Рішення № 51870330, 01.10.2015, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" жовтня 2015 р.Справа № 922/4505/15

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Ємельянової О.О.

при секретарі судового засідання Лук'яненко Ю.Ю.

розглянувши справу

за позовом Комунального підприємства "Харківські теплові мережі", м. Харків до Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1, м. Харків простягнення коштівза участю представників сторін:

від позивача: Соляник О.Ю. (дов. № 38-565/19 від 23.02.2015 року);

від відповідача: ОСОБА_3 (дов. б/н від 11.11.2013 року); ОСОБА_1 (паспорт).

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство "Харківські теплові мережі" (позивач) звернулось до господарського суду Харківської області із позовом до Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1 (відповідач) про стягнення суми боргу за невиконання договірних зобов'язань у розмірі 121 275, 73 грн. та судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором № 8255 про постачання теплової енергії від 01.11.2001 року у частині повного та своєчасного розрахунку.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 10.08.2015 року порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 21.09.2015 року.

У межах строків, визначених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладався з 21.09.2015 року до 30.09.2015 року.

У судовому засіданні 30.09.2015 року оголошено перерву до 1.10.2015 року.

Позивач у судовому засіданні 1.10.2015 року позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд позов задовольнити. Через канцелярію суду надав заяву вх. № 39391 про виправлення технічної описки у прохальній частині позову щодо зазначення періоду нарахування заборгованості, а саме просить суд вважати вірним період нарахування з жовтня 2013 року по лютий 2015 року та заяву вх. № 39390 у якій просить суд повернути надлишково сплачений судовий збір, а також надав усні пояснення щодо суми повернення надлишково судового збору.

Крім того, позивачем надано детальний розрахунок суми заборгованості.

Судом досліджено надані позивачем документи та долучено їх до матеріалів справи, подальший розгляд справи ведеться з урахуванням технічної описки у прохальній частині позову щодо зазначення періоду нарахування заборгованості, а саме вважати вірним період нарахування з жовтня 2013 року по лютий 2015 року.

Відповідач у судовому засіданні 1.10.2015 року проти позову заперечував, з підстав викладених у відзиві від 21.09.2015 року на позовну заяву та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог, крім того надав усні пояснення та заперечення у яких зазначає що договір № 8255 про постачання теплової енергії від 01.11.2001 року Суб'єкт підприємницької діяльності фізична особа ОСОБА_1 не підписував, та наявний у договорі підпис не його, на думку відповідача спірний договір укладено з порушенням норм чинного законодавства, а тому вважає що договір № 8255 про постачання теплової енергії від 01.11.2001 року є не дійсним, також зазначає що факт споживання відповідачем теплової енергії не може підтверджуватись актами включення та відключення опалення в житловому будинку, а має підтверджуватись показаннями приладів комерційного обліку або нормами споживання теплової енергії, затвердженими у встановленому законом порядку. У зв'язку з наведеним, на думку відповідача, позивач безпідставно нарахував та заявив до стягнення суму заборгованості за договором № 8255 про постачання теплової енергії від 01.11.2001 року.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України ( Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР ), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Згідно з частиною другою статті 4-3 Господарського процесуального кодексу та статтею 33 Господарського процесуального кодексу України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд може за їх клопотанням чи за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали (пункт 3, 4, 6, 8 і 11 статті 65 ГПК України), притому не лише від учасників судового процесу, а й від інших підприємств, установ, організацій, державних органів.

При цьому, суд має створити належні умови всім учасникам судового процесу для виконання ними вказаного обов'язку по доведенню своєї правової позиції.

Згідно частини 3 статті 22 Господарського процесуального кодексу України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Так, наявні в матеріалах справи ухвали суду про порушення провадження у справі та про відкладення розгляду справи свідчать, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи, витребувано в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього докази.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

Згідно із статтею 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 1.10.2015 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача та відповідача, всебічно та повно дослідивши надані докази і таким чином з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені позовні вимоги, судом встановлено наступне.

1.11.2001 року між Комунальним підприємством "Харківські теплові мережі" (ділі - позивач, енергопостачальна організація) та суб'єктом підприємницької діяльності фізичною особою ОСОБА_1 (далі - відповідач -споживач) укладений договір № 8255 про постачання теплової енергії, згідно умов якого енергопостачальна організація зобов'язалася постачати споживачеві теплову енергію в гарячій воді в потрібних останньому обсягах на потреби, перелік яких вказано в п.2.1. відповідного договору, а Відповідач, в свою чергу, зобов'язався оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені договором, а саме розділом 6 даного договору.

