Ухвала суду № 51885695, 09.09.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/7193/14 Головуючий у 1-й інстанції: Виноградова О.І. Суддя-доповідач: Чаку Є.В.

У Х В А Л А

Іменем України

09 вересня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Чаку Є.В.,

суддів: Файдюка В.В., Старової Н.Е.

за участю секретаря Муханькової Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Газовик» на постанову Київського окружного адміністративного суду від 25 червня 2015 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Газовик» до Державної архітектурно - будівельної інспекції України про визнання незаконним припису, -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Газовик» (далі - позивач) звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної архітектурно - будівельної інспекції України (далі - відповідач) про визнання незаконним припису № 09 від 06 вересня 2011 року.

Київський окружний адміністративний суд своєю постановою від 25 червня 2015 року в задоволенні адміністративного позову відмовив.

Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Київського окружного адміністративного суду від 25 червня 2015 року та постановити нову про задоволення адміністративного позову. На думку апелянта, зазначену постанову суду прийнято з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі Договору оренди № 04-08 від 16.08.2005 року між ТОВ КВФ «Сінтек» (Орендодавець) та ТОВ «Газовик» (Орендар) позивачу передано в тимчасове володіння та користування майно, а саме: приміщення площею 12,6 м2 та прилягаючою територією - під'їзди асфальтобетонні, площадка вимощена плиткою «фен» площею 647 м2, залізобетонна армована площадка площею 159 м2.

Вказане майно позивачем використовується для здійснення господарської діяльності - експлуатації автогазозаправочного пункту (далі - АГЗП).

06.09.2011 року Інспекцією архітектурно-будівельного контролю у Київській області було проведено перевірку додержання вимог містобудівного законодавства на об'єкті будівництва - АГЗП на існуючий АЗС (розташованій за адресою вул. Садова, 48 с. Софіївська Борщагівка, Києво-Святошинський район, Київська область) при здійснені будівельних робіт по будівництву ТОВ «Газовик».

За результатами перевірки складено Акт проведення позапланової перевірки № 2023/1 від 13.09.2011 року (далі - Акт перевірки) у якому зафіксовано виявлені порушення, а саме: будівництво АГЗП проведено без отримання дозволу Інспекції на виконання будівельних робіт (ст. 29 Закону України «Про планування і забудову територій» (далі - Закон України № 1699-ІІІ)), експлуатація закінченого будівництвом автомобільного газозаправного пункту, здійснюється без прийняття його в експлуатацію відповідно встановленого порядку (ст. 39 «Про регулювання містобудівної діяльності» (далі - Закон України № 3038-VІ)).

На підставі Акту перевірки відповідачем винесено Припис № 09 від 06.09.2011 року, яким позивачу запропоновано припинити експлуатацію АГЗП до прийняття його в експлуатацію згідно встановленого порядку. Оформити право на виконання будівельних робіт та ввести закінчений будівництвом об'єкт в експлуатацію.

Позивач вважає даний припис протиправним та просить його скасувати.

З приводу даних спірних правовідносин, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

16 серпня 2005 року між ТОВ КВФ «Сінтек» (орендодавецем) та позивачем (орендарем) було укладено договір оренди № 04-08.

Згідно з п.п. 1.1 п. 1 даного договору позивачу було передано в тимчасове володіння та користування майно, а саме: приміщення площею 12,6 м2 та прилегла територія - під'їзди асфальтобетонні, площадка вимощена плиткою «фен» площею 647 м2, залізобетонна армована площадка площею 159 м2, що знаходиться за адресою: с. Софіївська Борщагівка, вул. Садова, 48-а.

Згідно з п. 2.1 договору оренди майно було передано позивачу в строкове платне користування з метою розміщення та функціонування АГЗП.

Крім того, згідно з п. 7 названого договору позивач (орендар) зобов'язався «встановити на орендованій території автомобільний газозаправний моноблок, виконати розробку та погодження проектної, технічної та дозвільної документації АГЗП».

