Рішення № 51868506, 28.09.2015, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

28 вересня 2015 р. Справа № 903/782/15

за первісним позовом Шацького районного споживчого товариства

до відповідача: фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Шацька селищна рада

про стягнення 6 677,45 грн.

та за зустрічним позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

до відповідача: Шацького районного споживчого товариства

про визнання договору оренди об'єкта нерухомості від 01.01.2015р. за №1 недійсним

Суддя Кравчук В.О.

за участю представників сторін:

від Шацького РСТ: Діхтяренко Ю.І., дов. від 01.01.2015р.

від ФОП ОСОБА_1: ОСОБА_4, договір-доручення про участь адвоката у господарському процесі від 27.07.2015р.

від Шацької селищної ради: н/в

Ухвалою суду від 02.09.2015р. прийнято зустрічну позовну заяву фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Шацького районного споживчого товариства про визнання договору оренди об'єкта нерухомості від 01.01.2015р. №1 недійсним для спільного розгляду з первісним позовом.

Ухвалою суду від 02.09.2015р. залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Шацьку селищну раду.

Відповідно до ст. 20 Господарського процесуального кодексу України роз'яснено право відводу судді. Відводу судді не заявлено. На підставі ст.22 ГПК України роз'яснено процесуальні права та обов'язки сторін.

У судовому засіданні 28.09.2015р. оголошену вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору:

Шацьке районне споживче товариство звернулось з позовом до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про стягнення 6 677,45 грн., в т.ч. 5 439,00грн. заборгованості по орендній платі на підставі договору оренди об'єкта нерухомості №1 від 01.01.2015р., 500,00грн. штрафу (пені) на підставі п. 5.5 договору за період з 01.01.2015р. по 19.06.2015р., 535,84грн. компенсації за комунальні послуги (спожитої електроенергії), 15,00грн. плати за переоформлення договору оренди.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним:

01.01.2015р. між Шацьким районним споживчим товариством та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 було укладено договір оренди нерухомості №1, відповідно до якого товариство, як орендодавець, передало, а відповідач прийняв у тимчасове платне користування контейнер площею 12 кв. м., який знаходиться в смт. Шацьк, для використання в торгівельній діяльності. Договір зі сторони відповідача підписаний 18 лютого 2015 року .

Пунктами 5.1 та 5.2 договору визначено, що загальний розмір орендної місячної плати за користування об'єктом оренди становить 900,00 грн., в т. ч. ПДВ. Орендна плата сплачується в національній валюті за курсом НБУ на момент оплати та з урахуванням індексу інфляції за попередній місяць за даними Держкомстату України. Орендна плата сплачується орендарем на рахунок орендодавця до 20-го числа кожного місяця, в якому здійснюється користування об'єктом оренди.

Згідно п. 5.3 договору, крім орендної плати, орендар на підставі показників лічильників та після отримання рахунків орендодавця відшкодовує вартість усіх комунальних послуг (водо-, енерго, теплопостачання, телефонний зв'язок тощо), які споживаються орендарем.

У випадку несвоєчасної сплати до кінця місяця орендних платежів орендар сплачує на користь орендодавця пеню в розмірі 100.00 грн. (п.5.5 договору). Фактично даним пунктом договору передбачено сплату штрафу за несвоєчасне здійснення розрахунків по орендній платі.

Крім того, у 2014 рік товариством з відповідачем було укладено аналогічний договір оренди. Пунктом 11.3 договору від 01.01.2015 року передбачено, що після укладення цього договору всі попередні переговори, листування, попередні договори і протоколи, які стосуються цього договору, втрачають силу. Тому, з моменту підписання сторонами договору на 2015 рік договір від 01.01.2014 року втратив чинність.

Однак, заборгованість відповідача за договором оренди від 01.01.2014 року станом на 01.01.2015р. становила 738,44грн.

Відповідно до умов договору відповідачу з 01.01.2015 року по 19.06.2015 рік нараховано 6489,84 грн., в т. ч. орендної плати - 5439,00 грн.; пені (штрафу) - 500,00 грн.; компенсації комунальних послуг (вартість спожитої електроенергії) - 535.84 грн.; плати за переоформлення договору оренди - 15,00 грн.

Відповідач за вказаний період сплатив 550,83 грн. орендної плати.

Претензії № 18 від 27.01.2015 року, №38 від 27.02.2015р. відповідач залишив без відповіді.