Відповідно до пункту 10.1. договору сторони погодили, що цей договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 31.12.2002 року (т.1, а.с. 12). В пункті 10.2. сторони погодили випадки, з яких цей договір припиняє свою дію - закінчення строку, на який він був укладений; взаємна згода сторін; прийняття рішення господарським судом Харківської області та ліквідація сторін.

Пунктом 10.4. договору встановлено, що договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін.

Доказів, щодо визнання недійсним та припинення строку дії договору матеріали справи не містять. Відповідне дає підстави вважати договір № 8255 про постачання теплової енергії від 01.11.2001 року діючим.

Згідно пунктів 5.1., 5.5. договору та Додатку № 4 до договору, що є невід'ємною частиною договору № 8255, облік споживання теплової енергії по договору проводиться розрахунковим способом, так як приміщення відповідача не обладнані приладами обліку теплової енергії.

За умовами пункту 6.2. договору розрахунковим періодом є календарний місяць, по результатам якого підписується акт (в 3-х примірниках) на відпуск-получення теплової енергії.

У відповідності до пункту 6.3. договору споживач за 10 дні до початку розрахункового періоду сплачує енергопостачальної організації попередню оплату вартості, необхідного обсягу теплової енергії, що і є заявкою на наступний розрахунковий період з урахуванням залишкової суми (сальдо) розрахунків на початок розрахункового періоду.

Позивач свої зобов'язання за даним договором виконав у повному обсязі, здійснив відпуск теплової енергії відповідачу за період з жовтня 2013 року по лютий 2015 року, про що свідчать акти підключення споживача до джерела теплової енергії №170/550 від 4.10.2013 року; № 170/2095 від 23.10.2014 року та акти відключення споживача від джерела теплової енергії № 170/172 від 14.04.2014 року; 170/2630 від 14.04.2015 року (т. 1, а.с. 47-54).

На підставі зазначеного позивачем відповідачу були направлені рахунки на оплату за спожиту теплову енергію, а саме:

- за жовтень 2013 року рахунок-фактура № 17000-5016 від 7.11.2013 року на суму 4633,92 грн.;

- за листопад 2013 року рахунок-фактура № 17000-5016 від 6.12.2013 року на суму 7075,09 грн.;

- за грудень 2013 року рахунок-фактура № 17000-5016 від 8.01.2014 року на суму 13204,42 грн.;

- за січень 2014 року рахунок-фактура № 17000-5016 від 7.02.2014 року на суму 14016,62 грн.;

- за лютий 2014 року рахунок-фактура № 17000-5016 від 7.03.2014 року на суму 8914,01 грн.;

- за березень 2014 року рахунок-фактура № 17000-5016 від 7.04.2014 року на суму 6510,06 грн.;

- за квітень 2014 року рахунок-фактура № 17000-5016 від 7.05.2014 року на суму 2790,34 грн.;

- за жовтень 2014 року рахунок-фактура № 17000-5016 від 7.11.2014 року на суму 3825,13 грн.;

- за листопад 2014 року рахунок-фактура № 17000-5016 від 8.12.2014 року на суму 11384,28 грн.;

- за грудень 2014 року рахунок-фактура № 17000-5016 від 8.01.2015 року на суму 17208,36 грн.;

- за січень 2015 року рахунок-фактура № 17000-5016 від 9.02.2015 року на суму 17050,24 грн.;

- за лютий 2015 року рахунок-фактура № 17000-5016 від 10.03.2015 року на суму 14663,26 грн. (т. 1, а.с. 17-44).

Відповідач вартість отриманої теплової енергії своєчасно та у повному обсязі не сплатив, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилася заборгованість за період з жовтня 2013 року по лютий 2015 року в сумі 121 275,73 грн., що підтверджується матеріалами справи.

Проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з частини 1 статті 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а інша сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до частини 1 статті 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 509 Цивільного Кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного Кодексу України.

Згідно із частиною 2 пунктом 1 статті 11 Цивільного Кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до приписів статті 901 Цивільного Кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

За своєю правовою природою договір, на підставі якого заявлений позов, є договором про надання послуг.

