірительки та ОСОБА_5, не об'єднанні одним договором.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5 ставиться питання про скасування рішення суду в частині солідарного стягнення заборгованості та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог щодо неї. Апелянт вважає, що рішення суду прийняте з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Зазначає, що розглянувши справу за її відсутності суд порушив принцип змагальності, не урахував усіх обставин справи та тієї обставини, що її порука є припиненою.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, поданої в інтересах ОСОБА_4 зазначено, що у розрахунку заборгованості поданої банком міститься арифметична помилка, він є необ'єктивним про що було заявлено у суді першої інстанції, однак позивач нового розрахунку не надав. Посилаючись на вказані обставини, апелянт просив рішення суду скасувати та ухвалити нове яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

В суді апеляційної інстанції представники апелянтів ОСОБА_1 та ОСОБА_3 апеляційні скарги підтримали з підстав наведених в них.

Представник Публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк», ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилися будучи належним чином оповіщеними про час і місце розгляду справи про що свідчать зворотні поштові повідомлення долучені до справи. Виходячи з положень ч. 2 ст. 305 ЦПК України колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за їх відсутності.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційних скарг, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в цій частині, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги ОСОБА_5 та ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 підлягають задоволенню, а апеляційна скарга ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом між ЗАТ «ПроКредит Банк» та відповідачем ОСОБА_4 15 липня 2004 року було укладено Рамкову угоду № 1987, із змінами та доповненнями до неї від 18.12.2006 р., від 30.03.2006 р., від 18.02.2008 р. та Договори про надання траншів № 1.28714/1987 від 18.12.2006 р., № 1.37203/1987 від 18.02.2008 р. та № 1.37341/1987 від 29.02.2008 р.

На підставі Договору про надання траншу № 1.28714/1987 від 18.12.2006 р. відповідачу ОСОБА_4 видано в транш сумі 50 000 доларів США строком на 36 місяців зі сплатою 15 % річних, за Договором про надання траншу № 1.37203/1987 від 18.02.2008 р. видано транш в сумі 50 000 доларів США строком на 48 місяців зі сплатою 13 % річних та згідно Договору про надання траншу № 1.37341/1987 від 29.02.2008 р. видано 40 000 доларів США строком на 48 місяців зі сплатою 13 % річних.

На забезпечення виконання відповідачем ОСОБА_4 своїх зобов'язань по зазначеним кредитним договорам, 18.02.2008 р. між банком і відповідачами ОСОБА_5 та ОСОБА_2 було укладено два договори поруки № 1987-ДП3 та № 1987-ДП4, відповідно, за якими поручителі зобов'язалися відповідати солідарно з боржником перед банком у повному обсязі за своєчасне та повне виконання зобов'язань ОСОБА_4

Позивач свої зобов'язання за укладеними договорами виконав у повному обсязі, що не заперечується відповідачами.

Проте, ОСОБА_4 своїх зобов'язань щодо своєчасного повернення кредитів та сплати процентів за користування кредитними коштами не виконував належним чином, що спонукало позивача із зверненням до суду з позовом про стягнення заборгованості за всіма договорами про надання траншів.

Рішенням Голосіївського районного суду від 13.04.2010 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 06.07.2010 року з відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_2, солідарно на користь банку стягнуто заборгованість за кредитними договорами в розмірі 1 178 860,47 грн.

До тепер зазначене рішення суду виконано лише частково, що сторонами не заперечується.

За правилами ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 2 п. 17 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК.

Оскільки ОСОБА_4 заборгованість за кредитами у повному обсязі не сплатив, його зобов'язання не є припиненими, а тому виходячи з положень ст. 536 ЦК України, суд дійшов вірного висновку про стягнення з нього на користь ПАТ «ПроКредит Банк» заборгованості по процентам за неправомірне користування кредитними коштами в розмірі 319 240,82 грн. та судових витрат.

Доводи апеляційної скарги поданої ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 про неправильність обрахування розміру заборгованості і наявність арифметичної помилки у ньому, не можуть бути прийняті до уваги з огляду на те, що позичальником та його представником не подано свого розрахунку та не спростовано даних які містяться у розрахунку прийнятому судом.

Разом із цим колегія суддів не погоджується з висновками суду щодо відмови у задоволенні зустрічного позову та в частині задоволення позовних вимог про солідарне стягнення заборгованості по процентам з поручителів і вважає такими, що заслуговують на увагу доводи апеляційних скарг поручителів.

Частиною першою статті 553 ЦК України визначено, що поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Норми закону, яким врегульована порука, не містять положень щодо солідарної відповідальності поручителів за різними договорами, тому рішення суду в частині солідарного стягнення з обох поручителів не ґрунтуються на положеннях ст. 554 ЦК України та суперечать правовій позиції викладеної у постанові Верховного Суду України від 17.12.2014 року у справі № 6-185 цс 14, яка відповідно до ч. 1 ст. 360-7 ЦПК Україниє обов`язковою для всіх судів України.