19 червня 2015 року товариство надіслало на адресу відповідача письмове повідомлення про відмову від договору оренди № 1 від 01.01.2015 року, яке відповідно до повідомлення про вручення рекомендованої кореспонденції, отримано ФОП ОСОБА_1 19.06.2015 року. Таким чином, із зазначеної дати договір оренди від 01.01.2015 року є розірваним.

Позовні вимоги обґрунтовує посиланням на ст.782 ЦК України.

31.08.2015 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 через канцелярію суду подала зустрічну позовну заяву до Шацького районного споживчого товариства про визнання недійсним договору оренди об'єкта нерухомості від 01.01.2015р. №1.

Ухвалою суду від 02.09.2015р. прийнято зустрічну позовну заяву фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Шацького районного споживчого товариства про визнання договору оренди об'єкта нерухомості від 01.01.2015р. №1 недійсним для спільного розгляду з первісним позовом та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Шацьку селищну раду.

Шацька селищна рада у письмових поясненнях від 18.09.2015р. №580/1-01.14 зазначила, що вона не є стороною оспорюваного договору, а тому немає можливості надати пояснення щодо його укладення.

Водночас, зазначила, що ФОП ОСОБА_1 не зверталася до ради щодо надання в оренду земельної ділянки для розміщення малої архітектурної форми, тимчасової споруди або іншого торгового об'єкта.

Зауважила, що на підставі рішень селищної ради від 15.06.2004р. №15/24 та 17.04.2008р. №17/17.1 земельна ділянка по АДРЕСА_1 площею 2 701,00кв.м. передана в довгострокову оренду терміном на 49 років Шацькому РСТ.

Договір оренди земельної ділянки від 27.03.2009р., зареєстрований 10.09.2009р. за реєстраційним НОМЕР_2. цільове призначення - обслуговування ресторану «ІНФОРМАЦІЯ_1».

Вказала, що без відповідно письмового дозволу у формі рішення сесії селищної ради та в порушення п. 29 договору оренди землі від 27.03.2009р., Закону України «Про оренду землі» орендар земельної ділянки розмістив 8 контейнерів та магазин «ІНФОРМАЦІЯ_2». На даний час триває перевірка правоохоронними органами.

Клопотанням від 29.09.2015р. ФОП ОСОБА_1 долучила до матеріалів справи, зокрема, копію накладної від 02.11.2008р. №02 за виготовлення металевого контейнера, сума до сплати 4 950,00грн.

У заяві від 28.09.2015р. ФОП ОСОБА_1 в обґрунтування зустрічних позовних вимог зазначила наступне:

Шацьке РСТ не є власником наданого в оренду контейнера (торгового павільйону) та не є власником земельної ділянки, на якій він встановлений, та відповідно не уповноважене органом місцевого самоврядування управляти цим майном, надавати землю в користування, оренду чи суборенду, а тому він не може виступати орендодавцем зазначеного майна.

Договір оренди контейнера від 01.01.2015 року, укладений між Шацьким РСТ та ФОП ОСОБА_1, за своєю правовою природою є договором суборенди земельної ділянки та укладений з порушенням порядку передбаченому нормами Закону України "Про оренду державного та комунального майна", Закону України «Про оренду землі», Цивільного кодексу України.

Даний договір оренди не може по своїй суті бути договором оренди торгового місця, так як дані торгові місця не створені і земельна ділянка, на якій розташований контейнер, не призначена для використання її під ринок.

Якщо правочин вчинено з метою приховати інший правочин (удаваний правочин), господарський суд на підставі частини другої статті 235 ЦК України має виходити з того, що сторонами вчинено саме той правочин, який вони мали на увазі, і розглянути справу по суті із застосуванням правил, що регулюють цей останній правочин. Якщо він суперечить закону, господарський суд має прийняти рішення про визнання його недійсним із застосуванням, за необхідності, відповідних правових наслідків. Тобто, оскільки договір оренди контейнера приховує собою договір суборенди землі, то він суперечить Закону України «Про оренду землі» і є недійсним на підставі ст. 203, 215, ЦК України, та ст. 207 ГК України.

Відповідно до п.1, 2 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства та повинен вчинятися особою яка має необхідний обсяг цивільної дієздатності, тобто мати повноваження на укладення таких правочинів;

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про оренду землі» орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця.

Повноваження орендаря щодо користування майном, в тому числі і шляхом передачі його в суборенду визначені ст. 8 Закону України «Про оренду землі», ст. 22 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст.774 Цивільного кодексу України, які передбачають наявність двох умов: знаходження майна в правомірному, на підставі договору оренди, користуванні та наявність письмової згоди орендодавця на передачу майна в суборенду третім особам.

