Ухвала суду № 51886064, 16.09.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Головуючий у 1-й інстанції: Сапон А.В. Суддя-доповідач: Епель О.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2015 року Справа: № 750/3307/15-а

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Епель О.В.,

суддів: Карпушової О.В., Кобаля М.І.,

за участю секретаря Драч М.Ю.,

розглянувши в порядку письмового провадження в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернігівській області на постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 08 травня 2015 року у справі за адміністративним позовом управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Чернігові ради до відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернігівській області про скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Чернігові ради ( далі - позивач ) звернулось до суду з адміністративним позовом до відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернігівській області ( далі - відповідач ) про скасування постанови від 20.03.2015 р. ВП № 43750566 про накладення штрафу за невиконання рішення суду.

Постановою Деснянського районного суду м. Чернігова від 08 травня 2015 року адміністративний позов було задоволено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову про відмову в задоволенні позовних вимог, вважаючи, що судом неповно з'ясовано обставини справи та неправильно застосовано норми матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

У судове засідання сторони не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, у зв'язку із чим, колегія суддів, на підставі ч. 6 ст. 12, ч. 1 ст. 41, ч. 1 ст. 197 КАС України розглядає справу за їх відсутності в порядку письмового провадження без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін, з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, на виконанні у відповідача перебуває виконавчий лист № 2-а/2506/499/12, виданий 11.04.2014 р. Деснянським районним судом м. Чернігова, відповідно до якого УПСЗН Деснянської районної у м. Чернігові ради було зобов'язано здійснити ОСОБА_2 перерахунок щорічної допомоги на оздоровлення за 2011 рік у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат, відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», та здійснити такі виплати з урахуванням раніше проведених.

13.06.2014 р. державним виконавцем було відкрито виконавче провадження ВП № 43750566 за вказаним виконавчим листом.

07.07.2014 р. позивачем на підставі та на виконання зазначеного виконавчого листа було здійснено перерахунок ОСОБА_2 щорічної допомоги на оздоровлення за 2011 рік та визначено до виплати 4202,00 грн., однак кошти виплачені не були у зв'язку з відсутністю матеріально-фінансових ресурсів, про що позивач повідомив відповідача листом від 10.07.2014 р. № 12-07/10056.

25.02.2015 р. відповідачем було винесено постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 680,00 грн. за невиконання рішення суду.

20.03.2015 р. у зв'язку з повторним невиконанням рішення суду без поважних причин відповідачем було винесено постанову про накладення на позивача штрафу в подвійному розмірі 1360,00 грн.

Не погоджуючись з такою постановою відповідача позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

При вирішенні спірних правовідносин суд першої інстанції керувався ст.ст. 11, 75, 89 Закону України «Про виконавче провадження» та дістався висновку про те, що виплата коштів не здійснена позивачем за наявності поважних причин, що помилково не було враховано державним виконавцем.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Законом України «Про виконавче провадження» ( далі - Закон № 606-XIV ).

Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У ч. 1, 2, п. 13, 16 ч. 3 ст. 11 Закону № 606-XIV, державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Державний виконавець: здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом; вимагати від матеріально відповідальних і посадових осіб боржників - юридичних осіб або від боржників - фізичних осіб надання пояснень за фактами невиконання рішень або законних вимог державного виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження.

Згідно зі ст. 89 Закону № 606-XIV, у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на посадових осіб - від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на боржника - юридичну особу - від сорока до шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин державний виконавець у тому ж порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до правоохоронних органів з поданням ( повідомленням ) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності відповідно до закону.

Таким чином, з викладених правових норм вбачається, що законодавством на державного виконавця покладено зобов'язання забезпечувати повне та своєчасне виконання боржником своїх обов'язків в межах виконавчого провадження та вживати відповідні заходи реагування, зокрема, у вигляді накладення штрафу в разі їх невиконання.

Однак, застосування до боржника таких штрафних санкцій можливе лише за відсутності поважних причин, які фактично унеможливили своєчасне та повне виконання ним своїх обов'язків.

Як встановлено колегією суддів та вбачається з матеріалів справи, у даному випадку, вищезгадане судове рішення було самостійно частково виконано позивачем в частині здійснення нарахування присуджених виплат. В іншій частині, щодо здійснення таких виплат, судове рішення виконано не було через відсутність бюджетного фінансування та коштів на рахунках боржника за відповідним цільовим призначенням, що підтверджується відповідними довідками управління Державної казначейської служби України в м. Чернігові, наявними у матеріалах справи.

Разом з тим, відповідно до Положення «Про управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Чернігові ради», затвердженого рішенням районної у місті ради від 27.12.2013 р., позивач є виконавчим органом районної у місті Чернігові ради, який утримується за рахунок коштів районного у місті бюджету та здійснює виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету.

Тобто, позивач не наділений повноваженнями здійснювати розподіл бюджетних коштів або приймати відповідні рішення щодо зміни статті видатків Державного бюджету та цільового призначення бюджетних коштів, тому, судова колегія вважає, що позивач, діючи в межах власної компетенції, використав всі доступні йому інструменти владних повноважень, націлених на самостійне виконання судового рішення. А отже, часткове невиконання ним вказаного рішення суду відбулося через поважні причини у розумінні ст. 89 Закону № 606-XIV.

Аналогічний правовий підхід викладено у постанові Верховного Суду України від 24 березня 2015 року у справі № 21-66а15, яке відповідно до ч. 1 ст. 244-2 КАС України, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Крім того, судова колегія звертає увагу й на те, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 03.06.2014 р. у справі «Велікода проти України» став на бік держави України та, між іншим, наголосив на складній економічній ситуації в країні, а також на необхідності пошуку саме державою Україна додаткових інструментів її подолання шляхом раціонального використання бюджетних коштів.

Виходячи з цього, колегія суддів зазначає, що в даному випадку накладення стягнення у вигляді штрафу на позивача, який є державною установою, призводить до порушень інтересів держави, адже лягає на неї додатковим фінансовим тягарем, що частково підтверджено і Європейським судом у справі «Велікода проти України».

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд вважає, що в даному випадку у державного виконавця не було достатніх та необхідних правових підстав для винесення оскаржуваної постанови, що свідчить про необхідність її скасування.

З огляду на це, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності достатніх та необхідних правових підстав для задоволення даного адміністративного позову та вважає, що судом першої інстанції було повно встановлено обставини справи, а рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, згідно з вимогами ст. 159 КАС України.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернігівській області підлягає залишенню без задоволення, а постанова Деснянського районного суду м. Чернігова від 08 травня 2015 року - без змін.

Керуючись ст.ст. 41, 159, 160, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернігівській області залишити без задоволення, а постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 08 травня 2015 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Епель О.В.

Судді: Карпушова О.В.

Кобаль М.І.