Згідно з п. 10.1 зазначений договір набув чинності з моменту його підписання і діяв до 15 липня 2006 року.

Згідно з додатковою угодою від 15 липня 2009 року № 6 сторони, керуючись п. 10.5 договору від 16 серпня 2005 року № 04-08, вирішили продовжити термін дії договору «оренди частини приміщення та земельної ділянки, яка знаходиться за адресою Київська обл., с. Софіївська Борщагівка, 48-а». У додатковій угоді не було зазначено розмір приміщення та розмір прилеглої земельної ділянки, яка мала перебувати в оренді у позивача на підставі цієї додаткової угоди.

Як вбачається з наданих позивачем фіскальних чеків (Z-звітів денних), АГЗП розпочав свою роботу 30 грудня 2009 року.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що будівництво та облаштування АГЗП проводилося у період з 16 серпня 2005 року по 30 грудня 2009 року.

Що стосується будівництва позивачем АГЗП без отримання у відповідача дозволу на виконання будівельних робіт, суд зазначає наступне.

Згідно з вимогами ст. 22 Законом України «Про основи містобудування» від 16 листопада 1992 р. № 2780 (далі Закон України № 2780) в редакції, яка діяла на дату виникнення спірних правовідносин, забудова земельних ділянок, що надаються для містобудівних потреб, здійснюється після виникнення права власності чи права користування земельною ділянкою у порядку, передбаченому законом, та отримання дозволу на виконання будівельних робіт.

Відповідно до вимог ст. 24 Закону України «Про планування і забудову територій» № 1699-III (втратив чинність 12.03.2011 року), в редакції, яка діяла на дату виникнення спірних правовідносин, дозвіл на будівництво об'єкта містобудування не дає права на початок виконання будівельних робіт без одержання відповідного дозволу Державної архітектурно-будівельної інспекції України або її територіальних органів.

Як вбачається з ст. 29 даного Закону в редакції, яка діяла на дату виникнення спірних правовідносин, дозвіл на виконання будівельних робіт надається інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю, які ведуть реєстр наданих дозволів. Здійснення будівельних робіт на об'єктах містобудування без дозволу на виконання будівельних робіт або його перереєстрації, а також здійснення не зазначених у дозволі будівельних робіт вважається самовільним будівництвом і тягне за собою відповідальність згідно з законодавством.

Порядок надання дозволу на виконання будівельних робіт у період з 16 серпня 2005 року по 30 грудня 2009 року визначався Положенням, який був затверджений наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 05 грудня 2000 року N 273.

Згідно з вимогами п.п. 1.1 п. 1 Положення дозвіл на виконання будівельних робіт надавався інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю, які одночасно вели реєстр наданих дозволів. Виконання будівельних робіт без вищезазначеного дозволу забороняється.

Відповідно до вимог ст. 29 Закону України № 1699-III перелік будівельних робіт, на виконання яких не вимагається дозвіл, затверджується Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання надання дозволів на виконання підготовчих і будівельних робіт» від 30 вересня 2009 року № 1104 (далі - постанова № 1104) затверджено Перелік будівельних робіт, на виконання яких не вимагається дозвіл.

Так, згідно з п. 36 названого переліку не вимагається дозвіл на «Облаштування автомобільних газозаправних пунктів технологічним обладнанням без улаштування фундаментів».

Але, як вбачається з ч. 5 «Архітектурно-будівельна частина» робочого проекту автомобільного газозаправного пункту в с. Софіївська Борщагівка, по вул. Садова, 48-а на території АГЗП запроектовано будівництво фундаменту під заправно-паливний моноблок (ММС 5-10). У даній частині робочого проекту зазначено, що в якості фундаменту під ММС 5-10 використовується монолітна з/б плита 4000х6000х300, яка виконується вручну. Плита заглиблюється в землю на 100 мм. Під фундаментну плиту зробити підсипку гравієм. Арматурний каркас. (т. 2, а.с. 82).