Оскільки на момент укладення договору Шацьке РСТ не було власником чи належним користувачем контейнера, не було уповноважене власником на укладання договорів оренди (суборенди), а, отже, не мало права укладати договори оренди на майно, яке йому не належить і, відповідно, отримувати за це орендну плату. А тому договір оренди контейнера від 01.01.2015 року є недійсним з моменту його укладення.

Шацьке РСТ у відзиві на зустрічну позовну заяву від 29.09.2015р. позов заперечив, мотивуючи тим, що позивач за зустрічним позовом в якості правового обґрунтування позову зазначає різні підстави для визнання угоди недійсною, які взаємовиключають їх застосування одночасно.

Вказало, що для того, аби стверджувати про те, що між позивачем та відповідачем був укладений удаваний правочин з метою приховати договір оренди (суборенди) земельної ділянки необхідно визнати волю обох сторін, які діяли спільно та за домовленістю. Однак, ФОП ОСОБА_1 в зустрічній позовній заяві такий факт заперечує і стверджує, що уклала правочин внаслідок помилки, яка була зумовлена обманом її контрагента - голови правління Шацького РМТ Склезя П.С. вказана обставина виключає укладення удаваної угоди, оскільки при підписанні договору оренди нерухомості №1 від 01.01.2015 року у неї не було умислу укладення саме удаваної угоди в розумінні статті 235 ЦК України.

Викладаючи обставини справи, позивач ФОП ОСОБА_1 в позовній заяві зазначила, що ще у 2009 році була повідомлена головою правління РСТ про те, що земельна ділянка, на якій вона мала намір розмістити свій об'єкт торгівлі в АДРЕСА_1, передана споживчому товариству Шацькою селищною радою. Тоді ж він дозволив позивачу встановити на земельній ділянці об'єкт торгівлі.

Вказало, що ніяких неправдивих відомостей при укладенні договору №1 від 01.01.2015р. голова правління не повідомляв позивачу, жодних обставин, які мають значення для укладання договору ним не приховано і корисливих мотивів він не переслідував та не міг переслідувати, ФОП ОСОБА_1 укладала аналогічні договори, починаючи з 2011 року. Отже, твердження про те, що оскаржений правочин було вчинено внаслідок обману не відповідає дійсності, а доводи на його підтвердження має оцінюватися судом критично.

При укладенні договору оренди нерухомості від 01.01.2015 року № 1 наявності умислу у вчиненні правочину, який би не породжував жодних правових наслідків в Шацького РСТ не було. Навпаки, угода укладалася з метою надання в найм об'єкту оренди та відповідно отримання певної матеріальної (фінансової) вигоди. Крім того, зі змісту зустрічної позовної заяви ФОП ОСОБА_1 також вбачається, що вона не переслідувала мети укласти фіктивну угоду.

Існування договору оренди не ставиться позивачем під сумнів. Незалежно від того, чи був це договір оренди нерухомості, чи договір оренди (суборенди) землі - він має визнаватися судом недійсним лише на майбутнє, оскільки вже здійснене користування річчю, а користування майном - «річ» безповоротна.

Таким чином, договір може бути визнаний недійсним з моменту набрання відповідним рішенням суду законної сили. Однак, споживче товариство відмовилося від договору оренди від 01.01.2015р. ще 19.06.2015 року на підставі ст. 782 ЦК України, і з зазначеної дати він є розірваним (припиненим). Таким чином, не можливо визнати припинений договір недійсним на майбутнє, оскільки він втратив чинність до моменту набрання таким рішенням законної сили.

У судовому засіданні 28.09.2015р. Шацьке РСТ позовні вимоги підтримало в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві та заперечило зустрічний позовний позов з підстав, викладених у відзиві від 29.09.2015р.

ФОП ОСОБА_1 позовні вимоги заперечила та підтримала зустрічний позов з підстав, викладених у зустрічній позовній заяві від 31.08.2015р. та заяві від 28.09.2015р.

Шацька селищна рада у судове засідання не з'явилася.

Господарський суд, заслухавши пояснення Шацького РСТ та ФОП ОСОБА_1, визнав зібрані докази достатніми для розгляду спору за наявними в справі матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України, та -

встановив:

01.01.2015р. між Шацьким районним споживчим товариством (орендодавець) та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (орендар) було укладено договір оренди нерухомості №1, відповідно до якого товариство передало, а підприємець прийняв у тимчасове платне користування контейнер площею 12 кв. м., який знаходиться в смт. Шацьк для використання в торгівельній діяльності. Договір зі сторони відповідача підписаний 18 лютого 2015 року.