Висновок суду про збереження дії поруки та відсутність підстав для визнання її припиненою відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України ґрунтувався на тому, що рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 13.04.2010 року частково виконувалося відповідачами протягом 2013 року до грудня місяця.

Однак, даних про здійснення платежів на виконання вказаного рішення суду поручителем ОСОБА_5 матеріали справи не містять. З позовом до неї банк звернувся лише 13.08.2014 року, а отже її порука в силу ч. 4 ст. 559 ЦК України є припиненою.

Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 02.09.2015 року у справах № 6-1077 цс 15 ,№ 6-1085цс15.

Згідно із ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у ст. 16 ЦК України.

Звертаючись до суду з позовом за захистом свого порушеного права, ОСОБА_7 посилалася на невизнання банком її права, передбаченого ч. 4 ст. 559 ЦК України, на припинення поруки з підстав спливу 6-місячного строку від дня настання основного зобов'язання.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права, що в рівній мірі означає як наявність права, так і його відсутність або й відсутність обов'язків.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом (ч. 3 ст. 16 ЦК України).

Так, у справі, яка переглядається, договором поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, оскільки умовами цього договору встановлено, що він діє до повного припинення всіх зобов'язань боржника за кредитним договором.

У п .4.1 договорів поруки укладених з ОСОБА_5 та ОСОБА_2 сторони погодили, що непред'явлення Кредитором вимоги про погашення Поручителем заборгованості Позичальника не тягне за собою припинення поруки.

Проте, відповідно до вимог частини другої статті 1050 ЦК України у разі, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати відсотків.

У зв'язку з порушенням боржником виконання зобов'язання за кредитним договором банк використав своє право стягнути з позичальника та поручителів заборгованість за кредитним договором, пред'явивши до суду позов про повернення всієї суми кредиту й пов'язаних із ним платежів.

Отже, пред'явивши вимогу про дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплати відсотків за користування кредитом та пені,кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов'язання й був зобов'язаний пред'явити позов до поручителя протягом шести місяців, починаючи від цієї дати,.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 559 ЦК України припинення поруки у разі якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя, презюмується.

Таким чином, звернення особи до суду з позовом про визнання поруки такою, що припинена, на підставі ч. 4 ст. 559 ЦК України не є необхідним, проте такі вимоги можуть розглядатися судом у разі наявності відповідного спору.

Звернення позивача до суду з даним позовом свідчить про те, що між сторонами існує спір.

Виходячи із загальних засад цивільного законодавства та судочинства, права особи на захист у суді порушених або невизнаних прав, рівності процесуальних прав і обов'язків сторін (ст.ст. 3, 12-15, 20 ЦК України) слід дійти висновку, що оскільки кредитором не визнається право поручителя, передбачене ч. 4 ст. 559 ЦК України, на припинення зобов'язання за договором поруки, таке право підлягає захисту судом за позовом поручителя шляхом визнання його права на підставі п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України.

При вирішенні спору суд першої інстанції не звернув уваги, на те що даний позов до ОСОБА_2 пред'явлено банком через 8 місяців після здійснення нею останнього платежу на виконання рішення суду у грудні 2013 року.

Ураховуючи таке, зустрічний позов підлягає задоволенню з визнанням поруки ОСОБА_2 припиненою з підстав ч.4 ст.559 ЦК України.

За викладених обставин оскаржуване рішення підлягає скасуванню в частині солідарного стягнення заборгованості по процентам з ОСОБА_2 і ОСОБА_5 та відмови у задоволенні зустрічного позову про визнання поруки припиненої з ухваленням в цій частині нового рішення.

В інший частині рішення суду залишено без змін.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 309, 313-314,316,317 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4- відхилити.

Апеляційні скарги ОСОБА_1 від імені та в інтересах ОСОБА_2 та ОСОБА_5 задовольнити.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 10 лютого 2015 року в частині солідарного стягнення з ОСОБА_2 і ОСОБА_5 на користь Публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк» заборгованості по процентам за неправомірне користування кредитами та відмови у задоволенні зустрічного позову скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення наступного змісту: У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк» до ОСОБА_2 та ОСОБА_5 про стягнення боргу - відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Про Кредит Банк», ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання договору поруки припиненим задовольнити.

Визнати припиненою поруку ОСОБА_2 встановлену на підставі договору поруки № 1987-ДП4 від 18.02.2008 року.

В інший частині рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення ,але може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів шляхом подання до цього суду касаційної скарги.

Головуючий:

Судді:

Справа № 759/13835/14-ц

№ апеляційного провадження: 22-ц/796/5697/2014

Головуючий у суді першої інстанції: Шум Л.М.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Прокопчук Н.О.