Крім того, в названому пункті зазначено, що моноблочна мобільна станція (ММС 5-10) виконана за спеціально розробленим позивачем технічним умовам ТУ У 45.6-30161072-003-2003. ММС 5-10 змонтовано на платформі висотою 0,2 м. від поверхні землі, а платформа із сторони під'їзду автотранспорту захищена металевим відбійником висотою 1 м. Це дає змогу захистити ММС 5-10 від наїзду на нього автотранспорту.

01 березня 2007 року робочою комісією було затверджено акт про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом будівлі, споруди, приміщення. У акті зазначено, що позивачем було пред'явлено закінчений будівництвом автомобільний газозаправний пункт, який входить до складу АЗС за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Софіївська Борщагівка, вул. Садова, 48а (т. 2, а.с. 42).

Водночас, у п. 6 названого акту зазначено, що будівельно-монтажні роботи виконані за вимогами будівельних норм.

Отже, названий документ повністю спростовує твердження представника позивача про те, що АГЗП в с. Софіївська Борщагівка, по вул. Садова, 48-а було зведено лише шляхом монтажу відповідного обладнання.

При вирішенні справи судом також враховано, що згідно з договором оренди від 16 серпня 2005 року № 04-08, укладеного між позивачем та ТОВ КВФ «Сінтек», позивачу було передано в оренду такі об'єкти: приміщення площею 12,6 м2 та прилегла територія - під'їзди асфальтобетонні, площадка вимощена плиткою «фен» площею 647 м2, залізобетонна армована площадка площею 159 м2.

Проте, доказів того, що в тимчасове володіння та користування позивача передано саме фундамент під заправно-паливний моноблок, позивач суду не надав.

Суд також вважає необґрунтованими доводи позивача про облаштування АГЗП лише у спосіб монтажу на переданій йому в користування залізобетонній армованій площадці обладнання заправно-паливного моноблоку (ММС 5-10), оскільки роботи з облаштування на фундаменті обладнання такого моноблоку фактично призвели до створення нового об'єкту містобудування. Для виконання цих робіт необхідно отримання дозволу на виконання саме будівельних робіт.

Відповідно до ДСТУ 2390-94 монтаж - це встановлення виробу чи його складових частин на місці застосування.

Крім того, згідно з вимогами абз. 2 п. 1 Порядку розроблення проектної документації на будівництво об'єктів, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 16 травня 2011 року № 45, будівництво - це нове будівництво, реконструкція, технічне переоснащення діючих підприємств, реставрація та капітальний ремонт об'єктів будівництва.

Наведене свідчить, що зазначений АГЗП не підпадає під дію норми, передбаченої п. 36 Переліку будівельних робіт, на виконання яких не вимагається дозвіл.

Водночас, судом не може бути взято до уваги твердження позивача щодо відсутності в нього зобов'язання отримати дозвіл на виконання будівельних робіт на АГЗП в с. Софіївська Борщагівка, по вул. Садова, 48-а, оскільки воно спростовується наведеними вище доказами.

Щодо експлуатації закінченого будівництвом АГЗП без прийняття його в експлуатацію судом встановлено наступне.

Відповідно до вимог п. 2 ст. 41 Закону України № 3038-VI державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з вимогами ч. 1 п. 2 Порядку № 553 державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється за дотриманням вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, проектної документації, будівельних норм, державних стандартів і правил, технічних умов, інших нормативних документів під час виконання підготовчих і будівельних робіт, архітектурних, інженерно-технічних і конструктивних рішень, застосування будівельної продукції.

Відповідно до вимог п. 8 ст. 39 Закону України № 3038-VI експлуатація закінчених будівництвом об'єктів, не прийнятих в експлуатацію, забороняється.