Пунктами 5.1 та 5.2 договору визначено, що загальний розмір орендної місячної плати за користування об'єктом оренди становить 900,00 грн., в т. ч. ПДВ. Орендна плата сплачується в національній валюті за курсом НБУ на момент оплати та з урахуванням індексу інфляції за попередній місяць за даними Держкомстату України. Орендна плата сплачується орендарем на рахунок орендодавця до 20-го числа кожного місяця, в якому здійснюється користування об'єктом оренди.

Згідно п. 5.3 договору, крім орендної плати, орендар на підставі показників лічильників та після отримання рахунків орендодавця відшкодовує вартість усіх комунальних послуг (водо-, енерго, теплопостачання, телефонний зв'язок тощо), які споживаються орендарем.

У випадку несвоєчасної сплати до кінця місяця орендних платежів орендар сплачує на користь орендодавця пеню в розмірі 100,00 грн. (п. 5.5 договору). Фактично даним пунктом договору передбачено сплату штрафу за несвоєчасне здійснення розрахунків по орендній платі.

Відповідно до умов договору відповідачу з 01.01.2015 р. по 19.06.2015 р. нараховано 6489,84 грн., в т. ч. орендної плати - 5439,00 грн.; пені (штрафу) - 500,00 грн.; компенсації комунальних послуг (вартість спожитої електроенергії) - 535.84 грн.; плати за переоформлення договору оренди - 15,00 грн.

Відповідач за вказаний період сплатив 550,83 грн. орендної плати.

Претензії № 18 від 27.01.2015 року, №38 від 27.02.2015р. відповідач залишив без відповіді.

19 червня 2015 року товариство надіслало на адресу відповідача письмове повідомлення про відмову від договору оренди № 1 від 01.01.2015 року, яке відповідно до повідомлення про вручення рекомендованої кореспонденції, отримано ФОП ОСОБА_1 19.06.2015 року. Таким чином, із зазначеної дати договір оренди від 01.01.2015 року є розірваним.

Водночас, 31.08.2015 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 через канцелярію суду подала зустрічну позовну заяву до Шацького районного споживчого товариства про визнання недійсним договору оренди об'єкта нерухомості від 01.01.2015р. №1, оскільки він є удаваним, адже його укладено для приховування іншого, насправді вчиненого правочину.

Розглянувши матеріали справи та додатково представлені документи, заслухавши пояснення, доводи та заперечення представників сторін, господарський суд, оцінюючи подані докази за своїм переконанням, що ґрунтується на повному й об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, приходить до такого висновку:

Згідно ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати майно наймачеві у користування за плату на певний строк.

Стаття 1 Закон України "Про оренду землі" встановлює, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Отже, принциповим моментом для встановлення факту оренди та стягнення орендної плати, є встановлення факту користування об'єктом.

Згідно умов договору оренди об'єкта нерухомості №1 від 01.01.2015р. орендодавець - Шацьке РСТ передало, а орендар - ФОП ОСОБА_1 прийняла у тимчасове платне користування контейнер, загальною площею 12кв.м.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, металічний контейнер є власністю ФОП ОСОБА_1, що стверджується накладною №02 від 02.11.2008р. на його виготовлення, що виключає прийняття контейнера в оренду підприємцем.

Отже, враховуючи встановлені судом обставини справи та наведені норми права, сторони фактично мали на меті договором про оренду об'єкта нерухомості врегулювати відносини з оренди землі.

Виходячи з наведеного, укладений між сторонами договір оренди об'єкта нерухомості №1 від 01.01.2015р. є удаваним правочином, який вчинено для приховування іншого - договору суборенди земельної ділянки.

Відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

За змістом приписів цивільного законодавства вбачається, що оскільки при вчиненні удаваного правочину настання його мети - приховати інший правочин, бажають досягти обидві сторони, то до відносин цих сторін застосовуються правила того правочину, якому відповідала внутрішня воля сторін і який вони насправді вчинили.

Удаваним є правочин, що вчинюється з метою приховання іншого правочину, який сторони насправді вчинили. Тому при укладенні удаваного правочину до відносин його учасників застосовуються правила щодо правочину, який сторони мали на увазі (який сторони приховали). Суб'єкт, який вимагає визнання правочину недійсним як укладеного з метою приховати інший правочин, повинен довести, що правочин укладений з такою метою (лист Верховного Суду України від 24.11.2008р. "Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними").

