Ухвала суду № 51886232, 01.10.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/5438/15 Головуючий у 1-й інстанції: Шулежко В.П. Суддя-доповідач: Хрімлі О.Г.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого Хрімлі О.Г.,

суддів Ганечко О.М.,

Літвіної Н.М.,

при секретарі Архіповій Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_3, Прокуратури міста Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 серпня 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Прокуратури міста Києва про визнання незаконною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И Л А :

ОСОБА_3 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Прокуратури міста Києва про визнання незаконною бездіяльності у невиконанні положення ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 30 січня 2015 року про вручення позивачу копії постанови про закриття кримінального провадження № 12013110020000394 від 09 січня 2013 року; зобов'язання вчинити дію, визначену ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 30 січня 2015 року, а саме: вручити позивачу копію постанови про закриття кримінального провадження № 12013110020000394 від 09 січня 2013 року; відшкодування на користь позивача за рахунок коштів Державного бюджету моральної шкоди у розмірі 1 200 000,00 грн. (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог).

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 серпня 2015 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Прокуратури міста Києва у невиконанні вимог ухвали Печерського районного суду міста Києва від 30 січня 2015 року у справі № 757/21764/14-к про вручення постанови про закриття кримінального провадження № 12013110020000394 від 09 січня 2013 року. Зобов'язано Прокуратуру міста Києва виконати вимоги ухвали Печерського районного суду міста Києва від 30 січня 2015 року у справі № 757/21764/14-к. Стягнуто з Державного бюджету України в особі Прокуратури міста Києва на користь ОСОБА_3 моральну шкоду в сумі 10 000 (десять тисяч) грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням в частині задоволення позовних вимог, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, та просить скасувати постанову суду першої інстанції в цій частині та ухвалити нову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням в частині відмови у задоволенні позовних вимог, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, та просить скасувати постанову суду першої інстанції в цій частині та ухвалити нову, якою адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги необґрунтовані та задоволенню не підлягають.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, у провадженні слідчого судді Печерського районного суду м. Києва знаходилась скарга ОСОБА_3 (справа № 757/21764/14-к) на незаконні дії чи бездіяльність слідчого, прокурора Прокуратури м. Києва щодо можливого закриття кримінального провадження № 12013110020000394 від 09 січня 2013 року за заявою ОСОБА_3

30 січня 2015 року ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва у справі № 757/21764/14-к задоволено скаргу позивача, а саме: визнано бездіяльність Прокуратури м. Києва в особі слідчого та прокурора у кримінальному провадженні № 12013110020000394 від 09 січня 2013 року щодо повідомлення ОСОБА_3 про прийняте рішення в порядку статті 284 КПК України незаконною та зобов'язано Прокуратуру м. Києва в особі слідчого та прокурора у кримінальному провадженні № 12013110020000394 від 09 січня 2013 року вручити ОСОБА_3 копію постанови про закриття кримінального провадження.

Як зазначено в ухвалі слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 30 січня 2015 року у справі № 757/21764/14-к, 17 лютого 2014 року на виконання ухвали слідчого судді Дарницького районного суду м. Києва від 16 грудня 2013 року прокуратурою Дарницького району м. Києва матеріали кримінального провадження № 12013110020000394 від 09 січня 2013 року за ознаками злочинів, передбачених ст.ст. 189, 365 КК України, направлені до слідчого управління Прокуратури м. Києва для здійснення подальшого розслідування. Заявник неодноразово з липня 2014 року звертався до Прокуратури м. Києва щодо результатів досудового розслідування кримінального провадження № 12013110020000394 від 09 січня 2013 року, проте чіткої відповіді та процесуальний документ у відповідності до вимог ст. 284 КПК України не отримав. Так, у відповідях Прокуратури м. Києва відсутні відомості про те, ким та коли було закрито кримінальне провадження № 12013110020000394 від 09 січня 2013 року. З часу надходження скарги в провадженні слідчого судді з Прокуратури м. Києва, незважаючи на неодноразові звернення, відомості та копія процесуального документу до слідчого судді не надійшли. Станом на час розгляду скарги відомості про те, що заявнику вручено копію постанови про закриття кримінального провадження № 12013110020000394 від 09 січня 2013 року відсутні. Вказані обставини свідчать про грубе порушення органом досудового розслідування вимог ст. 284 КПК України та перешкоджання заявнику на реалізацію його права на оскарження процесуального документу в порядку ст. 303 КПК України.