Статтями 525 та 526 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова вiд зобов'язання або одностороння змiна його умов не допускається, якщо iнше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до пункту 2 статті 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

У відповідності до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Доказів здійснення оплати за спірним договором відповідач суду не надав.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За таких обставин, враховуючи те, що сума заборгованості відповідача підтверджується зібраними у справі матеріалами, то за відсутності доказів сплати відповідачем заборгованості за надану теплову енергію, позовні вимоги про стягнення коштів у сумі 121 275,73 грн. за період з жовтня 2013 року по лютий 2015 року, судом визнаються обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо усних заперечень відповідача у яких останній зазначає що договір № 8255 про постачання теплової енергії від 01.11.2001 року Суб'єкт підприємницької діяльності фізична особа ОСОБА_1 не підписував, та наявний у договорі підпис не його, на думку відповідача спірний договір укладено з порушенням норм чинного законодавства, а тому вважає що договір № 8255 про постачання теплової енергії від 01.11.2001 року є не дійсним, також зазначає що факт споживання відповідачем теплової енергії не може підтверджуватись актами включення та відключення опалення в житловому будинку, а має підтверджуватись показаннями приладів комерційного обліку або нормами споживання теплової енергії, затвердженими у встановленому законом порядку. У зв'язку з наведеним, на думку відповідача, позивач безпідставно нарахував та заявив до стягнення суму заборгованості за договором № 8255 про постачання теплової енергії від 01.11.2001 року, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підстави звільнення від доказування є обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Як вбачається з матеріалів справи, вищевказані заперечення були предметом розгляду у справі № 922/3243/13 про що свідчить наявна у матеріалах справи № 922/4505/15 постанова Вищого господарського суду України від 12.02.2014 року та постанова Харківського апеляційного господарського суду від 05.12.2013 року.

Відповідно до вищевикладеного усні та письмові заперечення відповідача є необґрунтованими та безпідставними, оскільки судами вже було вже досліджено та надано оцінку вищезазначеним запереченням відповідача.

Щодо наявності обставин застосування положень статті 83 ГПК України, в якій визначені права господарського суду, якими його наділено при прийнятті рішення. Так, зокрема, пунктом першим частини першої статті 83 ГПК України передбачено право господарського суду при прийнятті рішення визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

Тому суд не вбачає підстав для застосування відповідних положень статті 83 ГПК України щодо договору № 8255 про постачання теплової енергії від 1.11.2001 року укладеного між Комунальним підприємством "Харківські теплові мережі" та суб'єктом підприємницької діяльності фізичною особою ОСОБА_1.

З урахуванням викладеного, господарський суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 року" встановлено, що мінімальна заробітна плата у місячному розмірі з 1 січня 2015 року становить 1 218, 00 грн.

В підпунктах 1 та 2 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" визначений розмір ставки судового збору, а саме за подання позовної заяви майнового характеру розмір ставки судового збору складає 2 відсотки від ціни позову.

При поданні позовних матеріалів до господарського суду, позивачем відповідно до платіжного доручення № 7375 від 28.05.2015 року сплачено суму судового збору у розмірі - 2 759,51 грн. (т. 1, а.с. 8).

Відповідно до вище вказаних вимог, судовий збір за подання позовної заяви становить - 2 425, 51 грн.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується статтею 49 Господарського процесуального кодексу України, при задоволені позову судові витрати у справі покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 1, 4, 12, 33, 34, 43, 49, 75, 82 - 85, 115 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, Інд.код НОМЕР_1) на користь Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" (61037, м. Харків, вул. Доброхотова, 11; р/р 260333012313 в ВАТ "Державний ощадний банк України", МФО 351823, ЄДРПОУ 31557119) 121 275, 73 грн. вартості теплової енергії за період з жовтня 2013 року по лютий 2015 року та 2 425, 51 грн. судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повернути Комунальному підприємству "Харківські теплові мережі" (61037, м. Харків, вул. Доброхотова, 11; р/р 260333012313 в ВАТ "Державний ощадний банк України", МФО 351823, ЄДРПОУ 31557119) з Державного бюджету надмірно сплачений судовий збір у розмірі - 334,00 грн. перерахований згідно платіжного доручення № 7375 від 28.05.2015 року, про що винести ухвалу.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 05.10.2015 р.

Суддя О.О. Ємельянова