Згідно із роз'ясненнями, викладеними в п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 р. №9, за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі ст. 235 Цивільного кодексу України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним. До удаваних правочинів наслідки недійсності, передбачені ст. 216 Цивільного кодексу України, можуть застосовуватися тільки у випадку, коли правочин, який сторони насправді вчинили, є нікчемним або суд визнає його недійсним як оспорюваний.

Тобто, фактично Шацьке РСТ за оспорюваним договором передало ФОП ОСОБА_1 у платне користування земельну ділянку для розміщення металевого контейнера для здійснення підприємницької діяльності, при цьому не уклавши договору суборенди земельної ділянки у відповідності до вимог Земельного кодексу України та статей 4, 15 Закону України "Про оренду землі".

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Недодержання вказаного положення в момент вчинення правочину, а також частин другої, третьої, п'ятої, шостої ст.203 Цивільного кодексу України є підставою для недійсності правочину (ст.215 Цивільного кодексу України). Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У такому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. При цьому, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його недійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Як наголошено в постановах Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» та пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 «Про деякі питання практики розгляду справ, пов'язаних з визнанням правочинів (господарських договорів) недійсними» вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

При цьому обставини, що мають істотне значення для вирішення спору повинні підтверджуватись сторонами належними та допустимими доказами відповідно до вимог статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов'язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України , Законом України „Про оренду землі", законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Згідно зі ст.93 Земельного кодексу України (далі - ЗК) право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності 9 (ч.1 ст.93 ЗК).

Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземним громадянам і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об'єднанням і організаціям, а також іноземним державам (ч.2 ст.93 ЗК)

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про оренду землі» орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця.

Орендована земельна ділянка або її частина може за згодою орендодавця передаватись орендарем у володіння та користування іншій особі (суборенда) (ч.6 ст.93 ЗК).

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі рішень Шацької селищної ради від 15.06.2004р. №15/24 та 17.04.2008р. №17/17.1 земельна ділянка по АДРЕСА_1 площею 2 701,00кв.м. передана в довгострокову оренду терміном на 49 років Шацькому РСТ.

Договір оренди земельної ділянки від 27.03.2009р., зареєстрований 10.09.2009р. за реєстраційним НОМЕР_2. цільове призначення - обслуговування ресторану «ІНФОРМАЦІЯ_1».

Проте, без відповідно письмового дозволу у формі рішення сесії селищної ради та в порушення п. 29 договору оренди землі від 27.03.2009р., Закону України «Про оренду землі» орендар - Шацьке РСТ земельної ділянки розмістив 8 контейнерів та магазин «ІНФОРМАЦІЯ_2».

Отже, фактично відносини, які склалися між Шацьким РСТ та ФОП ОСОБА_1 на підставі договору оренди об'єкта нерухомості №1 від 01.01.2015р., є по суті відносинами суборенди, і передача земельної ділянки в суборенду відбулася без наявності письмової згоди власника земельної ділянки, що стверджується матеріалами справи, зокрема, письмовими поясненнями Шацької селищної ради від 18.09.2015р. №580/1-01.14, поданням Шацького районного відділу УМВС України у Волинській області від 23.01.2015р. №144.

Правові наслідки удаваного правочину визначено ст. 235 ЦК України, а в силу ст. 8 Закону України "Про оренду землі" та ст. 774 ЦК України згода орендодавця на передачу майна в суборенду є обов'язковою, тому вчинення орендарем без згоди орендодавця такого правочину (договору суборенди) може бути причиною для визнання його недійсним відповідно до вимог ст. ст. 203, 215 ЦК України.

Водночас, за приписами частин 1, 3, 4 статті 15 Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Невід'ємною частиною договору оренди землі є: план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду; кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів; акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); акт приймання-передачі об'єкта оренди; проект відведення земельної ділянки у разі його розроблення згідно із законом.

З викладеного вбачається, що Шацьким РСТ не дотримано встановленого порядку передачі земельної ділянки у тимчасове користування, а також оспорюваний договір не містить всіх істотних умов договору оренди землі.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі підлягає державній реєстрації і на підставі ч. 1 ст. 210, ч. 3 ст. 640 ЦК України, ч. 2 ст. 125 ЗК України та ст. 18 Закону України "Про оренду землі" є укладеним з моменту такої реєстрації.