Згідно п. 9 ст. 41 Закону України № 3038-VI, посадові особи інспекцій державного архітектурно-будівельного контролю під час перевірки мають право забороняти за вмотивованим письмовим рішенням керівника інспекції чи його заступника експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, не прийнятих в експлуатацію.

Відповідно до вимог п. 1 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2004 року № 1243 (далі - Порядок № 1243) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів полягає у підтвердженні державними приймальними комісіями готовності до експлуатації об'єктів нового будівництва, реконструкції, реставрації, капітального ремонту будівель і споруд як житлово-громадського, так і виробничого призначення, інженерних мереж та споруд, транспортних магістралей, окремих черг пускових комплексів (далі - закінчені будівництвом об'єкти), їх інженерно-технічного оснащення відповідно до затвердженої в установленому порядку проектної документації, нормативних вимог, вихідних даних на проектування.

Згідно з вимогами п. 6 Порядку № 1243 до складу робочої комісії включаються представники генерального підрядника, субпідрядної організації, генерального проектувальника (автор проекту), експлуатаційної організації, інспекції державного архітектурно-будівельного контролю, органів державного санітарно-епідеміологічного нагляду, державного пожежного нагляду, промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду, державного енергетичного нагляду, охорони навколишнього природного середовища, державної інспекції з енергозбереження та інших органів, що здійснюють державний нагляд відповідно до призначення об'єкта.

Проте, державною приймальною комісією акт про готовність до експлуатації АГЗП не складався.

Наведене свідчить, що датою закінчення будівництва об'єкту містобудування - АГЗП за адресою с. Софіївська Борщагівка, по вул. Садова, 48-а було 01 березня 2007 р.;

- АГЗП за адресою с. Софіївська Борщагівка, по вул. Садова, 48-а станом на 01 березня 2007 року був об'єктом містобудування;

- у позивача у період будівництва з 16 серпня 2005 року по 30 грудня 2009 року був відсутній дозвіл на початок будівельних робіт об'єкта містобудування - АГЗП за адресою с. Софіївська Борщагівка, по вул. Садова, 48-а;

- позивач до початку експлуатації АГЗП (30 грудня 2009 року) був зобов'язаний ввести в експлуатацію об'єкт містобудування в порядку, визначеному п. 1 Порядку № 1243.

За наведених обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем дійсно було порушено вимоги ст. 29 Закону України № 1699-III та ст. 39 Закону України № 3038-VI.

Крім того, судом не можуть бути взяті до уваги посилання представника позивача на те, що підставою скасування Вищим адміністративним судом України судових рішень в даній адміністративній справі була лише необхідність встановлення під час нового розгляду справи моменту початку використання об'єкту та обов'язку позивача ввести об'єкт містобудування в експлуатацію, оскільки у ухвалі суду касаційної інстанції, з поміж іншого, зазначено, що спірним у цій справі є питання щодо отримання позивачем дозволу на виконання будівельних робіт, а не питання щодо затвердження проекту будівництва та висновку державної експертизи (т. 1, а.с. 122-124).

Судом також не може бути взято до уваги лист Державного підприємства «Центральна служба Української державної інвестиційної експертизи» від 15 травня 2008 року № 01596/1 щодо роз'яснень стосовно проведення комплексної державної експертизи, оскільки у листі зазначено, що для визначення конкретного газозаправного пункту об'єктом будівництва необхідно «отримати окремі висновки з екологічної, санітарно-епідеміологічної і пожежної безпеки та охорони праці» (т. 2, а.с. 35).

Проте, стосовно АГЗП, який був об'єктом перевірки, зазначені висновки у позивача відсутні.

Відповідно до статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що припис № 09 від 06 вересня 2011 року відповідачем винесено правомірно, а тому, позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Приймаючи до уваги те, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду доводами апелянта не спростовані, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Газовик» - залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 25 червня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя:

Судді:

Повний текст ухвали виготовлений 14.09.2015 року.

Головуючий суддя Чаку Є.В.

Судді: Старова Н.Е.

Файдюк В.В.