03 лютого 2015 року Печерським районним судом м. Києва підготовлено супровідний лист (розпорядження суду) разом з копією ухвали слідчого судді від 30 січня 2015 року про виконання судового рішення, які направлено до Прокуратури м. Києва та отримано цим органом 04 лютого 2015 року, про що свідчать відомості з наявної в матеріалах справи копії розносної книги.

Також, Печерський районний суд м. Києва неодноразово звертався до Генеральної прокуратури України та Прокуратури м. Києва щодо виконання ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 30 січня 2015 року у справі № 757/21764/14-к та повідомлення суду про виконання такого рішення, проте з листа Печерського районного суду м. Києва від 18 травня 2015 року вбачається, що станом на 18 травня 2015 року у суду відсутні відомості про виконання зазначеної ухвали.

02 березня 2015 року позивач звернувся до відповідача із заявою про виконання ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 30 січня 2015 року у справі № 757/21764/14-к, а саме: стосовно видачі належним чином завіреної копії постанови про закриття кримінального провадження № 12013110020000394 від 09 січня 2013 року, та повідомив, що особисто забере таку копію 03 березня 2015 року або 04 березня 2015 року.

04 березня 2015 року позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій повідомив, що 04 березня 2015 року прийшов до приймальні громадян Прокуратури м. Києва для отримання копії постанови про закриття кримінального провадження № 12013110020000394 від 09 січня 2013 року, проте позивачу відмовили у врученні такої копії.

Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача та вважаючи її протиправною, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Перевіряючи обґрунтованість позовних вимог та їх відповідність чинному законодавству, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

За змістом ст. 535 Кримінального процесуального кодексу України передбачено, що судове рішення, що набрало законної сили, якщо інше не передбачено цим Кодексом, звертається до виконання не пізніш як через три дні з дня набрання ним законної сили або повернення матеріалів кримінального провадження до суду першої інстанції із суду апеляційної чи касаційної інстанції або Верховного Суду України.

Суд разом із своїм розпорядженням про виконання судового рішення надсилає його копію відповідному органу чи установі, на які покладено обов'язок виконати судове рішення.

У разі якщо судове рішення або його частина підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, суд видає виконавчий лист, який звертається до виконання в порядку, передбаченому законом про виконавче провадження.

Органи, що виконують судове рішення, повідомляють суд, який постановив судове рішення, про його виконання.

Як вбачається з матеріалів справи та апеляційної скарги відповідача, він посилається на те, що листом № 17/1/1-21254-14 від 23 квітня 2014 року з додатком на 6 арк., який відправлений позивачу 25 квітня 2014 року на його адресу, повідомив позивача про прийняте рішення та направив останньому копію постанови про закриття кримінального провадження № 12013110020000394, на підтвердження чого посилається на реєстр відправки кореспонденції за 25 квітня 2014 року.

Водночас, колегія суддів зазначає, що Печерським районним судом м. Києва під час розгляду справи № 757/21764/14-к встановлено, що станом на час розгляду скарги (30 січня 2015 року) відсутні відомості про те, що заявнику вручено копію постанови про закриття кримінального провадження № 12013110020000394 від 09 січня 2013 року.

Крім того, згідно з ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 30 січня 2015 року у справі № 757/21764/14-к визнано бездіяльність Прокуратури м. Києва в особі слідчого та прокурора у кримінальному провадженні № 12013110020000394 від 09 січня 2013 року щодо повідомлення ОСОБА_3 про прийняте рішення в порядку статті 284 КПК України незаконною та зобов'язано Прокуратуру м. Києва в особі слідчого та прокурора у кримінальному провадженні № 12013110020000394 від 09 січня 2013 року вручити ОСОБА_3 копію постанови про закриття кримінального провадження.