Статтею 15 Закону України „Про оренду землі" встановлено істотні умови договору оренди землі та зазначено, що відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4 - 6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Згідно із статтею 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до частини 3 статті 207 Господарського кодексу України виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Вищий господарський суд України у п. 2.7 постанови пленуму «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» вказав, що частиною третьою статті 207 ГК України передбачена і можливість припинення господарського зобов'язання лише на майбутнє. Отже, якщо зі змісту господарського договору випливає, що зобов'язання за цим договором може бути припинено лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути усе одержане за ним (наприклад, вже здійснене користування за договором майнового найму (оренди), користування електроенергією, спожиті послуги, зберігання, здійснене за відповідним договором, тощо), то господарський суд одночасно з визнанням господарського договору недійсним (за наявності підстав для цього) зазначає в резолютивній частині рішення, що зобов'язання за договором припиняється лише на майбутнє.

При цьому слід враховувати, що зобов'язання припиняються на майбутнє не на підставі відповідної вказівки в рішенні суду, а в силу закону, тому при визнанні недійсним правочину (господарського договору) зобов'язання його сторін припиняються на майбутнє з моменту набрання чинності рішення суду про визнання правочину (договору) недійсним, хоча б у судовому рішенні й не було зазначено про таке припинення.

Якщо господарське зобов'язання припиняється лише на майбутнє, господарським судам слід виходити з того, що у відповідних випадках і неможливості повернення одержаного за зобов'язанням у натурі правові наслідки такої недійсності визначаються відповідно до статті 216 ЦК України та частини другої статті 208 ГК України.

Разом з тим якщо за правочином, визнаним недійсним, права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, то наслідки у вигляді реституції застосовані бути не можуть, але згідно з частиною другою статті 236 ЦК України можливість настання таких прав та обов'язків у майбутньому припиняються.

З огляду на вищенаведене, враховуючи, що спірний договір оренди об'єкта нерухомості №1 від 01.01.2015р. не є договором оренди об'єкта нерухомості, а є прихованим договором суборенди землі, оскільки сторони цього договору мали на меті врегулювати ним відносини оренди землі, укладений без погодження чи надання дозволу з боку власника земельної ділянки, його зміст суперечить вимогам Цивільного та Земельного кодексів України, Закону України "Про оренду землі", не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а тому підлягає визнанню недійсним з припиненням його дії на майбутнє.

За таких обставин у суду немає підстав для задоволення первісного позову про стягнення заборгованості, яка за Законом може бути стягнута в зв'язку з неналежним виконанням договору оренди.

Твердження Шацького РСТ щодо волі обох сторін при укладенні спірного договору спростовується тим, що визнання правочину (господарського договору) недійсним господарським судом є наслідком його вчинення з порушенням закону, а не заходом відповідальності сторін. Тому для такого визнання, як правило, не має значення, чи усвідомлювали (або повинні були усвідомлювати) сторони протиправність своєї поведінки під час вчинення правочину.

Відповідно до ст. 32 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі може бути достроково розірваний на вимогу однієї із сторін за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених ст.ст. 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.

Належних доказів розірвання спірного договору суду не подано, а тому не має підстав вважати, що договір №1 від 01.01.2015р. розірваний з 19.06.2015р.

Решта доводів Шацького РСТ не спростовують правових висновків суду.

Судові витрати згідно зі ст. 49 ГПК України при відмові у позові (первісному) покладаються на позивача.

Оскільки спір до суду доведений з вини відповідача у зустрічному позові, витрати по сплаті судового збору в сумі 1 218,00грн. слід віднести на нього відповідно до ст.49 ГПК України.

Враховуючи викладене, господарський суд, керуючись ст.ст.203, 207, 216, 235, 774 ЦК України, ст. 15 Закону України "Про оренду землі", ст. ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, -

вирішив:

1. У задоволені первісного позову відмовити.

2. Зустрічний позов задовольнити.

3. Визнати недійсним договір оренди об'єкта нерухомості №1 від 01.01.2015р., укладений між Шацьким районним споживчим товариством та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1.

4. Стягнути з Шацького районного споживчого товариства (44000, Волинська область, смт. Шацьк, вул. 50 років Перемоги, код ЄДРПОУ 32729400) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, ідентифікаційний код НОМЕР_1) 1 218,00грн. витрат по оплаті судового збору.

Повний текст складено

02.10.2015р.

Суддя В.О. Кравчук