Проте, у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази виконання відповідачем ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 30 січня 2015 року у справі № 757/21764/14-к, оскільки відповідачем не надано доказів на підтвердження вручення ОСОБА_3 копії постанови про закриття кримінального провадження № 12013110020000394 від 09 січня 2013 року.

Проаналізувавши викладені законодавчі норми, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що належними та допустимими доказами у справі доведено, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо невиконання вимог ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 30 січня 2015 року у справі № 757/21764/14-к про вручення позивачу копії постанови про закриття кримінального провадження № 12013110020000394 від 09 січня 2013 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Колегія суддів вважає, що відповідачем не надано достатньо доказів правомірності бездіяльності щодо невиконання вимог ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 30 січня 2015 року у справі № 757/21764/14-к, що підтверджується наведеними законодавчими нормами та наявними матеріалами справи.

З приводу позовних вимог про відшкодування на користь позивача за рахунок коштів Державного бюджету моральної шкоди у розмірі 1 200 000,00 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно зі ст. 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 1167 Цивільного кодексу України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

За змістом ст. 1173 Цивільного кодексу України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Згідно з п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що в силу бездіяльності відповідача позивач був позбавлений гарантованого ч. 6 ст. 284 КПК України та відновленого ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 30 січня 2015 року у справі № 757/21764/14-к права на отримання копії постанови про закриття кримінального провадження № 12013110020000394 від 09 січня 2013 року, що потягнуло за собою порушення його права на оскарження такої постанови в порядку ст. 303 КПК України.

Водночас, колегія суддів звертає увагу на те, що заявлена позивачем сума відшкодування моральної шкоди у розмірі 1 200 000,00 грн. необґрунтована ним належними та допустимими доказами у справі та є завищеною, тому часткове задоволення судом першої інстанції позовної вимоги про стягнення моральної шкоди в сумі 10 000,00 грн. є належним та достатнім способом захисту прав позивача у межах спірних правовідносин.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткову обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_3 до Прокуратури міста Києва про визнання незаконною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, відшкодування моральної шкоди.

Крім того, в апеляційній скарзі позивач просить постановити окрему ухвалу відносно колишнього прокурора міста Києва ОСОБА_6, заступника прокурора міста Києва ОСОБА_7 і старшого прокурора відділу прокуратури міста Києва ОСОБА_8 з направленням її на розгляд та прийняття відповідних заходів до Генерального прокурора України.

Відповідно до ч. 2 ст. 166 КАС України, у разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.

Водночас, окрема ухвала є реакцією на ті порушення, що не усуваються постановою, а також на причини й умови вчинення порушень, щоб запобігти їх повторенню.

Колегія суддів звертає увагу позивача, що постановлення окремої ухвали є правом суду, а не обов'язком, а тому зазначена вимога позивача є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Також, позивач в апеляційній скарзі посилається на необґрунтовану відмову головуючого судді Окружного адміністративного суду міста Києва Шулежка В.П. у задоволенні неодноразових заяв ОСОБА_3 про відвід судді Шулежка В.П.

Заява позивача про відвід судді була обґрунтована тим, що суддя прямо та опосередковано заінтересований у результаті розгляду справи та за наявності інших обставин, які викликають у позивача сумнів у неупередженості судді.

Відповідно до ст. 27 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і відводиться: 1) якщо він брав участь у розгляді цієї справи або пов'язаної з нею справи як представник, секретар судового засідання, свідок, експерт, спеціаліст, перекладач; 2) якщо він прямо чи опосередковано заінтересований в результаті розгляду справи; 3) якщо він є членом сім'ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім'ї або близький родич цих осіб) сторони або інших осіб, які беруть участь у справі; 4) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості судді; 5) у разі порушення порядку визначення судді для розгляду справи, встановленого частиною третьою статті 15 1 цього Кодексу.

Суддя відводиться також за наявності обставин, встановлених статтею 28 цього Кодексу.

До складу суду не можуть входити особи, які є членами сім'ї, родичами між собою чи родичами подружжя.

Згідно зі ст. 28 КАС України, суддя, який брав участь у вирішенні адміністративної справи в суді першої інстанції, не може брати участі у вирішенні цієї ж справи в судах апеляційної і касаційної інстанцій, у перегляді справи Верховним Судом України, а також у новому її розгляді у першій інстанції після скасування попередньої постанови або ухвали про закриття провадження в адміністративній справі.

Суддя, який брав участь у вирішенні адміністративної справи в суді апеляційної інстанції, не може брати участі у вирішенні цієї ж справи в судах першої і касаційної інстанцій, у перегляді справи Верховним Судом України, а також у новому її розгляді після скасування постанови або ухвали суду апеляційної інстанції.

Суддя, який брав участь у вирішенні адміністративної справи в суді касаційної інстанції, не може брати участі у вирішенні цієї ж справи в судах першої і апеляційної інстанцій, у перегляді справи Верховним Судом України, а також у новому її розгляді після скасування постанови або ухвали суду касаційної інстанції.

Суддя, який брав участь у вирішенні адміністративної справи Верховним Судом України, не може брати участі у вирішенні цієї самої справи в судах першої, апеляційної і касаційної інстанцій.

Суддя, який брав участь у вирішенні адміністративної справи в суді першої, апеляційної, касаційної інстанцій, у перегляді справи Верховним Судом України, не може брати участі у розгляді заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами у цій адміністративній справі.

Частиною 3 ст. 30 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що відвід (самовідвід) повинен бути вмотивований і заявлений до початку судового розгляду адміністративної справи по суті у письмовій формі з обґрунтуванням підстав для відводу. Заявляти самовідвід після цього дозволяється лише у разі, якщо про підставу самовідводу стало відомо після початку судового розгляду.

Посилання позивача в апеляційній скарзі на те, що суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Шулежко В.П. не міг брати участь у розгляді справи, оскільки є опосередковано заінтересованою особою в результаті розгляду справи, оскільки спочатку постановив ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі, а після скасування цієї ухвали судом апеляційної інстанції, змушений був розглядати її, не є підставами для відводу судді, з огляду на те, що ч. 1 ст. 28 КАС України передбачено, що суддя, який брав участь у вирішенні адміністративної справи в суді першої інстанції, не може брати участі у новому її розгляді у першій інстанції після скасування попередньої постанови або ухвали про закриття провадження в адміністративній справі, а не ухвали про відмову у відкритті провадження у справі, яка перешкоджала подальшому розгляду судової справи.

Більш того, згідно з п. 2.3.43 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого Рішенням Ради суддів України № 30 від 26 листопада 2010 року, судові справи, що надійшли із судів апеляційної або касаційної інстанцій після скасування ухвал, які перешкоджають подальшому розгляду судової справи (крім ухвал про закриття, припинення провадження), а також ухвал, які не перешкоджають подальшому розгляду судової справи, не підлягають автоматизованому розподілу, а передаються тим суддям, ухвалу яких скасовано чи у провадженні яких перебувала або перебуває судова справа.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, будь-яких інших доказів, що викликають сумнів у неупередженості судді Окружного адміністративного суду міста Києва Шулежка В.П. позивачем не надано.

Доводи апелянтів спростовуються вищенаведеним, матеріалами справи та не відповідають вимогам чинного законодавства.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційні скарги ОСОБА_3, Прокуратури міста Києва залишити без задоволення, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 серпня 2015 року - без змін.

Повний текст ухвали виготовлений 01 жовтня 2015 року.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя О.Г. Хрімлі

Судді О.М. Ганечко

Н.М. Літвіна

.

Головуючий суддя Хрімлі О.Г.

Судді: Ганечко О.М.

Літвіна Н. М.